"09" березня 2011 р.
Справа № 5004/289/11
за позовом Концерну "Військторгсервіс"
до відповідача: Підприємця ОСОБА_1
про стягнення 382 519 грн. 02 коп. недоотриманого доходу (упущеної вигоди) та вивільнення приміщення
Суддя: Кравчук А. М.
за участю представників сторін:
від позивача: Косань В.Л., довіреність від 27.12.2010 року №89, Медецький М.Л., довіреність від 26.02.2011 року №243
від відповідача: Рудик В.Ф., довіреність від 27.08.2008 року
Суть спору: позивач - концерн "Військторгсервіс" просить стягнути з відповідача - підприємця ОСОБА_1 382 519 грн. 02 коп. недоотриманого доходу (упущеної вигоди), зобов'язати відповідача вивільнити незаконно займані приміщення за адресою: АДРЕСА_1.
Вимоги позивача обґрунтовані неправомірним зайняттям відповідачем приміщення за адресою: АДРЕСА_1, що було предметом договору купівлі - продажу, який був укладений між сторонами 23.10.2008 року та розірваний рішенням господарського суду Львівської області від 01.06.2010 року у справі №22/41. При цьому позивач посилається на лист військової прокуратури Західного регіону України від 17.07.2010 року №6/1923, яким підтверджується факт використання приміщення за адресою: АДРЕСА_1 громадянкою ОСОБА_1 Позивач зазначає, що неправомірне зайняття відповідачем спірного приміщення позбавило позивача можливості використовувати належне йому майно відповідно до статутних завдань та спричинило збитки. Обгрунтовуючи суму збитків: 382 519 грн. 02 коп. недоотриманого доходу (упущеної вигоди), позивач виходить із фактичної місячної вартості квадратного метра нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, на протязі 2008-2010 року у сумі 29 грн.
22 коп. (бухгалтерська довідка, а. с. 51), пояснивши в судовому засіданні, що такою є вартість нерухомого майна за тою ж адресою, що орендується іншими суб'єктами.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали.
Відповідач пояснень по суті позовних вимог згідно ухвали суду від 22.02.2011 року не подав; 09.03.2011 року через канцелярію суду подав клопотання, що підтримане представником в судовому засіданні, про відкладення розгляду справи у зв'язку з неотриманням позовної заяви.
Представники позивача в судовому засіданні проти відкладення розгляду справи заперечували, пояснили, що позовна заява з додатками направлена відповідачу 10.02.2011 року згідно опису вкладення у кореспонденцію.
Клопотання відповідача судом відхилене як необґрунтоване, оскільки відповідач ухвалу суду від 22.02.2011 року про порушення провадження у справі отримав 25.02.2011 року, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 44) та мав можливість до судового засідання ознайомитись з матеріалами справи, подати пояснення по суті позовних вимог та заперечення при їх наявності.
Крім того, представнику відповідача до судового засідання була надана можливість ознайомитись з матеріалами справи та надані копії документів згідно його заяви (а. с. 48).
Представник відповідача в судовому засіданні просив у позові відмовити, стверджував, що відповідач спірним приміщенням не користувалась і не користується, майно їй передано не було. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачем не доведена реальність отримання упущеної вигоди, вина відповідача; реальні дії по передачі в оренду спірного приміщення позивачем не здійснювались. Також представник відповідача заперечував ціну позову як таку, що не відповідає законодавству, стверджував, що вартість квадратного метра приміщення не може визначатись за аналогією, а повинна бути погоджена з ФДМ України.
Разом з тим, у зв'язку з недоплатою позивачем державного мита, представники позивача в судовому засіданні не заперечували проти розгляду справи в даному судовому засіданні та стягнення недоплаченого мита з винної сторони.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-
23 жовтня 2008 року між концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі - продажу нежитлового приміщення №б/н (далі - договір, а. с. 20-22).
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору. Між сторонами зобов'язання виникли з договору від 23.10.2008 року №б/н.
Згідно п. п. 1.1, 1.2, 3.1, 5.1 договору позивач зобов'язувався передати відповідачу у власність на підставі протоколу про хід публічних торгів від 08.10.2008 року №1087-н нежитлове приміщення загальною площею 755, 5 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1; а відповідач - прийняти майно, сплативши за нього визначену грошову суму на протязі 90-та банківських днів з дати підписання цього договору. Сторони погодили, що за погодженням сторін цей термін може бути продовжений. Право власності на придбане приміщення виникає у відповідача після проведення ним розрахунків за придбане приміщення.
Відповідач за придбане приміщення розрахунку не провів, листом від 09.02.2009 року (а. с. 25-26) звернувся до позивача з пропозицією внести зміни у договір щодо проведення розрахунків до 01.07.2009 року.
Позивач листом від 25.02.2009 року (а. с. 27) відмовив відповідачу у внесенні змін та доповнень до договору.
Рішенням господарського суду Львівської області від 01.06.2010 року у справі
№22/41, що залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2010 року, у задоволенні позову про внесення змін у договір відмовлено, договір купівлі - продажу нежитлового приміщення від 23.10.2008 року розірвано.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази передачі, зайняття та фактичного використання нежитлового приміщення, що розташоване за адресою:
АДРЕСА_1, відповідачу.
Посилання позивача на лист військової прокуратури Західного регіону України від 17.07.2010 року №6/1923 (а. с. 28-29) не прийняті судом до уваги, оскільки ним підтверджується факт використання приміщення за адресою: АДРЕСА_1 громадянкою ОСОБА_1, а не відповідачем - підприємцем
ОСОБА_1
Між тим, представники сторін в судовому засіданні пояснили, що частина спірного приміщення використовується ПП «Міраж - Луцьк», ТзОВ "Луцький військторг № 51", директором яких є ОСОБА_1
Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).
Отже, поняття "збитки" включає в себе так звану упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права.
Згідно частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Кодексу необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
За таких обставин, позивачем не доведено, а судом не встановлено факту зайняття та неправомірного використання спірного приміщення вдповідачем - підприємцем ОСОБА_1, а також факту завдання позивачеві збитків.
Позивач також не подав належних доказів на підтвердження реальності отримання упущеної вигоди (подана позивачем заява ПП ОСОБА_5
(а. с. 52) не заслуговує на увагу суду, оскільки датована 05.07.2010 року, тоді як збитки позивач нараховує з 2008 року); а також суми позову (фактична місячна вартість квадратного метра нерухомого майна, що орендується іншими суб'єктами, у сумі 29 грн. 22 коп. (бухгалтерська довідка, а. с. 51), не може бути доказом вартості саме спірного майна).
Відповідно до ст. ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ;обставини справи, які відповідно до законодавство повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.; господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Підстави віднесення судових витрат на відповідача відсутні.
Разом з тим, відповідно до підпунктів „а, б” пункту 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, державне мито сплачується у розмірі: «із заяв майнового характеру - 1 відсоток ціни позову…, немайнового характеру - 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян».
Позивач платіжним дорученням №448 від 29.12.2010 року сплатив державне мито в сумі 1 785 грн. 00 коп. Таким чином, 2 125 грн. 19 коп. державного мита підлягає стягненню з позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України , господарський суд,-
1. У позові концерну "Військторгсервіс" до підприємця ОСОБА_1
Федорівни про стягнення 382 519 грн. 02 коп. недоотриманого доходу (упущеної вигоди) та вивільнення приміщення відмовити.
2. Стягнути з концерну "Військторгсервіс", м. Київ,
вул. Молодогвардійська, 28А, код 33689922
- 2 125 грн. 19 коп. (дві тисячі сто двадцять п'ять грн. 19 коп.) державного мита в доход Державного бюджету України.
Суддя А. М. Кравчук
Повний текст рішення
складено та підписано
10.03.11