28.02.2011 року Справа № 3/178-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідача),
суддів: Науменка І.М., Голяшкіна О.В.
при секретарі: Колесник Д.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Дубовенко А.В., дов. від 20.12.2010 р.;
від відповідача-1: Короленко В.В., дов. від 11.11.10 р.
від відповідача-2: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Лендіс ЛТД” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.10 р. у справі № 3/178-10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Лендіс ЛТД”, м. Дніпропетровськ
до відкритого акціонерного товариства “УніКредит Банк” (відповідач-1), м. Луцьк
та товариства з обмеженою відповідальністю “АвтоЛенд-Дніпро” (відповідач-2), м. Дніпропетровськ
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсними договорів
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2010 р. (суддя Юзіков С.Г.) відмовлено у визнанні недійсними кредитного договору № 121-СВ від 30.05.2008 р., укладеного між відповідачами та укладеного між позивачем та першим відповідачем договору іпотеки №725 від 04.07.2008 р. про забезпечення виконання зобов'язань позичальником за вказаним кредитним договором, а також у визнанні таким, що підлягає скасуванню та вилученню з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису щодо існуючого обмеження на нерухоме майно (запис №727/91) і визначення, що рішення суду в частині скасування та вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записів щодо існуючих обмежень на нерухоме майно підлягає виконанню відповідними реєстраторами.
Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю встановлених законом підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів та задоволення позовних вимог.
Не погодившись з цим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу про його скасування та задоволення позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Позивач зокрема, посилається на те, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено його доводи про відсутність у першого відповідача індивідуальної ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті, що є підставою для недійсності оспорюваного кредитного договору. Недійсність основного зобов'язання має наслідком недійсність додаткового зобов'язання про його забезпечення. Також позивач оспорює справжність підпису директора на довіреності, на підставі якої уповноважувалась від позивача особа на укладення оспорюваного договору іпотеки та вказує на необґрунтоване відхилення місцевим судом його клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Крім того вказує на відсутність згоди власника земельної ділянки та орендаря на передання в іпотеку нерухомого майна, на ній розташованого, що є окремою підставою визнання недійсним договору іпотеки, якою позовні вимоги у суді першої інстанції позивачем не обґрунтовувались.
Перший відповідач оскаржуване рішення вважає обґрунтованим та законним, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Третя особа подала клопотання про розгляд справи за її відсутності, доводи позивача щодо справжності підпису директора на нею нотаріально посвідченій довіреності заперечує.
Другий відповідач, повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги за місцезнаходженням, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався. Враховуючи, що наявні в матеріалах справи документи дозволяють визначитись щодо законності оскаржуваного рішення, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 30.05.2008 р. між Банком (перший відповідач) та другим відповідачем (позичальником) укладено кредитний договір №121-СВ, відповідно до умов якого останньому надається револьверна кредитна лінія з загальною сумою кредиту у 6 000 000,00 доларів США з можливістю отримувати в доларах США, євро та гривні та терміном кредиту до 30.09.2009 р.
В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та позивачем було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір від 04.07.08 р., про передачу в іпотеку належних позивачу будівель та споруд, розташованих по вул.. Шинна, 21 у Дніпропетровську.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність встановлених законом підстав для задоволення позову.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії згідно п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету потребують у тому числі операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється зокрема якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
При цьому відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затв. постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. N 275 письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93.
У зв'язку з цим суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на наявність у першого відповідача банківської ліцензії та дозволу, згідно якими останній має право здійснювати у тому числі неторгівельні операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Крім того судом першої інстанції враховано, що відповідно до п.п. в) п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, тоді як відповідні межі на сьогодні законодавством не визначені.
З огляду на викладене, у зв'язку з правомірним відхиленням судом першої інстанції позову щодо оспорювання позивачем кредитного договору на визначених ним підставах ст. 227 ЦК України, безпідставними є посилання позивача на ст. 548 ЦК України щодо недійсності іпотечного договору через недійсність основного зобов'язання, ним забезпеченого.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, оцінивши у сукупності наявні в матеріалах справи документи, обґрунтовано відхилив доводи позивача про видачу довіреності від 20.05.08 р., на підставі якої від імені позивача іпотечний договір був укладений ОСОБА_4, неуповноваженою на це особою, а не директором позивача ОСОБА_5, як і подане позивачем клопотання про призначення судової експертизи.
Зазначена довіреність посвідчена нотаріально. Відповідно до ст. 43 Закону України “Про нотаріат” не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників. При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії. Натомість заперечувана позивачем обставина щодо видачі довіреності його директором не підтверджена ним жодними допустимими доказами, які б давали підстави для сумнівів у цьому. Надана позивачем довідка про перебування директора на лікуванні на час видачі довіреності, не доводить неможливість його присутності під час посвідчення довіреності та не може бути допустимим доказом безвиїзного перебування у приміщеннях другого хірургічного відділення Клінічного об'єднання швидкої медичної допомоги м. Дніпропетровська на момент її посвідчення. Крім того згідно наданих на момент апеляційного перегляду судового рішення нотаріально посвідчених заяв як ОСОБА_5. так і ОСОБА_4, нотаріальне посвідчення довіреності відбувалось у їх присутності в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса. Ця обставина також підтверджується нотаріусом, згідно поданої в матеріали справи заяви.
Викладені у апеляційній скарзі доводи щодо відсутності згоди власника земельної ділянки та орендаря на передання в іпотеку нерухомого майна, на ній розташованого, не були підставами, на яких позивачем оспорювався іпотечний договір та не досліджувались судом першої інстанції, а відтак виходять за межі підстав перегляду судового рішення апеляційною інстанцією.
З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про відмову у позові, який відповідає матеріалам справи та ґрунтується на законі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Лендіс ЛТД” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.10 р. у справі № 3/178-10 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя В.Ф.Мороз
Суддя І.М.Науменко
Суддя
Постанова підписана 04.03.2011р.О.В. Голяшкін