05 березня 2008 р.
№ 20-5/004
Доповідач -суддя Мележик Н.І.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. - головуючого,
Мележик Н.І.,
Подоляк О.А.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Кримської республіканської спілки
споживчих товариств (Кримспоживспілка)
на рішення господарського суду міста Севастополя від 10.04.2007 р.
та на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.05.2007р.
у справі № 20-5/004
господарського суду міста Севастополя
за позовом Кримської республіканської спілки
споживчих товариств (Кримспоживспілка)
до відповідачів: 1) Севастопольської міської державної адміністрації
2) Фонду комунального майна Севастопольської міської ради
за участю третіх осіб: 1) Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об"єктів нерухомого майна"
2) Севастопольської міської ради
3) Державного комунального підприємства "Вещевой и мелкооптовий рынок"
4) Комунального підприємства "Городское рыночное хозяйство"
про визнання права власності
за участю представників:
позивача - Єлісєєвої О.О.
відповідачів - 1) не з"явились
2) не з"явились
третіх осіб: 1) не з"явились
2) не з"явились
3) не з"явились
4) Хацкевич Л.В.
У листопаді 2006 року Кримська республіканська спілка споживчих товариств (Кримспоживспілка) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Севастопольської міської державної адміністрації та Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання права власності на будинки і спорудження ринку, розташованого на 5 км Балаклавського шосе м. Севастополя.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.04.2007 року (суддя Євдокимов І.В.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 року (судді: Латинін О.А., Лисенко В.А., Котлярова О.Л.) у даній справі, в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі Кримська республіканська спілка споживчих товариств (Кримспоживспілка) просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у даній справі і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи №4, перевіривши юридичну оцінку обставин справи і повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст.1 ГПК України, відповідно до п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та п. 1 ч. 2 ст.20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання права. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно частини 2 статті 331 цього ж Кодексу право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання права власності, суд повинен з'ясувати, зокрема, чи введено будинок в експлуатацію та встановити наявність права власності у заявника на земельну ділянку.
При вирішенні даного спору наведені обставини, що мають істотне значення для справи, були з'ясовані судами першої та апеляційної інстанції.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням Севастопольського міськвиконкому № 15/934 від 18.10.1988 року Севастопольському управлінню колгоспними ринками дозволено проведення проектно-вишукувальних робіт для будівництва речового ринку та автостоянки на 5 км автодороги Севастополь-Ялта (Балаклавського шосе).
На підставі вказаного рішення 02.01.1989 року між Севастопольським управлінням колгоспними ринками та Севастопольською філією Кримнііпроект укладено договір № 8914 на виконання проектно-вишукувальних робіт та проектно-кошторисної документації будівництва речового ринку.
Відповідно до договору №23 від 20.04.1989 року, укладеного між Севастопольським управлінням колгоспними ринками (замовник) та ДБУ-46 "Юждорстрой» (підрядник), проведено будівельно-монтажні роботи першої черги будівництва ринку.
На підставі договору №29 від 21.08.1990 року, укладеного між Севастопольським управлінням колгоспними ринками та кооперативом "Сподвижник», проведено реконструкцію павільйонів на речовому ринку.
26.09.2001 року Кримська республіканська спілка споживчих товариств України, яка є правонаступником Севастопольського управління колгоспними ринками, звернулась до Севастопольської міської державної адміністрації з заявою про видачу свідоцтва про право власності на будинки і спорудження ринку, розташовані на 5 км Балаклавського шосе м. Севастополя.
Проте, Севастопольською міською державною адміністрацією відмовлено у видачі свідоцтва з тих підстав, що відповідно до пункту 4.1 Інструкції «Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 року № 121, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності та здійснюється при наявності акта державної комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.
За таких обставин Кримська республіканська спілка споживчих товариств України звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом про визнання права власності на будинки і спорудження ринку, розташованого на 5 км Балаклавського шосе м. Севастополя.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, повно і всебічно дослідив всі суттєві обставини справи та правильно виходив з їх необґрунтованості у зв»язку з відсутністю акту комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію, а також акту про право власності на земельну ділянку. Відсутність вказаних актів вказує на неможливість захисту прав особи шляхом визнання права власності на об"єкт.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно частини 2 статті 331 цього ж Кодексу право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено, що офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, охоплюється поняттям державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Відповідно до статті 19 цього ж Закону підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, зокрема, є: державний акт про право власності на земельну ділянку; нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; акти прийому нерухомого майна до експлуатації; інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.
Згідно пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. При цьому, пунктом 6.1 цього Положення встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України на кожну сторону покладено обов"язок довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що необхідною умовою для визнання права власності на об'єкт нерухомості є акт про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та акти прийому нерухомого майна в експлуатацію.
Позивач при розгляді справи не довів, відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог та не надав суду акт комісії про прийняття об'єкту і введення його в експлуатацію, а також акт про право власності на земельну ділянку.
Згідно ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
Твердження касаційної скарги про те, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів необґрунтовані, прийняті при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.
За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Кримської республіканської спілки споживчих товариств (Кримспоживспілка) залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 10.04.2007 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.05.2007р. у справі № 20-5/004 залишити без змін.
Головуючий суддя
Т.П. Козир
Судді
Н.І. Мележик
О.А. Подоляк