ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 50/159-17/209.03.11
За позовом Дочірнього підприємства «Миколаївський портовий елеватор»Державної акціонерної компанії «Хліб України»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з іноземними інвестиціями «Нафтотранспортна компанія»
Про стягнення 311751,98 грн.
Суддя Удалова О.Г.
Представники сторін:
Від позивача Русаков А.О. (за дов.)
Від відповідача Демченко Я.О. (за дов.)
Обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулося дочірнє підприємство «Миколаївський портовий елеватор»Державної акціонерної компанії «Хліб України»з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з іноземними інвестиціями «Нафтотранспортна компанія»збитків в сумі 311751,98 грн., які становлять суму, сплачену позивачем Укрзалізниці в якості плати за використання вагонів та зберігання вантажу по покинутих потягах №№ 3502, 3136 та 3504, а 41231,52 грн. та за понаднормове використання вагонів, що надійшли на адресу позивача в квоту відповідача в період з 14.11.2009 року по 17.11.2009 року.
Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним виконання відповідачем обов'язків з подачі під навантаження суден за договором про надання послуг по перевалці № 61 від 01.04.2009 р..
Відповідач позовні вимоги відхилив, посилаючись на недоведення позивачем всіх необхідних для стягнення збитків елементів господарського правопорушення, зокрема, наявності у позивача збитків та їх розміру, доказів протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між діями відповідача та збитками та вини відповідача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2010 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2010 р., у справі № 50/159 позов задоволено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2010 р., рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2010 р. скасовано, справу № 50/159 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою від 21.12.2010 р. справу прийнято до провадження суддею Удаловою О.Г. та присвоєно їй № 50/159-17/2.
Розгляд справи відкладався, у засіданні суду оголошувалась перерва на підставі ст. 77 ГПК України.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
01.04.2010 р. позивач та відповідач уклали договір про надання послуг по перевалці № 61 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач доручає, а позивач приймає на себе обов'язки по наданню комплексу послуг по перевалці (лабораторний аналіз, організація розвантаження з залізничного або авто транспорту, приймання, розміщення, накопичення на Миколаївському портовому елеваторі з проведенням необхідних технологічних операцій, відвантаження на судна в обсягах, кількості, в строки та за цінами, які обумовлені в Договорі) зернових (ячмінь, пшениця, жито), зернобобових (горох, соя), олійних (насіння соняшника, рапс) культур (далі Вантаж), що експортуються з території України та/або експортуються з території Молдови та/або Російської Федерації та/або Казахстану та/або інших держав транзитом через територію України через позивача.
Відповідно до п. 5.1.2 Договору відповідач приймає на себе всі ризики та несе майнову відповідальність у випадку подачі під розвантаження/завантаження транспортних засобів з порушенням строків та порядку, встановлених Договором.
Пунктом 5.1.7 Договору передбачено, що у випадку поставки вантажу без погодження з позивачем, його приймання або невиконання графіку приходу суден, якщо це призвело до відсутності вільних ємностей, відповідач несе відповідальність за штрафні санкції, які виставляються залізницею за простій вагонів, які прибувають на адресу позивача на квоту відповідача, зберігання вантажу в цих залізничних вагонах, а також за додаткові маневрові роботи.
Згідно з п. 5.3 Договору при виникненні обставин, передбачених п. 5.1 Договору, відповідач за власний рахунок забезпечує оплату в повному обсязі штрафних санкцій, які пред'явлені до оплати організаціями та компенсує збитки позивача, які пов'язані з настанням таких випадків на підставі комерційного рахунку позивача та підтверджуючих документів.
Позивач просить стягнути з відповідача збитки в сумі 311751,98 грн., які становлять суму, сплачену позивачем Укрзалізниці в якості плати за використання вагонів та зберігання вантажу по покинутих потягах №№ 3502, 3136 та 3504, а 41231,52 грн. та за понаднормове використання вагонів, що надійшли на адресу позивача в квоту відповідача у період з 14.11.2009 р. по 17.11.2009 р., та спричинені зміною відповідачем графіку завезення та перевалки вантажу.
На доведення вказаних обставин до матеріалів справи долучено копії актів про затримку вагонів № 1 від 16.11.2009 р., № 4 від 13.11.2009 р., №№ 15 - 25 від 16.11.2009 р., залізничних накладних, довідок-розрахунків плати за користування вагонами та зберігання вантажу по покинутих потягах №№ 3502, 3136 та 3504, звітів № 332-340, здавальних актів №№ 203-204.
За користування в період з 14.11.2009 р. по 22.11.2009 р. вагонами у потягах №№ 3502, 3136 та 3504 та зберігання вантажу позивачем Укрзалізниці на вимогу останньої (листи № 303 від 24.12.2009 р. та № 746 від 28.12.2009 р.) було сплачено 593203,68 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень № 2304 від 25.12.2009 р., № 2328 від 29.12.2009 р., № 2342 від 30.12.2009 р. та листом Укрзалізниці № 234 від 23.04.2010 р..
Позивач визначає збитки, які завдані саме внаслідок дій відповідача, в сумі 311751,98 грн., виходячи з пропорції кількості тонно-діб зберігання зерна кожного контрагента на елеваторі до загальної кількості тонно-діб за весь період зберігання.
Претензією № 1073/10 від 17.12.2009 р. позивач просив відповідача оплатити спірні збитки, проте відповідач їх не оплатив, наслідком чого і стало звернення позивача з даним позовом до суду.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 1.2.1 Договору визначено, що відповідач забезпечує поставку зернових, зернобобових, олійних культур у об'ємі не менш 250 тисяч тонн у рік та подачу суден під навантаження зазначеного об'єму.
Як слідує зі змісту Договору, сторони мають щомісячно, до 20-го числа місяця, який передує поточному, погоджувати план завозу та відвантаження вантажів відповідача, які перебувають у позивача на перевалці.
Зазначене підтверджується наступними пунктами Договору:
- позивач зобов'язаний погоджувати з відповідачем не пізніше 20-ого числа поточного місяця план завозу та перевалки вантажів відповідача на наступний календарний місяць з обов'язковим зазначенням номенклатури вантажу та виду операції та за погодженим планом підтверджувати приймання вантажу відповідача;
- відповідач зобов'язаний узгодити з позивачем не пізніше 20-го числа поточного місяця план завозу та перевалки вантажу відповідача на наступний календарний місяць з обов'язковим визначенням номенклатури вантажу та виду операції (п. 4.7).
Отже, як позивач, так і відповідач за умовами Договору мали обов'язок погоджувати план завозу та перевалки вантажу відповідача.
Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Відповідно до ст. 207 ЦК України:
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку;
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами);
- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Отже, відповідно до приписів законодавства план завозу та перевалки вантажу відповідача мав вчинятись сторонами у письмовій формі, підписуватись уповноваженими на це особами та скріплюватись печаткою сторін, що в даному випадку не було здійснено.
Жодних доказів погодження в будь-який інший спосіб, зокрема, складення єдиного документу, підписаного обома сторонами, матеріали справи не містять.
Проте, як слідує з матеріалів справи, погодження сторонами плану завозу та перевалки вантажу здійснювалось шляхом направлення відповідачем позивачу відповідного листа.
Зокрема, план завозу та перевалки вантажу на листопад 2009 року був визначений в листах відповідача № 397 від 19.10.2009 р., № 416 від 23.10.2009 р. та № 421 від 26.10.2009 р..
Як слідує зі змісту зазначених листів, вони складені відповідачем в односторонньому порядку, з їх змісту можна встановити загальний обсяг вантажу, який буде перебувати у позивача на перевалці (найменування вантажу та вид транспорту, яким він буде доставлений на елеватор), та орієнтовний графік подачі суден.
У той же час, зазначені листи не містять жодних відомостей про графік надходження вантажів до позивача.
Враховуючи те, що позивач, вимагаючи стягнути з відповідача збитки, посилається на відсутність у нього вільних місць, він має довести той факт, що зазначене сталось внаслідок недотримання відповідачем погодженого сторонами плану завозу та перевалки вантажу відповідача, що, враховуючи відсутність між сторонами зазначеного плану, укладеного у встановленому законодавством порядку, є неможливим.
Також, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Відповідно до статті 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Зі змісту вказаних правових норм випливає, що підставою виникнення цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків є наявність збитків, протиправність дій особи, яка завдала збитків, причинний зв'язок між ними та наявність вини особи, яка завдала збитків.
На вимогу суду позивачем надано пояснення, з яких слідує, що протягом 2009 року позивач мав договірні відносини по наданню послуг з перевалки зернопродукції крім позивача також з товариством з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс»(договір № 60 від 16.04.2009 р.) та з приватним підприємством «Блог Бак Системс»(договір № 70 від 22.05.2009 р.).
Проте, з наданих позивачем звітів №№ 332- 340, які містять інформацію, що надається до державного підприємства «Держреєстри України»відповідно до «Положення про обіг складських документів на зерно», затвердженого наказом Міністерства Аграрної політики України 27 червня 2003 року № 198, протягом спірного періоду на зберіганні у позивача крім зернопродукції трьох зазначених підприємств (відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс», приватне підприємство «Блог Бак Системс») перебувала зернопродукція інших осіб, а саме: товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК «Зектер»- ПП «Малиш», товариства з обмеженою відповідальністю «Омега +», товариства з обмеженою відповідальністю СГП «Хліб Миколаївщини», «Varteg Energy S. A.»- ТОВ «Рамбус Трайгон»та «Varteg Energy S. A.»- ТОВ СП «Велес».
Позивачем, незважаючи на вимоги, викладені в ухвалі суду, не надано доказів укладення з зазначеними особами договорів, на підставі яких на елеваторі перебували їх зернопродукти, а також доказів того, що зазначені особи не порушували своїх обов'язки щодо своєчасного відвантаження зернопродуктів, а отже, не можливо дійти однозначного висновку про те, що саме внаслідок дій відповідача позивач не міг прийняти спірні вагони.
Крім того, відповідачем до матеріалів справи долучено лист № 58 від 04.11.2009 р., в якому відповідач просить підтвердити прийняття під навантаження 14-20.11.2009 р. судна (16000 тон +/-10% ячменю).
На вказаний лист позивач листом № 913/10 від 09.11.2009 р. відповів, що підтвердити під навантаження зазначене судно не може.
У той же час, як слідує зі змісту позовної заяви, позивач, вимагаючи стягнення збитків, посилається саме на несвоєчасне виконання відповідачем обов'язків по подачі під завантаження судна для перевезення ячменю.
З викладеного вище слідує, що саме внаслідок дій позивача відповідач не подав під завантаження судно.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, до Господарського суду мають право звертатися підприємства та організації за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено наявність всіх необхідних умов для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків в заявленому розмірі.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 311751,98 грн. задоволенню не підлягають як безпідставні та необґрунтовані.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя О.Г. Удалова