91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
23.03.11 Справа № 19/27пд/2011.
Суддя Косенко Т.В., за участю секретаря судового засідання Хухрянської І.В., розглянув матеріали справи за позовом
Приватного підприємства „Схід-Імпорт Луганськ”, смт.Петрівка Станично-Луганського району Луганської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лан-Агротрейд”, м.Луганськ
про визнання договору недійсним
в присутності представників сторін:
від позивача -Бєльченко Д.К., довіреність № б/н від 09.03.2011;
від відповідача -Альошкін С.В., постанова № 12/115б від 21.12.2010.
Обставини справи: заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 25/08 від 25.08.2010, укладений між Приватним підприємством „Схід-Імпорт Луганськ” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Лан-Агротрейд”.
В судовому засіданні 10.03.2011, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України, була оголошена перерва.
Позивач в позовній заяві посилається на те, що укладений між ним та відповідачем договір купівлі-продажу № 25/08 від 25.08.2010 не містить декілька істотних умов договору, передбачених чинним законодавством для договорів даного виду, а саме предмет та ціну, тому позивач вважає, що даний договір має ознаки недійсності.
Відповідач в судовому засіданні 10.03.2011 надав відзив № б/н від 10.03.2011, в якому вважає позовну заяву безпідставною, законодавчо необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з підстав викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, які прибули у судове засідання, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.
Як вбачається з умов ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Лан-Агротрейд” (продавець, відповідач) та Приватним підприємством „Схід-Імпорт Луганськ” (покупець, відповідач) 25.08.2010 був підписаний договір № 25/08 купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 215 Цивільного кодексу України також передбачені підстави недійсності правочину, відповідно до ч.1 якої однією з підстав недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Подібні приписи містить і ст.180 Господарського кодексу України, з якої вбачається, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Нормами Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з п.1.1 договору предметом договору є товар, асортимент, кількість та ціна якого ухвалюються сторонами в рахунках (накладних або актах), згідно до п.2.1 договору, що не суперечить вищевикладеним нормам законодавства.
В ст.632 Цивільного кодексу України зазначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Частиною 4 цієї статті передбачено, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Такі ж вимоги містить ст.189 Господарського кодексу України в якій зазначено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.
Також Цивільний кодекс України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Як вбачається з умов договору, сторони погодили, що асортимент, кількість та ціна товару встановлюється згідно рахунків, які виставляє продавець покупцю, що погоджені з останнім (п.2.1 договору).
Поставка товару здійснюється після узгодження сторонами асортименту, кількості та ціни. Датою поставки товару вважається дата підписання накладної (п.2.2 договору).
Зазначені пункти договору не суперечать вищезазначеним нормам діючого законодавства, сторони дійшли згоди стосовно ціни товару, що підтверджується видатковими накладними, згідно яких був поставлений та оплачений відповідний товар (а.с.34, 36, 38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52, 54, 56, 58).
З вищевикладеного вбачається, що посилання позивача на недійсність договору купівлі-продажу є безпідставними, оскільки в даному випадку при укладенні договору купівлі-продажу сторони погодили всі істотні умови договору, дійшли згоди по всіх пунктах договору, що підтверджується підписами представників сторін на примірниках договору, які скріплені печатками підприємств. Даний договір укладений без протоколу розбіжностей.
До того ж судом звертається увага позивача на те, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). А якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч.8 ст.181 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Позивач не довів суду належними та допустимими доказами ті обставини, якими він обґрунтовував свої вимоги, у зв'язку з чим вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати покладаються на позивача, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 23.03.2011 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення: 28.03.2011.
Суддя Т.В.Косенко