"24" лютого 2011 р.
Справа № 16/5027/121/2011.
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Юніонтрейд”, м. Київ
до дочірнього підприємства “Чернівецький облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, м. Чернівці
про стягнення заборгованості та штрафних санкцій на загальну суму 228 346,99 грн.
Суддя Гурин М.О.
Представники:
від позивача -Онищенко О. І., директор
від відповідача -Левченко І. С., довіреність від 22.09.2010 р.
СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю “Юніонтрейд” звернулось з позовом до дочірнього підприємства “Чернівецький облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” про стягнення заборгованості та штрафних санкцій на загальну суму 228 346,99 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, всупереч укладеного між сторонами договору поставки продукції №20/10 від 09.04.2010 р., не виконав свої договірні зобов'язання по оплаті поставленого товару, що призвело до виникнення заборгованості на загальну суму 228 346,994 грн., в тому числі 193 325,01 грн. основного боргу, 13 532,75 грн. штрафу, 3 591,08 грн. - три проценти річних, 10 004,93 грн. інфляційних нарахувань та 7 893,22 грн. пені.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 07.02.2011 р. порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 24.02.2011 р., зобов'язано сторони надати ряд доказів.
24.02.2011 р. господарським судом Чернівецької області отримано відзив на позовну заяву згідно якого, відповідач позов визнає частково, а саме: визнає 193 325,01 грн. основного боргу, 3 591,08 грн. -три проценти річних, 10 004,93 грн. інфляційних нарахувань та 7 893,22 грн. пені, щодо штрафу в розмірі 13 532,75 грн. не визнає, посилаючись при цьому на відсутність підстав для його стягнення.
Представник позивача у судовому засіданні 24.02.2011 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягає на задоволенні позову з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача просив позов задовольнити частково та відмовити в задоволені позову в частині стягнення штрафу.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Аналогічний зміст викладений також й в частині першій статті 173 Господарського кодексу України.
09.04.2010 р. сторони уклали договір поставки продукції №20/10 (далі -Договір) згідно умов якого постачальник (позивач по справі) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити, а покупець (відповідач по справі) прийняти та оплатити щебінь гранітний різних фракцій та відсів гранітний (далі -продукція).
Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З огляду на вищевикладене, дослідивши договір поставки продукції №20/10 від 09.04.2010 р., суд встановив, що даний договір є укладеним, оскільки між сторонами існувала домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.
Крім того, статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Враховуючи вищевказане, договір поставки продукції №20/10 від 09.04.2010 р. є дійсним.
На виконання умов вказаного Договору за період з 27.04. по 05.05.2010 р. позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 193 325,01 грн., що підтверджується копіями акту здачі-приймання №39 від 27.04.2010 р. на суму 45 647,81 грн., видаткових накладних №РН-0000046 від 29.04.2010 р. на суму 24 861,99 грн., №0000047 від 29.04.2010 р. на суму 31 634,66 грн., №РН-0000060 від 30.04.2010 р. на суму 22 226,63 грн., №РН-0000061 від 30.04.2010 р. на суму 32 988,14 грн. та №РН-0000063 від 05.05.2010 р. на суму 35 965,78 грн., а тому свої зобов'язання за Договором позивач виконав належним чином.
Пунктами 4.3 та 4.4 Договору передбачений обов'язок відповідача оплатити кошти за поставлену продукцію протягом 30 днів з дати одержання продукції на підставі виставленого рахунку на вартість поставленої продукції.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Однак, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, внаслідок чого заборгував позивачу 193 325,01 грн., що також підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим відбитками їхніх печаток актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.04.2010 р. по 14.09.2010 р.
Таким чином, борг відповідача перед позивачем становить 193 325,01 грн.
У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки в судовому засіданні доведено невиконання відповідачем договірного зобов'язання по оплаті поставленого товару, позов в частині стягнення основного боргу є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення штрафу, пені, інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Сторони в п. 6.3 Договору передбачили, що за прострочення платежу відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочки.
Згідно розрахунку позивача пеня складає 7 893,22 грн.
Перевіривши розрахунок суми пені, суд вважає, що вимога позивача щодо стягнення пені у розмірі 7 893,22 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких умов правомірним є нарахування позивачем 10 004,93 грн. інфляційних та 3 591,08 грн. трьох процентів річних.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 13 532,75 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у наступному розмірі: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого вказаною нормою Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;
- якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
У Договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено. Згідно Указу Президента України від 08.11.2001 № 1056 “Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України” та постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 221 “Про утворення відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” засновником, вищим органом і єдиним акціонером Компанії є держава в особі Державної служби автомобільних доріг України. Однак, з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов'язання має саме грошовий характер, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу в сумі 13 532,75 грн.
Слід зазначити, що така правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 06.12.2010 у справі № 42/562.
Судові витрати покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з дочірнього підприємства “Чернівецький облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”(м. Чернівці, вул. Головна, 205, ідентифікаційний код 31963989) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Юніонтрейд”(м. Київ, вул. Петра Вершигори, 9, ідентифікаційний код 36347431) 193 325,01 грн. основного боргу, 7 893,22 грн. пені, 10 004,93 грн. інфляційних, 3 591,08 грн. трьох відсотків річних, 2 148,06 грн. державного мита та 222,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення штрафу в сумі 13 532,75 грн.
Суддя М.О. Гурин
Повне рішення складено 25.02.2011 р.