"15" березня 2011 р.
Справа № 15/173-10-5230
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шевченко В.В.
суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.
при секретарі судового засідання: Риковій О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Прищепа О.М.- за дорученням
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Енергоспецмонтаж", м. Одеса
на рішення господарського суду Одеської області
від 17 січня 2011 року
у справі № 15/173-10-5230
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна електротехнічна компанія", м. Одеса
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Енергоспецмонтаж", м. Одеса
про стягнення грошових коштів в сумі 577767 грн. 44 коп.
07.12.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Південна електротехнічна компанія” (далі позивач, Компанія) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Енергоспецмонтаж” (далі відповідач, Фірма) про стягнення грошових коштів в сумі 577767 грн. 44 коп.
Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором поставки № 14 від 14.01.2008 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого обладнання, внаслідок чого має борг по його оплаті в сумі 437548 грн., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 1944 грн. 46 коп. -пені, 104039 грн. 19 коп. -збитків від знецінювання грошових коштів (індекс інфляції), 34235 грн. 79 коп. -три відсотки річних, а також відшкодувати Компанії понесені судові витрати по справі: 5777 грн. 68 коп. на сплату держмита та 236 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги Компанії вважав необґрунтованими та безпідставними посилаючись на те, що ним не допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки умовами договору, специфікаціями та видатковими накладними не встановлений термін оплати поставленого обладнання.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.01.2011 р. (суддя Петров В.С.) позов задоволений частково та з відповідача на користь позивача стягнуто 538981 грн. 28 коп. заборгованості, а також 5389 грн. 81 коп. понесених витрат на сплату держмита та 220 грн. -понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором поставки № 14 від 14.01.2008 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого обладнання, внаслідок чого має борг по його оплаті в сумі 437548 грн., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й пеню, 3% річних та збитки від знецінювання грошових коштів (індекс інфляції), а всього 538981 грн. 28 коп., а також відшкодувати Компанії понесені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.
В апеляційній скарзі Фірма не оскаржуючи судове рішення в частині стягнення з неї на користь позивача 437548 грн. боргу, вважає, що пеня, річні та індекс інфляції стягнуті судом безпідставне та оскаржене рішення, в цій частині, не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а зазначені вимоги Компанії задоволені бути не можуть.
Фірма була своєчасно та належним чином повідомлена про день, час і місце розгляду справи, але не скористалась своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу Фірми без задоволення. В судовому засіданні представник Компанії доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду частковому скасуванню з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 14.01.2008 р. між сторонами у справі був укладений договір поставки № 14, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а останній прийняти та оплатити вартість обладнання, найменування, кількість, якість і вартість якого визначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною вказаного договору.
Загальна вартість та порядок розрахунків визначений сторонами у розділі другому вказаного договору поставки.
Так, ціна на обладнання встановлена у гривнях, є фіксованою та зміні не підлягає з моменту підписання сторонами специфікації на кожну партію обладнання (п. п. 2.1, 2.2).
Згідно п. 2.5 договору покупець здійснює платежі за обладнання на підставі специфікації і/або рахунку постачальника. Також, у п. 2.6 договору сторонами передбачено, що покупець може здійснювати авансування за обладнання, а за поставлене обладнання покупець здійснює поетапну оплату на підставі підписаних накладних.
Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 2.8).
Право власності на обладнання переходить до покупця з моменту його прийому відповідно до п. п. 3.6, 3.7 договору.
Згідно п. 3.2 вказаного договору строк кожної поставки обладнання зазначається в узгоджених сторонами договору Специфікаціях (додатках) до договору.
У п. 3.3 договору передбачено, що датою поставки вважається дата приймання обладнання покупцем.
Відповідно до п. 3.4. договору постачальник зобов'язаний повідомити покупця у письмовій формі (в тому числі по факсу) про готовність обладнання, а також зазначити його характеристики.
Пунктом 3.6. договору встановлено, що прийманням вважається підписання уповноваженими представниками обох сторін акта здачі-приймання обладнання і/або видаткової накладної. Покупець здійснює приймання обладнання за кількістю і якістю у присутності представника постачальника із зазначенням дати приймання в акті здачі-приймання і/або накладній.
25.03.2009 р. між сторонами у справі була підписана специфікація № 30 до договору поставки № 14 від 14.01.2008 р., за умовами якої позивач зобов'язався здійснити поставку відповідачеві обладнання на загальну суму 82961 грн., а останній прийняти це обладнання та оплатити 75% вартості партії товару до його поставки впродовж 3 банківських днів після отримання рахунку, а решту -25% вартості товару на протязі 3 банківських днів після отримання повідомлення про виготовлення обладнання до його відвантаження.
У п. 3 названої специфікації сторонами передбачено, що максимальний строк виготовлення обладнання 20 робочих днів з моменту отримання 75% передоплати.
На підставі вказаної специфікації позивачем був виставлений відповідачеві рахунок-фактура № СФ-0000128 від 25.03.2009 р. на суму 82 961 грн.
Платіжним дорученням № 295 від 31.03.2009 р. відповідач частково оплатив рахунок-фактуру № СФ-0000128 від 25.03.2009 р. та перерахував позивачеві 70 000 грн.
17.04.2009 р. позивач направив відповідачу факсимільним зв'язком повідомлення № 50 про виготовлення обладнання та 22.04.2009 р. здійснив поставку обумовленого специфікацією № 30 від 25.03.2009 р. обладнання, що підтверджується видатковою накладною № 22/04-02 від 22.04.2009 р. При цьому, це обладнання було отримано уповноваженою особою відповідача відповідно до довіреності № 6 від 22.04.2009 р.
Таким чином, відповідно до умов договору та специфікації № 30 відповідач повинний був повністю розрахуватись за вищеназване обладнання на протязі 3 банківських днів після отримання повідомлення позивача про його виготовлення за № 50 від 17.04.2009 р., тобто у строк не пізніше ніж 20.04.2009 р., у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором та має з 20.04.2009 р. перед позивачем заборгованість по оплаті отриманого за специфікацією № 30 обладнання в сумі 12961 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, внаслідок чого відповідач повинний сплатити позивачеві 631 грн. 72 коп. -3% річних за період з 23.04.2009 р. по 07.12.2010 р. виходячи з суми боргу 12961 грн. та 1910 грн. 47 коп. - збитків від знецінювання грошових коштів (індекс інфляції) за період з квітня 2009 р. по жовтень 2010 р. включно, виходячи з суми боргу 12961 грн.
Суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що в наступному сторони у телефонному режимі узгодили поставку іншого обладнання не пізніше вересня 2009 р. та 100% його передплату після одержання рахунку-фактури, відповідно до п. 2.5 договору поставки № 14 від 14.01.2008 р. незважаючи на категоричне спростування цих телефонних домовленостей з боку відповідача.
За приписами ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не впливає із звичаїв ділового обороту. Тому, колегія суддів посилання позивача на зміну будь-яких умов договору поставки у телефонному режимі до уваги не приймає, а протилежні висновки суду першої інстанції вважає помилковими.
Як свідчать матеріали справи будь-які інші специфікації, які є невід'ємною частиною договору поставки № 14 від 14.01.2008 р. сторонами не погоджувались та не підписувались про що прямо зазначив позивач в своїй позовній заяві.
Також, з матеріалів справи видно, що 22.04.2009 р. позивачем був виставлений відповідачу рахунок-фактура № СФ-0000180 на оплату обладнання в сумі 731434 грн. та за видатковою накладною № 14/08-03 від 14.08.2009 р. це обладнання було отримано уповноваженою особою відповідача за довіреністю № 147 від 14.08.2009 р. в повному обсязі.
Рахунок-фактуру № СФ-0000180 від 22.04.2009 р. відповідач оплатив частково сплативши позивачеві 500000 грн., у т.ч.: 22.06.2010 р. -100000 грн. (платіжне доручення № 651 від 22.06.2010 р.); 23.06.2010 р. -100000 грн. (платіжне доручення № 655 від 23.06.2010 р.); 23.09.2010 р. -300 000 грн. (платіжне доручення № 159 від 23.09.2010 р. на суму 300000,00 грн.), з яких в рахунок оплати рахунку-фактури № СФ-0000180 від 22.04.2009 р. віднесено 150671 грн. відповідно до листа відповідача № 2538/0202.
Решта частина отриманого відповідачем обладнання за рахунком-фактурою № СФ-0000180 та видатковою накладною № 14/08-03 від 14.08.2009 р. вартістю 380763 грн. Фірмою не оплачена.
Посилаючись на те, що строк виконання зобов'язань з оплати поставленого обладнання встановлений у п. 2.6 договору, згідно якого оплата здійснюється на підставі підписаної видаткової накладної, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач мав здійснити повну оплату рахунку-фактури № СФ-0000180 від 22.04.2009 р. у строк не пізніше 14.08.2009 р.
З такими висновками місцевого суду погодитись не можна, так як у п. 2.5 договору сторонами передбачено, що покупець здійснює платежі за обладнання на підставі специфікації і/або рахунку постачальника, а у п. 2.6 договору сторонами встановлено, що покупець може здійснювати авансування за обладнання, а за поставлене обладнання покупець здійснює поетапну оплату на підставі підписаних накладних.
Аналіз зазначених пунктів договору однозначно свідчить про те, що сторонами у договорі не визначений конкретний строк протягом якого відповідач повинний здійснити повну оплату отриманого товару. Не визначений цей строк і у рахунку-фактурі № СФ-0000180, видатковій накладній № 14/08-03 від 14.08.2009 р. та відповідній специфікації, яка взагалі сторонами не складалась.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки, позивач не звертався до відповідача з вимогою про проведення повних розрахунків за отримане обладнання за рахунком-фактурою № СФ-0000180 та видатковою накладною № 14/08-03 від 14.08.2009 р., то у останнього не виник обов'язок щодо його оплати, внаслідок чого позовні вимоги, в цій частині, задоволені бути не можуть, а тому підстави для стягнення боргу в сумі 380763 грн. -відсутні, так як для Фірми строк виконання зобов'язання ще не настав.
З вищенаведених підстав не можуть бути задоволені і вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 43824 грн. боргу за отримане останнім обладнання за рахунком-фактурою № СФ-0000412 від 21.08.2009 р. та видатковою накладною № 05/10-01 від 05.10.2009 р., так як для Фірми строк виконання зобов'язання також ще не настав, у зв'язку з тим, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про проведення повних розрахунків за отримане обладнання за названими рахунком-фактурою та видатковою накладною.
Враховуючи те, що позовні вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції є похідними від вимог щодо стягнення боргу, то колегія суддів вважає, що вимоги Компанії про стягнення з Фірми пені, 3% річних та збитків від інфляції нарахованих на суми боргу в розмірі 380763 грн. та 43824 грн. задоволені бути не можуть, оскільки строк сплати вказаних грошових коштів для відповідача ще не настав.
При викладених обставинах колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12961 грн. боргу за отримане за договором № 14 від 14.01.2008 р. та специфікацією № 30 обладнання, а також 631 грн. 72 коп. -3% річних та 1910 грн. 47 коп. -збитків від знецінювання грошових коштів, а в решті частині позову слід відмовити.
Таким чином, позов Компанії підлягає задоволенню на 0,27% (позов заявлений на 577767.44 грн., а підлягає задоволенню на 15503.19 грн.).
Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 15 грн. 60 коп. понесених витрат на сплату держмита (0,27% від 5777.66 грн.) та 64 коп. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (0,27% від 236 грн.).
Так як, апеляційна скарга Фірми підлягає задоволенню на 99,73%, то з вищенаведених підстав з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 505 грн. 80 коп. понесених витрат на сплату держмита за подану апеляційну скаргу (99,73% від 507.17 грн.).
Оскільки при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та його висновки не повністю відповідають обставинам справи, то колегія суддів вважає за необхідне це рішення частково скасувати та задовольнити позов Компанії частково у вищезазначеному розмірі.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Енергоспецмонтаж" -задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 17 січня 2011 року у справі № 15/173-10-5230 -частково скасувати та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна електротехнічна компанія" -задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Енергоспецмонтаж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна електротехнічна компанія": 12961 грн. -боргу, 631 грн. 72 коп. -3% річних, 1910 грн. 47 коп. -збитків від знецінювання грошових коштів, 15 грн. 60 коп. -понесених витрат на сплату держмита та 64 коп. -понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а в решті частині позову -відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна електротехнічна компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Енергоспецмонтаж": 505 грн. 80 коп. - понесених витрат на сплату держмита за подану апеляційну скаргу.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням повних реквізитів сторін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: В.В. Шевченко
Суддя: В.В. Бєляновський
Суддя: М.А. Мирошниченко