"20" лютого 2008 р. Справа № 9/201
Господарського суду Чернівецької області у складі колегії
головуючий Чорногуз Михайло Георгійович
судді: Миронюк С.О
Швець М.В
розглядаючи справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікарня "Фарм ПланНет-Україна"
до відповідача Міністерство Охорони Здоров'я України
про визнання рішення центрального органу державної влади незаконним
за участю представників:
позивача: Гроссу М.В. доручення №112/07-07 від 11.07.2007р.
Цвітбаум Н.М. доручення №127/11-07 від 07.11.2007 року
Полонюк С.М. доручення № 227/11-07 від 07.11.2007 року
відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “Лікарня “Фарм ПланНет -Україна», с. Бояни Новоселицького району Чернівецької області, звернулось з позовом до Міністерства охорони здоров'я України в якому просить:
1. Визнати, що направлений позивачу висновок від 08.05.2007 року №5.12.-353/КЕ, про неможливість, тобто заборону проведення клінічного випробування препарату "ВАL4815", містить інформацію про ухвалення його не чинним складом Комісії, тобто містить ознаки службової фальсифікації;
2. Визнати висновок Центральної Комісії з питань Етики, уповноваженого органу від Міністерства Охорони Здоров'я України, з приводу надання позивачу негативного висновку, про неможливість і заборону проведення клінічного випробування препарату "ВАL4815" відповідно до протоколу WSA-СР-018, фінальної версії від 26 січня 2007 року "оцінка фармакокінетики ВАL4815 при внутрішньовенному та пероральному введенні про- лікарського засобу ВАL8557, здоровим суб'єктам і суб'єктам з печінковою недостатністю, легкого й середнього ступеня, внаслідок цирозу печінки, викликаного хронічним гепатитом В та / або С", законодавчо необґрунтованим;
3. Визнати висновок, документ дозвільного характеру, суб'єкта владних повноважень таким, що прийнятий з порушенням - п.2 ст. 3; ст.12; п. 6 ст. 19; ст. 20 Господарського кодексу України, Наказу міністерства Охорони Здоров'я України №560 від 11.08.2006 року (пункт 202 наказу), п. 5.2.1 Наказу МОЗ України № 66 від 13.02.2006 року, Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" № 2806 від 06.09.2005 року, ч. 2 ст. 19 Конституції України.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на те що засідання Комісії проведено незаконним складом.
Відповідач, належним чином був повідомлений про час та місце проведення судового засідання явку свого представника в жодне судове засідання не забезпечив.
Нез'явлення представника відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору по суті, справу може бути розглянуто без його участі за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та заперечення проти позову, дослідивши докази які мають юридичне значення для розгляду позовної заяви суд встановив наступне.
Міністерство Охорони Здоров'я України діє відповідно до положення, яке затверджене постановою КМ України від 2 листопада 2006 р. № 1542.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 485 від 17 липня 2006 року, утворено Центральну комісію з питань етики Міністерства охорони здоров'я України у кількості семи осіб. Призначено головою Комісії Корнацького В. М. та введено до складу Комісії: Талаєву Т. В., Шпака В. Я., Близнюк-Ходоровську Г. И., Лоєнко Є. О.
У листі №5.12-353/КЕ від 08.05.2007 року (висновок), вказані члени комісії, що були присутні на засіданні 15.03.2007 року, ті які були затверджені наказом МОЗ України №142 від 22.03.2007 року, тобто Корнацький В.М., Талаєва Т.В., Прокопишин О.І., Музиченко П.Ф., Губський Ю.І. Євстратій (Зоря Іван Володимирович), Кисіль Н.П., Лоєнко Є.О., Туманова Л.Є, Щадрін О.Т., Шпак В.Я.
Суд виходить з того, що станом на 15 березня 2007 року, діяв склад комісії затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 485 від 17 липня 2006 року. А повноваження складу комісії затвердженого наказом МОЗ України №142 від 22.03.2007 року, вступають в дію тільки з 22 березня 2007 року. Отже висновок зроблено неповноважним складом комісії.
Згідно із ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п. 1, п.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Згідно ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені у відзиві, та обґрунтували правомочність складу комісії станом на 15 березня 2007 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Центральній Комісії з питань Етики делеговані владні повноваження Міністерством охорони здоров'я України.
Відповідно до КАСУ адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.
Отже висновок Центральній Комісії з питань Етики №5.12.-353/КЕ від 08.05.2007 року, про неможливість, тобто заборону проведення клінічного випробування препарату "ВАL4815", прийнятий не уповноваженим складом Комісії, і за таких обставин є нечинним. Визнання нечинним висновку в повній мірі захищає права та охоронювані інтереси позивача, решта позовних вимог заявлених позивачем фактично дублюють першу вимогу.
У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Суд враховує практику Верховного Суду України зокрема Постанову ВС України від 24.01.2006 року справі N 9/175-04 за позовом АКБ "Мрія" до ДПІ у м. Вінниці.
На підставі викладеного керуючись ст. ст. 2, 71, 86, 94, 160-163, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинним висновок Центральної Комісії з питань Етики, уповноваженого органу від Міністерства Охорони Здоров'я України від 08.05.2007 року №5.12.-353/КЕ, про неможливість, проведення клінічного випробування препарату "ВАL4815" відповідно до протоколу WSA-СР-018, фінальної версії від 26 січня 2007 року "Оцінка фармакокінетики ВАL4815 при внутрішньовенному та пероральному введенні про- лікарського засобу ВАL8557, здоровим суб'єктам і суб'єктам з печінковою недостатністю, легкого й середнього ступеня, внаслідок цирозу печінки, викликаного хронічним гепатитом В та / або С».
Постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Порядок і строки апеляційного оскарження.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя
М. Г. Чорногуз
Судді
С.О. Миронюк
М.В. Швець