Справа: № 7/634 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.
Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.
Іменем України
"15" лютого 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого -судді Мацедонської В.Е.,
суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,
при секретарі Гринчуку В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційними скаргами Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків, Акціонерного банку «Синтез»на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 26 жовтня 2009 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного банку «Синтез»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним повідомлення-рішення, -
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 26 жовтня 2009 року позовні вимоги Акціонерного банку «Синтез»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним повідомлення-рішення задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків №0001274320/2 від 16 грудня 2008 року; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків №0001104320/0 від 15 липня 2008 року в частині донарахування податку на прибуток в сумі 733744,25 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального права та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що у відповідності до пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та постанови Національного банку України № 279 від 07 червня 2000 року «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» списання страхового резерву відбувається лише за кредитами, які визнані безнадійними, а тому віднесення витрат на страхування до складу валових не відповідає чинному законодавству. Крім того, апелянт вважає, що позивачем завищено норми амортизаційних відрахувань, оскільки неправомірно застосовані норми амортизації для основних фондів -«джерела безперебійного живлення».
Також АБ «Синтез»подав апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 26 жовтня 2009 року, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального права та прийняти нову, якою задовольнити позов повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що суд необґрунтовано прийшов до висновку про порушення позивачем порядку нарахування витрат у вигляді процентів за видами витрат від банківських операцій між Головним банком та філіями, невірне відображення позивачем витрат від торгівлі та переоцінки іноземної валюти, невірне оформлення та віднесення до складу валових витрат сум сформованого страхового резерву.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 25 квітня 2008 року по 13 червня 2008 року СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків здійснено виїзну планову документальну перевірку АБ «Синтез»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 378/43-20/21564391 від 01 липня 2008 року та винесено податкове повідомлення-рішення від 15 липня 2008 року № 0001104320/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій в сумі 12888290,66 грн., в тому числі 6444145,33 грн. за основним платежем та 6444145,33 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
З акту перевірки, що став підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення, вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем пп.пп.4.1.4, 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.4 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.6 п.5.4, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5, пп.7.3.8 п.7.3 ст.7, пп.8.1.1 п.8.1, пп.8.2.2 п.8.2, пп.8.3.2 п.8.3, пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 з урахуванням п.12.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 6444145,33 грн.
Після оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення від 15 липня 2008 року №0001104320/0 в порядку апеляційного узгодження, скарги були залишені без задоволення, оскаржуване податкове повідомлення-рішення -без змін, а також збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в частині основного платежу на 423,65 грн. та штрафні (фінансові) санкції відповідно, визначеного в оскаржуваному податкову повідомленні-рішенні, прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001274320/1 від 26 вересня 2008 року, № 0001274320/1 від 30 жовтня 2008 року, №0001274320/2 від 16 грудня 2008 року, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій в сумі 847,30 грн., в тому числі 423,65 грн. за основним платежем та 423,65 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Перевіркою встановлено, що банком до складу процентних доходів відносились суми коштів, отриманих як компенсація за надані філіям в тимчасове користування кошти, які обліковуються у фінансовому обліку на рахунку 6080 «Процентні доходи за операціями з філіями та іншими установами банку». Надання та повернення коштів, а також нарахування відсотків за операціями з філіями здійснювалось позивачем відповідно до Положення про порядок розрахунків між установами по перерозподілу внутрішньосистемних ресурсів, затвердженого Протоколом Правління № 3 від 09 березня 2006 року та Положенням про порядок розрахунків між установами по перерозподілу внутрішньосистемних ресурсів, затвердженого Протоколом Правління № 10 від 26 березня 2007 року.
Згідно з пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат витрати, здійснені ним в межах внутрішньогосподарських відносин з його філіями на сплату відсотків за залучення вільних фінансових ресурсів з огляду на невідповідність нарахованих (сплачених) витрат поняттю процентів в розумінні пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки їх нарахування (сплата) не пов'язана з борговими зобов'язаннями, а правовідносини, які склались між позивачем та його філіями, є внутрішньогосподарськими згідно ст.3 ГК України, а тому не можуть бути самостійним видом господарської діяльності, що підлягає оподаткуванню, в розумінні пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Перевіркою встановлено, що позивачем всупереч вимогам пп.7.3.8 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»завищено валові доходи на суму 2203689,57 грн. та занижено валові витрати на загальну суму 2203690,00 грн. За наданими до перевірки документами дебетові та кредитові обороти рахунку 6204 по кредиту зазначених рахунків в частині відображення операцій з торгівлі іноземною валютою містить лише інформацію щодо обсягів відхилень між офіційним курсом відповідної іноземної валюти, встановленим НБУ на день здійснення операції, та фактичним курсом, встановленим позивачем, за яким здійснювалися продаж чи купівля іноземної валюти.
У відповідності до пп.7.3.8 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»банки здійснюють відмінний від інших платників податку податковий облік результатів операцій з іноземною валютою. Облік операцій з продажу або купівлі іноземної валюти, які здійснюються за дорученням та за рахунок клієнтів таких банків, ведеться окремо від обліку операцій з продажу або купівлі іноземної валюти, здійснюваних за рішенням банку за рахунок інших (власних) джерел. При здійсненні операцій з продажу або купівлі іноземної валюти за дорученням та за рахунок клієнтів до валових доходів банку відносяться суми комісійних (брокерських) та інших подібних видів винагород, одержаних (нарахованих) банком у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду, а до валових витрат - витрати банку, понесені (нараховані) у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду. При здійсненні операцій з купівлі або продажу іноземної валюти за рішенням банку до складу валових доходів або валових витрат банку відноситься кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду. Кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду вираховується як сума фінансових результатів обмінних (конверсійних) операцій за результатами кожного банківського дня. Фінансовим результатом обмінних (конверсійних) операцій за результатами банківського дня є різниця між валовими доходами, отриманими (нарахованими) банком внаслідок продажу іноземної валюти протягом такого банківського дня, та валовими витратами, понесеними (нарахованими) у зв'язку із придбанням іноземної валюти протягом такого банківського дня.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що донарахування позивачу основного платежу в сумі 0,11 грн. та штрафних санкцій в розмірі 0,11 грн. є правомірним, оскільки ведення податкового обліку результатів операцій з іноземною валютою позивачем було здійснено з порушенням пп.7.3.8 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Перевіркою встановлено, що позивачем в порушення пп.5.2.4 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з урахуванням вимог пп.12.2.1 п.12.2 ст.12 цього ж Закону неправомірно відображено суми страхового резерву, сформованого під нестандартну заборгованість за наданими гарантіями.
Підпунктом 5.2.4 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому ст.12 цього Закону, згідно пп.12.2.1 якої будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством. З урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо неправомірності формування позивачем страхового резерву та заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1894864,70 грн., з огляду на визначення п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підстав формування страхового резерву -боргових відносин між позивачем та його контрагентами.
Перевіркою встановлено, що позивач до складу валових витрат відносив витрати по страхуванню ризиків неповернення кредитних коштів, за період з 01 квітня 2006 року по 01 вересня 2006 року сума страхових платежів за договорами страхування складала 1500000 грн.
У відповідності до пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат включаються, зокрема, будь-які витрати зі страхування кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5% валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності включення позивачем до складу валових витрат по страхуванню ризиків неповернення кредитних коштів в розмірі згідно пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що не перевищує 5% валових витрат за звітний податковий період.
Перевіркою правильності визначення суми амортизаційних відрахувань встановлено завищення амортизаційних відрахувань на суму 32230,71 грн. та заниження амортизаційних відрахувань на суму 8731,76 грн. внаслідок віднесення до балансової вартості основних фондів 4 групи «джерел безперебійного живлення».
У відповідності до пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Згідно Класифікації основних фондів (КОФ) ДК 013-97, затвердженої наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації №507 від 19 серпня 1997 року «Щодо затвердження Державного класифікатора України «Класифікація основних фондів»встановлено, що до групи 3 відносяться інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження, що визначені відповідним кодом (КОФ) №340199 «Інші основні фонди, ніде не класифіковані».
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що віднесення джерел безперебійного живлення та комутаторів комп'ютерних мереж до групи 3 або до групи 1 є неправомірним з огляду на те, що джерело безперебійного живлення є пристроєм для акумулювання електричної енергії, використовується позивачем для електрозабезпечення комп'ютерів в разі аварії, вимкнення електричної енергії, тому податкове повідомлення-рішення №0001274320/2 від 16 грудня 2008 року є протиправним.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянтів не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків, Акціонерного банку «Синтез»-залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 26 жовтня 2009 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 22 лютого 2011 року.
Головуючий суддя В.Е.Мацедонська
Судді Т.М.Грищенко
І.О.Лічевецький