Справа № 2а- 4 /11
11 лютого 2011 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі колегії суддів:
головуючого, судді - Кагітіної І.В.,
судді - Гуріної О.В.,
Бєлоусова М.М.,
при секретарі - Ліфінцовій Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Національного банку України, Фонду державного майна України, Державного Казначейства України про визнання дій та бездіяльності неправомірними, про стягнення грошових коштів, матеріальної шкоди та відшкодування моральної шкоди, -
Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який неодноразово уточнювався з закриттям провадження в частині позовних вимог та залишенням без розгляду, про що приймались ухвали від 24.03.2009 року, 25.01.2011 року, 11.02.2011 року (т. 3, а.с. 143-150, т. 4, а.с. 112, 159). Остаточно позивач просила визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Національного банку України такою, що з 11.09.1997р. по 2010р. порушує ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та право власності ОСОБА_2 на отримання заощаджень, розміщених в установах Ощадного банку України після 02.01.1992 року, та на поновлення реальної вартості заощаджень, розміщених на її рахунках №НОМЕР_1, №НОМЕР_2 у відділенні №39 м. Сімферополя Кримського республіканського управління ВАТ «Державний ощадний банк України» та їх отримання, а саме:
1. визнати неправомірною бездіяльність Кабінету Міністрів України у період з 1997 року по 2010 рік та Національного банку України у період з 1997 року по 2004 рік в частині реалізації права законодавчої ініціативи до Верховної Ради України відповідно ст. 93 Конституції України та внесення законопроектів в частині визначення у законі: порядку та строків проведення інвентаризації заощаджень, розміщених в установах Ощадного банку України на протязі 1992-1994 р.р. та компенсація яких передбачена ч.2 ст.1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»; порядку та строків проведення інвентаризації зобов'язань держави по заощадженням 1992-1994р.р.; механізму поновлення та нарахування реальної вартості заощаджень 1992-1994 р.р.; порядку виплати компенсаційних втрат від знецінення забережень 1992-1994 р.р.; конкретних етапів та строків повернення заощаджень за 1992-1994 р.р; джерел фінансування для проведення компенсаційних виплат знецінення заощаджень 1992 -1994 р.р.;
2. визнати неправомірною бездіяльність Кабінету Міністрів України у період з 1997 року по 2010 рік в частині реалізації права законодавчої ініціативи до Верховної Ради України відповідно ст. 93 Конституції України та внесення законопроектів в частині визначення у законі: конкретних обсягів бюджетних асигнувань для виплати компенсації по заощадженням 1992-1994 р. у проектах законів про Державний бюджет України; порядку нарахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України для компенсації грошових заощаджень 1992-1994р.р. ;
3. визнати неправомірною бездіяльність Кабінету Міністрів України у період з 1997 року по 2010 рік в частині видання у межах своєї компетенції нормативно-правових актів відповідно ст. 117 Конституції України в частині визначення у цих актах: заощаджень громадян України 1992-1994 р.р. як окремого об'єкту інвентаризації: порядку та строків проведення інвентаризації заощаджень громадян України, розміщених в установах Ощадного банку України на протязі 1992-1994 р.р. та компенсація яких передбачена ч.2 ст.1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»; порядку та строків проведення інвентаризації зобов'язань держави по заощадженням 1992-1994 р.р. як окремого об'єкту інвентаризації - окремим рядком та окремою цифрою у сумарному нарахуванні;
4. визнати неправомірною бездіяльність Верховної Ради України в частині:
- у період з 1997 р. по 2010 р. прийняття законів відповідно п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України в частині визначення у цих законах: порядку та строків проведення інвентаризації заощаджень, розміщених в установах Ощадного банку України на протязі 1992-1994 р.р. та компенсація яких передбачена ч.2 ст.1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»; порядку та строків проведення інвентаризації зобов'язань держави по заощадженням 1992-1994 р.р. ; механізму поновлення та нарахування реальної вартості заощаджень 1992-1994 р.р.; порядку виплати компенсаційних втрат від знецінення забережень 1992-1994 р.р.; конкретних етапів та строків повернення заощаджень за 1992-1994 р.р; джерел фінансування для проведення компенсаційних виплат знецінення заощаджень за 1992 -1994 р.р.;
прийняття остаточного рішення з 10.02.2006 р. по 20.04.2006 р. у порядку ст. 4.6.4 Регламенту Верховної Ради України від 27.07.1994 р. №129\94-ВР про підсумки роботи Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань фінансово-економічного обґрунтування джерел та механізму поновлення заощаджень громадян України, яка відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про результати роботи Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань фінансово-економічного обґрунтування джерел і механізму відновлення заощаджень громадян України» №3180-IV від 02.12.2005 року повинна була до 10.02.2006 р. проінформувати Верховну Раду України про підсумки роботи та внести відповідні законодавчі пропозиції, з прийняттям закону про фінансові джерела та удосконалення механізму повернення громадянам грошових заощаджень, страхових внесків громадян України, які перебували на рахунках установи Ощадного банку СРСР станом на 02.01.1992 р.;
- у період з 06.02.2004 р. по 2006р. врегулювання питань, які стосуються розподілу між Російською Федерацією та Україною зобов'язань колишнього Ощадного банку СРСР по вкладах громадян України відповідно п. 2 Постанови Верховної Ради України «Про ініціативу створення у складі Міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації міжпарламентської групи для врегулювання з Російською Федерацією питань розподілу між державами зобов'язань колишнього Ощадного банку СРСР по вкладах громадян України» №1442 - IV від 05.02.2004р.;
- прийняти за підсумками сесійного засідання від 11.12.2001р. відповідно п. 3 Постанови Верховної Ради України «Про «День Уряду України» у грудні 2001року» №2706-ІІІ від 20.09.2001 року у сукупності зі статтею 91 Конституції України, Постановою Верховної Ради України «Про проведення «Дня Уряду України» з питання «Інформація Кабінету Міністрів про виконання Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та Постанови Верховної Ради України «Про боргові зобов'язання держави перед громадянами України, яким відновлено грошові заощадження, поміщені в період до 02.01.1992 р. в установах Ощадного банку України» за №1754-ІІІ від 01.06.2000 року»;
5. визнати неправомірною бездіяльність Кабінету Міністрів України у період з 02.06.2000р. по 2010 р. в частині виконання абзацу першого Постанови Верховної Ради України «Про боргові зобов'язання держави перед громадянами України, яким поновлено грошові заощадження, розміщені у період до 02.01.1992 року в установах Ощадного банку» №1754-ІІ від 01.06.2000 року, а саме: вирішення з Російською Федерацією питання про врегулювання взаємовідносин з питань, які стосуються розділу між державами зобов'язань колишнього Ощадного банку СРСР перед громадянами та поверненням Україні 84,3 млр. руб., які були станом на 01.01.1991 року акумульовані у Ощадних банках СРСР та є власністю громадян України;
6. визнати неправомірною бездіяльність Кабінету Міністрів України у період з 1997 р. по 2010 р. при реалізації через нього державою прав засновника ВАТ «Державний ощадний банк України» та прав власника 100% його акцій відповідно п. 9 Статуту ВАТ «Державний ощадний банк України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та ст.10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в частині : визначення заощаджень 1992-1994 р.р. у якості об'єктів інвентаризації; забезпечення проведення інвентаризації заощаджень 1992-1994р.р., інвентаризації зобов'язань держави по вкладам 1992-1994р.р.; встановлення періодичності проведення інвентаризації вкладів 1992-1994р.р.; зобов'язання ВАТ «Державний ощадний банк України» провести інвентаризацію зобов'язань держави по заощадженням 1992-1994 р.р. та визначення розміру вільної загальної заборгованості за цими заощадженнями; витребування у ВАТ «Державний ощадний банк України» результатів інвентаризації зобов'язань держави по збереженням 1992-1994р.р.; наступної розробки механізму поновлення реальної вартості заощаджень 1992-1994 р.р. та їх компенсації; подачі до Верховної Ради України законодавчих пропозицій стосовно стратегії погашення зобов'язання держави по вкладам 1992-1994р.; строків погашення цих зобов'язань держави в частині їх компенсації;
7. визнати протиправною бездіяльність Національного банку України в частині проведення у період з 1997р. по 2010р. інспекційних перевірок: а) бухгалтерської, статистичної, фінансової звітності Відділення №39 Ощадного банку м. Сімферополя; б) консолідованої бухгалтерської, консолідованої статистичної, консолідованої фінансової звітності Кримського республіканського управління ВАТ «Державний ощадний банк України»; в) консолідованої бухгалтерської, консолідованої статистичної, консолідованої фінансової звітності Кримського республіканського управління ВАТ «Державний ощадний банк України» на предмет відображення у цих формах звітності окремим рядком та окремою цифрою у сумарному нарахуванні - як окремого об'єкту інвентаризації - результатів проведення щорічної інвентаризації зобов'язань держави по вкладам 1992-1994р.р. відповідно до вимог ст.ст. 69,71 Закону України «Про банки та банківську діяльність»; в частині реалізації у період з 1997р. по 2010 р. права вимагати від керівництва ВАТ «Державний ощадний банк України» при здійсненні банківського нагляду відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону України «Про банки та банківську діяльність» усунення допущених ВАТ «Державний ощадний банк України» та його філіями порушення банківського законодавства; в частині виконання функцій в частині видання нормативно-правових актів з питань, що відносяться до його повноважень, а саме: в частині визначення в нормативно-правових актах для ВАТ «Державний ощадний банк України» та в його філіях правил ведення бухгалтерського обліку та звітності, методик складання бухгалтерської, статистичної, фінансової, консолідованої форм звітності на предмет відображення в них окремим рядком та окремою цифрою у сумарному нарахуванні наслідків щорічної інвентаризації зобов'язання держави по вкладам 1992-1994 р.р. як окремого об'єкту інвентаризації;
Крім того, позивачка просить визнати неправомірною бездіяльність Кабінету Міністрів України та такою, що з 11.09.1997 року по 2010 р. порушує ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимоги ч. 2 ст. 102, ч. 3 ст. 113, п. 1 ст. 116, п. 31 ст. 106 Конституції України, право власності позивачки на отримання заощаджень, розміщених в установах Ощадного банку України до 02.01.1992 р. та на поновлення реальної вартості заощаджень, розміщених на її рахунках №НОМЕР_3, №НОМЕР_4 у відділенні №39 м. Сімферополя Кримського республіканського управлінні ВАТ «Державний ощадний банк України» та їх отримання, а саме:
1. визнати неправомірною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині виконання, починаючи з 1996 р. по 2010р., п. 12 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» №762\96 від 25.08.1996 року; в частині визначення в період з 1996 р. по 2010р. порядку оформлення державними цінними паперами суми компенсацій громадян України втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку України у порядку п. 1 ст. 116 Конституції України; в частині реалізації з 1999 р. по 2010 р. права законодавчої ініціативи у Верховній Раді Україні відповідно до ст. ст. 93, 96 Конституції України в частині визначення у законі про Державний бюджет України обсягів бюджетних асигнувань на погашення таких цінних паперів, починаючи з 2000р.; у період з 2000р. по 2010 р. в частині погашення цінних паперів, якими повинні бути оформлені суми компенсації громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень, розміщених в установах Ощадного банку України станом на 02.01.1992 р.; в частині виконання, починаючи з 1997 р. по 2010 р., ст. 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» стосовно повернення заощаджень залежно від суми вкладу.
Позивач також просить визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України у період з 11.09.1997р. по 2010р. в частині визначення порядку, розміру компенсації, коштів для компенсації заощаджень 1992р.-1994р. у Державному бюджеті України у порівнянні з діями Кабінету Міністрів України в частині визначення порядку, розміру компенсації, коштів для компенсації заощаджень, розміщених в установах Ощадного банку станом на 02.01.1992р., в Державному бюджеті України з урахуванням відсутності для обох категорій вкладників законодавчо закріпленого строку повернення їх заощаджень у повному обсязі такою, що: порушує вимоги ст. ст. 24,42 Конституції України, положення п. 5.5 Рішення Конституційного Суду України №13-рп2001 від 10.10.2001р.; ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у співвідношення зі ст. 14 Конвенції; вводить більш суттєві дискримінаційні обмеження прав власності вкладників, які розмістили свої заощадження у період з 1992-1994р.р., у порівнянні з вкладниками, які розмістили свої заощадження до 02.01.1992р.; з 11.09.1997 року по 2010 р. порушує право власності на отримання компенсації заощаджень, розміщених в установах Ощадного банку України після 02.01.1992 р. у сенсі ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у співвідношення зі ст. 14 Конвенції; порушує право власності в частині відновлення реальної вартості заощаджень, розміщених на рахунках №НОМЕР_1, №НОМЕР_2 у відділенні №39 м. Сімферополя Кримського республіканського управління ВАТ «Державний ощадний банк України» та їх отримання.
Одночасно з цим, позивачка просить зобов'язати Кабінет Міністрів України на протязі року після набуття судовим рішення законної сили виконати у повному обсязі п. 12 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» №762\96 від 25.08.1996 року; зобов'язати Кабінет Міністрів України солідарно з Державним казначейством України та Фондом державного майна України виплатити на її користь грошові кошти по рахункам, які були відкритті у Сімферопольському міському відділенні №39 ВАТ «Державний ощадний банк України», а саме: з рахунку №НОМЕР_3 у розмірі суми вкладу 3106,55 грн., з рахунку №НОМЕР_4 у розмірі суми вкладу 1649,73 грн., виплату провести з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних от вищезазначеної суми з 02.01.1992р. по день набуття постановою законної сили; стягнути з Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Національного банку України у наслідок визначеної бездіяльності грошову компенсацію у розмірі 350000 грн. за завдану моральну шкоду у відповідності до ст. 56 Конституції України; стягнути з Державного бюджету України у відповідності до ст. 94 КАС України усі документально підтверджені судові витрати.
Позивачем також ставиться питання щодо проведення перевірки на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, протоколів до неї, практики Європейського суду з прав людини деяких положень та всього тексту Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» з подальшим визнанням їх такими, що порушують права та свободи, гарантовані Конвенцією та Протоколом №1 до неї; визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині виконання міжнародного та національного законодавства щодо проведення перевірки на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Протоколів до неї, практики Європейського суду з прав людини - положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та приведення їх у відповідність; зобов'язати Кабінет Міністрів України на протязі року після набуття рішення законної сили розробити проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» з метою приведення Закону у відповідність до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Протоколів до неї, практики Європейського суду з прав людини з урахуванням встановлених рішенням порушень прав та свобод позивачки по справі, передати законопроект до Секретаріату Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини для проведення експертизи на відповідність після чого внести у порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України проект Закону.
Крім того, позивач просить відновити її права власника на залишки вкладів на її компенсаційних рахунках №НОМЕР_3 у розмірі 3106,55 грн., №НОМЕР_4 у розмірі 1649,73 грн., які розміщені у Сімферопольському міському відділенні №39 ВАТ «Державний ощадний банк України». Визнати Кабінет Міністрів України боржником за державними борговими зобов'язаннями стосовно наступних договорів банківського вкладу, укладених за участю позивачки, а саме: компенсаційний рахунок № №НОМЕР_4, а також рахунок №НОМЕР_1, №НОМЕР_2, які розміщені в Сімферопольському міському відділенні №39 ВАТ «Державний ощадний банк України».
У позовній заяві позивачем також зазначається її думка про зміст резолютивної частини рішення суду та необхідність покладання відповідних обов'язків на органи влади щодо виконання судового рішення, а саме: зобов'язати Кабінет Міністрів України у бюджетному році, наступному за роком прийняття рішення судом першої інстанції, прийняти рішення про виділення з Резервного фонду Державного бюджету України сум, еквівалентних встановленим судом розмірів компенсації моральної шкоди, завданої позивачці неправомірною бездіяльністю Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Національного банку України, а також розмірів залишку вкладу - 3106,55 грн. з рахунку №НОМЕР_3, розміру залишку вкладу - 1649,73 грн. з рахунку №НОМЕР_4 та перерахувати зазначені суми на єдиний казначейський рахунок; покласти обов'язок на Кабінет Міністрів України, Верховну Раду України, Національний банк України, Державне казначейство України стосовно забезпечення виконання рішення за наслідками розгляду адміністративної справи протягом одного року після набуття рішення суду законної сили; зобов'язати Фонд Державного майна України надати дозвіл (погодження) на відчуження державного майна для звернення стягнення на майно держави в особі Уряду України - Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України відповідно до рішення суду в частині відшкодування моральної та матеріальної шкоди у визначеному судом розмірі, яке підлягає виконанню Державною виконавчою службою; зобов'язати відповідачів - суб'єктів владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. (т. 4, а.с. 41-46, 108-110).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка у Сімферопольському міському відділенні №39 ВАТ «Державний ощадний банк України» має чотири рахунки: а саме: компенсаційні рахунки № №НОМЕР_4, №НОМЕР_3, а також рахунки №НОМЕР_1, №НОМЕР_2. Через відсутність відповідних постанов Кабінету Міністрів України позивачка не може отримати в банківській установі залишки коштів, що розміщенні на компенсаційних рахунках. Держава не виконана перед нею свої боргові зобов'язання стосовно відновлення реальної вартості коштів, розташованих на інших двох рахунках. Такий стан речей, на думку позивачки, є наслідком відсутності у законодавстві України нормативно-правової бази стосовно порядку повернення знецінення коштів з рахунків другого виду. Кабінет Міністрів України та Національний банк України, які мають право законодавчої ініціативи, та Верховна Рада України, яка є законодавчим органом, не вчиняють відповідні дії, про які детально зазначено у викладених вище позовних вимогах, що тягне порушення прав власності позивачки на отримання цих заощаджень, у тому числі в частині їх реальної вартості, та положень національного та міжнародного законодавства.
Позивач у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі з вищезазначених підстав, надала письмові пояснення, які залучені до матеріалів справи ( т. 4, а.с. 122-149).
Відповідачі у судове засідання не з'явились, повідомлені належним чином, надали суду заперечення, у яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник Верховної Ради України у письмових запереченнях посилається на те, що позовні вимог є безпідставними, оскільки позивачка не є безпосереднім суб'єктом публічно-правових відносин. ( т. 4, а.с. 61-64).
Представник Кабінету Міністрів України зазначив, що неправомірність бездіяльності не встановлена. Кабінетом Міністрів України приймались у межах сум, які передбачались Законами України Про Державні бюджети на відповідні роки Постанови, які регулювали порядок та розміри виплати грошових заощаджень громадян, внесених до 02.01.1992 року в установи колишнього Ощадного банку СРСР, компенсації втрати від знецінення зазначених грошових заощаджень та страхових внесків. На цей час відсутнє законодавче визначенням повернення громадянам України грошових заощаджень, внесених в установи банку у період 1992-1994р.р., а також механізм вказаних виплат (т.1, а.с.137-141).
Представник Національного банку України у своїх письмових запереченнях зазначив, що жодним законом не передбачені повноваження Національного банку України щодо проведення перевірки фінансової звітності ВАТ «Державний ощадний банк України» та його філій, вимагати від керівництва усунення порушень банківського законодавства, а також щодо розробки механізму погашення зобов'язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян, розміщених в установах Ощадного банку України протягом 1992-1994 років і які знаходились на рахунках Ощадного банку України не менш одного повного календарного років в період 1992-1995 років. (т. 1, а.с. 125-131).
Представник Фонду Державного майна України зазначив, що прийняття заходів щодо інвентаризації внесків та розробки механізму та порядку компенсації знецінених заощаджень громадян України не відноситься до їх компетенції (т. 3, а.с 159-160).
Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 зробила внески до установи Ощадбанку у м. Сімферополі, правонаступником якого на теперішній час є Сімферопольське міське відділення №39 ВАТ «Державний ощадний банк України». У цій банківській установі позивачка має чотири рахунки: компенсаційні рахунки №НОМЕР_4, №НОМЕР_3, а також рахунки №НОМЕР_1, №НОМЕР_2.
На рахунки №НОМЕР_4, №НОМЕР_3, на яких станом до 02.01.1992 року знаходились заощадження ОСОБА_2, розповсюджується дія приписів ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», згідно якої на підставі цього Закону встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.
З огляду на те, що рахунки №НОМЕР_1 та №НОМЕР_2 були відкриті відповідно 27.02.1992р. та 27.06.1992р., то на ці заощадження розповсюджується дія приписів ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», згідно яких компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, розміщені в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років, і які знаходились на рахунках цих установ не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років.
При зверненні до суду позивачка посилається про порушення її права власності на зазначенні заощадження, яке сталось у наслідок відсутності відповідних постанов Кабінету Міністрів України щодо можливості отримання залишку коштів, розміщених на компенсаційних рахунках, та не виконання державою України боргового зобов'язання стосовно відновлення реальної вартості заощаджень, розміщених після 02.01.1992 року, у зв'язку з відсутністю у законодавстві України відповідної нормативно-правової бази.
Зі змісту позовних вимог ОСОБА_2, заявлених до Кабінету Міністрів України, убачається, що вона просить визнати його бездіяльність неправомірною в частині не прийняття мір для розробки механізму погашення втрат громадян від знецінення їх грошових заощаджень на виконання положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» (далі - Закон), у тому числі ч. 2 ст. 1 цього Закону стосовно компенсації грошових заощаджень, розміщених в установах Ощадного банку України на протязі 1992-1994 р., а саме щодо не реалізації права законодавчої ініціативи та внесення законопроектів до Верховної Ради України, не прийняття у межах свої повноважень відповідних нормативно-правових актів, не виконання абзацу першого Постанови Верховної Ради України «Про боргові зобов'язання держави перед громадянами України, яким поновлено грошові заощадження, розміщені у період до 02.01.1992 року в установах Ощадного банку» №1754-ІІ від 01.06.2000 року, п. 12 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» №762\96 від 25.08.1996 року.
Так, статтею 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлено зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, розміщені в період до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також, у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.
Установи Ощадного банку України на підставі цього Закону протягом грудня 1996 року - березня 1997 року провели одноразову індексацію вкладів громадян. На проіндексовані суми, що знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадного банку України, вкладнику видавалась ощадна книжка, що передбачено ст. 5 Закону.
Згідно до ст.6 Закону компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України починаючи з 1997 року та інших формах відповідно до діючого законодавства.
Компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень, розміщених в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та у державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР, проводиться їх власникам в готівковій чи безготівковій формі після внесення в інформаційно-аналітичну систему "Реєстр вкладників заощаджень громадян" даних про них, необхідних для ідентифікації вкладника при відкритті рахунку.
У межах одного бюджетного року проводиться виплата компенсації громадянину лише за одним рахунком.
Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.
Порядок проведення компенсаційних виплат, в тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеного положення Закону Кабінетом Міністрів України було прийнято ряд постанов, за якими громадянам України, у тому числі ОСОБА_2, що нею визнано, здійснено виплати, виходячи з переліку груп вкладників та черговості виплат проіндексованих грошових заощаджень в рамках коштів, передбачених Державним бюджетом України на відповідний рік.
Щодо не розробки механізму передбаченої ч. 2 ст. 1 Закону України«Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» компенсації грошових заощаджень громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходились на рахунках цих установ не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років, а саме: не реалізації права законодавчої ініціативи та внесення законопроектів, не прийняття нормативно-правових актів, не виконання постанови Верховної Ради України та Указу Президента, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 2 ст. 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Згідно ст. 93 Конституції України (в редакції, яка діє на час розгляду справи у суді) право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.
З аналізу зазначеної норми убачається, що під час внесення законопроекту до законодавчого органу відповідно до встановленої процедури реалізується право, тобто забезпечена законом міра можливої поведінки, визначених суб'єктів, у тому числі Кабінету Міністрів України та Національного банку України.
Щодо обов'язку, як міри необхідної поведінки суб'єктів права законодавчої ініціативи подавати до Верховної Ради України проекти законів, то він має прямо встановлюватись у відповідних нормах Конституції України і законів України, що мають імперативний характер.
Жодного законодавчо визначеного обов'язку Кабінету Міністрів України та Національного банку України вносити саме законопроект з питань розробки механізму повернення заощаджень громадян не передбачено.
Щодо не прийняття нормативно - правових актів у межах своїх повноважень в частині визначення у цих актах: заощаджень громадян України 1992-1994 р.р. як окремого об'єкту інвентаризації: порядку та строків проведення інвентаризації заощаджень громадян України, розміщених в установах Ощадного банку України на протязі 1992-1994 р.р. та компенсація яких передбачена ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»; порядку та строків проведення інвентаризації зобов'язань держави по заощадженням 1992-1994 р.р. як окремого об'єкту інвентаризації, то судом також не встановлено, яким саме законом на Кабінет Міністрів України був покладений такий обов'язок.
Стосовно невиконання Кабінетом Міністрів України абзацу першого Постанови Верховної Ради України «Про боргові зобов'язання держави перед громадянами України, яким відновлено грошові заощадження, поміщені в період до 02.01.1992 р. в установах Ощадного банку України» №1754-ІІ від 01.06.2000 року та п.12 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» №762\96 від 25.08.1996 року, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, що виник між двома конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкту. При цьому, необхідно встановлення факту порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.
Тобто, необхідною та єдиною ознакою суб'єктів владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір та у яких порушуються права конкретної особи.
Враховуючи викладені положення Кодексу адміністративного судочинства України та аналізуючи зміст позовної заяви, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не є безпосереднім суб'єктом публічно-правових відносин, що виникають з питання виконання Кабінетом Міністрів України своїх повноважень, встановлених Конституцією України, та виконання нормативно-правових актів Верховної Ради України та Указів Президента України.
З аналогічних підстав не є обґрунтованими позовні вимоги щодо визнання бездіяльності Кабінету Міністрів України неправомірною у період з 1997 р. по 2010 р. при реалізації через нього державою прав засновника ВАТ «Державний ощадний банк України» та прав власника 100% його акцій відповідно п. 9 Статуту ВАТ «Державний ощадний банк України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та ст.10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
При розгляді позовних вимог позивачки про визнання неправомірною бездіяльності Національного банку в частині реалізації права законодавчої ініціативи та внесення законопроектів, то суду виходить з наведених вище висновків при розгляді аналогічних позовних вимог до Кабінету Міністрів України.
При цьому суд також приймає до уваги, що правовий статус Національного банку України як центрального банку України, особливого центрального органу державного управління, його завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» N 679-XIV, 20.05.1999р. та іншими законами України.
У відповідності до ст.99 Конституції України основною функцією центрального банку держави - Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці.
Крім того, Національний банк України виконує інші функції в межах своєї компетенції, визначеної статтею 7 Закону України «Про Національний банк України».
Ані Конституцією України, ані Законами України «Про Національний банк України», «Про банки та банківську діяльність» не встановлено повноважень Національного банку щодо визначення механізму відновлення грошових заощаджень громадян України, розміщених в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходились на рахунках цих установ не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років; порядку, джерела та розміру компенсації цих вкладів та строків їх виплат.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про банки і банківську діяльність» N 872-XII, 20.03.1991р., Ощадну справу в Україні здійснює Ощадний банк України та інші комерційні банки, до яких Національний банк України не відноситься.
З приводу інших посилань позивачки на бездіяльність Національного банку України в частині проведення у період з 1997р. по 2010р. інспекційних перевірок бухгалтерської, статистичної, фінансової, у тому числі консолідованої, звітності банківських установ на предмет відображення у цих формах звітності окремим рядком та окремою цифрою у сумарному нарахуванні - як окремого об'єкту інвентаризації - результатів проведення щорічної інвентаризації зобов'язань держави по вкладам 1992-1994р.р. відповідно до вимог ст.ст. 69,71 Закону України «Про банки та банківську діяльність», то суд виходить з наступного.
Статтею 55 Закону України «Про Національний банк України» прямо передбачено, що Національний банк не здійснює перевірку і ревізію фінансово-господарської діяльності банків та інших осіб.
В свою чергу відносини, пов'язані з прийняттям державою зобов'язань перед громадянами, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, розміщені в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, регулюється спеціальним Законом і прийнятими на його основі підзаконними нормативно-правовими актами.
Таким чином, суд приходить до висновку, що ці відносини знаходяться поза межами предмету банківського нагляду.
У позовній заяві стосовно Верховної Ради України ОСОБА_2 просить суд визнати неправомірною бездіяльність Верховної Ради України в частині прийняття законів, підзаконних актів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України щодо визначення механізму відновлення, порядку компенсації, джерел фінансування.
Згідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України, в тому числі належить прийняття законів.
Відповідно до ст. 93 Конституції України (в редакції, яка діє на час розгляду справи у суді) право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України ( ст. 82 Конституції України).
Проаналізувавши зазначені положення Конституції України, суд зазначає, що Верховна Рада України є представницьким органом державної влади, який здійснює законодавчу владу в державі шляхом прийняття законів, поданих на їх розгляд конкретно визначеним колом суб'єктів, до якого відповідач, як орган державної влади, не належить. Тому відповідач Верховна Рада України позбавлена можливості самостійно, як окремий суб'єкт владних повноважень, ініціювати законодавчу процедуру. Таким чином, у разі відсутності законопроекту з питань заощаджень громадян бездіяльність Верховної Ради не може вважатись неправомірною.
Оскільки позовні вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди з Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України мають похідний характер і пов'язані з встановленням факту порушення прав позивачки неправомірною бездіяльністю відповідачів, то і в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про покладення обов'язку на Кабінет Міністрів України солідарно з Державним казначейством України та Фондом державного майна України виплатити на користь позивача грошові кошти по рахункам, які були відкритті у Сімферопольському міському відділенні №39 ВАТ «Державний ощадний банк України», а саме: з рахунку №НОМЕР_3 у розмірі суми вкладу 3106,55 грн., з рахунку №НОМЕР_4 у розмірі суми вкладу 1649,73 грн., виплату провести з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних от вищезазначеної суми з 02.01.1992р. по день набуття постановою законної сили, позивач ОСОБА_2 не навела, якою нормою встановлений зазначений нею обов'язок відповідачів, а тому позов у цій частині є необґрунтованим.
Позивачем також ставиться питання про проведення перевірки на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, протоколів до неї, практики Європейського суду з прав людини деяких положень та всього тексту Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» з подальшим визнанням їх такими, що порушують права та свободи, гарантовані Конвенцією та Протоколом №1 до неї, та визнанням з цього питання бездіяльності Кабінету Міністрів України протиправною.
Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства, що зазначено у ст. 1 Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Суд вважає необґрунтованим позов ОСОБА_2 в цій частині вимог, оскільки проведення перевірки положень національного законодавства на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не відноситься до повноважень суду, виходячи із завдань адміністративного судочинства.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2, які стосуються покладення на суб'єктів владних повноважень певних обов'язків, а саме: виконати у повному обсязі п. 12 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» №762\96 від 25.08.1996 року; розробити проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» з метою приведення Закону у відповідність до міжнародного законодавства та внести його після проведення експертизи у порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України; прийняти рішення про виділення з Резервного фонду Державного бюджету України коштів для компенсації моральної шкоди, розміру залишку заощаджень; списати Державним казначейством України кошти з єдиного казначейського рахунку; надати дозвіл Фонду державного майна України на відчуження державного майна, то суд вважає їх такими, що не ґрунтуються на законі.
Позовні вимоги ОСОБА_2 в частині відновлення її права власника на залишки вкладів на її компенсаційних рахунках №НОМЕР_3 у розмірі 3106,55 грн.; №НОМЕР_4 у розмірі 1649,73 грн., які розміщені у Сімферопольському міському відділенні №39 ВАТ «Державний ощадний банк України» та визнання Кабінету Міністрів України боржником за державними борговими зобов'язаннями стосовно наступних договорів банківського вкладу, укладених за участю позивачки є необґрунтованими. Так позивачем не надано доказів, що її право на залишки вкладів порушено з боку відповідачів - суб'єктів владних повноважень та на підставі якої норми Кабінет Міністрів України повинен бути визнаний боржником. Доводи позивачки з цього приводу не мають достатнього правового підґрунтя.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене у сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для стягнення судових витрат у порядку ст. 94 КАС України.
На підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 19, 75, 85, 93, 99, 113 Конституції України, ст. ст. 1, 6 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», ст. ст. 7, 55 Закону України «Про Національний банк України», ст. 38 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст. 1, 2, 3, 94, 160-163, 166, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Національного Банку України, Фонду державного майна України, Державного Казначейства України про визнання дій та бездіяльності неправомірними, про стягнення грошових коштів, матеріальної шкоди та відшкодування моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя:
Судді: