Ухвала від 24.02.2011 по справі 2а-2043/10/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2043/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Власенкова О.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

УХВАЛА

Іменем України

"24" лютого 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Сауляка Ю.В.

Федорової Г.Г.

при секретарі: Корженковій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивачів - Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина», Всеукраїнської громадської організації «Національний екологічний центр України»- ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2010 року по справі за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина», Всеукраїнської громадської організації «Національний екологічний центр України»до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, третя особа -Міністерство юстиції України про визнання незаконним та скасування пунктів 3.2 та 3.6 Положення про порядок надання екологічної інформації, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року № 169, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі - Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина», Всеукраїнська громадська організація «Національний екологічний центр України» звернулись до суду з адміністративним позовом до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, третя особа -Міністерство юстиції України про визнання незаконним та скасування пунктів 3.2 та 3.6 Положення про порядок надання екологічної інформації, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року № 169.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

На вказану постанову суду представник позивачів ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року № 169 було затверджено Положення про порядок надання екологічної інформації (далі по тексту -Положення).

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного Положення, порядок надання екологічної інформації -це визначена законодавством України та цим Положенням процедура можливої та необхідної поведінки фізичних та юридичних осіб щодо надання та поширення наявної екологічної інформації.

Пунктом 3.2 Положення передбачено, що у запиті визначають не більше трьох питань з однієї екологічної проблеми.

У запиті про надання екологічної інформації може бути відмовлено, якщо вона становить державну таємницю (пункт 3.6 Положення).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Так,правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, визначаються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" від25 червня1991 року№ 1264-XII.

Відповідно до статті 16 вказаного Закону, державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006року № 1524 затверджено Положення «Про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України», згідно якого Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Мінприроди є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

При дослідженні матеріалів вказаної справи колегією суддів встановлено, що 18.12.2003 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища України було видано наказ № 169 «Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації».

Так, пунктом 3.2 даного Положення передбачено, що запит про надання екологічної інформації може не містити аргументації щодо зацікавленості запитувача та подається у письмовій чи електронній формі (додаток 1). У запиті визначають не більше трьох питань з однієї екологічної проблеми. Запит бажано надсилати рекомендованим листом з повідомленням про вручення, оскільки квитанція та повідомлення можуть бути необхідні в разі виникнення потреби оскарження порушених прав у суді.

Згідно із п. 3.6 згаданого Положення, у запиті про надання екологічної інформації може бути відмовлено, якщо вона становить державну таємницю.

Згідно статті 1 Закону України «Про інформацію», під інформацією розуміють документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Як вбачається зі статті 5 Закону України «Про інформацію», основними принципами інформаційних відносин є гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про інформацію», кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Згідно частини 2 статті 50 Конституції України, кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути засекречена.

Кім того, Законом України від 06.07.1999 року № 832-XIV було ратифіковано Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Метою даної Конвенції є сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я та добробуту, гарантування кожною із її сторін права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, відповідно до положень цієї Конвенції.

Згідно частини 1 статті 4 Оргуської конвенції, кожна зі сторін гарантує, що за умови виконання зазначених нижче пунктів цієї Статті державні органи у відповідь на запит про надання екологічної інформації надаватимуть громадськості таку інформацію у рамках національного законодавства; включаючи, за наявності запиту і відповідно до підпункту б) нижче, копії фактичних документів, які містять або охоплюють таку інформацію:

а) без потреби формулювати свою зацікавленість;

б) у формі, відповідно до запиту, якщо тільки:

- державний орган не має підстав надати її в іншій формі, причому повинні бути вказані причини, що виправдовують надання інформації саме в такій формі;

- інформація вже не була надана громадськості в іншій формі.

Із системного аналізу статті 29 Закону України «Про інформацію»випливає, що доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках); поширення її засобами масової комунікації; безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам. Порядок і умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам і представникам громадськості відомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання інформації здійснюється на договірній основі. Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом.

Приймаючи до уваги вищевказані норми діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що встановлення Міністерством охорони навколишнього природного середовища України у пункті 3.2. Положення можливості визначення особою, що звернулась із запитом про надання екологічної інформації, не більше трьох питань з однієї екологічної проблеми, є обмеженням її права на отримання такої інформації, що суперечить нормам чинного законодавства.

А тому, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що пункт 3.2 та інші приписи Положення не обмежують кількість запитів особи, зацікавленої в одержанні екологічної інформації з більш ніж трьох питань, оскільки остання не позбавлена права направити одне, два і більше звернень.

В свою чергу, аналізуючи зміст пункту 3.6 Положення про порядок надання екологічної інформації, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року № 169 в частині його відповідності нормам діючого законодавства, колегія суддів зважає на наступне.

Положенням статті 30 вказаного Закону передбачено, що інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до закону про цю інформацію. Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповідними державними органами за умови додержання вимог, встановлених цим Законом.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про інформацію», юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Відповідно до частини 2 статті 50 Конституції України та частини 4 статті 8 Закону України «Про державну таємницю», інформація про стан довкілля не може бути засекречена.

Як вбачається зі змісту пункту 3.6 Положення, відповідачем жодним чином не вирішувалося питання про віднесення екологічної інформації до державної таємниці, оскільки лише передбачено можливість щодо відмови у її наданні у випадку її засекречення.

Зважаючи на вищевказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про визнання пункту 3.6 Положення незаконним та його скасування.

Отже, висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині позову колегія суддів знаходить правильними та такими, що не спростовуються доводами апелянта.

Що стосується питання про застосування до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 100 КАС України (в редакції, що діяла до 30.07.2010 року), колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції, до діяла до 30.07.2010 року), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 100 КАС України (в редакції, що діяла до 30.07.2010 року) передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З матеріалів справи вбачається, що з даним позовом позивачі - Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина», Всеукраїнська громадська організація «Національний екологічний центр України»звернулися 15 лютого 2010 року, про що свідчить відповідна відмітка суду першої інстанції, із зазначенням вхідного реєстраційного номеру та дати отримання судом позову.

Про порушення свого права позивачі дізналися з моменту набрання чинності наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року № 169, тобто із часу його офіційного опублікування в Офіційному віснику України від 27 лютого 2004 року № 6.

В матеріалах справи міститься заява представника відповідача з проханням застосувати до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 100 КАС України (в редакції, що діяла до 30.07.2010 року), з підстав пропуску позивачами річного строку звернення до суду з адміністративним позовом (а.с. 68-69).

Враховуючи, що інших строків для звернення до адміністративного суду з таким позовом ані Кодексом адміністративного судочинства України, ані іншими законами України не передбачено, судова колегія приходить до висновку, що пропущення позивачами без поважних причин річного строку для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, передбаченого ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діяла до 30.07.2010 року), є підставою для відмови у задоволенні їх позову в цілому.

Отже, висновки суду першої інстанції колегія суддів знаходить правильними та такими, що не спростовуються доводами апелянта.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника позивачів - Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина», Всеукраїнської громадської організації «Національний екологічний центр України» ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2010 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Сауляк Ю.В.

Федорова Г.Г.

Повний текст ухвали виготовлений 02 березня 2011року

Попередній документ
14356169
Наступний документ
14356171
Інформація про рішення:
№ рішення: 14356170
№ справи: 2а-2043/10/2670
Дата рішення: 24.02.2011
Дата публікації: 28.03.2011
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Київський апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: