ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 40/5124.02.11
За позовом Унітарного приватного підприємства «Сантехбудмеханізація»
до Української державної корпорації по транспортному будівництву «Укртрансбуд»
про стягнення боргу у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання -9 550,12 грн
Суддя Пукшин Л.Г.
Представники сторін:
від позивача: Чопик І.М. представник за довіреністю №260 від 01.12.10 р.
від відповідача: не з'явився
У судовому засіданні 24.02.11 суд, керуючись ч.1 ст. 85 ГПК України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
обставини справи:
На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Унітарного приватного підприємства «Сантехбудмеханізація»до Української державної корпорації по транспортному будівництву «Укртрансбуд»про стягнення боргу у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання -9 550,12 грн
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 23.06.10 р. Унітарне приватне підприємство «Сантехбудмеханізація»на підставі видаткової накладної №РН-0000004 та довіреності №76 від 21.06.10 р. передав Українській державній корпорації по транспортному будівництву «Укртрансбуд» асфальт на суму 27 652,80 грн, в зв'язку з чим між сторонами виникли господарські зобов'язання з приводу купівлі-продажу товару. Позивач стверджує, що виконав своє зобов'язання по передачі Відповідачу у власність товару на суму 27 652,80 грн. В свою чергу, Відповідач своє зобов'язання по оплаті за товар виконав не належним чином, оскільки здійснив оплату за товар частково в розмірі 19 000 грн. Внаслідок чого, у нього виникла заборгованість у розмірі 9 550,12 грн, з них 8 652,80 грн - сума основного боргу, 343,38 грн - пеня, 411 - інфляційні витрати, 3 % річних - 142,94 грн.
Ухвалою суду від 19.01.11 порушено провадження у справі №40/51 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні 08.02.11.
Ухвалою суду від 08.02.11 відкладено розгляд справи на 24.02.11 у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів у Позивача.
У судове засідання, призначене на 24.02.11, представник Позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав, заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач у судове засіданні не забезпечив явку уповноваженого представника, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду направлялась на адреси відповідача, що вказані в позовній заяві та в довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.07 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норма Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначним згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
У разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.
Судом заслухані пояснення представника позивача, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1 ст.207 ЦК України).
За доводами Позивача 23.06.10 р. Унітарне приватне підприємство «Сантехбудмеханізація»на підставі видаткової накладної №РН-0000004 від 23.06.10 р. та довіреності №76 від 21.06.10 р. передав Українській державній корпорації по транспортному будівництву «Укртрансбуд»асфальт на суму 27 652,80 грн, в зв'язку з чим між сторонами виникли господарські зобов'язання з приводу купівлі-продажу товару.
На підставі здійсненої поставки товару позивачем було складено видаткову накладну №РН-0000004 від 23.06.10 р. на загальну суму 27 652,80 грн для оплати відповідачем.
Відповідач частково розрахувався за поставлену позивачем продукцію, сплативши 19 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №528 від 11.06.10 р.
Претензією №237 від 24.11.2010 р. Позивач звернувся до Відповідача з вимогою погасити заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 8 652,80 грн.
Проте на час звернення Позивача до суду з даним позовом, Відповідач так і не виконав вимоги, поставлені у ньому.
Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленої продукції, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 8 652,80 грн.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Положеннями ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частиною 2 ст. 642 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами укладено договір поставки.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару ( ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України)
Матеріалами справи, а саме видатковою накладною №РН-0000004 від 23.06.10, що підписана сторонами, підтверджується поставка відповідачу товару на загальну суму 27 652,80 грн.
Відповідно до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 8 652,80 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.
Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.549 ЦК України).
Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. (ст. 3 Закону).
Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За таких обставин суд вважає правомірними та обґрунтованими позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 343,38 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором
Враховуючи викладене, згідно з обґрунтованим розрахунком позивача, що міститься в позовній заяві, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 142,94 грн та інфляційні збитки у розмірі 411 грн.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог Позивача, а також те, що Відповідач в установленому порядку обставин, повідомлених Позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то за таких обставин, позовні вимоги визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та державного мита, підлягають стягненню з Відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 625 ЦК України, ст.ст. 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,-
1. Позов Унітарного приватного підприємства «Сантехбудмеханізація» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Української державної корпорації по транспортному будівництву «Укртрансбуд» (03049, м. Київ, Солом'янський район, вул. Богданівська, буд.3, ідентифікаційний код 00034861) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення на користь Унітарного приватного підприємства «Сантехбудмеханізація»(58009, Чернівецька область, м.Чернівці, вул. Миколаївська, б.34 код ЄДРПОУ 32790737) суму основної заборгованості в розмірі 8 652,80 грн (вісім тисяч шістсот п'ятдесят два гривні вісімдесят копійок), пеню - 343,38 грн (триста сорок три гривні тридцять вісім копійок), інфляційні збитки у розмірі 411,00 грн (чотирнадцять гривень нуль копійок), 3 % річних у розмірі 142,94 грн (сто сорок два гривні дев'яносто чотири копійки), витрати по сплаті державного мита у розмірі 102,00 грн (сто два гривні нуль копійок) та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн (двісті тридцять шість гривень нуль копійок).
3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.
Рішення вступає в законну силу після десятиденного терміну з дня його прийняття, оформленого у відповідності до ст. 84 ГПК України.
Суддя Пукшин Л.Г.
дата підписання рішення 25.02.2011р.