01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
24.01.2008 № 22/249
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів: Куровського С.В.
Михальської Ю.Б.
при секретарі: Монастирецькій З.В.
За участю представників:
від позивача - Завойська Т.В. (за дов.), Виговський В.В. (за дов.),
від відповідача - Плескач М.В. (за дов.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого приватного підприємства (далі - МПП) "СЕА"
на рішення Господарського суду м.Києва від 24.09.2007
у справі № 22/249 (Шабунін С.В.)
за позовом МПП "СЕА"
до Закритого акціонерного товариства (далі - ЗАТ) "ДХЛ Інтернешнл Україна"
про стягнення 1 647,59 грн.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 24.09.2007 у задоволенні позову Малого приватного підприємства «СЕА» до Закритого акціонерного товариства «ДХЛ Інтернешнл Україна" про стягнення 1 647,59 грн. безпідставно отриманих коштів відмовлено повністю.
Рішення мотивовано тим, що за умовами добровільно укладених позивачем контрактів з іноземним контрагентами, витрати чи пошкодження товару покладаються на покупця з моменту передачі товару продавцем перевізнику, не дивлячись на обов'язок продавця оплатити перевезення. У зв'язку з перевезенням придбаного позивачем у іноземного контрагента товару, відповідач виставляє позивачу рахунки-фактури, зазначаючи такі призначення, як «Зберігання вантажу на складі (з моменту сповіщення клієнта про надходження вантажу на склад)», «Надання послуг по розміщенню вантажів (відправлень) в зону митного контролю, їх облік і зберігання», «Товарно-транспортні витрати», «Розміщення вантажів, оформлення відповідних документів та зберігання», «Розміщення вантажів (відправлення) на терміналі ДХЛ, їх облік та зберігання». Доставка відповідачем товару позивачу свідчить про дотримання експрес-перевізником законодавства з питань митної справи, регулювання якого здійснюється Митним кодексом України. Наведеними обставинами спростовується посилання позивача на порушення відповідачем статті 152 Митного кодексу України та інших підзаконних актів, якими регулюються порядок митного контролю та митного оформлення міжнародних експрес-відправлень, оскільки позивачем не надано доказів на порушення відповідачем порядку митного оформлення придбаного МПП «СЕА» товару, а крім того, положення актів, на які посилається позивач, не регламентують спірні правовідносини сторін. Відповідно до наказу ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» №347 від 21.12.2006 за зберігання та обробку вантажів на терміналі відповідача, розміщеному в зоні митного контролю, встановлюється певна плата, у зв'язку з чим, при надходженні вантажів, отримувачем направляється лист-повідомлення про прибуття та розміщення вантажу. Згідно статті 1160 Цивільного кодексу України особі, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, надається право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат. Оплата позивачем виписаних в його адресу рахунків-фактур за надані послуги є підтвердженням його згоди на надання відповідачем послуг по зберіганню вантажів.
Не погодившись з прийнятим рішенням, МПП «СЕА» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м.Києва від 24.09.2007 по справі №22/249 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти в сумі 2 538 грн., суму процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 82,95 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), а також судові витрати.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при прийнятті рішення від 24.09.2007 у справі №22/249 Господарським судом м.Києва були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, обставини, що мають значення для справи, були неповно з'ясовані судом, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, висновки, викладені в рішення суду, не відповідають обставинам справи.
Зокрема, апелянт звертає увагу суду на те, що між позивачем та відповідачем відсутні будь-які господарські стосунки, що доставка міжнародних експрес-відправлень до місць митного оформлення, їх розпакування і пред'явлення для огляду, перепакування і зберігання є обов'язком відповідача, який він зобов'язаний здійснювати за свій рахунок в силу статті 152 Митного кодексу України; судом першої інстанції невірно застосовані до спірних правовідносин норми статей 1158-1160 Цивільного кодексу України; частиною 1 статті 152 Митного кодексу України передбачено, що міжнародні експрес-відправлення (МЕВ) переміщуються через митний кордон України, в тому числі транзитом через територію України, після здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, що знаходяться в цих відправленнях; таким чином, в силу законодавчих актів з питань митної справи на відповідача покладено обов'язок і він несе відповідальність за збереження МЕВ до моменту закінчення митного контролю і митного оформлення МЕВ і передачі вантажу вантажоотримувачу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її доводів, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим та просить залишити його без змін. а скаргу без задоволення. Відповідач вважає, що правові підстави, згідно яких відповідачем виставлялися відповідні рахунки-фактури за надані послуги, врегульовані главою 66 Цивільного кодексу України “Зберігання».
Розглянувши в судових засіданнях апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
В червні 2007 року позивач звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом до відповідача про стягнення 1 647,59 грн., з яких безпідставно отримані кошти в сумі 1 512 грн., сума процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 27,59 грн.
Позовні вимоги було мотивовано тим, що відповідно до статті 152 Митного кодексу України доставки міжнародних експрес-відправлень до митного оформлення, їх розпакування і пред'явлення для огляду, перепакування та зберігання здійснюються відповідними експрес-перевізниками за свій рахунок за участю і під контролем митних органів. Позивач зазначає, що він не має господарських відносин з відповідачем, а дії відповідача з виставлення рахунків на оплату послуг нав'язують позивачу послуги зберігання, які відповідач зобов'язаний здійснити за свій рахунок відповідно до статті 152 Митного кодексу України.
27.08.2007 Господарським судом м.Києва отримано заяву позивача за №140, згідно якої позивач збільшив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти в сумі 1 680 грн., суму процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 45,63 грн., всього 1 725,63 грн. за розрахунком станом на 27.08.2007.
21.09.2007 Господарським судом м.Києва отримано заяву позивача №159, згідно якої позивач збільшив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача суму безпідставно отриманих коштів в розмірі 2 538 грн., суму нарахованих процентів 82,95 грн., всього 2 620,95 грн. згідно наданого розрахунку.
Відповідач проти позову заперечив в повному обсязі, мотивуючи заперечення, зокрема, тим, що положення статті 152 Митного кодексу України не розповсюджується на відносини сторін, згідно статей 99, 102 Митного кодексу України товари і транспортні засоби з моменту пред'явлення їх митному органу і до їх випуску можуть знаходитися на складах тимчасового зберігання відповідно до обраного митного режиму з дозволу митного органу, взаємовідносини власника складу тимчасового зберігання з особами, які розміщають товари і транспортні засоби на складі, визначаються договором зберігання. Відповідач вважає, що подані позивачу рахунки-фактури про надані послуги, акти виконаних робіт, квитанції на оплату наданих послуг є тими документами, на підставі яких можна вважати, що в даному випадку була дотримана письмова форма договору. Також відповідач посилається на статті 1158, 1160 Цивільного кодексу України, норми яких на його думку поширюються на взаємовідносини сторін. Оплата позивачем рахунків відповідача свідчить про його згоду на надання послуг по зберіганню товарів.
З матеріалів справи вбачається наступне.
Між позивачем (покупець) та нерезидентами були укладені контракти: фірмою «Advantech Co., Ltd.», Тайвань (продавець) був укладений контракт №064 S/05 від 01.01.2005, фірмою «IXYS Semiconductor Gmbh», Німеччина (продавець) укладено контракт №002 S/06 від 01.02.2006, фірмою «Future Electronic Inc.», Канада (продавець) - контракт №021 S/03 від 10.02.2003, купівлі-продажу товару. Товар за цими контрактами поставлявся в кількості та на умовах, викладених в п. 3 контрактів за цінами, що вказані в інвойсах на кожну окрему поставку. Пункти 1 контрактів встановлювали, що специфікації до доповнень до контракту є його невід'ємною частиною. Якщо в інвойсах, що надаються разом з товаром, вказані найменування товару, його кількість, ціна, країна походження і умови поставки - можлива поставка товару згідно інвойсів замість специфікації.
Згідно пункту 3 вищезазначених контрактів поставка товару здійснюється на умовах CIP -Київ, DDU - Київ або на інших умовах, що вказуються в інвойсі на кожну партію поставки. Датою поставки вважається дата, яка вказана в штампі, що ставиться уповноваженим працівником митниці на інвойсі.
Як зазначено в преамбулі Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС (редакція 2000 року), введені в дію з 01.01.2000, сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, пов'язаними з правами та обов'язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів (під словом "товари" тут розуміються "матеріальні речі", а "нематеріальні товари", такі як комп'ютерне програмне забезпечення, виключаються). Інкотермс поширюються виключно на відносини між продавцями та покупцями в рамках договору купівлі-продажу, більш того, тільки в деяких, чітко визначених аспектах.
Термін CIP - "фрахт/перевезення та страхування оплачено до (...назва місця призначення)" означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які додаткові витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки у вищезазначений спосіб.
Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.
Термін DDU - "поставка без сплати мита (...назва місця призначення)" означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару без проведення його митного очищення для імпорту та без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, за винятком (у відповідних випадках) будь-яких "мит" (під словом "мито" тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій з проходження митних процедур, а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення. Обов'язки щодо такого "мита" покладаються на покупця, так само як будь-які витрати і ризики, що виникнуть у зв'язку з тим, що він не здійснить своєчасно митного очищення товару для імпорту. Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення. Якщо конкретної точки поставки не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати точку в межах названого місця призначення, яка найбільш задовольняє його цілям. Покупець зобов'язаний сплатити всі витрати, пов'язані з товаром, із моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А.4.
Також згідно інвойсів, окремі поставки товару здійснювалися на умовах СРТ - Київ.
Термін СРТ "фрахт/перевезення оплачено до ..." означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.
Позивач є отримувачем товару, який переміщується через митний кордон України в міжнародних експрес-відправленнях, а відповідач - експрес-перевізником, що перебуває на обліку в Київській регіональній митниці.
Відповідач вважає, що такими витратами, які повинен нести позивач згідно умов поставки, є встановлена відповідачем плата за розміщення та зберігання на терміналі ЗАТ “ДХЛ Інтернешнл Україна» товарів, отриманих позивачем згідно контактів.
В матеріалах справи міститься наказ ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» від 21.12.2006 №347-ОРS «Про затвердження умов розміщення та надання послуг зі зберігання відправлень на терміналі ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна», згідно якого скасовано плату за послуги з підготовки документів для митного оформлення з 01.01.2007 та встановлено плату за розміщення та зберігання на терміналі ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна». Пунктом 5 зазначеного наказу передбачено забезпечення сплати встановленої плати за зберігання відповідно до діючих тарифів у касу або на поточний рахунок підприємства до (або при) видачі вантажів (відправлень) вантажоодержувачам.
Як зазначає відповідач, на підставі даного наказу при надходженні вантажів, отримувачу направляється лист-повідомлення про прибуття та розміщення вантажу на терміналі відповідача із вказівкою вартості послуг за зберігання та обробку вантажу. Відповідач вказує, що правовою підставою для виставлення відповідачем відповідних рахунків-фактур є глава 66 Цивільного кодексу України «Зберігання», направлення листів-повідомлень розцінює як пропозицію укласти договір зберігання, а оплату таких рахунків-фактур з боку позивача погодженням з даною пропозицією.
Відповідачем було виставлено позивачеві для оплати рахунки-фактури за період листопад 2006 року - вересень 2007 року на загальну суму 2 538 грн., яку позивач сплатив, що не заперечують обидві сторони.
Призначення платежу в рахунках-фактурах, які виставлялися відповідачем позивачу містять різні призначення платежу, а саме: -
- зберігання вантажу на складі понад 10 днів (з моменту сповіщення клієнта про надходження вантажу на склад);
- зберігання вантажу на складі понад 5 днів (з моменту сповіщення клієнта про надходження вантажу на склад);
- надання послуг по розміщенню вантажів (відправлень) в зону митного контролю, їх облік та зберігання протягом 5-ти робочих діб;
- розміщення вантажів, оформлення відповідних документів та зберігання протягом наступних 5 робочих днів;
- надання послуг по розміщенню вантажів (відправлень) на терміналі ДХЛ, їх облік та зберігання протягом 5-і робочих діб;
- надання послуг по підготовці товаросупровідних документів, тощо.
Листами №103/09 від 20.09.2006 та №21/03 від 03.03.2007 відповідач у відповідь на претензії позивача №133 від 06.09.2006 та №38 від 20.02.2007 про повернення коштів відповідно повідомив останнього, що ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» працює з міжнародними експрес - відправленнями згідно статті 152 Митного кодексу України та відповідно до внутрішніх процедур ДХЛ Інтернешнл Україна, що були затверджені з 01.06.2006, послуги з розміщення та зберігання вантажу на терміналі ДХЛ здійснюються на платній основі (30 грн. без ПДВ).
В матеріалах справи також знаходиться лист відповідача №118/10 від 24.10.2006 - відповідь на претензію позивача № 150 від 03.10.2006 про повернення безпідставно отриманих коштів, в якому відповідач зазначив, що відшкодування буде виплачено відповідно з домовленістю, досягнутою протягом зустрічі між представниками МПП «СЕА» та ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна», проведеної 23.10.2006.
Колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м.Києва від 24.09.2007 № 22/249 підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Згідно статті 307 Господарського кодексу України, статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно визначення термінів, наданих в статті 1 Митного кодексу України:
- експрес-перевізник - транспортна або транспортно-експедиційна компанія, створена відповідно до чинного законодавства України, що здійснює прискорене перевезення міжнародних вантажів та має всесвітню мережу з системою центральних та регіональних сортувальних станцій, комп'ютерну мережу відстеження проходження таких вантажів протягом усього часу доставки від відправника до одержувача;
- переміщення товарів через митний кордон України у міжнародних експрес-відправленнях - переміщення товарів та інших предметів, належним чином упакованих, що перевозяться експрес-перевізником будь-яким видом транспорту з метою доставки одержувачу у визначений термін.
Згідно статті 110 Митного кодексу України залежно від наявності перевізника, відправника, одержувача, а також договору на перевезення товари переміщуються у: 1) вантажних відправленнях; 2) супроводжуваному багажі; 3) несупроводжуваному багажі; 4) ручній поклажі; 5) міжнародних поштових відправленнях; 6) міжнародних експрес-відправленнях.
Статтею 152 Митного кодексу України встановлено порядок переміщення міжнародних експрес-відправлень через митний кордон України.
Згідно статті 152 Митного кодексу України міжнародні експрес-відправлення переміщуються через митний кордон України, в тому числі транзитом через територію України, після здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, що знаходяться у цих відправленнях.
Митний контроль і митне оформлення товарів, що переміщуються в міжнародних експрес-відправленнях через митний кордон України, здійснюються в місцях, які визначаються та обладнуються відповідним експрес-перевізником за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.
Доставка міжнародних експрес-відправлень до місць митного оформлення, їх розпакування і пред'явлення для огляду, перепакування та зберігання здійснюються відповідним експрес-перевізником за свій рахунок за участю і під контролем митних органів.
Порядок та умови здійснення митного контролю товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових та експрес-відправленнях встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 153 Митного кодексу України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року N 1948 «Деякі питання здійснення митного контролю товарів та інших предметів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон у міжнародних поштових та експрес-відправленнях» затверджено Порядок і умови здійснення митного контролю товарів та інших предметів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон у міжнародних експрес-відправленнях.
Дія Порядку і умов здійснення митного контролю товарів та інших предметів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон у міжнародних експрес-відправленнях (надалі - Порядок) поширюється на експрес-перевізників, що надають послуги з переміщення (пересилання) міжнародних експрес-відправлень.
Вантаж експрес-перевізника (далі - вантаж) - консолідовані за єдиним транспортним документом міжнародні експрес-відправлення чи міжнародні експрес-відправлення, що не ввійшли до складу цих консолідованих міжнародних експрес-відправлень за своїм характером, розмірами або з інших причин, що переміщуються (пересилаються) експрес-перевізником (далі - перевізник) через митний кордон, центральна сортувальна станція - утворений для виконання угод з міжнародними корпораціями у галузі міжнародного прискореного транспортування вантажів підрозділ перевізника, на території якого визначено зону митного контролю (п.2 Порядку).
У разі ввезення вантажу на митну територію через міжнародні аеропорти перевантаження та переміщення (пересилання) його під митним контролем до митного органу, у зоні діяльності якого розташована центральна сортувальна станція, здійснюються безпосередньо з борту повітряного судна або із складу тимчасового зберігання. Перевантаження здійснюється в присутності посадової особи митного органу та відповідних службових осіб аеропорту та перевізника (пункт 14 Порядку).
Митний орган, розташований у пункті пропуску через митний кордон, здійснює пропуск вантажу на митну територію та направлення його під митним контролем до митного органу, у зоні діяльності якого розташована центральна сортувальна станція. Підставою для пропуску митним органом вантажу є подання перевізником єдиного транспортного документа та відповідність зазначених у ньому відомостей (кількості місць, ваги) наявному вантажу (пункт 16 Правил).
Обсяг обов'язків експрес-перевізника при переміщенні товару в міжнародних експрес-відправленнях регламентовано статтею 152 Митного кодексу України, отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо незастосування норм даної статті до спірних правовідносин сторін.
Посилання відповідача на те, що позивач повинен сплачувати відповідачеві послуги зберігання на підставі глави 66 Цивільного кодексу України, колегією суддів не приймається до уваги з огляду на наступне.
Згідно статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно статті 99 Митного кодексу України товари і транспортні засоби з моменту пред'явлення митному органу і до їх випуску відповідно до обраного митного режиму можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем. Такі товари і транспортні засоби до завершення митного оформлення з дозволу відповідного митного органу розміщуються на складах тимчасового зберігання.
Стаття 102 Митного кодексу України встановлює, що взаємовідносини власника складу тимчасового зберігання з особами, які розміщують товари і транспортні засоби на складі, визначаються договором зберігання.
Наказом Київської регіональної митниці від 04.01.2005 N 1 на виконання вимог статей 99 - 109 Митного кодексу України, Положення про склади тимчасового зберігання, затвердженого наказом Держмитслужби України від 07.10.2003 N 674, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.11.2003 за N 1061/8382, зі змінами та доповненнями затверджено Технологічну схему здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів на складах тимчасового зберігання (СТЗ) в зоні діяльності Київської регіональної митниці. Для розміщення товарів і транспортних засобів на СТЗ декларанту необхідно виконати вимоги, передбачені пунктами 2.5., 2.6. Технологічної схеми та отримати дозвіл на розміщення товарів на СТЗ шляхом накладання відповідної резолюції на Заяві (пункт 2.7.).
Відповідачем не надано доказів, що позивач повинен був та здійснював дії, передбачені зазначеним наказом № 1 від 04.01.2005.
Таким чином, колегія суддів вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для отримання грошових коштів від позивача в сумі 2538,00 грн., отже, у разі сплати таких грошових коштів, вони підлягають поверненню.
Глава 83 Цивільного кодексу України регулює позадоговірні зобов'язання, які виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно частини 2 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Таким чином, право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом.
Проценти у контексті статті 536 Цивільного кодексу України є платою, яку отримує кредитор від боржника за користування своїми коштами.
Позивач перерахував відповідачеві грошові кошти, отже, вони знаходилися в користуванні відповідача.
Згідно статті 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Подібність відносин полягає в користуванні коштами, отже колегія суддів вважає за можливе застосувати аналогію закону і стягнути з відповідача 82,95 грн. процентів за користування коштами відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України на рівні облікової ставки Національного банку України.
Колегія суддів вважає, що застосування аналогії закону в даному випадку відповідає засадам справедливості цивільного законодавства (стаття 3 Цивільного кодексу України), оскільки відповідач користувався безпідставно отриманими коштами позивача протягом певного періоду.
Колегія суддів також не погоджується із застосуванням судом першої інстанції до спірних правовідносин сторін статті 1160 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.
Згідно частини 1 статті 1160 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.
Отже, інститут вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, з одного боку, забезпечує інтереси власника майна або володаря майнових благ від безпідставного втручання у його справи, з іншого - створює гарантії для осіб, що здійснюють дії по запобіганню шкоди, яка загрожує чужим майновим правам; під фактично зробленими витратами, які виправдані обставинами справи, розуміються такі витрати, без яких майнові інтереси іншої особи зазнали б шкоди.
Як вбачається, встановлення відповідачем плати за розміщення та зберігання вантажів та терміналі відповідача не є зробленими ним витратами по запобіганню шкоди, що загрожує майновим інтересам позивача та не є предметом регулювання статті 1160 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 24.09.2007 у справі №22/249 підлягає скасуванню, позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Апеляційна скарга МПП «СЕА» є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Апеляційну скаргу МПП «СЕА» задовольнити.
Рішення Господарського суду м.Києва від 24.09.2007 у справі №22/249 скасувати повністю.
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» (03040, м.Київ, вул. Васильківська, 1, код ЄДРПОУ 22925230) на користь МПП «СЕА» (02094, м.Київ, вул. Краківська, 36/10, код ЄДРПОУ 19130432) 2 538 грн. безпідставно отриманих коштів, 82,95 грн. процентів за користування коштами, 102 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позовної заяви, 51 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ відповідно до норм чинного законодавства.
Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її винесення.
Головуючий суддя Кондес Л.О.
Судді Куровський С.В
Михальська Ю.Б.