91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
09.03.11 Справа № 4/11пд/2011.
Розглянувши матеріали справи за позовом
Приватного підприємства “Променерго”, м. Луганськ
до Акціонерно- комерційного банку соціального розвитку " Укрсоцбанк ", м. Київ
про визнання недійсними пунктів договору
Суддя : Старкова Г.М.
секретар судового засідання Макаренко В.А.
за участю представників сторін:
від позивача - Агаян А.А., довіреність б/н від 02.12.2010;
від відповідача - Чередниченко Н.Л., довіреність №02-04/824 від 25.11.2010
У судовому засіданні від 03.03.2011 відповідно до ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 09.03.2011. Рішення господарського суду Луганської області виноситься 09.03.2011.
Суть спору: позивачем заявлено вимоги про визнання недійсними пункт 1.3. статті 1, пункт 2.5. статті 2, підпункти 3.3.3., 3.3.4., 3.3.9, 3.3.17 пункту 3.3. статті 3, та пункти 4.1., 4.2., 4.3. та 4.4. статті 4 договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 550-3/00051 від 17.07.2006, укладеного між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Приватним підприємством “Променерго”.
Представник позивача у засіданні суду 09.03.2011 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник позивача надав у судове засідання 09.03.2011 заяву, в порядку ст. 24 ГПК України, у якій просить суд належним відповідачем у справі № 4/11пд/2011 у зв'язку з його перереєстрацією вважати: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», м. Київ. Розглянувши заяву позивача суд прийшов до наступного.
Відповідно до ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
З огляду на викладене, керуючись ст. 24 ГПК України, приймаючи до уваги заяву позивача та набранням з 30.04.09 чинності Закону України “Про акціонерні товариства” від 17.09.08 № 514, суд у зв'язку з перейменуванням первісного відповідача - Акціонерно- комерційного банку соціального розвитку " Укрсоцбанк ", м. Київ, здійснює заміну на належного відповідача- Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», м. Київ
Представник відповідача запереченням на позовну заяву № 78-0010/85-41 від 20.01.2011та у поясненні до позовної заяви № 78-0007/67-490 від 09.03.2011, позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що при укладанні спірного договору, сторони погодили його текст, дійшли згоди щодо всіх істотних умов, термінів, підписання його та приступили до виконання взятих на себе зобов'язань; відповідно до пункту 3.3.9 договору, сторони узгодили ряд дій, які не здійснює позичальник без згоди банку. Даний пункт не суперечить цивільному законодавству, оскільки у вказаному пункті передбачена не пряма заборона вчинити певні дії, а для їх здійснення позичальник повинен отримати згоду від банку; посилання позивача на укладений в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором іпотечний договір не тягне визнання оспорюваного кредитного договору недійсним , та з інших підстав, викладених у запереченні та поясненні.
Позивач звернувся з даною позовною заявою про визнання недійсними пункт 1.3. статті 1, пункт 2.5. статті 2, підпункти 3.3.3., 3.3.4., 3.3.9, 3.3.17 пункту 3.3. статті 3, та пункти 4.1., 4.2., 4.3. та 4.4. статті 4 договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 550-3/00051 від 17.07.2006, укладеного між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Приватним підприємством “Променерго”.
Позивачем до матеріалів справи наданий договір про надання не відновлюваної кредитної лінії № 550-3/00051 від 17.07.2006 та додаток до нього (а.с.9-13).
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши за матеріалами справи доводи представників сторін та надані ними докази суд дійшов висновку про не обґрунтованість позову виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Керуючись ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За змістом статті 202 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) договір є однією з форм правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є інші юридичні факти.
Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Загальні підстави та наслідки недійсності правочину передбачені ст.215 ЦК України, за якою підставою недійсності правочину є не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватися в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності правочину.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9 ( далі - Постанова Пленуму) правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Доводи позивача викладені у позові спростовуються матеріалами справи.
У якості підстави заявлених вимог при визнання недійсними пункт 1.3. статті 1, пункт 2.5. статті 2, підпункти 3.3.3., 3.3.4., 3.3.9, 3.3.17 пункту 3.3. статті 3, та пункти 4.1., 4.2., 4.3. та 4.4. статті 4 договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 550-3/00051 від 17.07.2006, позивач посилається на вимоги ст.ст.91,203,215,316, 509,546,56.,627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до Постанови Пленуму, ст.ст. 215,216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як
однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої
порушено вчиненням правочину. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першої -третьої, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Тобто недійсною може бути визнана лише укладена угода.
Позивач ґрунтує позовні вимоги на обставинах, що Між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі- Кредитор, відповідач) та Приватним підприємством “Променерго”(далі- Позичальник, позивач) укладений договір про надання не відновлюваної кредитної лінії № 550-3/00051 від 17.07.2006 (далі- Договір кредиту) та додаток до договору(а.с.9-13).
Відповідно до п. 1.1. Договору кредиту відповідач зобов'язався надавати позивачу грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах визначених Договором та Додатковими угодами. Позивач, в свою чергу, зобов'язався повернути кредит не пізніше встановленого строку, сплатити відсотки та інші платежі, передбачені Договором.
Відповідно до п. 1.1.1 Договору кредиту надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами траншами, зі сплатою 19,5% процентів річних та комісій в розмірі та в порядку визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід'ємною частиною цього Договору, в межах максимального ліміту заборгованості до 1 500 000,00 гривень з визначеним порядком надання траншів кредиту.
Порядок погашення траншів кредиту визначений пунктом 1.1.2. Договору кредиту.
Пунктом 1.2. Договору кредиту зазначено, що при укладанні договору було визначено, що кредит надається на поповнення обігових коштів (придбання металопрокату).
Відповідно до п. 1.5. Договору кредиту позичальник гарантував, що в момент підписання договору не існувало подій, які створювали б загрозу неналежного виконання цього договору.
Як вбачається, кредит надавався на поповнення обігових коштів, з кінцевим терміном погашення 17 липня 2009 року.
Факт укладання договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 550-3/00051 від 17.07.2006 сторонами не оспорюється.
Відповідно до пункту 2.5. статті 2 Договору кредиту сплата процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісячно до 5 (П'ять) числа місяця, наступного за місяцем в якому нараховані проценти, на рахунок №2068__________в Луганській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк», а також в день повернення заборгованості за Кредитом в повній сумі.
Позивач стверджує, що пункт 2.5 Договору кредиту слід визнати недійсним у зв'язку з тим, що у цьому пункті Договору кредиту не зазначено, на який рахунок позивач повинен сплачувати проценти за кредитом, що є порушенням ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України. Також, позивач вважає, що між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди щодо порядку плати за кредит та порядку одержання процентів за договором кредиту.
Доводи позивача про те, що спірний пункт Договору кредиту не відповідає вимогам чинного законодавства є необґрунтованими з наступного.
Згідно умов статті 1 Договору кредиту «Предмет договору»зазначено, саме в ній сторонами передбачені сума - 1 500 000,00 грн. (п. 1.1.1.), мета - поповнення обігових коштів (п.1.2.), строк кредиту - до 17 липня 2009 року (п. 1.1.1.), умови і порядок його видачі та погашення - «надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами - траншами, зі сплатою 19,5 % річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід'ємною складовою частиною цього Договору, в межах максимального ліміту заборгованості до 1 500 000,00 (Один мільйон п'ятсот тисяч) грн. (п. 1.1.1.), погашення траншів кредиту передбачений п. 1.1.2.
Стосовно факту неповного зазначення номеру рахунку, на якому нараховуються проценти, потрібно зазначити наступне .
16.08.2005 між позивачем та відповідачем був укладений Договір № 550-18-0162 банківського мультивалютного рахунку, предметом якого є відкриття позивачу поточні рахунки: в українських гривнях; в російських рублях; в доларах США; в євро та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства України.(а.с.71-74).
Технічна відсутність номеру рахунку, на якому нараховуються проценти за користування кредитом у тексті договору не є істотною умовою договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 550-3/00051 від 17.07.2006.
Відповідно до статті 3 п.п. 3.1.7. Договору банківського мультивалютного рахунку № 550-18-0162 від 16.08.2005 Банк надає уповноваженій особі позивача виписки по рахунках позивача за кожний день протягом якого здійснюється рух коштів за відповідним рахунком, що свідчить про те, що позивач був проінформований про відповідний номер його рахунку, на якому нараховуються проценти за користування кредитом.
Відповідно до підпункту 3.3.3. пункту 3.3. статті 3 Договору кредиту Позичальник зобов'язаний, зокрема, протягом трьох робочих днів від дати укладання цього Договору, укласти договори, визначені п. 1.3. цього Договору, на узгоджених з Кредитором умовах.
Згідно до пункту 1.3. Договору кредиту в якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченою заставою вимоги Кредитор укладає з Позичальником: 1.3.1. договір іпотеки.
Позивач вважає, що підпункт 1.3.1. пункту 1.3. статті 1 та підпункт 3.3.3. пункту 3.3 Договору кредиту суперечать п. 3) ст. З, ст. 6 та ст. 627 ЦК України, з підстав, викладених у позові.
Доводи позивача про те, що пункти 1.3. та 3.3.3. п.3.3. Договору кредиту, які позивач просить визнати недійсними через обмеження його прав є необґрунтованими з огляду на наступне.
Договір іпотеки (з майновими поручителями) від 17.07.2006,зареєстрований в реєстрі № 433, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Сенаторовою Н.В., укладений між відповідачем та майновими поручителями (які не є позивачем),який був укладений з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором про надання не відновлюваної кредитної лінії № 550-3/00051 від 17.07.2006.
Отже, отримавши кредитні кошти, позивач повністю усвідомлював умови їх отримання, зазначені у пункті 1.1 Договору кредиту щодо забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а також умови та порядок виконання зобов'язань визначених Договором та обов'язковості їх виконання.
Пунктом 1.2. Договору кредиту при укладанні договору було визначено, що кредит надається на поповнення обігових коштів (придбання металопрокату). Пунктом 1.5. договору позичальник гарантував, що в момент підписання договору не існувало подій, які створювали б загрозу неналежного виконання цього договору.
Відповідно до п. 2 ст. 1056 Цивільного кодексу України позичальник має право на відмову від одержання кредиту, якщо він має на це причини.
З матеріалів справи вбачається, що Позичальник (позивач) отримував кредит і не звертався до Банку (відповідача) з відмовою від отримання грошових коштів. Таким чином, зобов'язання виконувати умови договору у нього існували до теперішнього часу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку»іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання не суперечить діючому законодавству і спрямовано на захист прав сторони у відносинах.
Підпунктом 3.3.4. пункту 3.3. статті 3 Договору кредиту встановлено, що позичальник зобов'язаний щомісячно проводити через свої поточні рахунки, відкриті у Кредитора, не менше 50 % (п'ятдесят) відсотків всіх своїх розрахунків.
Позивач вважає, що підпункт 3.3.4. пункту 3.3. статті 3 Договору суперечить ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 ЦК України, з підстав, викладених у позові.
Доводи позивача про те, що зазначений пункт Договору кредиту суперечить інтересам позивача є необґрунтованими з наступного.
Даний пункт договору не суперечить інтересам позивача якщо він не намагається уникнути зобов'язань за Договором кредиту. Відстежуючи рух коштів на рахунках Позичальника Банк має можливість здійснювати контроль за платоспроможністю Клієнта та оцінювати його майновий стан.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Відповідно до пункту 3.3.9. пункту 3.3. статті 3 Договору кредиту Позичальник зобов'язаний без попереднього письмового погодження з Кредитором не здійснювати наступних дій на загальну суму більше як 50 (п'ятдесят) процентів суми максимального ліміту заборгованості, визначеного п. 1.1.1. цього Договору, а саме: не отримувати кредити в інших банківських установах; не здійснювати аваль векселів; не надавати гарантій та поручительств; не здійснювати перевід активів, в тому числі шляхом створення/вступу до існуючих/збільшення статутних фондів підприємств, установ та організацій, їх об'єднань; не обтяжувати своє майно будь-якими зобов'язаннями.
Позивач стверджує, що підпункт 3.3.9. пункту 3.3. статті 3 Договору кредиту суперечить , п. З) ст. З, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ст. ст..546, 553, 560, 627, 1054 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» , з підстав, викладених у позові.
Доводи позивача про те, що зазначений пункт Договору кредиту суперечить чинному законодавству є необґрунтованими з наступного.
Зазначене право Банку, відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», також підтверджується п. 3.3.9. Договору кредиту, яким сторони узгодили ряд дій, які не здійснює Позичальник без згоди банку. Даний пункт не суперечить цивільному законодавству, оскільки у вказаному пункті передбачена не пряма заборона вчинити певні дії, а для їх здійснення позичальник повинен отримати згоду від Банку.
До того ж, при укладенні договору, Позичальник погодився з тим, що кредитор має право у будь-який час здійснювати контроль за цільовим використанням грошових коштів, фінансовим станом позичальника, тощо (пункт 3.2.1. Договору кредиту). Вказане не суперечить статті 1056 Цивільного кодексу України.
Згідно підпункту 3.3.17. пункту 3.3. статті 3 Договору кредиту Позичальник зобов'язаний не здійснювати будь-яких дій щодо зниження вартості засобів забезпечення виконання зобов'язань за цим Договором, а також не обтяжувати їх іншими зобов'язаннями протягом дії цього Договору.
Позивач вважає, що підпункт 3.3.17. пункту 3.3. статті 3 Договору кредиту також суперечить ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 ЦК України, з підстав, викладених у позові.
Доводи позивача про те, що зазначений пункт Договору кредиту суперечить інтересам позивача є необґрунтованими з наступного.
Пункт 3.3.17. Договору кредиту не зачіпає майнових прав позивача, оскільки предмет забезпечення виконання зобов'язань (іпотека) належить на праві приватної власності фізичним особам, що підтверджується Договором іпотеки (з майновими поручителями) від 17.07.2006, зареєстрований в реєстрі № 433 (а.с.78-81). Позивач у позовній заяві жодним чином не обґрунтував підстави для пред'явлення такої позовної вимоги, як визнання недійсним п. 3.3.17.Договору кредиту з точки зору наявності порушення його права.
Посилання позивача на укладений в забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту Договір іпотеки (з майновими поручителями) від 17.07.2006 не тягне визнання оспорюваного кредитного договору недійсним. Укладення договору іпотеки або договору застави регулює як цивільне законодавство, так і Закони України "Про заставу", "Про іпотеку". Позивачем не доведено, що умови про забезпечення Договору кредиту повинні бути виключені з умов кредитного договору.
Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання передбачені главою 49 Цивільного кодексу України та положення, які відносяться до застави, регулюються параграфом 6 цієї глави, а саме статтями 572-593 ЦК України. Крім того, взаємовідносини стосовно застави - іпотеки регулює Закон України "Про іпотеку". З огляду на перелічені пункти Договору кредиту, які направлені на забезпечення виконання зобов'язань Позичальником, відсутні підстави для визнання їх недійсними.
Прийнявши від Банку (відповідача) грошові кошти, Позичальник (позивач) взяв обов'язки їх повернути з виплатою відсотків за користування ним, а також відповідати перед Банком за порушення умов, передбачених договором.
Стаття 4 Договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 550-3/00051 від 17.07.2006.
Згідно пункту 4.1. статті 4 Договору кредиту у разі порушення Позичальником умов цільового використання Кредиту, визначеного п. 1.2. цього Договору, Позичальник зобов'язаний сплатити Кредитору штраф у розмірі 25 процентів від суми Кредиту, використаного не за цільовим призначенням.
Відповідно до пункту 4.2. статті 4 Договору у разі прострочення Позичальником строків процентів та комісій, визначених цим Договором та Тарифами, а також прострочення строків повернення Траншів Кредиту, визначених пп. 1.1.2., 2.13.3., 3.2.5., 4.4., 5.4 цього Договору, Позичальник сплачує Кредитору пеню у розмірі 1 (Один) процента, в валюті кредиту, вказаній в пункті 1.1., від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором.
Пунктом 4.3. договору встановлено, що у разі порушення Позичальником:
4.3.1. протягом більше, ніж 30 календарних днів, вимог п. п. 3.3.7. цього Договору, він сплачує Кредитору штраф у розмірі 1.9 (одна ціла дев'ять десятих) процентів від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання за кожний випадок, а вимог п. п. 3.3.3., 3.3.8. цього Договору - штраф у вищезазначеному розмірі, який обчислюється, відповідно від заставної вартості предмета застави/іпотеки, зазначеної в п. 1.3. цього Договору, та від суми, що підлягає достроковому погашенню;
4.3.2. протягом більше, ніж 30 календарних днів, вимог п. п. 3.3.2., 3.3.16, 3.3.18 цього Договору, він сплачує Кредитору штраф у розмірі 0,4 процентів від суми максимального ліміту Кредиту, визначеного п. 1.1. цього Договору, за кожний випадок;
4.3.3 вимог п. п. 3.3.9., 3.3.10., 3.3.12 цього Договору, він сплачує Кредитору штраф у розмірі 0,28 процентів від суми максимального ліміту Кредиту, визначеного п. 1.1. цього Договору, за кожний випадок;
4.3.4. вимог п. п. 3.3.11., 3.3.13., 3.3.14., 3.3.15. цього Договору він сплачує кредитору штраф у розмірі 0,15 (нуль цілих п'ятнадцять сотих) процентів від суми максимального ліміту кредиту, визначеного п. 1.1. цього Договору, за кожний випадок.
4.4 У разі невиконання Позичальником зобов'язань невиконання зобов'язань, визначених п. п. 3.3.2. - 3.3.18. цього Договору, порушення Позичальником або третьою особою з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за Кредитом, умов договорів, визначених п. 1.3. цього Договору, протягом більше 30 днів, строк користування Кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, Позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня, погасити Кредит, сплатити проценти за фактичний час використання Кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості Позичальника за цим Договором дія цього Договору припиняється.
Позивач у позові стверджує, що пункти 4.1., 4.2., 4.З. та 4.4. Договору кредиту суперечать п. 6 ст. 3 ЦК України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, з підстав, викладених у позові.
Доводи позивача про те, що стаття 4 Договору кредиту суперечить діючому законодавству є необґрунтованими з наступного.
Стаття 4 Договору кредиту передбачає відповідальність сторін. Пункти 4.1.-4.4. встановлюють фінансові штрафні санкції за невиконання або порушення виконання обов'язків з боку Позичальника ( позивача).
З матеріалів справи вбачається, що 23 липня 2010 року відповідачем до Ленінського районного суду м. Луганська подано цивільний позов про звернення стягнення на предмет іпотеки до ПП «Променерго»та власників предмету іпотеки - фізичних осіб - Шабаєва Р.Е., Шабаєвої Н.Г. та Шабаєвої Н.С. (а.с.83-85). За наявності достатніх підстав, передбачених статтею 4 Договору кредиту та умовами п.1.2 договору іпотеки від 17.07.2006 зазначений зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання, в цивільному позові Банк не застосовує до Позичальника штрафних санкцій.
Що стосується відповідальності відповідача за Договором кредиту його обов'язок полягає в наданні позивачу кредитних коштів в сумі 1 500 000,00 грн. Обов'язок з боку Банка (відповідача) виконаний в повному обсязі, даний факт Позичальник (позивач) не спростовує.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 627 вказаного кодексу передбачає, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також з усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами статті 1046 Цивільного кодексу України кредитний договір за своєю правовою природою є договором позики, згідно з яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до статті 1054 вказаного кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 345 Господарського кодексу України передбачає, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, а відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Предметом кредитного договору є надання грошових коштів.
Як вбачається з оспорюваного договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 550-3/00051 від 17.07.2006, сторони погодили його текст, дійшли згоди щодо всіх істотних умов, термінів, шляхом підписання його, скріплення печатками їх підприємств та приступили до виконання взятих на себе зобов'язань за вказаним договором.
Звертаючись з даною позовною заявою до суду з вимогами про визнання недійсними окремих пунктів Договору кредиту, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод або окремих положень недійсними і настання відповідних наслідків.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Вказані докази свідчать про те, що договір про надання не відновлюваної кредитної лінії № 550-3/00051 від 17.07.2006 виконувався обома сторонами, а тому немає підстав для визнання окремих пунктів Договору кредиту недійсними.
Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9, відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, а саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсний правочин, який не вчинено.
Вказані докази, які надані відповідачем та викладені у відзиві на позовну заяву, вказують на те, що Договір кредиту виконувався обома сторонами, а тому немає підстав для визнання спірних пунктів договору недійсними.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги слід визнати необґрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити з віднесенням судових витрат на позивача.
У судовому засіданні 09.03.2011 оголошена вступна та резолютивна частина рішення.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Повне рішення складено - 14. 03.2011.
Суддя Г.М.Старкова
Пом. судді Ю.А.Зайцева