Справа: № 2а-1308/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Винокуров К.С.
Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
"01" березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Мамчура Я.С.
суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.
при секретарі Ільницькій В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2010 року у справі за адміністративним позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»про стягнення штрафних санкцій, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»штрафні санкції з урахуванням пені в сумі 19 723 304,57 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2010 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на те, що судом першої інстанції зроблено висновки, що суперечать матеріалам справи та порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду та приймає нову постанову, з підстав, передбачених ст. 202 КАС України.
Задовольняючи позов суд першої інстанції зазначив, що Відповідач не виконав належним чином обов'язок передбачений ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та не здійснив надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що протягом 2007 року підрозділами ВАТ «Укртелеком»до центрів зайнятості України подавались звіти за формою № З-ПН «Звіт про наявність вакансій», з інформацією про наявність вакантних посад для інвалідів (Можливість працевлаштування інвалідів).
Частиною 1 ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що для підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч. З ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (частини 1, 2 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Частиною 3 ст. 18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за невиконання нормативу встановленого в ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»можливе лише у випадку невиконання Відповідачем положень ст. 18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що Відповідач виконував обов'язки передбачені ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме виділяв та створював робочі місця для інвалідів, створював для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечував інші соцільано-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, подавав звіти Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Протягом 2007 року Відповідач виділяв місця для працевлаштування інвалідів про що повідомляв відповідні центри зайнятості, шляхом подання звітів за формою № З-ПН «Звіт про наявність вакансій», копії яких знаходяться в матеріалах справи. Відповідач протягом 2007 року, окрім виділених робочих місць по яких він самостійно працевлаштовував інвалідів, було виділено близько 72 робочих місць для працевлаштування інвалідів про що було інформовано відповідні центри зайнятості. Однак, протягом 2008 року від органів державної служби зайнятості було направлено для працевлаштування лише 37 інвалідів, які були працевлаштовані у Відповідача відповідно до їх кваліфікацій та рекомендацій МСЕК.
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2007 року Відповідач здійснював самостійне працевлаштування інвалідів, які безпосередньо звертались до нього та інвалідів, які направлялись для працевлаштування з центрів зайнятості України.
Щодо обов'язку по наданню державній службі зайнятості інформації необхідної для організації працевлаштування інвалідів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Даний обов'язок виконується шляхом подання до відповідних центрів зайнятості звітів за формою № З-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України №150 від 19 грудня 2005 року, в якому в графі «Додаткові вимоги»стовпчик №15 навпроти вакансії здійснюється спеціальний запис «інвалід»або ставиться цифра 11, що відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № З-ПН «Звіт про наявність вакансій», відповідає категорії громадяни - інваліди.
Структурними підрозділами ВАТ «Укртелеком»протягом 2007 року надавались до відповідних центрів зайнятості Звіти про наявність вакансій. Однак, з центрів зайнятості були направлені для працевлаштування та працевлаштовані лише 72 інваліда.
Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 ЗУ «Про зайнятість населення»визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності, при наявності там вільних робочих місць, (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
Враховуючи вищевикладене, та те, що на обліку в центрах зайнятості протягом 2007 року перебували інваліди, які відповідали вимогам вказаним ВАТ «Укртелеком»у звітах за формою № З-ПН та могли бути працевлаштовані Відповідачем, однак, дані інваліди на ВАТ «Укртелеком»не направлялись. З чого вбачається неналежне виконання державною службою зайнятості свого обов'язку щодо направлення інвалідів для працевлаштування.
З вищевикладеного вбачається, що в матеріалах справи наявні докази, які свідчать про виконання ВАТ «Укртелеком»обов'язку щодо інформування державної служби зайнятості про потребу у працевлаштуванні інвалідів та виконання в цій частині положень ст.18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», однак, попри належне інформування зі сторони ВАТ «Укртелеком», державною службою зайнятості не виконано свого обов'язку щодо направлення інвалідів на ВАТ «Укртелеком»для працевлаштування відповідно до наявний вакансій.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів, відповідно до встановленого законодавством нормативу, покладається, як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Обов'язок державної служби зайнятості щодо направлення для працевлаштування інвалідів на вільні вакансії не обмежено наявністю навпроти даної вакансії відмітки підприємства про необхідність у працевлаштуванні інваліда, а обмежено лише рекомендаціями МСЕК, наявними у інваліда кваліфікації та знань, та урахуванням побажань інвалідів.
Абзацом 3 п. 2 «Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007р., встановлено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Дана інформація надається шляхом подання звітів за формою № 3-ПН до відповідних центрів зайнятості з зазначенням про наявність вільних вакансій, з описом запропонованої роботи, графіком робочого дня, розміром заробітної плати, наявністю шкідливих чи небезпечних умов праці, тощо.
З матеріалів справи вбачається, що ВАТ «Укртелеком»подавались протягом 2008 року до відповідних центрів зайнятості звіти за формою № 3-ПН, в яких вказувалось про наявність робочих місць з відміткою про можливість у працевлаштуванні інвалідів.
Згідно ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 4 Конвенції N 159 «Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів», ратифікованої Законом України № 624-IV від 06 березня 2003р. встановлено, що політика зайнятості щодо працевлаштування інвалідів ґрунтується на принципі рівності можливостей інвалідів і трудящих у цілому. Дотримується рівність можливостей та ставлення для працюючих чоловіків і жінок, котрі є інвалідами. Спеціальні позитивні заходи, спрямовані на забезпечення справжньої рівності можливостей та ставлення для інвалідів та інших трудящих, не вважаються дискримінаційними і по відношенню до інших трудящих.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи відсутність жодних законодавчо встановлених заборон державній службі зайнятості щодо направлення інвалідів на вакантні робочі місця навпроти яких підприємством не вказано про необхідність у працевлаштуванні інвалідів, однак, праця на яких не протипоказана інваліду рекомендаціями МСЕК, посилання Державних центрів зайнятості про не направлення інвалідів на підприємство для працевлаштування на такі вакантні місця з мотивів не зазначення підприємством про необхідність у працевлаштуванні інваліда є законодавчо необґрунтованими та такими, що порушують ст. 4 Конвенції N 159 «Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів».
З огляду на вищевикладене, враховуючи подання Відповідачем звітів за формою № 3-ПН, як з відміткою про необхідність у працевлаштуванні інвалідів так і без такої відмітки, однак, з детальним описом пропонованої роботи та умовами праці, які не є а ні шкідливими, а ні небезпечними та можуть бути не протипоказані конкретно взятому інваліду висновком МСЕК, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду не може погодитись з висновком суду першої інстанції про невиконання Відповідачем обов'язку щодо надання державній службі зайнятості інформації необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що ВАТ «Укртелеком»протягом 2007 року відмовляло у працевлаштуванні інвалідів, які звертались для працевлаштування безпосередньо до підприємства чи були направлені відповідними центрами зайнятості, що також свідчить про виконання Відповідачем положень ст. 18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Також, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією та Законом від 25 червня 91 N 1251-ХІІ «Про систему оподаткування», який діяв до 31 грудня 2010р., а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку з учиненням правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог законодавства, Відповідач направляв до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інвалідів, але робочі місця залишилися вакантними у зв'язку з не направленням для працевлаштування інвалідів уповноваженими органами.
У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутня вина, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, як і за неподання в такому випадку центру зайнятості необхідної інформації.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 КАС України.
Колегія суддів дійшла висновку про виконання ВАТ «Укртелеком»положень ст. 18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалід в Україні»та про недоведеність і відсутність вини ВАТ «Укртелеком»у невиконанні протягом 2007 року - нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ч. 1 ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з огляду на що відсутні правові підстави для стягнення з Відповідача сум адміністративно - господарський санкцій передбачених ст. 20 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
З огляду на викладене та, приймаючи до уваги, що постанова суду першої інстанції прийнята без належного з'ясування обставин справи, з порушення норм процесуального права, а висновки суду суперечать обставинам та матеріалам справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової, якою в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись статтями 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2010 року -скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва, в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, до Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»про стягнення штрафних санкцій, з урахуванням пені, в сумі 19 723 304,57 грн. - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: Мамчур Я.С.
Судді Горяйнов А.М.
Желтобрюх І.Л.
Постанова складена в повному обсязі 04.03.2011 року.