"02" березня 2011 р. Справа № 57/215-10
Колегія суддів у складі: головуючого судді Шевель О.В.
судді Білоусової Я.О.
судді Пуль О.А.
при секретарі Михайлюк О.І.
за участю представників сторін:
позивача - Сирового Ю.А. -дов.
2-го відповідача - Яковця І.Ю. -дов., Охріменка В.В. -дов., Кебал І.В. -дов.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги ТОВ «Українська лізингова компанія» (вх. № 55Х/2-7) та Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»(вх. № 56Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 15 грудня 2010 р. у справі № 57/215-10
за позовом Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт», с. Карапиші Миронівського району Київської області
до 1. Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», м. Харків
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія», м. Київ
про визнання договорів, додаткових угод частково недійсними,
встановила:
Позивач, СТОВ «Агросвіт», у листопаді 2010 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПАТ «УкрСиббанк»та ТОВ «Українська лізингова компанія», в якій просив суд визнати недійсними:
кредитний договір № 11150441000 від 28.04.2007 р., укладений між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»;
пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-205/08-обл від 15.07.2008 р., укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»;
пункт 2 Додаткової угоди № 3 від 20.11.2009 р. до Договору фінансового лізингу № 01-205/08-обл від 15.07.2008 р., укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»;
пункт 3.9. статті 3 Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-207/08-обл від 15.07.2008 р., укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»;
пункт 2 Додаткової угоди № 3 від 02.11.2009 р. до Договору фінансового лізингу № 01 - 207/08-обл від 15.07.2008 р., укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»(позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія».
Рішенням господарського суду Харківської області від 15 грудня 2010 року (т. 3 а.с. 45-55) у справі № 57/215-10 (суддя Аюпова Р.М.) позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»задоволено частково.
Визнано недійсними:
- пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-205/08-обл від 15.07.2008 р., укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»(код ЄДРПОУ 31320656) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»(код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 2 Додаткової угоди № 3 від 20.11.2009 р. до Договору фінансового лізингу № 01-205/08-обл від 15.07.2008 р., укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»(код ЄДРПОУ 31320656) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»(код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-207/08-обл від 15.07.2008 р., укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»(код ЄДРПОУ 31320656) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»(код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 2 Додаткової угоди № 3 від 02.11.2009 р. до Договору фінансового лізингу № 01-207/08-обл від 15.07.2008 р., укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»(код ЄДРПОУ 31320656) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»(код ЄДРПОУ 30575865).
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»(код ЄДРПОУ 30575865) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»(код ЄДРПОУ 31320656) 42,50 гривень державного мита, 118,00 гривень витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Другий відповідач, ТОВ «Українська лізингова компанія», з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (т. 5 а.с. 3-11), в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 15 грудня 2010 року у справі № 57/215-10 скасувати в частині визнання недійсними спірних пунктів укладених між ним та позивачем договорів. Вимоги апеляційної скарги 2-й відповідач обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Зокрема, посилається на те, що висновки суду першої інстанції щодо недійсності спірних пунктів договору не узгоджуються з приписами чинного законодавства.
Позивач, СТОВ «Агросвіт», з даним рішенням суду першої інстанції також не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (т. 5 а.с. 20-21), в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 15 грудня 2010 року у справі № 57/215-10 скасувати в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про визнання недійсним укладеного між відповідачами у справі кредитного договору та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог позивача. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення в цій частині його вимог судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, та до спірних правовідносин не застосовані ті положення законодавства, які слід застосовувати. Зокрема, посилається на те, що судом першої інстанції не враховано законодавчі приписи щодо обов'язкової наявності індивідуальної ліцензії у сторін правочину, що укладають кредитний договір у валюті, відмінній від валюти України.
Зважаючи на те, що сторонами подані апеляційні скарги на одне й те ж рішення суду першої інстанції, такі скарги були об'єднані в одне апеляційне провадження (т. 5 а.с. 81-83).
Під час апеляційного провадження у справі сторонами подані відзиви та письмові пояснення на апеляційні скарги іншої сторони (т. 5 а.с. 27-38, 49-51), в яких вони заперечують проти задоволення апеляційної скарги іншої сторони та просять задовольнити подану ними апеляційну скаргу.
1-м відповідачем, ПАТ «УкрСиббанк», також подано відзив на апеляційні скарги, в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача, зазначаючи що спірним кредитним договором не порушені права позивача, а тому останнім невірно обраний спосіб захисту в цій частині позову. Також, банком повністю підтримуються вимоги, викладені в апеляційній скарзі 2-го відповідача, ТОВ «Українська лізингова компанія», з тих підстав, що сторони самостійно встановили в договорі певні умови, які не суперечать чинному законодавству.
В судове засідання 02.03.2011 р. на підтвердження своєї позиції 2-м відповідачем надано копію науково-правового висновку, що наданий фахівцями Національного університету «Юридична академія ім.. Я.Мудрого».
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах, відзивах на них та в додатково наданих поясненнях до апеляційних скарг доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 28 квітня 2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»(правонаступником якого є перший відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»(позичальник, другий відповідач) укладено кредитний договір № 11150441000, відповідно до умов якого (п. 1.1.) банк зобов'язується надавати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 3000000,00 (три мільйони) доларів США у порядку і на умовах, зазначених у даному договорів. Вказана сума ліміту дорівнює еквіваленту 15150000,00 (п'ятнадцять мільйонів сто п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок по курсу НБУ на день укладання цього договору станом на „28” квітня 2007 року.
Відповідно до пункту 1.2.3. кредитного договору № 11150441000 від 28.04.2007р. позичальник (другий відповідач) зобов'язався повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов Договору на рахунки: в доларах США № 3739911150467; в Євро № 3739011150497; в швейцарських франках № 3739711150478.
15 липня 2008 р. між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»(лізингоодержувачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»(лізингодавцем) укладені спірні Договори фінансового лізингу № 01-205/08-обл, 01-207/08-обл та відповідні Додаткові угоди до них. За своїм змістом умови вказаних Договорів, крім предмету, ціни лізингу і розміру лізингових платежів, є ідентичними.
Відповідно до пункту 1.1. статті 1. Договорів Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмета лізингу (додаток № 2 до договорів), а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізину та сплачувати лізингові платежі на умовах цих Договорів.
Відповідно до підпунктів 3.1.1., 3.1.2. пункту 3.1 статті 3. спірних договорів Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов статті 3. Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу (винагорода).
Відповідно до пункту 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу на дату сплати, визначену пунктом 3.5. Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно графіку та загальних умов, коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1 = So * k , де So -сума чергового лізингового платежу за договором на дату сплати; k -коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 (п'ять) календарних днів до сплати чергового лізингового платежу, згідно пункту 3.5 Загальних умов, та збільшеного на 0,59% (нуль цілих п'ятдесят дев'ять сотих) відсотка, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ «УкрСиббанк»коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих Лізингодавцем для придбання предмета лізингу та його подальшої передачі Лізиногоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнта k менше одиниці, то сума V1 не розраховується; * - знак множення; якщо курс гривні до долара США, за яким банк по дорученню Лізингодавця фактично здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, перевищує більш, ніж на 0,6 % (нуль цілих шість десятих) відсотка курс гривні до долара США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті, то Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, яке виникло внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення.
Додатковою угодою № 2 до Договорів, пункт 3.9. всіх Договорів викладено в іншій редакції, а саме: виключено слова «та останнього чергового лізингового платежу»після слів «крім авансового лізингового платежу»; добавлянням курсу долару США -«4,6»(по договору № 01-205/08-обл) та «4,7»(по договору № 01-207/08-обл); виключення слів «що підтверджується відповідною довідкою Банка, або завіреною копією банківської виписки»після слів «у іноземній валюті (валютного кредиту)».
При цьому, пунктом 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу також передбачалось, що черговий лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно графіку та загальних умов, повинен був коригуватися на коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 (п'ять) календарних днів до сплати чергового лізингового платежу.
Відповідно до п. 3.1. Договорів та п. 3.2. Загальних умов фінансового лізингу, графіків сплати лізингових платежів, позивач зобов'язаний сплачувати на користь другого відповідача такі платежі, як: авансовий платіж та чергові лізингові платежі.
У свою чергу, чергові лізингові платежі складаються з суми, якою відшкодовується (компенсується) частина вартості предмету лізингу (пункти 3.1.1. Договорів, графіки сплати лізингових платежів), суми винагороди Відповідачу за отримане в лізинг майно (пункти 3.1.2. Договорів, пункти 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, графіки сплати лізингових платежів) та суми винагороди, передбаченої пунктами 3.9. Загальних умов фінансового лізингу.
На виконання укладених Договорів позивачу було передано у тимчасове володіння та користування наступне майно (предмет лізингу):
- по Договору фінансового лізингу № 01-205/08-обл від 15.07.2008 р.: зернозбиральний комбайн моделі Lexion 580, 2007 р.в., заводський № 58601615, двигун № 540329, виробництва фірми КЛААС «Лексіон 580»з зерновою жаткою 9 м VARIO авто контур для рапса та пристроєм для її транспортування; зернозбиральний комбайн моделі Lexion 580, 2007 р.в., заводський № 58601616, двигун № 540522, виробництва фірми КЛААС «Лексіон 580»з зерновою жаткою 9 м VARIO авто контур для рапса та пристроєм для її транспортування;
- по Договору фінансового лізингу № 01-207/08-обл від 15.07.2008 р.: качанозбирач (кукурудзяна жатка) моделі Конспід 8-70 FC, 2007 р.в., заводський № 90701613; качанозбирач (кукурудзяна жатка) моделі Конспід 8-70 FC, 2007 р.в., заводський № 90701685.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, предметом спору у даній справі в т.ч. є вимоги СТОВ «Агросвіт»про визнання недійсним положень пункту 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу Договорів фінансового лізингу № 01-205/08-обл, 01-207/08-обл від 15.07.2008р. та пункту 2 Додаткових угод № 3 до зазначених Договорів з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з тим, що, як вважає позивач, вказані пункти суперечать діючому законодавству України, а саме:
частині 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», статтям 99, 117 Конституції України, частині 2 статті 198 Господарського кодексу України, пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998р. «Про удосконалення порядку формування цін», частині 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Позивач також стверджує, що застосування оскаржуваних пунктів коригування лізингових платежів зумовлюється фактом укладання кредитного валютного договору № 11150441000 від 28.04.2007 р. між першим та другим відповідачем виходячи зі змісту якого, другий відповідач отримав кредит від першого відповідача у валюті, що має причинно-наслідковий зв'язок із закріпленням у договорах фінансового лізингу коригування лізингових платежів (п. 3.9. ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу та п. 2 Додаткових угод № 3 до Договорів).
Позивач також стверджує, що перший та другий відповідачі зобов'язані були мати індивідуальну ліцензію Національного банку України на укладання кредитного договору № 11150441000 від 28.04.2007р., а відсутність індивідуальної ліцензії НБУ, на думку позивача, є порушенням підстав та порядку укладання зазначеної угоди, у зв'язку з чим порушено його майнові та немайнові права, так як кредитний договір знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку між договорами фінансового лізингу, укладеними між позивачем та другим відповідачем, зокрема, щодо положень пункту 3.9. статті 3. Загальні умови фінансового лізингу до Договорів фінансового лізингу, укладеного між позивачем та другим відповідачем та пункту 2 Додаткової угоди № 2 до Договорів фінансового лізингу.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд першої інстанції виходив з положень ст. ст. 15, 16, 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України, та, з урахуванням норм ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України дійшов висновку про те, що позивачем, ні в позові, ні в письмових поясненнях не доведено яким чином його права та/або інтереси порушуються спірним правочином - кредитним договором від 28.04.2007р. № 11150441000, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія».
Також, судом першої інстанції вірно зазначено, що нормами ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України прямо передбачена можливість використання іноземної валюти на території України, в тому числі при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями у випадках, порядку і на умовах, встановлених законом. Такою системою спеціальних норм є блок нормативно-правових актів, які регулюють здійснення банківської діяльності та операцій, зокрема, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. З, 5 Декрету КМУ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Як вірно вказує місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, матеріалами справи встановлено наявність у другого відповідача Банківської ліцензії, виданої Національним банком України на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», дозволу на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»та додатку до дозволу з переліком операцій, які має право здійснювати Банк, у тому числі операції з валютними цінностями.
Станом на час вчинення спірного правочину і досьгодні межі, про які йдеться в п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(щодо термінів і сум валютних кредитів перевищення яких потребує ліцензії) не визначені, а отже, місцевий господарський суд вірно вказує, що законодавчого припису, який міг би бути наразі порушений операцією з видачі валютного кредиту не існує.
З урахуванням викладеного, колегія суддів, як і суд першої інстанції, приходить до висновку про відсутність необхідних умов для визнання спірного кредитного договору від 28.04.2007 р. №11150441000 недійсним (порушення права, інтересу позивача та порушення норми закону), а отже і про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, а тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, як така, що не ґрунтується ані на положеннях чинного законодавства, ані на фактичних обставинах справи.
Що ж стосується вимог позивача в частині визнання недійсними умов лізингових договорів та додаткових угод до них, колегія суддів, як і суд першої інстанції вважає, що вимоги позивача в цій частині позову є обгрунтованими та підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Так, як встановлено вище, умовами спірних договорів позивача зобов'язано сплачувати на користь другого відповідача наступні платежі: авансовий платіж (пункти 3.1. договорів, пункти 3.2. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та чергові лізингові платежі (пункти 3.1. договорів). У свою чергу, чергові лізингові платежі складаються з:
- суми, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмету лізингу (п. 3.1.1. Договорів, Графіки сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договорів);
- суми винагороди (комісія) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Предмет лізингу (п. 3.1.2. Договорів, п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договорів), Графіки сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договорів);
- суми винагороди, передбаченої п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договорів) та п. 2 Додаткової угоди № 3 до Договорів.
Ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлено вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Таким чином, чинне законодавство України передбачає можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Такий вид винагороди, дійсно, сторонами було передбачено у договорах у пунктах 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, а також в четвертій графі Графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договорів). Тобто розмір платежу, як винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, сторонами погоджено у конкретному розмірі по кожному із договорів.
Як вірно стверджує місцевий господарський суд, спірні пункти (пункт 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу та пункт 2 Додаткової угоди № 2 до Договорів) передбачають інший, ніж в п. 3.6 Загальних умов фінансового лізингу вид платежу.
Підставами для такого висновку є те, що цей вид платежу, по-перше, визначено окремо (п.3.9.) від такого виду платежу як винагороди; по-друге, цей вид платежу визначено в договорі інакше ніж «винагорода»(в п.3.9. він названий як «лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов фінансового лізингу», а не як «винагорода»); по-третє, в договорі визначено порядок визначення його розміру відмінний від порядку визначення розміру винагороди(«лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов» визначається за формулою V1 = So * k o (п.3.9.) в той час, як розмір винагороди визначається виходячи із вартості Предмета лізингу, кількості днів за період до підписання Акту до цієї дати, та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період(п. 3.6. договору)); по-четверте, в самому тексті договору, а саме в п. 3.9. ці платежі згадуються окремо один від одного як рівнопорядкові поняття («лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов» коригується на суму «винагороди»).
Таким чином, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що положеннями пунктів 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу та пункту 2 Додаткових угод № 3 до Договорів визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»- «лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов»(додаткову винагороду), право на яку виникає у другого відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що аналіз фактичних обставин справи та положень ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 1), п. 5) ч. 1 ст. 1, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»дає підстави стверджувати, що відносини, що випливають з договорів фінансового лізингу є правовідносинами у сфері надання фінансової послуги -фінансового лізингу.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України «Про фінансовий лізинг»(ч. 1 ст. 2). Матеріальне втілення дійсної норми права міститься в п. 9.8. ст. 9. договорів фінансового лізингу, де зазначено, що за своєю правовою природою ці договори є змішаним, в яких містяться положення договору лізингу, найму (оренди) та договору купівлі-продажу.
Як встановлено вище, відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, при цьому, ч. 1 названого закону передбачає право сторін на встановлення у договорі фінансового лізингу саме порядку сплати лізингових платежів, який і був визначений у Графіку сплати лізингових платежів. Порядок сплати - це певна послідовність, черговість та строковість (періодичність) сплати лізингових платежів.
Перелік саме чотирьох видів (складових) лізингових платежів закріплений у ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»є вичерпним, що вбачається з її змісту та конструкції. Диспозиція зазначеної норми права дозволяє сторонам в залежності від певних обставин визначити з перелічених видів (складових) платежів ті, які можуть включати (будуть входити) до видів (складових) лізингових платежів за умовами договорів фінансового лізингу, що укладаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 названого закону, істотними умовами договору лізингу є, зокрема, розмір лізингових платежів.
Сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу (п. а) ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг) -це викупна частина предмета лізингу, яку позивач зобов'язаний сплатити протягом строку дії лізингового договору, яка погоджена сторонами у Графіку сплати лізингових платежів у національній валюті без встановлення грошового еквіваленту в іноземній валюті. До дійсних правовідносин застосовується загальні положення про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України (ціна товару у договорі купівлі-продажу), покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.
Виходячи з того, що ціна предмету лізингу (викупна частина) встановлена у договорі у фіксованій сумі, тому бланкетна (відсилочна) норма до розділу ІІ ЦК України «Загальні положення про договір», а саме до ч. 2 ст. 632 ЦК України не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Отже, за змістом вищевикладеного, платіж, передбачений п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу не є видом лізингового платежу, як відшкодування частини вартості предмета лізингу. Дійсне не заперечується позивачем за первісним позовом та вбачається зі змісту правочину.
Винагорода (комісія) Лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу (п. б) ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг») -це є саме визначеною законодавцем винагородою Лізингодавцю за отримане у лізинг майно, тобто за надану фінансову послугу -фінансовий лізинг, метою якої є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Законодавцем передбачено у ч. 2 ст. 16 названого закону лише один вид платежу, який передбачає винагороду Лізингодавця, за обсягом свого регулювання який охоплюється призначенням винагороди -за отримане у лізинг майно. Тобто обов'язковою складовою для визначення зазначеної винагороди та головною базою для грошового її обчислення, є саме вартість предмета лізингу, яка визначена у національній валюті України, так як винагорода законодавцем передбачена саме за те, що Лізингоодержувачу було передано майно у користування та володіння на певний строк.
За своєю правовою природою та правовим регулюванням, що зазначено вище, винагорода Лізингодавцю за отримане у лізинг майно є орендними платежами.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Розмір цієї плати встановлений, як істотна умова договору фінансового лізингу, у четвертій графі графіку сплати лізингових платежів, яка є фіксованою. П. 3.6. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу є першим черговим лізинговим платежем (винагородою Лізингодавцю за отриманий предмет лізингу) від дати фактичного початку користуванням предметом лізингу (передача на підставі акту приймання-передачі предмету лізингу) до дати сплати другого чергового лізингового платежу відповідно до Графіку. Як вбачається з наведеного, грошовою базою для обчислення винагороди Лізингодавцю за отриманий предмет лізингу є саме вартість предмету лізингу. Тобто при обчисленні винагороди Лізингодавцю за отриманий предмет лізингу грошовим критерієм обчислення полягає вартість предмету лізингу, що абсолютно, фіксовано визначена та виражена в національній валюті -гривні України.
П. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу встановлено, що на дату сплати, визначену п. 3.5. Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно з Графіком та Загальних умов, коригується на суму Винагороди, яка визначається за формулою: «сума чергового лізингового платежу * на коефіцієнт -сума чергового лізингового платежу».
Тобто, вказана формула за своїм змістом визначає вид та відповідно розмір ще одного платежу, грошовою базою для обчислення якого є лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно з Графіком та Загальних умов, тобто винагорода (комісія) Лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу (щомісячно) та, сума, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу (періодично). Більш того, авансовий лізинговий платіж та останній черговий лізинговий платіж, до складу яких входить відшкодування (компенсація) вартості предмету лізингу, не підпадають під грошову базу обчислення спірного пункту 3.9. ст. 3. загальних умов.
Як зазначено вище, обов'язковою складовою для визначення винагороди (комісії) Лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу та головною базою грошовою для її обчислення, є саме вартість предмета лізингу, а тому, платіж, передбачений п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу, виходячи з викладеного, не є видом платежу, який передбачений п. б) ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».
Компенсація відсотків за кредитом (п. в) ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг») полягає у покладенні на Лізингоодержувача майнових витрат у вигляді сплати процентів за кредит, що був отриманий Лізингодавцем з метою придбання у свою власність та подальшу передачу предмета лізингу у тимчасове користування та володіння Лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу. У випадку існування дійсного виду платежу у спірних правовідносинах, ця умова була б істотною в розумінні ч. 2 ст. 6 названого закону «Про фінансовий лізинг» і обов'язково б зазначалася у Графіку та у змісту договорів, де було б зазначено, зокрема, відсоткову ставку, валюту кредиту, строк, порядок сплати та інші істотні умови. Однак, як встановлено вище, умови спірних лізингових договорів не містять таких умов, а тому, на думку колегії суддів, платіж, передбачений п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу не є видом платежу, передбаченим як компенсація відсотків за кредитом. Дійсне не заперечується ані першим відповідачем, ані другим відповідачем. Компенсація відсотків за кредитом, як вбачається зі змісту договорів фінансового лізингу, зокрема, ст. 3. договорів та графіку сплати лізингових платежів не встановлений сторонами.
Інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (п. г) ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг») -це комплекс майнових витрат Лізингодавця (послуги зі зберігання предмету лізингу, транспортування, страхування, реєстрації в органах ДАІ тощо), що ним вчиняються при безпосередньому виконанні умов договорів фінансового лізингу. Другий відповідач не обґрунтував та не довів причинно-наслідковий зв'язок інших витрат з щомісячним отриманням платежу, передбаченим п. 3.9. ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу, розмір якого встановлюється за окремою формулою. Таким чином, платіж, передбачений п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу не є видом платежу, передбаченим як інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договорів лізингу. Дійсне не заперечується другим відповідачем. В договорах фінансового лізингу не встановлено виду платежу, як інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, що вбачається зі змісту договорів, зокрема, ст. 3. договорів та графіків сплати лізингових платежів.
Таким чином, аналіз всіх видів (складових) лізингових платежів, що можуть входити до складу лізингових платежів у сукупності із законодавством та умовами договорів, дає підстави колегії суддів зробити висновки, що платіж, передбачений п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу не є жодним з видів (складових) лізингових платежів, передбачених у ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», а отже не відповідає зазначеній нормі права та, в свою чергу порушує майнові права та інтереси позивача, так як його зобов'язано сплачувати грошові кошти у виді платежу, що не відповідає закону.
Також, колегія суддів зазначає, що положення спірних пунктів договорів за своїм змістом направлені на зміну ціни договорів після її укладання без взаємної згоди Лізингоодержувача, що є порушенням п. 7.1. ст. 7. договорів та ст. ст. 525, 632, 651, 654, 762 ЦК України. Тобто Лізингодавець, передбачивши платіж, що не відповідає закону, в односторонньому порядку змінює на свою користь розмір лізингових платежів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що спірним пунктами встановлено надання односторонньої неправомірної переваги Лізингодавцю на отримання додаткової винагороди, так як положення зазначеного пункту застосовується лише у разі збільшення курсу долару США по відношенню до гривні та не передбачає сплати у меншому розмірі (повернення, зменшення платежів, від'ємного значення) в разі зменшення курсу, так само як і не встановлюють максимального значення коефіцієнту для обчислення та початковий курс для бази обчислення коефіцієнта, порушуючи принципи розумності, справедливості та добросовісності (ст. 3 ЦК України, ст. 6 ГК України).
Колегія суддів не приймає посилання другого відповідача на принцип свободи договору (ст. 6 ЦК України), оскільки він ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, зокрема, ст. 627 ЦК України, в якій зазначено, що сторони є вільними в визначенні умов договору, проте, укладаючи договір та формуючи його умови, сторони повинні враховувати вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (в тому числі спеціального закону -«Про фінансовий лізинг», положень глав 54, 58 ЦК України), звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості (ст. 3 ЦК України).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зміст цих спірних умов договору не відповідає вимогам Закону (ч.2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»”), а відтак згідно ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України підлягає визнанню недійсним.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції повною мірою з'ясовані та правильно оцінені всі обставини у справі, яким надана належна правова оцінка, а доводи заявників апеляційних скарг не спростовують висновків місцевого господарського суду, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення та задоволення апеляційних скарг. Що ж стосується посилання другого відповідача на те, що його позиція підтримана науково-правовим висновком фахівців у галузі права, - колегія суддів зазначає, що такий висновок є лише правовою позицією певних фахівців та не має обов'язкового характеру.
З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу другого відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 15 грудня 2010 р. у справі № 57/215-10 залишити без змін.
Головуючий суддя
Суддя
Суддя