Справа: № 2-а-348/10 Головуючий у 1-й інстанції: Кухар М.П.
Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
"28" лютого 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Лічевецького І.О., Романчук О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги управління Пенсійного фонду України у Тальнівському районі Черкаської області, ОСОБА_2 на постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 25.10.2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Тальнівському районі Черкаської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити дії та скасування рішення, -
ОСОБА_2 05.10.20010 року звернулася до Тальнівського районного суду Черкаської області з адміністративним позовом до УПФУ у Тальнівському районі Черкаської області про визнання незаконним та скасування рішення про відмову в перерахунку пенсії; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії з вересня 2009 року і довічно.
Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 25.10.2010 року позов задоволено частково, зобов'язано перерахувати та виплатити пенсію за період з 05.04.2010 року по 05.10.2010 року.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, УПФУ у Тальнівському районі Черкаської області та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відповідно відмовити в позові в повному обсязі та задовольнити позов в повному обсязі. В своїй апеляційних скаргах апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів знаходить, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є інвалідом 2-ї групи внаслідок захворювання пов'язаного з Чорнобильською катастрофою та отримує пенсію у відповідача та часткову доплату за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену у відповідності до ст.ст. 50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі по тексту - Закон).
У відповідності до статті 49 Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст. 50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:… інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;…
Частиною 4 статті 54 зазначеного вище Закону передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:… по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;…
Всупереч ст. ст. 50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному відповідно до ПКМУ № 530 від 28.05.2008 року, а не в кратному відношенні до мінімальної пенсії за віком, як того вимагає вказаний Закон.
З огляду на те, що ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має вищу юридичну силу в порівняні з ПКМУ № 530 від 28.05.2008 року відповідач не правомірно виплачував додаткову пенсію в меншому розмірі ніж це передбачено ст. ст. 50, 54 зазначеного Закону.
Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч. 1 ст. 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
В свою чергу, чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого даною правовою нормою, мінімального розміру пенсії за віком.
Позивачка має право на перерахунок з 05.04.2010 року та просила зобов'язати виплачувати додаткову пенсію у встановлених розмірах довічно, проте суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог за період з 05.04.2010 року по 05.10.2010 року.
Зважаючи на ту обставину, що позов було подано 05.10.2010 року, жодних уточнень, доповнень або змін до нього не надходило, суд першої інстанції повинен був прийти до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 10.11.2010 року по 05.11.2010 року, тобто по дату звернення до суду, так як суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання органів державної влади виконувати будь-які зобов'язання в майбутньому.
Позивач не просив задовольнити його вимоги в межах строку звернення до суду з даним позовом, а тому суд першої інстанції, повинен був позовні вимоги в частині проведення такого перерахунку за період з 01.09.2009 року по 04.10.2010 року залишити без розгляду у відповідності до вимог ч. 2 ст. 99 та ч. 1 ст. 100 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
За ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Отже, судове рішення в частині зобов'язання проводити перерахунок та виплату пенсії підлягає зміні.
Колегія суддів не може погодитися з доводами суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в скасування рішення відмову про перерахунок пенсії, з огляду на слідуюче:
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАСУ необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правові акти - рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.
Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Як вбачається з матеріалів справи фактично позивачка просить скасувати відповідь на звернення у вигляді листа, а не рішення.
Отже, вказаний лист не породжує певних правових наслідків, висновки листа не мають обов'язкового характеру для позивачки.
Якщо виходити з положень правознавства, то листи не можна визначити як документи, які містять норми права загальної або індивідуальної дії. Вони не можуть створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не мають обов'язкового характеру.
Тобто, вищезазначений лист, складений за результатами звернення, не має обов'язкового характеру і не набуває статусу рішення в розумінні п. 1 частини 1 статті 17 КАС України, внаслідок чого не може бути оскаржений в адміністративному суді в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції в частині визнання скасування листа -скасуванню з закриттям провадження по справі в цій частині. Абзац третій резолютивної частини постанови суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом зміни дати до якої необхідно проводити перерахунок та виплату пенсії. Крім того, позовні вимоги про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за період з 01.09.2009 року по 04.10.2010 року підлягають залишенню без розгляду.
Керуючись ст.ст. 198, 200, 201, 205, 206 КАС України, судова колегія, -
Апеляційні скарги управління Пенсійного фонду України у Тальнівському районі Черкаської області, ОСОБА_2 -задовольнити частково.
Позовні вимоги в частині зобов'язання управління Пенсійного фонду України у Тальнівському районі Черкаської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 за період з 01.09.2009 року по 04.10.2010 року -залишити без розгляду.
Постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 25.10.2010 року -в частині задоволення позовних вимог щодо скасування листа від 30.09.2010 року № 6390/03 про перерахунок пенсії -скасувати, провадження по справі в цій частині закрити.
Змінити абзац третій резолютивної частини постанови, виклавши його наступним чином:
«Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Тальнівському районі Черкаської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 основної та додаткової пенсії за період з 05.04.2010 року по 25.10.2010 року відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням сум проведених виплат.».
В решті постанову суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 28.02.2011 року.