"09" березня 2011 р. Справа № 9/96.
За позовом Чернівецької міської ради м. Чернівці
До відповідача -приватного підприємця ОСОБА_1 м. Чернівці
про укладання договору оренди земельної ділянки та договору за фактичне користування землею.
Суддя М.І. Ніколаєв
Представники сторін:
від позивача -Сьоміна І.В. дов. від 10.12.2010 року, Марараш Д.В. дов. від 07.09.2009 року
від відповідача -ОСОБА_4 дов. від 04.07.2006 року
СУТЬ СПОРУ: Чернівецька міська рада м. Чернівці звернулася з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 м. Чернівці про визнання укладеним з моменту набрання рішенням законної сили договору оренди земельної ділянки та договору за фактичне користування землею в редакції, що підписана Чернівецькою міською радою.
Відповідач у відзиві на позов проти заявлених вимог заперечує, посилаючись при цьому на те, що заявлена позивачем позовна вимога не відповідає встановленим способам захисту. Крім того, примірник договору відповідач не отримав та заперечує проти розміру орендної плати.
Ухвалою суду від 07.12.2010 року порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 21.12.2010 року за участю представників сторін.
Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався.
Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд -
Відповідно до пункту 3 Рішення Чернівецької міської ради від 22.12.2005 року №922 з моменту прийняття рішення про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду і до моменту укладення договору оренди землекористувач сплачує за окремим договором кошти міській раді за фактичне користування земельною ділянкою у розмірах, нарахованих на підставі довідки про грошову оцінку земельної ділянки.
Згідно Свідоцтва про право власності від 28.04.2007 року відповідач є власником нежитлової будівлі площею 2148,30 м2 по АДРЕСА_1.
27.06.2007 року відповідач звернувся до позивача із заявою про надання в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,5909 га для обслуговування будівлі культурно - розважального центру площею 2148,30 м2.
16.02.2008 року між відповідачем та суміжними землекористувачами підписано протокол погодження меж землекористування в натурі.
Рішенням Чернівецької міської ради від 27.03.2008 року №544 відповідачу надано в оренду до 01.04.2048 року земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,5909 га для обслуговування будівлі культурно -розважального центру площею 2148,30 м2 та зобов'язано останнього укласти договір оренди земельної ділянки та договір за зразком, визначеним рішенням від 22.12.2005 року №922.
27.04.2009 року позивач повідомив відповідача про необхідність підписання проектів договору оренди землі та додаткового договору.
З метою укладення договору оренди на зазначену вище земельну ділянку позивач 02.06.2010 року листом №04/2130 надіслав відповідачу на його адресу 3 примірники проекту договору з додатками до них та три примірники договору за зразком, визначеним рішенням від 22.12.2005 року №922. Як вбачається з копії повідомлення №114044 вказаний лист отримано за довіреністю гр. ОСОБА_6, а не відповідачем.
Листом від 20.08.2010 року позивач просив відповідача повернути підписані примірники договору оренди для проведення його державної реєстрації.
Згідно Витягу від 17.05.2010 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки по АДРЕСА_1 становить 7 108 763 грн.
Відповідно до інформації ДПІ у м. Чернівці відповідач протягом 2008 -2010 років плату за землю не сплачував.
Станом на момент вирішення спору відповідач від підписання договору оренди та договору за фактичне користування землею ухиляється.
Відповідно до ст.ст.13,14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлені Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі", в ст. 1 якого визначено, що оренда землі -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
За змістом ч.1 ст.124 ЗК України та ч.2 ст.16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Відповідно до ст.630 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору . Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також ті умови, яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 3 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає державній реєстрації є укладеним з моменту його державної реєстрації. Цивільним законодавством не передбачено можливості визнання судом укладеним правочину у разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкову державну реєстрацію
Відповідно до ч.3 ст.179 ГК України укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом (ч.1 ст.649 ЦК України).
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а в ст.16 цього Кодексу визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.
В ст.20 ГК України містяться аналогічні положення - кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, які захищаються визначеними способами.
Статтею 12 ГПК України передбачено, що господарським судам України підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Зважаючи на викладене, а також на положення ч.4 ст.84 ГПК України, в разі ухилення сторони від підписання проекту договору, обов'язковість підписання якого заснована на законі та у відповідності до типового договору чинне законодавство передбачає такий спосіб порушеного права, як спонукання (зобов'язання) укласти договір.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про визнання укладеним договору оренди землі та договору за фактичне користування землею. При цьому, за час розгляду справи в суді, позивачем позовні вимоги не змінювалися, а лише уточнювались.
Вимога про визнання договору укладеним по своїй суті є вимогою про визнання факту, який має юридичне значення, що не віднесено до компетенції господарських судів; також слід зазначити, що визнання фактів, які мають юридичне значення, здійснюється для підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею цивільних прав, а не з метою захисту порушеного права.
Обрання позивачем способу захисту порушеного права, не передбаченого законом або договором, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору (в першу чергу щодо суми орендної плати), суду дійшов висновку, що вимога про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки не відповідає визначеним способам захисту цивільних прав та інтересів та є обмеженням у реалізації прав іншої сторони такого договору.
Аналогічну позицію викладено в Постанові ВГС України від 14 грудня 2010 року № 19/13 , від 09 грудня 2010 року № 3/236, від 10.01.2011 року №22/72, від 22 липня 2010 року № 11/491, від 25.01.2011 року №2/81 та в багатьох інших.
При цьому суд також враховує, що неправомірно зобов'язувати сторони укласти договір, або визнавати укладеними договори, якщо ці договори підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації ( Постанова Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 10.03.2009 № 21/555).
Щодо доводів позивача про необхідність застосування норми ч.3 ст.84 ГПК України та ч.2 ст.187 ГК України, якими передбачено, що у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, і день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше, то слід зазначити, що такі доводи є безпідставні, оскільки позивачем невірно тлумачено ці норми саме до заявленого ним позову. Адже переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання (зобов'язання) до укладення договору, якщо одна зі сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов. Судом встановлені саме обставини, які свідчать про ухилення відповідача від укладення договору оренди землі та договору за фактичне користування землею, а відтак суд повинен саме спонукати (зобов'язати) останнього укласти договір, а не визнавати його укладеним.
При цьому суд також звертає увагу, що позивач просить вважати укладеним договір про фактичне користування, згідно якого відповідач зобов'язується сплатити суму коштів з розрахунку річної орендної плати відповідно до грошової оцінки землі за 17.03.2010 року у розмірі 710876,30 грн. за період з березня 2008 року і по даний час, не враховуючи при цьому, що протягом даного періоду грошова оцінка, а відтак і орендна плата, змінювались, тож не правомірно зобов'язувати відповідача сплачувати орендну плату за підвищеними ставками 2011 року за минулий період, коли грошова оцінка землі, а відтак і річна орендна плата були меншими.
За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити, а судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82, 82-1, 84, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено та підписано 11.03.2011 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.І. Ніколаєв