"15" березня 2011 р.Справа № 4/132-10
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Журавльова О.О.,
суддів Савицького Я.Ф., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом: Гончаров А.О., довіреність від 26.11.2010р. №26/11
від відповідача за первісним позовом: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства науково-виробничого об'єднання „Синта”
на рішення господарського суду Херсонської області від 20 січня 2011 року
у справі №4/132-10
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гранд Полімер ЛТД”
до відповідача Закритого акціонерного товариства науково-виробничого об'єднання „Синта”
про стягнення 279369,54 грн.,
та за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства науково-виробничого об'єднання „Синта”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Гранд Полімер ЛТД”
про визнання недійсним договору купівлі-продажу №71 від 12.03.2010р., -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Гранд Полімер ЛТД” (позивач за первісним позовом) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства Науково-виробниче об'єднання „Синта” (відповідач за первісним позовом) 316011,02 грн., з яких: 274182,50 грн. основного боргу, 14501,11 грн. пені та 27327,41 грн. відсотків річних, посилаючись на несвоєчасні розрахунки відповідача за отриманий товар згідно з договором купівлі-продажу №71 від 12.03.2009р.
Ухвалою господарського суду Херсонської області від 25.08.2010р. прийнято до розгляду разом з первісним зустрічний позов Закритого акціонерного товариства Науково-виробниче об'єднання „Синта” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гранд Полімер ЛТД” про визнання недійсним договору купівлі-продажу №71 від 12.03.2009р., в якому відповідач посилається на те, що зазначений договір генеральним директором відповідача Венгер Ігорем Миколайовичем не підписувався, і про його існування відповідачу стало відомо тільки після ознайомленні з матеріалами справи.
Ухвалою господарського суду Херсонської області від 14.09.2010р. було зупинено провадження у справі, призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено науково-дослідному експертно-криміналістичному центру УМВС України в Херсонській області та зобов'язано Закрите акціонерне товариство Науково-виробниче об'єднання „Синта” здійснити оплату вартості експертизи.
Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр УМВС України в Херсонській області повернув матеріали експертизи без виконання, посилаючись на те, що відповідачем не було сплачено вартість експертизи, тому ухвалою господарського суду Херсонської області від 10.01.2011р. провадження у справі було поновлено.
20.01.2011р. за вх.№998 позивач на підставі ст. 22 ГПК України надав до суду першої інстанції заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 279369,54 грн., в тому числі: 251182,50 грн. основного боргу, 18132,92 грн. відсотків річних та 10054,12 грн. пені.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 20 січня 2011 року у справі №4/132-10 (суддя Ємленінова З.І.) позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково. З ЗАТ НВО „Синта” на користь ТОВ „Гранд Полімер ЛТД” стягнуто 251182,50 грн. основного боргу, 18132,92 грн. річних відсотків річних, 2693,15 грн. держмита та 201,13 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. В задоволенні позовних вимог за первісним позовом про стягнення 10054,12 грн. пені відмовлено. В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу №71 від 12.03.2009р. відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при зверненні з позовом не надано документального підтвердження того, що договір підписано неуповноваженою особою, тобто не генеральним директором Венгер І.М., а іншою посадовою особою. Призначена ж судом судова почеркознавча експертиза не була проведена з вини відповідача, яким не було здійснено оплату вартості експертизи. Не надано відповідачем і доказів того, що договір не відповідає внутрішній волі відповідача, незважаючи на те, що відповідно до ст. 33 ГПК України саме на нього покладається обов'язок доведення цих обставин. З урахуванням викладеного, позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу №71 від 12.03.2009р. на думку суду першої інстанції задоволенню не підлягають. При розгляді первісного позову про стягнення з відповідача 279369,54 грн., місцевий господарський суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, оскільки матеріалами справи доведено, що між позивачем та відповідачем склалися господарські правовідносини на підставі договору купівлі-продажу №71 від 12.03.2009р., згідно з яким позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 278150 грн. Фактично оплату вартості отриманого товару на суму 278150 грн. відповідач здійснив частково, внаслідок чого його борг станом на 30.06.2010р. склав 274182,50 грн. В період з 01.07.2010р. по 19.07.2010р. відповідачем було сплачено 23000грн., у зв'язку з чим його борг зменшився до 251182,50 грн., які підлягають стягненню на користь позивача. Окрім того, з урахуванням вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, а також з урахуванням вимог п.7.3 договору купівлі-продажу та фактичного боргу відповідача, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача про стягнення 36% річних в сумі 18132,92 грн. за період прострочки виконання грошового зобов'язання. Разом з тим, виходячи із змісту договору купівлі-продажу щодо стягнення пені (п.7.3), суд першої інстанції дійшов висновку, що сторонами не узгоджено в договорі конкретного розміру, в якому нараховується пеня, з огляду на що суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 10054,12 грн. пені задоволенню не підлягають.
Відповідач із рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ „Гранд Полімер ЛТД” у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов ЗАТ НВО „Синта” задовольнити, з посиланням при цьому на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. За доводами скаржника судом була неправомірно не проведена судова експертиза, що призвело до невірного вирішення справи по суті. Окрім того, відмовивши у проведенні судової експертизи, суд на думку скаржника порушив його процесуальні права.
Представник позивача (ТОВ „Гранд Полімер ЛТД”) у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими позивач не погоджується з апеляційною скаргою ЗАТ НВО „Синта”, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідач (ЗАТ НВО „Синта”) в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення від 11.02.2011р. При цьому 14.03.2011р. за вх.№434/11-Д1 до Одеського апеляційного господарського суду надійшла телеграма про відкладення розгляду справи, без вказання від кого вказана телеграма надійшла та без зазначення підстав для відкладення розгляду справи. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що позивач (ТОВ „Гранд Полімер ЛТД”) вказану телеграму не направляв. Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що телеграму про відкладення розгляду справи надіслав до суду відповідач - ЗАТ НВО „Синта”. В будь-якому разі колегією суддів апеляційного господарського суду вказане у телеграмі клопотання про відкладення розгляду справи відхилено, оскільки воно у розумінні ст.ст. 32-33 ГПК України є необґрунтованим. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ЗАТ НВО „Синта” за відсутністю представника відповідача у судовому засіданні.
Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.
Місцевим господарським судом правильно встановлено, що 12 березня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Гранд Полімер ЛТД” (позивач, продавець за договором) та Закритим акціонерним товариством Науково-виробниче об'єднання „Синта” (відповідач, покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу №71.
Згідно з зазначеним договором продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах, встановлених договором, товар в кількості, асортименті і за цінами, зазначеними в накладних на відпуск товару, які є невід'ємною частиною договору.
Договір відповідно до пункту 10.1 діє до 31.12.2009р., а в частині зобов'язань по розрахунках - до їх повного виконання.
Предметом спору за зустрічним позовом є визнання договору купівлі-продажу від 12.03.2009р. №71 недійсним з підстав передбачених ч.3 ст.203, ч.2 ст.207, ч.1 ст. 215 ЦК України. При цьому ЗАТ НВО „Синта” при зверненні з зустрічним позовом посилалося на те, що зазначений договір його керівником Венгер І.М. не підписувався і волевиявлення на його укладення було відсутнє, а про існування договору йому стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами справи.
Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Із змісту зазначеної статті випливає, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, до яких, зокрема, треба віднести: законність змісту правочину, наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам законодавства; його спрямованість на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.
Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Частиною 2 ст. 203 ЦК України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч.2 ст. 207 ЦК України на яку посилається відповідач, правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Судам необхідно враховувати, що відповідно до статтей 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, Постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках, в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити також положенням інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Відповідно до ч.4 ст. 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Датою державної реєстрації юридичної особи згідно з ч.4 ст. 25 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” є дата внесення до Єдиного державного реєстру запису проведення державної реєстрації.
Матеріалами справи підтверджується, що Закрите акціонерне товариство Науково-виробниче об'єднання „Синта” відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії АОО №702900 зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Херсонської міської ради 21.04.1998р. Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 07.09.2010р. підтверджується, що Закрите акціонерне товариство Науково-виробниче об'єднання „Синта” внесено до Єдиного державного реєстру. Його керівником зазначено Венгера Ігоря Миколайовича.
Відповідно до ч.1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Таким чином, формують та виражають волю юридичної особи її органи, і саме їх дії розглядаються як дії юридичної особи.
Згідно з п.8.3.6 Статуту ЗАТ НВО „Синта”, зареєстрованого виконавчим комітетом Херсонської міської ради 17.04.1998р., зі змінами від 14.04.2000р., саме генеральний директор керує роботою правління і вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства, в тому числі і укладати угоди без будь-яких обмежень.
Як вбачається із спірного правочину, його від імені Закритого акціонерного товариства Науково-виробниче об'єднання „Синта” підписано генеральним директором Венгер І.М. та скріплено печаткою.
Відповідачем при зверненні з позовом не надано документального підтвердження того, що договір підписано неуповноваженою особою, тобто не генеральним директором Венгер І.М., а іншою посадовою особою. Призначена ж судом судова почеркознавча експертиза не була проведена з вини відповідача, яким не було здійснено оплату вартості експертизи.
Не надано відповідачем і доказів того, що договір не відповідає внутрішній волі відповідача, незважаючи на те, що відповідно до ст. 33 ГПК України саме на нього покладається обов'язок доведення цих обставин.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем передавався, а відповідачем приймався товар на умовах, встановлених договором купівлі-продажу. Окрім того, довідкою Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області від 10.01.2011р. №01-/232/31987126 „Про результати документальної невиїзної перевірки” підтверджується, що за даними бухгалтерського обліку та звітності відображені операції поставки товару позивачем та отримання його відповідачем саме за договором №71 від 12.03.2009р. В довідці зазначено, що за наслідками автоматизованого співставлення додатку №5 до податкової декларації в ПДВ розбіжностей між сумами ПДВ відповідача і позивача не встановлено. Станом на 10.01.2011р. дебіторська заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором становить 251182,50 грн.
Таким чином, відповідач прийняв товар, передбачений договором купівлі-продажу від 12.03.2009р. №71 і частково виконав свої обов'язки за договором по розрахунках за отриманий товар, тобто вчинив дії, які свідчать про те, що він схвалював спірний договір, а також про те, що внутрішнє волевиявлення відповідача було вільним і дістало свій вираз зовні.
Згідно з вимогами ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні данні, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України). Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України). Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Але відповідачем не надано доказів, які б відповідали принципам належності та допустимості в розумінні ст. 32, 34 ГПК України та підтверджували б викладені в позовній заяві обставини щодо того, що спірний договір від імені покупця підписано неуповноваженою особою та засвідчено не печаткою відповідача, а також відсутність вільного волевиявлення відповідача при укладенні договору.
Вищезазначене свідчить про те, що договір від імені відповідача підписано уповноваженою особою, відповідач підписав спірний договір купівлі-продажу від 12.03.2009р. №71 при його вільному волевиявленні та вчинив дії, які свідчать про схвалення договору, прийняття його до виконання, тобто волевиявлення відповідача було вільним, воно відповідало внутрішній волі відповідача, а дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором щодо передачі позивачем та прийняття відповідачем передбаченого договором купівлі-продажу товару, а внутрішня воля сторін відповідала зовнішньому її прояву.
Таким чином, посилання відповідача на те, що договір від імені юридичної особи підписано не генеральним директором, а іншою особою, а також на відсутність волевиявлення відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 32, 34 ГПК України, тому його посилання на те, що спірний правочин не відповідає вимогам ч.3 ст.203, ч.2 ст. 207 та ч.1 ст. 215 ЦК України є безпідставними.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу №71 від 12.03.2009р. задоволенню не підлягають.
При розгляді первісного позову про стягнення з відповідача 279369,54 грн., в тому числі: 251182,50 грн. основного боргу, 18132,92 грн. відсотків річних та 10054,12 грн. пені, місцевий господарський суд правомірно прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з урахуванням наступного.
Матеріалами справи доведено, що між позивачем та відповідачем склалися господарські правовідносини на підставі договору купівлі-продажу №71 від 12.03.2009р. згідно з яким позивач, як продавець, зобов'язався передати, а відповідач, як покупець, прийняти та оплатити на умовах, встановлених договором, товар в кількості, асортименті і за цінами, зазначеними в накладних на відпуск товару, які є невід'ємною частиною договору.
Матеріалами справи підтверджується, що свої обов'язки за договором від 12.03.2009р. позивач виконав і в період з 04.08.2010р. по 10.06.2010р. за накладними №360410 від 08.04.2010р., №620510 від 17.05.2010р., №760610 від 10.06.2010р. передав відповідачу товар на загальну суму 278150 грн. Факт передачі товару на зазначену суму підтверджується наданими до матеріалів справи витратними накладними, рахунками, а також податковими накладними, довіреностями виданими відповідачем на ім'я ОСОБА_1. на отримання товару по вищезазначеним накладним (а.с. 12-20 т.І).
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.
Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший порядок оплати товару.
При укладенні договору від 12.03.2009р. сторони в п.5.1 узгодили, що оплату товару відповідач здійснює на умовах відстрочки платежу 14 календарних днів з моменту його поставки Таким чином, товар отриманий по вищезазначеним накладним відповідач зобов'язаний був оплатити відповідно до 23.04.2010р., до 01.06.2010р. та до 25.06.2010р.
Фактично оплату вартості отриманого товару на суму 278150 грн. відповідач здійснив частково. Його борг станом на 30.06.2010р. становив 274182,50 грн., що в тому числі підтверджується підписаним сторонами актом звірки розрахунків станом на 30.06.2010р. (а.с. 21 т.І). В період з 01.07.2010р. по 19.07.2010р. відповідачем було сплачено 23000 грн., у зв'язку з чим борг відповідача зменшився до 251182,50 грн.
Зазначена заборгованість відповідача в сумі 251182,50 грн. станом на 10.01.2011р. підтверджується також і довідкою Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області від 10.01.2011р. №01-232/31987126 „Про результати документальної невиїзної перевірки”.
Доказів перерахування заборгованості в сумі 251182,50 грн., або будь-яких заперечень щодо суми боргу відповідач суду не надав і на час розгляду справи, тому основний борг в сумі 251182,50 грн. підлягає стягненню на користь позивача.
Окрім того, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 зазначеної норми передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
При укладенні договору купівлі-продажу від 12.03.2009р. сторони пунктом 7.3 узгодили, що у разі прострочки оплати товару більш ніж на 3 календарних дні, покупець зобов'язаний сплатити продавцю проценти за користування грошовими коштами з розмірі 36% річних від вартості несплаченого в строк товару від дня настання строку оплати до дня його фактичної оплати. Таким чином, при укладенні договору сторони узгодили більший розмір річних, що не суперечить вимогам ч.2 ст. 625 ЦК України.
З урахуванням вимог ч.2 ст.625 ЦК України, а також з урахуванням вимог пункту 7.3 договору купівлі-продажу та фактичного боргу відповідача, позовні вимоги позивача про стягнення 36% річних в сумі 18132,92 грн. за період прострочки виконання грошового зобов'язання підлягають задоволенню.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 10054,12 грн. пені місцевий господарський суд правомірно виходив з наступного.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі штрафу і пені); відшкодування збитків.
Частина 6 ст. 231 Господарського Кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічні вимоги передбачені і частиною 2 статті 343 Господарського Кодексу України.
При укладенні договору купівлі-продажу від 12.03.2009р. №71 сторони не узгодили конкретний розмір пені, зазначивши в пункті 7.3 договору, що пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання стягується в розмірі більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування.
Отже, виходячи із вимог вищенаведених норм права та змісту договору купівлі-продажу щодо стягнення пені (п.7.3), місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що сторонами не узгоджено в договорі конкретного розміру, в якому нараховується пеня. Договором зазначено, що стягується пеня в розмірі більше подвійної облікової ставки НБУ, але не зазначено конкретний її розмір.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення 10054,12 грн. пені задоволенню не підлягають.
З урахуванням вищезазначеного, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 251182,50 грн. основного боргу, 18132,92 грн. відсотків річних.
Водночас апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що не приймає до уваги доводів скаржника про те, що судом була неправомірно не проведена судова експертиза, з огляду на таке.
Як вже було зазначено вище, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Херсонської області від 14.09.2010р. було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено науково-дослідному експертно-криміналістичному центру УМВС України в Херсонській області та зобов'язано Закрите акціонерне товариство Науково-виробниче об'єднання „Синта” здійснити оплату вартості експертизи. Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр УМВС України в Херсонській області повернув матеріали експертизи без виконання, посилаючись на те, що відповідачем не було сплачено вартість експертизи.
У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, господарський суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
Така ж правова позиція викладена і у п.7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006р. №01-8/2651 „Про деякі питання призначення судових експертиз”.
Таким чином, місцевим господарським судом правомірно було розглянуто справу за наявними матеріалами.
Окрім того, з огляду на вищевказані обставини, колегією суддів апеляційного господарського суду також було відмовлено у задоволенні заявленого відповідачем (ЗАТ НВО „Синта”) в апеляційній скарзі клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Враховуючи вищевикладене, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ЗАТ НВО „Синта” - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду Херсонської області від 20 січня 2011 року у справі №4/132-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства науково-виробничого об'єднання „Синта” - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписаний 16 березня 2011 року.
Головуючий суддя
Судді О.О. Журавльов
Я.Ф. Савицький
М.В. Михайлов