Копія
Справа № 2а/2270/1771/11
21 березня 2011 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі:головуючого-суддіБлонського В.К.,
при секретарі Варченко В.В.,
за участі:
представника позивача
представника відповідача Мельнікова В.В.,
Краковецької Г.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Хмельницького обласного підприємства по заготівлях і постачанню палива населенню комунально-побутовим підприємствам і установам "Облпаливо" м. Хмельницький Хмельницької області до першого міського відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області про визнання дій протиправними та скасування постанови про арешт майна, -
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 20.12.2010 року про арешт рухомого майна боржника та оголошення заборони про його відчуження.
Свій позов позивач мотивує тим, що у провадженні першого міського відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницькій області знаходиться зведене виконавче провадження про стягнення із позивача боргу за виконавчими листами. На виконання виконавчого провадження відповідачем було накладено арешт на рухоме майно позивача.
Копію постанови про арешт майна позивач отримав 27.01.2011 року.
Постанова державного виконавця про накладення арешту на майно позивача є незаконною та підлягає скасуванню, так як позивач являється комунальним унітарним, комерційним підприємством і автомобілі на які накладено арешт знаходяться тільки в господарському віданні підприємства, а власником підприємства є територіальна громада Хмельницької області, тобто звернення стягнення на дане майно є неможливим.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, пояснивши суду, що обставини, які підтверджують позовні вимоги викладені у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю, пояснивши суду, що дії відповідача при прийнятті постанови про арешт майна, є цілком законними так як відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» № 606-14 від 21 квітня 1999 року в його редакції від 4 листопада 2010 року № 2677-6.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цих Законом.
Перелік виконавчих документів на підставі яких здійснюється примусове виконання рішень, та підстави для відкриття виконавчого провадження встановлені ч. 2 ст. 17, ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
В судовому засіданні встановлено, що державним виконавцем були відкриті такі виконавчі провадження:
-1) постанова про відкриття виконавчого провадження від 17.06.2010 року ВП № 22301595 за вимогою Пенсійного фонду України № Ю-498 від 06.05.2010 року;
-2) постанова про відкриття виконавчого провадження від 26.10.2010 року ВП № 22310854 за виконавчим листом Хмельницького окружного адміністративного суду № -2-а-4969/10/2270/3 від 28.07.2010 року;
-3) постанова про відкриття виконавчого провадження від 09.11.2010 року ВП № 23412529 за наказом Господарського суду № -8/1405 від 28.07.2010 року;
-4) постанова про відкриття виконавчого провадження від 01.12.2010 року ВП № 23872830 за виконавчим листом Хмельницького окружного адміністративного суду № -2-а-3458 від 10.06.2010 року;
-5) постанова про відкриття виконавчого провадження від 13.12.2010 року ВП № 23873250 за виконавчим листом Хмельницького окружного адміністративного суду № -2-а-6858 від 26.10.2010 року;
-6) постанова про відкриття виконавчого провадження від 13.01.2011 року ВП № 23873034 за виконавчим листом Хмельницького окружного адміністративного суду № -2-а-7221 від 03.11.2010 року.
Позивач вказані постанови державного виконавця у визначені строки і у порядку, встановленому Законом не оскаржив.
Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Державний виконавець постановою від 20.12.2010 року об'єднав відкриті виконавчі провадження у зведене виконавче провадження на загальну суму 203157,53 грн.
Заходи примусового виконання рішень перераховані у ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», одним із яких є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації, як це встановлено ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 5 ст. 52 цього ж Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Види постанов державного виконавця про арешт майна боржника визначений ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».
Державний виконавець постановою від 20.12.2010 року наклав арешт на рухоме майно боржника і оголосив заборону на його відчуження.
Зазначену постанову позивач отримав 27.01.2011 року, що підтверджується підписом на звороті постанови.
Згідно довідки позивача наданої представником позивача у судовому засіданні рухоме майно позивача на яке накладено арешт постановою від 20.12.2010 року перебуває на балансі підприємства.
Відповідно пункту 3.5 ч. 3 Статуту підприємства підприємство відповідає по своїх зобов'язаннях всім закріпленим за ним майном, на яке може бути звернене стягнення згідно з чинним законодавством.
Пунктом 4.1 ч. 4 Статуту позивача визначено, що майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Так як автомобілі на які державний виконавець постановою від 20.12.2010 року наклав арешт і оголосив заборону на їх відчуження перебувають на балансі підприємства і не входять до переліку майна на яке не може бути звернене стягнення згідно з чинним законодавством, суд приходить до висновку, що немає підстав для того щоб визнати незаконною постанову державного виконавця про накладення арешту на рухоме майно боржника і оголошення заборони на його відчуження та відповідно її скасування.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов необґрунтований та не доведений у судовому засіданні, тому у його задоволенні необхідно відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1,3, 11, 17, 19 25, 33, 52, 57 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 9, 11, 86, 159 - 163, 167 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 24 березня 2011 року
Суддя/підпис/В.К. Блонський
"Згідно з оригіналом" СуддяВ.К. Блонський