ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 3/5409.03.11
За позовом Приватного підприємства «Дельта Фуд»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС-Компанія»
Про стягнення 199 256,97 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
Від позивача Шандренко О.О. -по дов. № б/н від 20.02.2011
Від відповідача не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного підприємства «Дельта Фуд»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС-Компанія»199 256,97 грн. основного боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору купівлі-продажу № 20/05/10-1 від 20.05.2010.
Позивачем в судовому засіданні 09.03.2011 в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 199 282,99 грн. основного боргу.
Позивачем одночасно з позовом подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову на майно відповідача, а саме насосну літ. Д-1, площею 49,8 кв. м., що знаходиться за адресою м. Чернігів, вул. Любецька, 46.
Розглянувши заяву позивача суд відзначає наступне
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України визначено заходи забезпечення позову, зокрема позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Згідно п. 1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Отже, накладення арешту може бути здійснено або на грошові суми або на майно, виходячи із предмету позовних вимог.
Заявником позов пред'явлено про стягнення 199 282,99 грн. боргу, однак заходи про забезпечення пред'явлені про накладення арешту на майно (насосну) відповідача.
Згідно п. 1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Заявником не надано достатньо обґрунтованих даних про те, що грошові суми та майно відповідача може зникнути, погіршитись, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.
Відповідач в судове засідання не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, не виконав вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.02.2011.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу 03.03.2011.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 09.03.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
20.05.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІС-Компанія»(покупець) та Приватним підприємством «Дельта Фуд»(продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 20/05/10-1 (далі - договір).
Згідно з п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відповідно до п. 1.2. договору продавець продає, а покупець купує продукцію (товар) та здійснює оплату згідно з умов цього договору.
Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов'язань не було у повному обсязі сплачено вартість отриманого товару, в зв'язку з чим відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 199 282,99 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Загальна вартість цього договору визначається вартістю товару, поставленого згідно накладних протягом терміну дії договору (п. 4.1. договору).
За умовами п. 4.2. договору ціна товару, що являється предметом купівлі-продажу зазначається в накладній, яка супроводжує поставку конкретної партії товару і є невід'ємною частиною даного договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 321 645,69 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: ДФ-0026072 від 23.06.2010 на суму 15 700,12 грн., ДФ-0024146 від 11.06.2010 на суму 19 024,74 грн., ДФ-0031664 від 26.07.2010 на суму 11 252,40 грн., ДФ-0027996 від 05.07.2010 на суму 5 184,95 грн., ДФ-0034285 від 10.08.2010 на суму 15 342,04 грн., ДФ-0035862 від 18.08.2010 на суму 11 848,16 грн., ДФ-0043199 від 24.09.2010 на суму 48 848,33 грн., ДФ-0043939 від 29.09.2010 на суму 28 174,97 грн., ДФ-0051823 від 08.11.2010 на суму 13 597,43 грн., ДФ-0052425 від 10.11.2010 на суму 11 181,72 грн., ДФ-0053183 від 15.11.2010 на суму 15 658,58 грн., ДФ-0053842 від 17.11.2010 на суму 12 708,66 грн., ДФ-0054622 від 22.11.2010 на суму 21 868,54 грн., ДФ-0055301 від 24.11.2010 на суму 21 868,54 грн., ДФ-0056087 від 29.11.2010 на суму 19 464,29 грн., ДФ-0056955 від 02.12.2010 на суму 4 820,32 грн., ДФ-0057434 від 06.12.2010 на суму 760,17 грн., ДФ-0057994 від 08.12.2010 на суму 14 248,59 грн., ДФ-0059314 від 15.12.2010 на суму 20 737,43 грн., ДФ-0062604 від 30.12.2010 на суму 14 137,34 грн.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем було частково повернуто товар позивачу на загальну суму 29 212,66 грн. за наступними накладними на повернення товару: ВК-0000171 від 11.06.2010 на суму 803,43 грн., ВК-0000238 від 23.06.2010 на суму 10,39 грн., ВК-0000439 від 10.08.2010 на суму 186,53 грн., ВК-0000469 від 18.08.2010 на суму 23,25 грн., ВК-0000470 від 18.08.2010 на суму 21,28 грн., ВК-0000774 від 29.09.2010 на суму 1 825,87 грн., ВК-0001683 від 10.11.2010 на суму 50,43 грн., ВК-0002034 від 22.11.2010 на суму 35,79 грн., ВК-0000850 від 06.12.2010 на суму 104,29 грн., ВК-0002428 від 08.12.2010 на суму 864,77 грн., ВК-0002600 від 15.12.2010 на суму 15,42 грн., ВК-0002601 від 15.12.2010 на суму 12,84 грн., ВК-0002599 від 15.12.2010 на суму 102,80 грн., ВК-0003192 від 19.01.2011 на суму 25 155,57 грн.
Також було відповідачем позивачу повернуто частину товару на суму 3 574,88 грн. згідно наступних актів приймання товару: ПК-35 від 26.07.2010 на суму 383,04 грн., ПК-42 від 18.08.2010 на суму 25,49 грн., ПК-80 від 24.09.2010 на суму 1 042,71 грн., ПК-170 від 08.11.2010 на суму 377,50 грн., ПК-190 від 15.11.2010 на суму 64 грн., ПК-198 від 17.11.2010 на суму 424,49 грн., ПК-215 від 24.11.2010 на суму 180,56 грн., ПК227 від 29.11.2010 на суму 1 077,09 грн.
Таким чином, загалом позивачу було повернуто товар на суму 32 787,54 грн.
Відповідно до п. 4.3. договору покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість конкретної поставки товари не пізніше ніж через 31 день від дати отримання товару, згідно накладної та/або рахунку-фактури на товар, без врахування дня відпуску товару.
Статтею 692 цього Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування грошовими коштами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо внесення вартості товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно акту звірки взаєморозрахунків, підписаного та скріпленого печатками обох сторін, складає 199 282,99 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 199 282,99 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Фуд»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до п. 1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»зайво сплачене позивачем при звернення із заявою про збільшення розміру позовних вимог державне мито підлягає поверненню з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС-Компанія»(м. Київ, вул. Рибальська, 2, код ЄДРПОУ 37001633) на користь Приватного підприємства «Дельта Фуд»(м. Чернігів, вул. Дніпровська, 34, код ЄДРПОУ 36430765) 199 282 (сто дев'яносто дев'ять тисяч двісті вісімдесят дві) грн. 99 коп. основного боргу, 1 993 (одну тисячу дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Повернути Приватному підприємству «Дельта Фуд»(м. Чернігів, вул. Дніпровська, 34, код ЄДРПОУ 36430765) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 102 (сто дві) грн. 00 коп., перерахованого платіжним дорученням № 376 від 04.03.2011. Платіжне доручення № 376 від 04.03.2011 залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 3/54.
СуддяСівакова В.В.
Рішення підписано 11.03.2011.