"10" березня 2011 р.Справа № 16/269/09
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мишкіної М.А.
суддів Жекова В.І.,
Будішевської Л.О.
(Склад судової колегії змінений розпорядженнями голови суду №143 від 21.02.2011р., заступника голови суду №182 від 09.03.2011р.)
при секретарі судового засідання Романів О.В.
за участю представників сторін:
від ПАТ “Український інноваційний банк”- Дехтяренко О.А -по довіреності;
від ПВТФ “Агроділо” - не з'явився;
від ТОВ “Аріель” -не з'явився;
від СВК “Таврія” -не з'явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Аріель”
на рішення господарського суду Миколаївської області від 13 січня 2010 року
у справі № 16/269/09
за позовом Публічного акціонерного товариства “Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії ПАТ “Укрінбанк”
до 1) Приватної виробничо - торгівельної фірми “Агроділо”;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Аріель”
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Сільськогосподарський виробничий кооператив “Таврія”
про визнання частково недійсним договору купівлі -продажу за № 21-07/31 від 26.08.2008 р.
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
У судовому засіданні 10.03.2011р. згідно ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Встановив:
У грудні 2009 р. Акціонерне товариство “Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії Акціонерного товариства “Укрінбанк” (надалі -Банк) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватної виробничо - торгівельної фірми “Агроділо” (ПВТФ) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Аріель” (ТОВ) про визнання недійсним договору купівлі -продажу за № 21-07/31 від 26.08.2008 р. в частині продажу зернозбиральних комбайнів Славутич КЗС-9,1, 2004 року випуску, заводський №532, двигун №40222281 та зернозбирального комбайну Славутич КЗС-9,1, 2004 року випуску, заводський №531, двигун №40225790, що був укладений між ПВТФ „Агроділо” та ТОВ „Аріель”.
Свої вимоги позивач мотивував наступним: рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.04.2008р. по справі № 17/153/08 було стягнуто з Приватної виробничо -торгівельної фірми “Агроділо” заборгованість в розмірі 1 290 855 грн. 58 коп., в зв'язку з невиконанням вимог кредитного договору № 12-04111 від 09.11.2004р.; в ході проведення виконавчих дій ВДВС Снігурівського РУЮ Миколаївської області було встановлено, що описане та арештоване 12.08.2008 р. майно, яке знаходиться в заставі Банку згідно договору № 1252 від 11.11.2004р. та зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (витяг № 1564409 від 12.11.2004р., витяг № 24740124 від 21.09.2009р.), відсутнє; за вказаним фактом 12.11.2008р. порушено кримінальну справу № 08230194, ведеться слідство; постановою від 01.09.2009 р. оголошено розшук всього нерухомого майна відповідача 1; матеріалами виконавчого провадження також було встановлено, що 26.08.2008 р. між відповідачами по даній справі було укладено договір купівлі - продажу № 21-07/31 майна, яке знаходилось в заставі позивача; наявні підстави вважати про введення відповідачем 1 відповідача 2 в оману при укладенні вищезазначеного договору щодо обставин, які мають істотне значення для продажу майна, та свідоме порушення ним ст. 659 ЦК України; зазначене є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України; подальше перебування у власності ТОВ “Аріель” зернозбиральних комбайнів Славутич КЗС -9,1, 2004р. випуску, заводський № 532, двигун № 40222281 та Славутич КЗС -9,1, 2004р. випуску, заводський № 531, двигун № 40225790, є порушенням майнових прав позивача та позбавляє можливості проведення дій щодо їх реалізації відповідно до ст. 19, 30 ЗУ “Про заставу”.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13 січня 2010 року (суддя Фролов В.Д.) позовні вимоги задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу №21-07/31 від 26.08.2008р. в частині продажу зернозбирального комбайну Славутич КЗС-9,1, 2004р. випуску, заводський №532, двигун №40222281 та зернозбирального комбайну Славутич КЗС-9,1, 2004р. випуску, заводський №531, двигун №40225790, що був укладений між ПВТФ „Агроділо” та ТОВ „Аріель”; стягнуто в солідарному порядку з ПВТФ „Агроділо” та ТОВ „Аріель” 85,00грн. -державного мита та 236,00грн. -ІТЗ судового процесу.
Рішення суду обґрунтовано посиланнями на положення ст.ст. 229, 230, 525, 526, 629, ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 19, 20 ЗУ „Про заставу” та вмотивовано тим, що ПВТФ „Агроділо” реалізувало заставлене майно без достатніх правових підстав, всупереч умовам договору та вимогам діючого законодавства України; позивач не в змозі задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна оскільки воно фактично відсутнє у ПВТФ „Агроділо” та придбано ТОВ „Аріель”; директором ПВТФ „Агроділо” Вишневським П.О. порушено ст. 659 ЦК України, оскільки останнім не було попереджено покупця про права третіх осіб, а саме Акціонерного товариства “Український інноваційний банк” на продані комбайни; та було введено в оману покупця навмисно.
Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “Аріель” подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 13 січня 2010 року по справі № № 16/269/09 повністю та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Свої вимоги скаржник мотивує порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним дослідженням обставин, що мають значення для справи, а саме: відповідач не мав часу для належної підготовки до судового засідання; суд безпідставно в порушення вимог ст. 77 ГПК України відмовив в клопотанні про відкладення розгляду справи чим позбавив відповідача можливості надання доказів, які мають суттєве значення для справи; судом не було враховано факту арешту спірного майна 14.05.2008р. на виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 25.03.2008р. по справі № 11/21/08; судом не враховано, що ТОВ “Аріель” подало документи на стягнення раніше позивача; борг відповідача 1 перед відповідачем 2 суттєво більше ніж перед позивачем, у якого не має пріоритетного права на погашення боргу; судом помилково не було застосовано ст.ст. 330, 388 ГК України, оскільки ТОВ “Аріель” є належним набувачем спірного майна; судом не враховано факту реалізації майна третім особам.
01.03.2010р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 01.04.2010р. залучено до участі у справі № 16/269/09 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сільськогосподарський виробничий кооператив “Таврія”.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.04.2010р. зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ “Аріель” на рішення господарського суду Миколаївської області від 13 січня 2010 року у справі № 16/269/09 у зв'язку з направленням матеріалів справи №16/269/09 до слідчих органів -прокуратури Миколаївської області для проведення відповідної перевірки і прийняття заходів реагування відповідно до ст.97 КПК України.
04.06.2010р. від прокуратури Снігурівського району Миколаївської області надійшов лист (№2121-10 від 31.05.2010р.) з повідомленням про проведення перевірки в порядку ст.97 КПК України, за наслідками якої відмовлено в порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України, в зв'язку з відсутністю в діях службових осіб ТОВ “Аріель” та ПВТФ “Агроділо” складу злочину, передбаченого ст. 366 КК України.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2011р. апеляційне провадження по справі №16/269/09 поновлено.
В засідання суду апеляційної інстанції 10.03.2011р. представники відповідачів та третьої особи не з'явились.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав законності та обґрунтованості оскарженого рішення.
В засіданні суду апеляційної інстанції за клопотанням позивача на підставі ст. 25 ГПК України здійснено процесуальне правонаступництво позивача -замінено Акціонерне товариство “Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії Акціонерного товариства “Укрінбанк” його правонаступником, Публічним акціонерним товариством “Український інноваційний банк”.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків суду, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вбачає підстави для задоволення вимог апеляційної скарги, при цьому відхиливши доводи скаржника, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним рішенням господарського суду Миколаївської області повністю задоволені позовні вимоги АТ “Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії Акціонерного товариства “Укрінбанк” з підстав, викладених позивачем в позовній заяві, які повністю відтворені в мотивувальній частині рішення.
При цьому місцевий господарський суд дійшов до висновку, що оспорений Банком договір купівлі-продажу №21-07/31 від 26.08.2008р. в частині продажу вищевказаних зернозбиральних комбайнів слід визнати недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, оскільки при його укладенні продавець (ПВТФ) навмисно ввело в оману покупця (ТОВ), засвідчивши в п.1.2. договору, що товар (комбайни) не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави чи іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не обтяжений будь-яким іншим чином. Натомість, за фактичними обставинами справи спірні комбайни на момент укладення оспореного договору перебували в заставі Банка згідно нотаріально посвідченого договору застави від 11.11.2004р. з додатковими угодами до нього, укладеного з ПВТФ „Агроділо”, та відповідне обтяження -застава рухомого майна - зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру від 12.11.2007р. та від 21.09.2009р.
Обґрунтовуючи порушення прав Банка як заставодержателя, суд першої інстанції зазначив, що перебування комбайнів у власності ТОВ „Аріель” перешкоджає провести дії з їх реалізації, тому на підставі ч.3 ст.215 ЦК України договір купівлі-продажу в частині продажу спірних комбайнів має бути визнаний судом недійсним за позовом Банка.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такою правовою позицією з огляду наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася вірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.
Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину.
При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину (ст. 230 ЦК України).
Навмисне введення однією із сторін в оману іншої сторони, щодо обставин, які мають істотне значення може бути підставою для визнання правочину недійсним. При застосуванні цієї статті потрібно враховувати те, що правочин може бути визнаний недійсним тільки у випадку, коли обман вчинила сторона правочину, а не будь-яка інша особа.
Під обманом законодавець має на увазі як активну поведінку сторони правочину, яка проявляється в запереченні обставин, так і пасивну поведінку, яка полягає в тому, що особа замовчує існування істотних обставин. Визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину. Поряд з цим, необхідною умовою для визнання правочину недійсним є також те, щоб приховувані (шляхом заперечення чи замовчування) обставини могли перешкоджати вчиненню правочину ,якби інша особа дізналась про їх існування.
Відповідно до ст. 230 ЦК України правочин, вчинений під впливом обману, є оспорюваним правочином, отже може бути визнаний судом недійсним на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК ( 435-15 ) не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
Відповідна правова позиція викладена в пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”.
Виходячи з наведеного, заявляти про обман, що мав місце під час вчинення правочину, може виключно особа, яка діяла під впливом обману, тобто в даному випадку -покупець комбайнів ТОВ „Аріель”.
Натомість, ТОВ „Аріель” в ході розгляду справи в суді першої інстанції наведені в позові припущення Банка про введення покупця в оману не підтвердило, жодних необхідних заяв та пояснень не надавало, та оскаржило судове рішення з підстав, зокрема, законності оспореного договору купівлі-продажу комбайнів та добросовісності ТОВ „Аріель” як їх набувача за договором.
Таким чином, жодної встановленої законом (ст. 215, ст. 230 ЦК України) підстави визнати спірну частину договору купівлі-продажу від 26.08.2008р. № 21-07/31 недійсною внаслідок вчинення правочину ТОВ „Аріель” під впливом обману у господарського суду не було, позаяк позивачем не був доведений ані факт обману, ані умисел ПВТФ „Агроділо” на приховування обставини знаходження майна під заставою Банка.
Тобто для кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України фактичні підстави в даному випадку взагалі відсутні, та Банк як не сторона цього договору не може заперечувати цей правочин у зв'язку з обманом однією стороною договору іншої щодо істотних обставин, які могли вплинути на можливість його вчинення.
Стосовно тверджень позивача про неможливість реалізації прав заставодержателя спірних комбайнів колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 9 ЗУ „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні. У разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов'язаний негайно письмово повідомити про це обтяжувача, який протягом п'яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі статтею 13 цього Закону. Якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Згідно ст. 10 цього Закону у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. У разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.
Пунктом 14 договору застави від 11.11.2004р. передбачено, що взаємовідносини регулюються ЗУ „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” в тій частині, яка не обумовлена договором.
Виходячи із змісту п.5.1. договору застави, ПВТФ „Агроділо” не мала права відчужувати або іншим чином розпоряджатись предметом застави без згоди Банка як заставодержателя.
Отже правові наслідки відчуження спірних комбайнів без згоди заставодержателя в даному випадку визначаються згідно із ст. 10 ЗУ „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” та полягають в тому що ТОВ „Аріель” не стало добросовісним набувачем цього майна згідно із ст. 388 ЦК України, оскільки на момент їх купівлі-продажу в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відомості про обтяження цього рухомого майна заставою у Банка як обтяжувача (обтяження зареєстроване 12.11.2004р. за №1466199 та станом на 26.08.2008р., як і наразі є чинним).
Відповідно до ч.3 ст. 9 ЗУ „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” зареєстроване обтяження спірних комбайнів зберігає силу для нового власника -ТОВ „Аріель” внаслідок укладення оспореного договору купівлі-продажу, а з огляду положень пункту 6 договору застави -обмеження на розпорядження цим рухомим майном згідно п. 5.1. договору застави розповсюджуються на ТОВ „Аріель” як нового власника у відносинах з продажу одного з комбайнів СВК „Таврія” за договором купівлі-продажу №11 від 02.02.2009р.
Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” не встановлює такого наслідку відчуження рухомого майна, яке є предметом забезпечувального обтяження, як визнання відповідного договору недійсним за рішенням суду за позовом обтяжувача.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд скасовує оскаржене рішення господарського суду першої інстанції від 13.01.2010р. як ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ “Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії Акціонерного товариства “Укрінбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії ПАТ “Укрінбанк”.
Судові витрати у справі покладаються на позивача згідно із ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 25, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів
Постановила:
1. Замінити позивача АТ “Український інноваційний банк” в особі Миколаївської
філії Акціонерного товариства “Укрінбанк” його правонаступником -Публічним
акціонерним товариством “Український інноваційний банк”.
2. Апеляційну скаргу задовольнити.
3. Рішення господарського суду Миколаївської області від 13 січня 2010р. по справі №16/269/09 скасувати.
4. У задоволенні позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з ПАТ “Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії ПАТ “Укрінбанк” на користь ТОВ „Аріель” 42,50грн. витрат по держмиту за розгляд апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя М.А. Мишкіна
Суддя В.І. Жеков
Суддя Л.О. Будішевська