Справа: № 2а-4052/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Ракалович В.М.
Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
Іменем України
"03" березня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Костюк Л.О.;
суддів: Троян Н.М., Бужак Н.П.;
розглянувши відповідно до ст. ст. 41, 128, 197 КАС України в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ДСА України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Житомирського апеляційного господарського суду про стягнення недоотриманої заробітної плати в сумі 118 647,36 грн., -
В червні 2009 року позивач - ОСОБА_2 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Житомирського апеляційного господарського суду про стягнення недоотриманої заробітної плати, в якому просила:
- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_2 недоотриману заробітну плату за 2006-2009 роки з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 118 647,36 грн.;
- зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України для проведення вказаних виплат (а.с. 2-3).
В подальшому позивач звернулася з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просила:
- стягнути недоотриману заробітну плату за 2006-2009 рр. на користь ОСОБА_2 в сумі 132 806,11 грн. (а.с. 33).
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року позов задоволено частково, а саме: стягнено з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 за період з 2006 року по 2009 рік 132 806 грн. 11 коп. як суми недоотриманої заробітної плати; зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»; в задоволенні позову до Житомирського апеляційного господарського суду відмовлено (а.с. 45-46).
Не погоджуючись з прийнятим по справі судовим рішенням, представник відповідача - Державної судової адміністрації України подав заяву про апеляційне оскарження постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року (а.с. 53) та апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги тим, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому, на думку апелянта, підлягає скасуванню (а.с. 63-64).
Крім того, однією із вимог в апеляційній скарзі представника Державної судової адміністрації України є вимога про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2010 року, мотивуючи тим, що про прийняте рішення від 19 березня 2010 року Житомирського окружного адміністративного суду у вказаній справі Державній судовій адміністрації України стало відомо лише 30.03.2010 року (а.с. 63-64).
Відповідно до ч. 3 ст. 186 КАС України, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (в редакції, яка діяла на момент постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу судового засідання від 19.03.2010 року представник Державної судової адміністрації України не прибув в судове засідання (а.с. 44); після виходу з нарадчої кімнати судом першої інстанції було оголошено постанову (а.с. 44); 23.03.10 р. копію постанови направлено сторонам: ДКУ, ДСА України (а.с. 45-46-зворотня сторона); згідно ксерокопії повідомлення про вручення поштового відправлення від 24.03.10 р. Державна судова адміністрація України отримала копію постанови суду першої інстанції від 19.03.10 р. -29.03.2010 року (а.с. 49-зворттня сторона); заяву про апеляційне оскарження ДСА України подала 07.04.2010 р. (а.с. 52, а.с. 53); апеляційну скаргу -16.04.2010 р. (а.с. 62, а.с. 63-64), таким чином, заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подані відповідно в десятиденний та двадцятиденний термін з моменту отримання копії постанови, в зв'язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що строк апеляційного оскарження постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року апелянтом не пропущено, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо поновлення пропущеного строку.
До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.
Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України», ст. ст. 120, 126 цього Закону та Положення про Державну судову адміністрацію України, остання з 1 січня 2003 року є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади, а Державне казначейство України, відповідно до ст. 48 Бюджетного Кодексу України та п. 1 ч. 4 Положення про Державне казначейство України, здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, тому, на думку суду першої інстанції, вони є належними відповідачами по справі.
Крім того, Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік»та «Про Державний бюджет України на 2009 рік»Державній судовій адміністрації України встановлювались відповідні бюджетні призначення за програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
Незважаючи на визнання пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року протиправним і скасування, відповідачі не вживали заходів до погашення заборгованості перед позивачем, що утворилась, не перераховували відповідні кошти суду за місцем її роботи.
З огляду на таке, суд першої інстанції своїм рішенням від 19.03.2010 р. стягнув з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 за період з 2006 року по 2009 рік 132 806 грн. 11 коп. як суми недоотриманої заробітної плати; зобов'язав Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»; в задоволенні позову до Житомирського апеляційного господарського суду відмовив (а.с. 45-46).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої станції, позивач з 2004 року працює суддею Житомирського апеляційного господарського суду і відповідно до Конституції України та Закону України «Про статус суддів»має право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.
03 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6.
Посадові оклади, передбачені цією постановою, встановлювались виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1310, якою доповнив постанову № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться».
В спірний період часу кошти на оплату праці суддів виділялись відповідачами з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів № 1310, відповідно їм нараховувалась і заробітна плата за місцем роботи.
Проте прийняття зазначених змін до постанови Кабінету Міністрів № 865 було визнано протиправним, що підтверджується постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року по справі за позовом Одинака О.О. до Держави Україна, Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб: Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
Постановою суду пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року визнаний протиправним і скасований.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року постанова суду першої інстанції по вказаній справі залишена без змін.
Ці судові рішення залишені без змін судом касаційної інстанції.
Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік», «Про Державний бюджет України на 2009 рік»встановлювались розміри мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2006 року - 350 грн. 00 коп., з 1 липня 2006 року - 375 грн. 00 коп., з 1 грудня 2006 року - 400 грн. 00 коп., з 1 квітня 2007 року - 420 грн. 00 коп., з 1 липня 2007 року - 440 грн. 00 коп., з 1 жовтня 2007 року - 460 грн. 00 коп., з 1 січня 2008 року -515 грн. 00 коп., з 1 квітня 2008 року -525 грн. 00 коп., з 1 жовтня 2008 року -545 грн. 00 коп., з 1 грудня 2008 року -605 грн. 00 коп., з 1 січня 2009 року -605 грн. 00 коп., з 1 квітня 2009 року - 625 грн. 00 коп., з 1 липня 2009 року -630 грн. 00 коп., з 1 жовтня 2009 року -650 грн. 00 коп., з 1 грудня 2009 року -669 грн. 00 коп. на місяць.
Заробітна плата позивачу нараховувалась за період з 2006 року по 2009 рік з розрахунку посадового окладу, кратного мінімальній заробітній платі в розмірі 332 грн. 00 коп., тому позивач, на думку суду першої інстанції, недоотримав заробітну плату в розмірі зазначеному в позовній заяві.
Розмір заборгованості підтверджений висновком аудитора № 64 від 15.03.2010 року (а.с. 36-39).
З урахуванням викладених обставин, суд першої інстанції стягнув з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 за період з 2006 року по 2009 року 132 806 грн. 11 коп. як суми недоотриманої заробітної плати.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та звертає увагу на те, що частиною першою статті 126 Конституції України закріплено положення, згідно з яким незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.
Складовою цих гарантій, відповідно до ч. 1 ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування судів та відповідальності, яку вони беруть на себе.
У рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року 3(94) 12 (994 323) зазначається: «Незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе».
Пунктом 6.1 Європейської Хартії передбачено, що судді, які виконують професійно свої суддівські функції, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість.
Отже, особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.
З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що Житомирський окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду -без змін.
На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 41, 128, 160, 165, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу представника ДСА України залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.О. Костюк
Судді: Н.М. Троян
Н.П. Бужак