21.02.2011 року Справа № 9/122
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменка І.М. -доповідача
суддів: Голяшкіна О.В., Мороза В.Ф.,
при секретарі судового засідання: Колесник Д.А.,
за участю представників сторін:
від відповідача: Келембет І.М., довіреність №1-11-24404 від 17.12.10, представник;
від позивача представник у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Гарант-Цукор”, м.Кіровоград, на рішення господарського суду Кіровоградської області від 22.11.2010р. у справі №9/122
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Гарант-Цукор”,
/вул. Комарова,65, м. Кіровоград, 25009/.
до відповідача відкритого акціонерного товариства комерційний банк “Надра”
в особі філії відкритого акціонерного товариства комерційний банк
“Надра” - Кіровоградського регіонального управління,
/вул. Карла Маркса,84, м. Кіровоград, 25006/.
про визнання недійсними кредитних договорів,
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 22.11.2010р. (суддя Шевчук О.Б.) у справі №9/122 в задоволенні позову ТОВ “Агро-Гарант-Цукор” про визнання недійсними кредитних договорів відмовлено повністю.
Причиною відмови в задоволенні позовних вимог стала відсутність передбачених чинним законодавством України підстав для визнання спірних правочинів недійсними.
Не погодившись з даним рішенням, скаржник звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій називає дане рішення неправомірним, у зв'язку з чим просить останнє скасувати та прийняти у справі нове рішення, повністю задовольнивши позовні вимоги ТОВ “Агро-Гарант-Цукор” шляхом визнання недійсними з дати укладення кредитних договорів №401/07/06/2006/980-474ПФ та №401/07/06/2006/980-475ПФ від 07.06.2006р.
В якості підстав для визнання вищезгаданих договорів недійсними скаржником названо недодержання сторонами в момент їх вчинення вимог ч.1-3,5-6 ст.203 ЦК України, зокрема, неузгодження умов сплати процентів за користування кредитними коштами, а саме, відсутність конкретизації порядку сплати Позичальником винагороди Банку.
Окрім того, апелянт не погоджується із висновком господарського суду з приводу того, що сторони, у тому числі позивач, факту виконання ними умов спірних договорів, отримання за ними кредитних коштів та погашення нарахованих за користування даними кредитними коштами відсотків не заперечують. На думку апелянта, вищезгадані висновки господарського суду матеріалами справи не підтверджено, а, отже, останні є необґрунтованими та безпідставними.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач позовні вимоги повністю заперечує, зазначає, що спірні кредитні договори укладені з дотриманням всіх передбачених ч.1-3,5-6 ст.203 ЦК України вимог. Окрім того, зауважує на тому, що правомірність вищезгаданих кредитних договорів, проте, в частині укладення останніх за наявності відповідного обсягу повноважень, вже була предметом розгляду господарського суду Кіровоградської області у справі №16/211. Рішенням господарського суду у цій справі було відмовлено у визнанні даних кредитних договорів з заявлених підстав недійсними. За результатами перегляду в апеляційному та касаційному порядку, вищезгадане рішення господарського суду Кіровоградської області від 24.02.2010р. у справі №16/211 залишено без змін.
Таким чином, дії позивача щодо чергового оскарження даних правочинів, однак, вже з підстав неузгодження сторонами умов сплати процентів за користування кредитними коштами, відповідач кваліфікує не інакше, як спробу позивача ухилитись від взятих на себе цивільно-правових зобов'язань та, в свою чергу, покласти на нього несприятливі правові наслідки через небажання позивача виконувати договірні зобов'язання.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення уповноваженого представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як видно із матеріалів справи, 07.06.2006р. між товариством з обмеженою відповідальністю “Агро-Гарант-Цукор” та відкритим акціонерним товариством комерційним банком “Надра” був укладений договір кредитної лінії №401/07/06/2006/980-474ПФ, за умовами якого Банк (відповідач у справі) надає Позичальнику (позивач) кредит у сумі 10 800 000,00 грн. строком на 53 місяці, з 07.06.2006р. до 08.11.2010р. включно, зі сплатою 18,5% річних для проведення реконструкції виробничих потужностей цукрового заводу.
Окрім того, 07.06.2006р. між товариством з обмеженою відповідальністю “Агро-Гарант-Цукор” та відкритим акціонерним товариством комерційним банком “Надра” був укладений договір кредитної лінії №401/07/06/2006/980-475ПФ, за умовами якого Банк (відповідач у справі) відкриває Позичальнику (позивач) відновлювану кредитну лінію з щорічним переглядом умов кредитування і повним погашенням заборгованості за кредитом за рахунок надходження коштів від реалізації продукції та можливістю одночасної вибірки кредитних коштів в межах встановленого ліміту в сумі 40 000 000,00 грн., який був збільшений додатковою угодою №1 від 26.03.2007р. до 70 000 000,00 грн. Строк відкриття зазначеної вище кредитної лінії -50 місяців, з 07.06.2006р. до 06.08.2010р. включно, зі сплатою 18,5% річних.
Проте, в жовтні 2010р. ТОВ “Агро-Гарант-Цукор” /позивач та Позичальник/ звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом про визнання вищезгаданих кредитних договорів недійсними з дати їх укладення з приводу невідповідності останніх вимогам ч.1-3,5-6 ст.203 ЦК України, зокрема, неузгодження умов сплати процентів за користування кредитними коштами та відсутність конкретизації порядку сплати Позичальником винагороди Банку.
Таким чином, предметом даного спору є визнання договорів кредитування недійсними.
Згідно зі статтею 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Натомість, наведені в позовній заяві та апеляційній скарзі підстави недійсності спірних правочинів в ході апеляційного провадження свого підтвердження не знайшли, виявились необґрунтованими та спростованими документально.
Так, підставою недійсності правочину ст.215 ЦК України визначено недодержання стороною (сторонами) в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В свою чергу, статтями 203, 204, 207 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У підсумку, відповідно до вимог ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору. При цьому, ніхто не позбавлений обов'язку виконання взятих на себе зобов'язань за договором, за умов, що волевиявлення кожного учасника правочину було вільним та відповідало його внутрішній волі.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що спірні кредитні договори укладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та посвідчені їхніми печатками.
Статтею 345 ГК України, в свою чергу, встановлено, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Отже, в договорах №401/07/06/2006/980-474ПФ та №401/07/06/2006/980-475ПФ від 07.06.2006р. сторонами узгоджено мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, а також відсоткові ставки.
Як вже зазначалось вище, згідно пункту 1.2. спірних договорів, відсоткова ставка за користування кредитом визначена сторонами на рівні 18,5% річних.
Таким чином, укладаючи спірні договори, сторони дотримались вимог чинного законодавства, зокрема, в частині визначення відсоткової ставки та порядку і строків плати за кредит.
Безпідставними колегія суддів вважає твердження апелянта стосовно недосягнення сторонами згоди щодо умов сплати процентів за користування кредитними коштами, адже п.3.6., зокрема, кредитного договору №401/07/06/2006/980-474ПФ від 07.06.2006р., позивача зобов'язано погашати кредит та проценти за користування ним шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Банку /відповідача/ щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
В свою чергу, порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами узгоджено у п.7.1. вищезгаданого кредитного договору, а саме, проценти за кредитом нараховуються щомісячно, в останній робочій день календарного місяця, на фактичні залишки заборгованості за кредитом, за фактичний час користування ним. При цьому, при розрахунку плати за кредит приймається рік рівний 360 дням, в кожному конкретному місяці враховується фактична кількість календарних днів. Залишок процентів за неповний розрахунковий період сплачується одночасно з погашенням основної суми кредиту.
Аналогічні умови щодо умов сплати процентів за користування кредитними коштами викладено і в кредитному договорі №401/07/06/2006/980-475ПФ від 07.06.2006р.
Посилання позивача на те, що спірні договори суперечать чинному законодавству, адже відповідач при розрахунку заборгованості позивача проводить нарахування відсотків за різні періоди часу, також обґрунтовано не взято до уваги господарським судом першої інстанції, оскільки факт правомірності нарахування відсотків за отриманий кредит має значення при вирішенні спору про стягнення заборгованості за кредитними договорами. При цьому ТОВ "Агро-Гарант-Цукор" має право зробити свій розрахунок відсотків з урахуванням умов спірного правочину, норм чинного законодавства та довести неправомірність дій банку, зокрема, щодо помилкового розрахунку відсотків (якщо такі дії мають місце). Предметом же даного спору є визнання договорів кредитування недійсними.
Згідно ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Так, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного провадження й твердження скаржника /позивач/ стосовно недоведеності господарським судом факту отримання ним кредитних коштів за спірними кредитними договорами, виконання ним умов спірних кредитних договорів, тощо, адже факт отримання ТОВ “Агро-Гарант-Цукор” за кредитним договором №401/07/06/2006/980-474ПФ від 07.06.2006р. в період з 14.08.2006р. по 19.10.2006р. кредитних коштів у загальному розмірі 10 671 750,00 грн. та 46 721 199,00 грн. - за договором кредитної лінії №401/07/06/2006/980-475ПФ від 07.06.2006р. встановлено, зокрема, під час розгляду господарським судом Кіровоградської області справ №9/10, 9/11 в судових рішеннях від 12.05.2009р.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із думкою господарського суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання кредитних договорів №401/07/06/2006/980-474ПФ та №401/07/06/2006/980-475ПФ від 07.06.2006р. недійсними, водночас, оскаржуване рішення від 22.11.2010р. у справі №9/122 вважає правомірним, прийнятим з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому, таким, що підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 22.11.2010р. у справі №9/122 -залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Гарант-Цукор”, м.Кіровоград, -без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний термін.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя О.В. Голяшкін
Суддя В.Ф. Мороз