79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.03.11 Справа№ 15/233 (13/221)
за позовною заявою Національної спілки художників України, м.Київ до відповідача: Львівської міської ради, м.Львів, за участю третьої особи на стороні позивача: Фонду державного майна України, м.Київ, третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівської обласної організації спілки художників України, м.Львів, третьої особи-1 на стороні відповідача: ВАТ «Львівнафтопродукт», м.Львів, третьої особи-2 на стороні відповідача: ТзОВ «Центр розвитку нерухомості», м.Львів, третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ДКП «Айсберг», м.Львів, за участю прокуратури Львівської області про визнання недійсними пунктів 1 та 2 ухвали 4-ї сесії 2-го скликання Львівської міської ради народних депутатів від 09.02.1995 року „Про будинок на пл.Міцкевича,9 у м.Львові”, визнання права власності на будинок №9 на пл.Міцкевича у м.Львові за Національною спілкою художників України, а саме: приміщення та фундамент окремої будівлі - пам"ятки історії та культури підприємства громадської організації "Львівський художньо-виробничий комбінат" Львівської обласної організації Національної спілки художників України.
Суддя Т.Костів
Секретар судового засідання О.Щигельська
Представники сторін:
від позивача -Пашковський Я.В. - представник
від відповідача: Бекесевич О.В. - представник
від третіх осіб: не з"явились
Суть спору: позовну заяву подано Національною спілкою художників України, м.Київ до Львівської міської ради, м. Львів, за участю третьої особи на стороні позивача: Фонду державного майна України, м.Київ, третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівської обласної організації спілки художників України, м.Львів, третьої особи-1 на стороні відповідача: ВАТ «Львівнафтопродукт», м.Львів, третьої особи-2 на стороні відповідача: ТзОВ «Центр розвитку нерухомості», м.Львів, третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ДКП «Айсберг», м.Львів, за участю прокуратури Львівської області про визнання недійсними п. п. 1, 2 ухвали 4-ї сесії 2-го скликання Львівської міської ради народних депутатів від 09.02.1995р. “Про будинок на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові” та визнання права власності на будинок №9 на пл.Міцкевича у м.Львові за Національною спілкою художників України, а саме: приміщення та фундамент окремої будівлі - пам"ятки історії та культури підприємства громадської організації "Львівський художньо-виробничий комбінат" Львівської обласної організації Національної спілки художників України.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.11.2009 р. порушено провадження у справі (№13/221) та призначено розгляд на 03.12.2009 р.. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду. Рішенням господарського суду Львівської області від 25.02.2010 р. в задоволенні позову було відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2010 р. рішення господарського суду Львівської області від 25.02.2010 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу позивача -без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2010 р. частково задоволено касаційну скаргу Національної спілки художників України, рішення господарського суду Львівської області від 25.02.2010 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2010 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому, Вищий господарський суд України вказав, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тим обставинам, що спірний об'єкт нерухомості станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали перебував у володінні позивача та те, що відповідно до постанови верховної Ради України “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” від 10.04.1992 р. та постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР розпорядження цим майном покладено на ФДМ України. Звернув увагу на необхідність надання правової оцінки ст. 128 ЦК УРСР, ст. ст. 2, 31, 32, 33, 37 Закону України “Про власність”, ст. 10 Закону України “Про підприємства в Україні” щодо передачі державного майна в комунальну власність та щодо моменту виникнення права власності у набувача майна; необхідність врахування законодавчої бази, що регулює правовий режим майна загальносоюзних громадських організацій, яке перебуває на території України, зокрема, Закон України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.11.2010 р. порушено провадження та призначено розгляд справи на 16.12.2010 р.. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 16.12.2010 р.., 11.01.11, 31.01.11р., 08.02.11р., 16.02.11р. та 24.02.11р. Ухвалою суду від 11.01.11р. до участі у справі в якості третіх осіб залучено Львівську обласну організацію спілки художників України та ДКП "Айсберг".
Клопотанням від 02.12.2009 р. №05/1-757вих-09 заступник прокурора Львівської області повідомив про вступ у справу з метою представництва інтересів держави. Однак, письмового обгрунтування своєї позиції суду не надав.
Заявою від 26.01.11р. №26/01-11 (вх.№4534/11 від 24.02.11р.) позивач збільшив позовні вимоги і просить визнати право власності на будинок №9 на пл.Міцкевича у м.Львові за Національною спілкою художників України, а саме: приміщення та фундамент окремої будівлі - пам"ятки історії та культури підприємства громадської організації "Львівський художньо-виробничий комбінат" Львівської обласної організації Національної спілки художників України.
Представникам сторін роз'яснено їх права згідно зі ст. 22 ГПК України. У відповідності до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог. Ствердив, зокрема, що постановою Ради міністрів УРСР №442 від 06.09.1979р. будинок на пл. Міцкевича, 9 у м. Льові був включений до списку пам'яток містобудування і архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави і є пам'яткою архітектури під охоронним №1326 республіканського значення. Рішення Львівської обласної ради народних депутатів №345 від 20.07.1982 р. було створено “Будинок художника” на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові з розміщенням у ньому Спілки художників та художнього фонду. Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №92 від 21.03.1989 р. “Про переведення жилих будинків і приміщень в нежилі, зняття будівель з балансу житлових організацій та затвердження рішень міськрайвиконкомів про знесення будинків” цей будинок було передано з балансу ЖЕУ-102 Ленінського району м. Львова на баланс Художньо-виробничого комбінату. Така передача на баланс була оформлена актом приймання-передачі від 10.04.1989 р.. Таким чином вважає, що будинок був переданий у повне господарське відання Художньо-виробничому комбінату та належав до державної власності. За актом приймання-передачі підприємства від 22.04.1991 р. це приміщення разом з іншими активами і пасивами Львівського художньо-виробничого комбінату було передано Львівській обласній організації спілки художників України, про що 16.07.1992 р. Львівським МБТІ було видано реєстраційне посвідчення №2024. Однак, оскаржуваною ухвалою безпідставно визначено, що власником будинку є Львівська міська рада та залишено будинок на балансі Львівського художньо-виробничого комбінату Спілки художників України. Це рішення було прийнято без згоди Кабінету Міністрів України в порушення вимог Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”. Відповідно до п. 3 Перехідних положень Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, яким було зобов'язано Кабінет Міністрів України спільно з ФДМ України забезпечити передачу у власність чи надати у безстрокове користування нерухоме майно творчим спілкам, яке перебувало в їх користуванні на час прийняття постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р., Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1058 від 10.07.1998 р. “Про передачу нерухомого майна творчим спілкам”, якою в п. 4 переліку розташованих на території України підприємств, установ та організацій творчих спілок колишнього Союзу РСР, будинки і споруди яких передаються у власність творчих спілок України, у власність Національній спілці художників України передано Львівський художньо-виробничий комбінат Художнього фонду УРСР, м. Львів, вул. Козланюка, 17, пл. Міцкевича, 9 (приміщення та фундамент окремої будівлі -пам'ятки історії та культури підприємства громадської організації “Львівський художньо-виробничий комбінат” Львівської обласної організації Національної спілки художників України). 24.02.2004 р. ФДМ України видав свідоцтво про право власності №П-693, відповідно до якого Львівський художньо-виробничий комбінат Художнього фонду УРСР (приміщення та фундамент окремої будівлі - пам'ятки історії та культури підприємства громадської організації “Львівський художньо-виробничий комбінат” Львівської обласної організації Національної спілки художників України, м. Львів, пл. Міцкевича, 9) належить позивачу. 26.02.2004 р. за актом приймання-передачі цей об'єкт був переданий позивачу. Просить позов задоволити.
Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву. Ствердив, зокрема, що оспорюване рішення було прийняте у відповідності до законодавства. Зазначив, що судовими рішеннями неодноразово встановлювався факт належності знесеного будинку до власності місцевих рад. Посилається на пропуск позивачем строку позовної давності. Просить у позові відмовити.
Представник третьої особи -1 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору позов підтримав з мотивів, аналогічних тим, що зазначені у позовній заяві. Письмових пояснень по справі, однак, не надав.
Третя особа -1 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору вимог ухвал суду не виконала, пояснень по справі не надала, участь уповноваженого представника у судових засіданнях не забезпечила.
Представник третьої особи -2 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору позов заперечив з мотивів, зазначених у запереченні. Ствердив, зокрема, що будинок на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові відповідно до ст. 31 Закону України “Про власність” перебував у власності Львівської міської ради і був переданий лише на баланс Художньо-виробничого комбінату. Майновий комплекс Львівського художньо-виробничого комбінату не перебував у віданні центральних органів громадських організацій колишнього СРСР, а відтак норми постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р. “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР” на спірні відносини не поширюються. Той факт, що спірний будинок не належав до власності Спілки художників України підтверджений судовими рішеннями господарського суду м.Києва від 24.07.2008 р. у справі №3/215, постанові Вищого господарського суду України від 24.02.2009 р.. Відтак, оспорювану ухвалу відповідач виніс щодо свого ж майна у відповідності до законодавства. Станом на дату розгляду справи будинок на пл. Міцкевича, 9 був зруйнований у 1998 р. на виконання ухвали Львівської міської ради №755 від 29.05.1997р. “Про знос аварійного будинку, що загрожує обвалом, на площі Міцкевича, 9 та передачу земельної ділянки під забудову”, а земельна ділянка за вказаною адресою належить ТзОВ “Центр розвитку нерухомості” згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку ЯА№422460 від 04.04.2005 р.. Крім того, клопотанням від 10.12.2009 р. просить застосувати позовну давність, оскільки про оскаржувану ухвалу позивачу у будь-якому випадку було відомо вже з 23.02.2006 р. -дати винесення постанови господарського суду Львівської області у справі №1/64-9/28 від 11.01.-23.02.2006 р..
Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Оспорюваною ухвалою №92 4-ї сесії 2-го скликання від 09.02.1995 р. “Про будинок на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові” встановлено власником будинку Львівську міську раду народних депутатів (п. 1) та залишено будинок №9 на балансі Львівського художньо-виробничого комбінату Спілки художників України (п. 2). З протоколу засідання випливає, що при прийнятті оспорюваної ухвали був присутній і директор зазначеного комбінату п.І.Гавришкевич.
Ухвалою №378 від 26.06.1996 р. Львівської міської ради “Про внесення змін та доповнень до ухвали Львівської міської ради народних депутатів від 09.02.1995 р. “Про будинок на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові”, до вищезазначеної ухвали були внесені зміни до п. 2, згідно із якими вирішено зняти з балансу Львівського художньо-виробничого комбінату Спілки художників України будинок №9 на пл. Міцкевича і передати його у встановленому порядку на баланс ДКП “Айсберг” Галицького району.
В основі мотивів позовної заяви лежить посилання на належність будинку на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові позивачеві та порушення оспорюваним рішенням права власності позивача, яке він зміг оформити лише у 2004 р.. Це твердження позивач доводить, зокрема, свідоцтвом №П-693 про право власності на Львівський художньо-виробничий комбінат Художнього фонду УРСР (приміщення та фундамент окремої будівлі -пам'ятки історії та культури підприємства громадської організації “Львівський художньо-виробничий комбінат” Львівської обласної організації Національної спілки художників України), видане 24.02.2004р. Фондом державного майна України, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.04.2004 р., виданого на підставі вказаного свідоцтва. За твердженням позивача, до набуття ним права власності на вказаний будинок, він належав Львівському художньо-виробничому комбінату художнього фонду УРСР на праві повного господарського відання, оскільки був переданий останньому органом місцевого самоврядування.
Згідно із ч. 4 ст. 2, ст. 32 Закону України “Про власність”, який діяв на дату існування відповідних відносин, власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. До державної власності в Україні належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Таким чином, законодавство визначало власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну) як різновид державної власності. Згідно із ч. 1 ст. 33, ч.ч. 1, 2 ст. 35 вказаного Закону, управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада Української РСР і місцеві Ради народних депутатів Української РСР, а також уповноважені ними державні органи. Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.
Матеріалами справи підтверджується належність спірного будинку до власності адміністративно-територіальних одиниць як різновиду державної власності, яка, в силу положень Конституції України з 1996 р. визначена самостійною формою власності.
Як вбачається з матеріалів справи, будинок на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові перебував на балансі місцевих рад по Ленінському району м. Львова, представлений ЖЕО, що підтверджується витягом з рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Львова №222 від 14.04.1987 р.. Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №345 від 20.07.1982 р. “Про створення будинку художника у м. Львові”, вирішено створити будинок художника в приміщенні будинку на пл. Міцкевича, 9 загальною площею 3000 кв. м., для чого провести відселення мешканців. Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №92 від 21.03.1989 р. “Про переведення жилих будинків і приміщень в нежилі, зняття будівель з балансу житлових організацій та затвердження рішень міськрайвиконкомів про знесення будинків” (п. 5), враховуючи вищезазначене рішення виконкому Львівської обласної ради №345 від 20.07.1982р., історичну цінність будинку на пл. Міцкевича, 9, мешканці якого відселені, вирішено передати будинок №9 на пл. Міцкевича у м. Львові з балансу ЖЕД-102 Ленінського району м. Львова на баланс Львівського художньо-виробничого комбінату художнього фонду УРСР. При цьому, у відповідності до п. 3.3. рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №345 від 20.07.1982 р. “Про створення будинку художника у м. Львові” було вирішено передати будинок на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові під будинок художника художньо-виробничому комбінату лише в оренду.
Згідно із ст. 128 ЦК УРСР, який діяв на дату існування відповідних відносин, право власності (право повного господарського відання) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Однак, посилання позивача на вказану норму є безпідставним враховуючи, що нею регулюється перехід права власності лише на підставі договорів, які у даному випадку між сторонами не укладалися, а окрім того, вказана норма визначає момент переходу до набувача права власності (повного господарського відання), коли саме таке право йому передається. Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що вказаним рішенням №92 від 21.03.1989 р. майно передавалось саме у власність (повне господарське відання), а не лише на баланс, як це чітко вказано у рішенні.
Належних доказів прийняття рішень про передачу спірного будинку у власність громадській організації чи фактичної передачі цього будинку саме у власність позивача суду не надано. Належних доказів наявності підстав для реєстрації будинку за Львівським художньо-виробничим комбінатом на підставі зазначеного рішення Виконкому Львівської обласної ради народних депутатів №92 від 21.11.1989 р., та видачі реєстраційного посвідчення від 15.06.1989 р., зареєстрованим за №7020, суду не надано, як і жодних доказів зарахування спірного будинку на баланс художнього фонду УРСР. Сторони не посилались на існування таких доказів.
На підставі акту прийому-передачі підприємства від 08.05.1991 р., зазначений будинок в цілому був зареєстрований на праві громадської власності за Львівською спілкою художників, що підтверджується реєстраційним посвідченням №2024 від 16.07.1992 р.. Однак, у вказаному акті прийому -передачі підприємства від 08.05.1991 р. спірний будинок не зазначений, розшифровка основних засобів до цього акту відсутня. Крім того, передача здійснювалась з балансу художнього фонду УРСР на баланс Львівської обласної організації Спілки художників України, а не позивача.
Не зважаючи на вимоги суду, позивачем не надано належних правовстановлюючих документів на спірний будинок, згідно із якими в силу діючого на той час законодавства могла відбутись державна реєстрація права власності на нього; як і належних доказів правонаступництва, хоча із наданих документів випливає згода виконавчого комітету Львівської обласної ради передати спірний будинок в оренду і на баланс Львівського художньо-виробничого комбінату художнього фонду УРСР, стверджувана його передача не від вказаного комбінату, а від художнього фонду УРСР Львівській обласній організації Спілки художників України, а згодом отримання свідоцтва на ім'я Національної спілки художників України. Таким чином, наявні у справі докази свідчать, що станом на 1995 р. спірний будинок не перебував у віданні центрального органу -Спілки художників України, а був закріплений за Львівською спілкою художників, яка мала статус юридичної особи.
Посилання позивача на рішення арбітражного суду Львівської області від 23.02.1993 р. у справі №3/41 та від 06.09.1994 р. у справі №3/390 не заслуговує на увагу враховуючи, що такі рішення в силу ч. 2 ст. 35 ГПК України не звільняють позивача від обов'язку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Окрім того, у вказаних рішеннях спірний будинок визначений власністю адміністративно-територіальної одиниці, а у відповідності до рішення Вищого арбітражного суду України від 17.01.1996 р. у справі №147/7 підтверджена його належність до комунальної власності та констатовано, що передача будівлі на баланс позивача не змінює форми власності. Такий же висновок міститься і в рішення арбітражного суду Львівської області від 03.12.1996 р. у справі №3/495.
Як вбачається з Постанови Верховної Ради України “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” від 10.04.1992 року №2268-XII, з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, тимчасово передано Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, але лише тих, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Відповідно, правомірним є посилання третьої особи -2 на стороні відповідача на Постанову Верховної Ради України №3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, згідно із якою лише майно загальносоюзних, а не місцевих громадських організацій колишнього Союзу РСР тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності, є загальнодержавною, а не комунальною власністю. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
Враховуючи наведені норми, позивач посилається на ст. 37 Закону України “Про власність” та ст. 10 Закону України “Про підприємства в Україні”, які діяли на дату існування відповідних відносин. Так, згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України “Про власність”, майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством Української РСР. Згідно із ст. 10 Закону України “Про підприємства в Україні”, майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємства, відповідно до законів Української РСР, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності або повного господарського відання. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.
Однак, підставність застосування вказаних норм до спірних відносин не була доведена суду у встановленому порядку належними доказами. Натомість, із зазначених норм вбачається, що ними регулюється правовий режим майна організацій союзного підпорядкування колишнього СРСР. Проте, доказів перебування спірного будинку на той час у віданні центрального органу союзного підпорядкування чи хоча б Спілки художників України не доведено суду у встановленому порядку належними доказами. При цьому, наведені матеріали справи свідчать про зворотнє. З статуту Львівської спілки художників, випливає, що вона є місцевою, а не загальносоюзною організацією. На дату винесення оспорюваної ухвали, жодне майно Львівського художньо-виробничого комбінату не передавалось позивачу. Актом приймання-передачі підприємства від 08.05.1991 р. вбачається його передача лише Львівській обласній організації Спілки художників України. При цьому, з зазначеного акту не вбачається передача у складі майна підприємства, зокрема, спірної будівлі.
З урахуванням наведеного, врахувавши на виконання вимог постанови Вищого господарського суду України законодавчу базу, що регулювала правовий режим майна загальносоюзних громадських організацій, яке перебуває на території України, зокрема, Закон України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем ствержуваних ним підстав для застосування вказаних норм до спірних відносин. Натомість, зворотнє вбачається з наявних у справі доказів.
При цьому, рішенням господарського суду м. Києва від 24.07.2008 р. у справі №3/215 за позовом ТзОВ “Центр розвитку нерухомості” до ФДМ України, за участю третіх осіб -Національної спілки художників України, РВ ФДМ України по Львівській області, Львівської обласної організації Національної спілки художників України, Державної служби охорони культурної спадщини при Міністерстві культури і туризму України, Львівської міської ради, ОКП ЛОР “БТІ та ЕО”, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради був визнаний недійсним наказ ФДМ України №338 від 24.02.2004 р. “Щодо передачі Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР у власність Національної спілки художників України”, на підставі якого Національній спілці художників України було видано свідоцтво про право власності №П-693; констатовано недоведеність належності спірного будинку Національній спілці художників України, встановлено, що з 26.06.1996 р. будинок не належав навіть Львівському художньо-виробничому комбінату, знищення спірного будинку у встановленому порядку як аварійного. Зазначені висновки суду були підтверджені постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008р., постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2009 р..
Як вбачається з ухвали Львівської міської ради №755 від 29.05.1997 р. “Про знос аварійного будинку, що загрожує обвалом, на площі Міцкевича, 9 та передачу земельної ділянки під забудову”, з метою запобігання нещасним випадкам, які можуть трапитися внаслідок непрогнозованого руйнування аварійного будинку, що загрожує обвалом, на площі Міцкевича, 9, затверджено рішення виконкому Львівської міської ради про знос зазначеного будинку. Згідно із п. 2 ухвали, комісію з питань оренди та продажу у власність нежитлових приміщень спільно із утвореною комісією зобов'язано здійснити відбір організації -забудовника на умовах забезпечення інтересів орендарів, у тому числі Львівської обласної організації Спілки художників України. З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що будинок на площі Міцкевича, 9 у м. Львові було знесено. Знищення об'єкту власності тягне за собою припинення права власності на нього.
Матеріали справи свідчать, що спірний будинок був знищений повністю, залишки фундаментів складають лише 3,75% питомої ваги будинку, та й те, їх фізичний знос перевищує 80%. Зазначені залишки не можуть самостійно експлуатуватися. Це підтверджується, зокрема, висновком експерта, іншими матеріалами справи та не заперечувалось сторонами. Зазначене, а також та обставина, що оскаржувана ухвала є правовим актом індивідуального характеру, яка вичерпує свою обов'язковість одноразовим застосуванням, а відтак, після її виконання припинила свою дію, позивачем не доведено наявність порушення нею його прав. По суті позовних вимог вбачається, що вони стосуються права власності на знищений будинок.
Згідно зі ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, але лише у випадку, якщо вони суперечать законодавству та при цьому ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.
З державного акту про право власності на земельну ділянку №422460, зареєстрованого 04.04.2005 р. та виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2005 р., укладеним із ВАТ “Львівнафтопродукт”, вбачається, що станом на дату розгляду справи власником земельної ділянки, на який був розташований знесений будинок, є ТзОВ “Центр розвитку нерухомості”.
Крім того, знаходить підтвердження і посилання відповідача та третьої особи - 2 на необхідність застосування строку позовної давності. Матеріали справи безспірно свідчать, що позивачу було відомо про прийняття оспорюваного акту одразу при його прийнятті. Протоколом засідання Львівської міської ради підтверджується участь у засіданні уповноваженої особи -І. Гавришкевича -директора Львівського художньо-виробничого комбінату Спілки художників України. Таким чином, позивач знав і не міг не знати про прийняття оспорюваного акту, подальші дії щодо спірного будинку тощо. Належних доказів поважності пропуску строку суду не надано, клопотань про його поновлення не надходило. При цьому, про оскаржувану ухвалу позивачу у будь-якому випадку було відомо вже з 23.02.2006 р. -дати винесення постанови господарського суду Львівської області у справі №1/64-9/28 від 11.01.-23.02.2006 р..
Згідно із ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно із ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню. Судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 84, 85 ГПК України, суд, -
вирішив:
у позові відмовити повністю.
Суддя Костів Т.С.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 84 ГПК України 21.03.2011 року.