83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
23.03.11 р. Справа № 7/23
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара
При помічнику судді В.Ю. Косицькій
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом: Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” м.Горлівка
До відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Стромацемент” м.Амвросіївка
Предмет спору: стягнення інфляційних - 243 563, 34 грн., 3% річних - 37 832, 76 грн.
За участю представників:
від позивача: Пожидаєва В.В. - довір.
від відповідача: Мальцева Н.Г., Тарабан Л.В. - довір.
У судових засіданнях в порядку ст.77 ГПК України оголошено перерву: 22.02.2011р. до 16.03.2011р., 16.03.2011р. до 23.03.2011р.
Відкрите акціонерне товариство „Донецькобленерго” м.Горлівка звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Стромацемент” м.Амвросіївка про стягнення інфляційних - 243 563, 34 грн., 3% річних - 37 832,76 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду наступні копії документів: договір про постачання електричної енергії №16 від 08.11.2001р.; ухвала по справі про банкрутство №5/207б від 20.05.2008р.; вимога про сплату індексу інфляції та 3% річних №512/11 від 02.02.2011р.
Відповідач у відзиві та у судових засіданнях проти позову заперечив, посилаючись на той факт, що 3% річних та інфляційні є неустойкою та не можуть бути нараховані в момент дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, як це здійснено позивачем. Крім того, відповідач вважає, що строк позовної давності для стягнення спірних сум сплив, оскільки право на їх нарахування у позивача виникло ще 16.03.2004р., а позов подано 08.02.2011р.
У судових засіданнях позивач вимоги підтримав, вважає, що 3% річних та інфляційні не є неустойкою, є самостійним видом захисту порушеного права у разі наявності факту прострочення грошового зобов'язання. Вважає, що строк позовної давності відносно вимог щодо стягнення інфляційних та 3% річних переривався затвердженням судом 20.05.2008р. мирової угоди у справі про банкрутство та вважає, що з 20.05.2008р. перебіг позовної давності почався заново згідно ст.264 ЦК України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:
Згідно ст. 26 Закону України „Про електроенергетику” та п.1.3 Правил користування електричною енергією (далі по тексту ПКЕЕ), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. ПКЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).
Пунктом 2 ст.275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Між позивачем та відповідачем укладено договір про постачання електричної енергії №16 від 08.11.2001р. (далі по тексту Договір). Строк дії Договору встановлено до 31.12.2002р. та вважається продовженим на той же термін, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору не надійде заява жодної із сторін про відмову від цього Договору або його перегляду (р.5 Договору).
Предметом Договору є умови поставки, порядок реалізації електроенергії та її використання на межі балансової приналежності електромережі між споживачем (відповідачем) та електропостачальною організацією (позивачем).
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
В ході розгляду спору судом з'ясовано, що ухвалою господарського суду Донецької області від 17.10.2003р. №5/207б порушено справу про банкрутство Відкритого акціонерного товариства „Стромацемент” та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
В ході розгляду справи про банкрутство, ухвалою господарського суду Донецької області №5/207Б від 16.03.2004р. затверджено реєстр вимог кредиторів, згідно якого ВАТ „Донецькобленерго” визнано конкурсним кредитором четвертої черги на суму заборгованості 301 439, 78 грн.
Ухвалою господарського суду Донецької області №5/207Б від 20.05.2008р. провадження у справі про порушення справи про банкрутство ВАТ „Стромацемент” припинено у зв'язку із затвердженням мирової угоди. Умовами даної мирової угоди, затвердженої господарським судом, передбачено погашення заборгованості боржником на користь ВАТ „Донецькобленерго” 1% заборгованості (3 014, 40 грн.) та прощення 99% боргу.
Згідно ст.35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
У зв'язку із встановленими господарським судом фактами наявності боргу, позивача здійснив нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних за прострочення виконання грошового зобов'язання та направив вимогу про сплату таких сум №512/11 від 02.02.2011р., в підтвердження направлення якої у справі міститься копія поштової квитанції №5986 від 02.02.2011р.
Посилаючись на невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, несплатою вказаних у вимозі сум, встановлення господарським судом факту наявності суми боргу перед позивачем у розмірі 301 439, 78 грн., позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з ВАТ „Стромацемент” 3% річних - 37 832, 76 грн. за період з 16.03.2004р. (дата затвердження реєстру кредиторів) по 20.05.2008р. (дата затвердження мирової угоди) та інфляційних - 243 563, 34 грн. за період з березня 2004р. по травень 2008р.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.598 цього ж кодексу, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до приписів ст.ст.598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобов'язання.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, а також з огляду на вже встановлені господарським судом факти, відповідач по справі №7/23 своєчасно та у повному обсязі не виконав свої зобов'язання щодо сплати електроенергії у розмірі 301 439, 78 грн. Таким чином, грошове зобов'язання відповідача перед позивачем, що виникло з договірних правовідносин, не зважаючи на прийняття ухвали господарським судом Донецької області по справі №5/207б від 20.05.2008 року та прощення 99% заборгованості за умовами затвердженої мирової угоди, не можна вважати таким, що припинило своє існування станом до 20.05.2008р., оскільки главою 50 “Припинення зобов'язань” Цивільного кодексу України такої правової підстави припинення зобов'язань не передбачено.
Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заперечення відповідача на те що, заявлені до стягнення суми є неустойкою та на них розповсюджено дію мораторію на задоволенні вимог кредиторів судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового я та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.
Враховуючи той факт, що у спірний (вказаний позивачем у розрахунку) період у відповідача значилась заборгованість перед позивачем у зв'язку із несвоєчасним та неповним виконанням своїх договірних зобов'язань стосовно оплати суми заборгованості за Договором, то у відповідача перед позивачем виникли нові додаткові зобов'язання, зокрема сплата 3% річних та інфляційних. Посилання відповідача на той факт, що індекс інфляції та 3% річних являються штрафними санкціями є безпідставними, оскільки індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Таким чином, грошовими зобов'язаннями відповідача перед позивачем є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних, а вимоги позивача про стягнення таких сум є обґрунтованими та правомірними.
Разом з цим, відповідач у відзиві та у судовому засіданні заявив про застосування строку позовної давності.
Оскільки відповідач наполягає на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права, суд відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України, при розгляді справи суд застосовує позовну давність.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 цього ж кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач звернувся до суду з позовом 08.02.2011р. та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 37 832, 76 грн. за період з 16.03.2004р. (дата затвердження реєстру кредиторів) по 20.05.2008р. (дата затвердження мирової угоди) та інфляційні в сумі 243 563, 34 грн. за період з березня 2004р. по травень 2008р.
Враховуючи вищевикладене, на дату звернення позивача з позовом до суду (08.02.2011р.) строк позовної давності для стягнення 3% річних та інфляційних за період з 16.03.2004р. по 08.02.2008р. сплив. Таким чином стягненню підлягають 3% річних та інфляційні за період з 08.02.2008р. по 20.05.2008р. (включно).
Посилання позивача на те, що строк позовної давності стосовно вимог щодо стягнення інфляційних та 3% річних переривався затвердженням судом 20.05.2008р. мирової угоди у справі про банкрутство у зв'язку з чим з 20.05.2008р. перебіг позовної давності почався заново є безпідставними, необґрунтованим та не приймаються судом до уваги, оскільки на частину пред'явленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних (а саме за період з 16.03.2004р. по 08.02.2008р.) строк позовної давності вже сплив до дати 20.05.2008р.
Судом здійснено перерахунок інфляційних та 3% річних згідно приписів діючого законодавства, за період з 08.02.2008р. по 20.05.2008р. (включно), які відповідно складають:
Інфляційні - 34 171, 44 грн.;
3 % річних - 2 544, 94 грн.
Таким чином, вимоги про стягнення спірних сум підлягають задоволенню частково: інфляційні у розмірі 34 171, 44 грн., 3 % річних у розмірі 2 544, 94 грн.
Вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних в залишковій частині задоволенню не підлягають у зв'язку із спливом строку позовної давності.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України.
На підставі ст.ст. 6, 11, 256, 257, 261, 267, 509, 526, 527, 598, 599, 625, Цивільного кодексу України, ст.ст.22, 67, 193 Господарського кодексу України, Закону України „Про електроенергетику” №575/97-ВР від 16.10.1997р., Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. N28, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд
В И Р I Ш И В :
Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” м.Горлівка до Відкритого акціонерного товариства „Стромацемент” м.Амвросіївка про стягнення інфляційних - 243 563, 34 грн., 3% річних - 37 832, 76 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Стромацемент” (87300, Донецька область, м.Амвросіївка, вул.Заводська, 1, ЄДРПОУ 20321203) на користь Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” (84601, Донецька область, м.Горлівка, пр.Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268) інфляційні - 34 171, 44 грн., 3 % річних - 2 544, 94 грн.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Стромацемент” (87300, Донецька область, м.Амвросіївка, вул.Заводська, 1, ЄДРПОУ 20321203) на користь Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” (84601, Донецька область, м.Горлівка, пр.Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268) 397, 16 грн. державного мита, 33, 31 рн. Витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому діючим законодавством.
Повний текст рішення підписано 25.03.2011р.
Суддя Сгара Е.В.