"23" лютого 2011 р.
Справа № 4/132.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергопром”
до відповідачів 1. Товариство з обмеженою відповідальністю “Будмонтажсервіс 1”
2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Антикорсервіс”
про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії)
Суддя О.Г. Проскурняк
Представники:
Від позивача -Кобильчук О.А.
Відповідачів -не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Енергопром” звернувся з позовом до відповідачів про визнання недійсним укладеного між ними договору відступлення права вимоги (цесії) № 81 від 15.11.2010 р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 17.11.2010 р. отримав листа від ТОВ “Будмонтажсервіс 1”, згідно якого зазначається про укладення договору цесії та отримання право вимоги виконання грошових зобов'язань перед ТОВ “ Гідробудсервіс” в сумі 115437,59 грн., яке виникло з договору субпідряду № 44-1 від 15.11.2010 р. Позивач вказує, що згідно п. 16.5 зазначеного договору субпідряду, укладеного між позивачем і відповідачем-2, жодна із сторін не може передавати свої права і/або обов'язки за цим договором третій особі без попередньої згоди іншої сторони, тому, враховуючи, що позивач не надавав відповідачеві-2 згоди передати відповідачу-1 право вимоги відповідно до п. 16.5 договору субпідряду, укладений відповідачами договір цесії суперечить ч. 2 ст. 512, ч. 1 ст. 516, ст. 527 ЦК України, ч. 7 ст. 179 ГК України і має бути визнаним недійсним відповідно до ст. 203 та 215 ЦК України. Окрім того, зазначено в позові, спірний договір цесії по своїй природі є договором факторингу, оскільки передбачає передачу грошових коштів в розпорядження відповідачу-2 за плату, проте, відповідно до Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” факторинг віднесено до фінансових послуг, які можуть надавати лише банк або фінансова установа, а відповідач-1 не є таким, тому не може бути фактором, відтак, зазначений договір цесії має бути визнано недійсним й відповідно до ст. 227 ЦК України (вчинення правочину юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії).
Відповідачі відзиву на позовну заяву не надали, явку повноваженого представника вкотре у судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
Не з'явлення у судове засідання представників відповідачів та не надання відзиву на позовну заяву не перешкоджає вирішенню спору по суті за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
10 квітня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Енергопром” (Позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Антикорсервіс” укладено договір субпідряду № 44-1 на будівництво об'єктів Дністровської ГАЕС, відповідно до якого ТОВ “Енергопром” виступило генпідрядником, а ТОВ “Антикорсервіс” субпідрядником по будівництву Дністровської ГАЕС і зобов'язалося виконати будівельні роботи.
Відповідно до пункту 16.5 зазначеного договору субпідряду, сторони обумовили, що кожна із сторін не може передати свої права і/або обов'язки за цим договором третій особі без попередньої згоди іншої сторони.
15 листопада 2010 року між ТОВ “Антикорсервіс” і товариством з обмеженою відповідальністю “Будмонтажсервіс 1” (Відповідач-1) укладено договір № 81 відступлення права вимоги (цесії). Згідно даного договору цесії ТОВ “Гідробудсервіс” (цемент) відступає ТОВ “Будмонтажсервіс 1”, а ТОВ “Будмонтажсервіс 1” набуває право вимоги, належне ТОВ “Гідробудсервіс”, і стає кредитором за договором субпідряду № 44-1 від 10.04.2009 року між цедентом і товариством з обмеженою відповідальністю “Енергопром”.
За договором цесії Відповідач-1 набув права вимагати від позивача сплати суми боргу, що виникло з договору субпідряду № 44-1 від 10.04.2009 р., в сумі 115437,59 грн., яке підтверджується договором субпідряду № 44-1, актами приймання виконаних підрядних робіт (по формі КБ-2в), довідками про вартість виконаних підрядних робіт (по формі КБ-3), актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2010 р. (п. 3 договору цесії).
15.11.2011 р. Відповідач-1 надіслав позивачу листа за № 180, у якому повідомив про відступлення Відповідачем-2 права вимоги виконання грошових зобов'язань на суму 557888,60 грн. згідно договору № 81 від 15.11.2010 р.
Як стверджує позивач і не спростовується матеріалами справи, укладення договору цесії відповідачами відбулося без попередньої згоди позивача, тобто всупереч п. 16.5 договору субпідряду № 44-1 від 10.04.2009 р.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з п. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги здійснюється у формі правочину і відповідно до положень ст. 202 ЦК України таким правочином може бути лише договір.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено в ст. 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, а також має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Як видно з наведених положень ст.ст. 512, 516 ЦК України, Кодекс не забороняє заміну кредитора в зобов'язанні, окрім як у випадках, передбачених ст. 515 ЦК України, однак до спірних правовідносин ця норма не застосовується.
Укладений між позивачем і Відповідачем-2 договір субпідряду № 44-1 від 10.04.2009 р. також не містить заборони заміни кредитора, а обумовлює таку заміну попередньою згодою іншої сторони (п. 16.5).
Таким чином, аналізуючи норми законодавства, що регламентують заміну кредитора в зобов'язанні, та зміст п. 16.5 договору субпідряду № 44-1 від 10.04.2009 р., господарський суд доходить висновку, що ні закон, ні договір не забороняють заміну кредитора в спірному випадку.
Відступлення права вимоги відповідачем-2 до позивача шляхом укладення з Відповідачем-1 Договору цесії без попередньої згоди позивача є невиконанням умов договору субпідряду, однак невиконання однією із сторін зобов'язань за договором не є підставою для визнання договору недійсним.
Слід також зазначити, що спірний Договір цесії укладений в установленій законом формі (ст. 208 ЦК України), у справі відсутні докази, які б свідчили, що волевиявлення учасника (учасників) цього договору не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі (хоча з цієї підстави правочин може оспорювати його учасник, а не третя особа), у справі не доведено, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме перехід права вимоги до позивач від Відповідача-2 до Відповідача-1.
Окрім того, у відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового цивільного права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, шляхом звернення до суду. Аналогічну норму містить ст. 20 ГК України.
Одним із способів захисту порушеного права закон визначає визнання правочину (господарських угод) недійсними з підстав, передбачених законом (ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.
За змістом ст. 2 ГПК України позивачем у справі про визнання угоди недійсною, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів, може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.
Однак ані в позові, ані в поясненнях, які надавалися представником позивача в судовому засіданні, не вказано, які саме права позивача порушено укладенням оспорюваного Договору цесії, які негативні наслідки настали для нього у зв'язку з укладенням Відповідачами цього договору.
Відповідно до вимог ст. 527 ЦК України кінцевою метою виконання зобов'язання є виконання його належному кредитору належним боржником. Тому при заміні сторони в зобов'язанні інша сторона повинна певною мірою брати участь.
Однак, оскільки перехід права вимоги становить предмет відносин тільки первісного і нового кредиторів, їх домовленості щодо відступлення права вимоги не порушують права боржника, адже йому все одно, кому виконувати зобов'язання, тому його згоди на цесію, за загальним правилом, не потребується, проте його необхідно повідомити про заміну кредитора, що й вчинив Відповідач-1.
Отже, викладене спростовує твердження позивача про те, що було порушено його право на згоду на передачу боргу, а неналежне виконання відповідачем-2 умов договору субпідряду № 44-1 від 10.04.2009 р. у вигляді ігнорування п. 16.5 не є підставою для визнання недійсним договору цесії.
Відповідної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України (постанова ВГСУ від 15.11.2010 р. у справі № 3/1/10).
Що стосується посилань позивача про недійсність спірного договору цесії з тих підстав, що він за своєю природою є договором факторингу, а Відповідач-1 не є банком або фінансовою установою і не має права укладати такі договори, суд зазначає наступне.
Пунктом 5 договору цесії передбачено, що за відступлення права вимоги та перерахунок грошових коштів згідно з умовами цього договору цедент сплачує цесіонарієві винагороду в розмірі 20% від суми боргу, що зазначена в п. 2 цього договору. Сума заборгованості утримується з суми заборгованості боржника, яка перераховується цесіонарієм цеденту згідно даного договору або сплачується згідно виставленого цесіонарієм рахунку.
Слід зазначити, що договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги, і чинний Цивільний кодекс такого не забороняє. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу (ст. 656 ЦК).
Також спеціальним договором, по суті спрямованим на передачу права вимоги, є договір факторингу.
Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
В силу ст.ст. 1, 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” послуги з факторингу можуть надаватися лише фінансовими та кредитними установами.
З аналізу змісту договору цесії вбачається, що він є оплатним договором про відступлення права вимоги, але положень, які є притаманними для договору факторингу, не містить (ст.ст. 1077-1079 ЦК України).
В даному випадку не може йтися про фінансування, оскільки фактично ТОВ “Будмонтажсервіс-1” не фінансувало, а лише зобов'язалося перерахувати суму боргу позивача перед ТОВ “Антикорсервіс”, натомість отримавши право регресу до боржника. Дані правовідносини не підпадають під визначення факторингу.
Однак, навіть якби відповідачі уклали між собою договір факторингу стосовно права вимоги до позивача, це ніяким чином не впливало б на права останнього.
Адже, як зазначалося вище, відносини між кредиторами щодо відступлення права вимоги не зачіпають боржника, окрім як у випадку, коли таке відступлення заборонено законом або договором.
Однак у даній справі встановлено, що укладення договору цесії за відсутності згоди позивача на відступлення права вимоги не суперечить чинному законодавству і не порушує права позивача, а тому правова природа укладеного відповідачами договору (цесія чи факторинг), унаслідок якого відбулася заміна кредитора, тим більше не зачіпає прав саме позивача.
За наведеного суд дійшов висновку, що у позові належить відмовити, судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись статтями 4-2, 4-3, 49, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову, відмовити.
Суддя О. Г.Проскурняк
Повне рішення складено 24 лютого 2010 року.