ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
01 березня 2011 року 17:00 № 2а-1501/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСТІН»
до
Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві
про
визнання дій протиправними та незаконними та скасування постанови
У судовому засіданні 1 березня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ТОВ «ОСТІН»(надалі - також «Позивач») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві (надалі -також «Відповідач») про визнання протиправними дій Управління у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики щодо проведення 6 липня 2010 року планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСТІН»; визнання незаконним та скасування припису від 6 липня 2010 року, винесеного Управлінням у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики; визнання недійсною постанови № 002749/пром про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів»від 4 січня 2011 року, винесену Управлінням у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва № 2а-1501/11/2670 від 1 березня 2011 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог закрито провадження у справі № 2а-1501/11/2670 в частині вимог щодо визнання незаконним та скасування Припису від 6 липня 2010 року, винесеного Управлінням у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Таким чином, предметом судового розгляду є позовні вимоги про визнання протиправними дій Управління у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики щодо проведення 6 липня 2010 року планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСТІН»; визнання недійсною постанови № 002749/пром про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів»від 4 січня 2011 року, винесену Управлінням у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Позовні вимоги мотивовано тим, що дії Відповідача по проведенню 6 липня 2010 року планової перевірки ТОВ «ОСТІН» та прийнята постанова № 002749/пром про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів»від 4 січня 2011 року, є протиправними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.
Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, при постановленні оскаржуваної постанови Відповідачем було проігноровано вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2009 року № 502 «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (котролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року», якою його було зобов'язано тимчасово припинити проведення планових перевірок суб'єктів господарювання, крім перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику.
Враховуючи вищезазначене, на думку представника Позивача, Відповідач безпідставно та протиправно здійснив планову перевірку господарської одиниці Позивача.
Крім того, представник Позивача посилався на порушення Відповідачем визначеного чинним законодавством порядку прийняття рішень про накладення стягнень, у зв'язку з чим було порушено права та охоронювані законом інтереси Позивача, зокрема, на участь у розгляді справи про правопорушення (оскільки клопотання Позивача про відкладення розгляду справи було неправомірно, на його думку, проігноровано Відповідачем та розглянуто справу про накладення стягнення на Позивача в його відсутність.)
Відповідач -Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві, -явку уповноваженого представника до суду не забезпечив, письмових заперечень на позов не надав та подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на відпустку постійного представника Відповідача.
В той же час, Суд звертає увагу на те, що в судовому засіданні 16 лютого 2011 року представником Відповідача було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи та надання часу для підготовки письмових заперечень на позов. Заявлене представником Відповідача клопотання було задоволено та відкладено розгляд справи з метою надання Відповідачем письмових заперечень на позов.
Згідно з частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача -суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що клопотання Відповідача не може вважатися обґрунтованим (з огляду на його повторність), ненадання Відповідачем доказів на підтвердження обставин, які перешкодили поданню письмових заперечень до суду чи забезпечення явки іншого представника, Суд ухвалив розглядати справу без участі представника Відповідача на підставі вимог частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, права споживачів, механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів визначено Законом України «Про захист прав споживачів» (надалі -також «Закон»).
Відповідно до частини 3 статті 5 Закону захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
Право споживача на інформацію про продукцію закріплено статтею 15 Закону.
Так, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація про продукцію повинна містити:
1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;
2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція;
3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт;
4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;
5) позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів;
6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;
6-1) виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності.
7) дату виготовлення;
8) відомості про умови зберігання;
9) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);
10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;
11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;
12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування (частина 1 статті 15 Закону).
Статтею 26 Закону визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав та інтересів споживачів і його територіальних органів.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право, зокрема,
- давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;
- перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів.
- припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення суб'єктами господарювання виявлених недоліків;
- забороняти суб'єктам господарювання реалізацію споживачам продукції.
6 липня 2010 року Управлінням у справах захисту прав споживачів у м. Києві проведено планову перевірку магазину «O'STIN» товариства з обмеженою відповідальністю «ОСТІН» з питань дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів.
В результаті проведеної Відповідачем планової перевірки складено Акт № 001386 перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 6 липня 2010 року.
Вищевказаним актом перевірки встановлено, що реалізація товару що не відповідає вимогам ДСТУ 4519:2006 «Споживче маркування товарів легко промисловості»; загальні правила по маркованню п. 4.6.8, а саме без дати виготовлення товару.
Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону визначено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право: давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів.
На підставі Акту № 001386 перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 6 липня 2010 року, Відповідачем винесено Припис керівнику господарюючого суб'єкта.
Статтею 23 Закону визначено відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 23 Закону у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за: виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Постановою 002749/пром про накладання стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів»від 4 січня 2011 року за реалізацію товару, що не відповідає вимогам нормативних документів, застосовано до ТОВ «Остін»штраф у розмірі 29 010 грн.
Позивач вважає вищезазначену постанову Відповідача протиправною та просить її скасувати.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є, зокрема, визнання протиправною та скасування Постанови 002749/пром про накладання стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів»від 4 січня 2011 року, як рішення суб'єкта владних повноважень.
Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчинює дії, чи допускається бездіяльності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.
Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні»№ 1759-VI від 15 грудня 2009 року (набрав чинності 30 грудня 2009 років) встановлено до 1 січня 2011 року мораторій:
1) на здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами щодо суб'єктів малого підприємництва, крім:
- проведення перевірок суб'єктів малого підприємництва, господарська діяльність яких віднесена до високого ступеня ризику, критерії визначення якого затверджено Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»;
- проведення органами державної податкової служби планових та позапланових виїзних перевірок (крім перевірок, які проводяться згідно з пунктами 4 і 8 частини шостої статті 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»);
- проведення органами Пенсійного фонду України планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання з високим або середнім ступенем ризику;
- проведення органами захисту прав споживачів позапланових перевірок за скаргами споживачів;
2) на збільшення розміру орендної плати за договорами оренди державного майна, укладеними Фондом державного майна України, його регіональними відділеннями та представництвами із суб'єктами малого підприємництва.
21 травня 2009 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 502 «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року»(надалі -також «Постанова № 502»).
Пунктом 1 Постанови № 502 органи і посадових осіб, уповноважених законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності зобов'язано:
1) до 31 грудня 2010 р.:
тимчасово припинити проведення планових перевірок суб'єктів господарювання, крім перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику, та планових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням санітарного і податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) та планових заходів державного архітектурно-будівельного нагляду (контролю);
установити обмеження щодо проведення позапланових перевірок суб'єктів господарювання, крім перевірок, що проводяться за зверненнями фізичних і юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства або за поданням суб'єктом господарювання до відповідного органу письмової заяви про проведення перевірки за його бажанням;
видавати суб'єктові господарювання припис про усунення протягом 30 діб виявлених порушень, підготовлений на підставі акта про проведення перевірки, якщо інший строк не передбачено законом;
приймати рішення про застосування до суб'єктів господарювання фінансових і адміністративних санкцій лише у разі невиконання ними протягом 30 діб від дня одержання приписів про усунення виявлених порушень (крім порушень, що неможливо усунути);
не застосовувати санкції за порушення, які усунуті на виконання припису;
2) привести у місячний строк власні нормативно-правові акти у відповідність з цією постановою.
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що вищезазначеними нормами Постанови № 502 органи і посадових осіб, уповноважених законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, зобов'язано тимчасово припинити проведення планових перевірок суб'єктів господарювання, крім перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику, та планових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням санітарного і податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) та планових заходів державного архітектурно-будівельного нагляду (контролю).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, які затверджуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому.
З урахуванням значення прийнятного ризику всі суб'єкти господарювання, що підлягають нагляду (контролю), відносяться до одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним (абзац 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).
Відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності і періодичність проведення планових заходів, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю).
Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності, пов'язаної з виробництвом, випуском і реалізацією продукції (виконанням робіт, наданням послуг), та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2008 року № 1164 (надалі -також «Постанова № 1164»).
Пунктом 5 Постанови № 1164 визначено перелік суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику.
Перелік суб'єктів господарювання із середнім ступенем ризику визначено пунктом 6 Постанови № 1164, а суб'єктів господарювання з незначним ступенем ризику -пунктом 7 Постанови № 1164.
Судом встановлено, що в переліку визначених пунктами 5 Постанови № 1164 кодів ДКПП відсутня продукція, яку реалізує Позивач, в тому числі і та продукція, яку зазначено Відповідачем в Акті № 001386 перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 6 липня 2010 року.
Таким чином, Судом встановлено, що, здійснюючи планову перевірку Позивача 6 липня 2010 року, Відповідачем було порушено імперативні вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2009 року № 502 «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року», а саме -проведено планову перевірку суб'єкта господарювання, який не відноситься до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику.
Відтак, Суд приходить до висновку про те, що всупереч встановленій чинним законодавством вимозі щодо тимчасового припинення проведення планових перевірок відповідних категорій суб'єктів господарювання (до яких відноситься Позивач), Відповідачем було проведено таку перевірку, що є порушенням вимог закону та закріпленого частиною 2 статті 19 Конституції України принципу діяльності державних органів, які повинні діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом.
Таким чином, дії Відповідача щодо проведення планової перевірки Позивача є протиправними.
Враховуючи протиправність дій Відповідача щодо проведення планової перевірки, Суд приходить до висновку про те, що Постанова 002749/пром про накладання стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів»від 4 січня 2011 року, якою до Позивача було застосовано штраф, є протиправною та підлягає скасуванню у зв'язку з відсутністю у Відповідача підстав для проведення перевірки.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, вимоги чинного законодавства України, та, враховуючи вищенаведені висновки, Суд приходить до висновку про протиправність дій Відповідача щодо проведення планової перевірки Позивача, а також протиправність прийнятої за результатами таких дій Постанови 002749/пром про накладання стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів»від 4 січня 2011 року, та необхідність її скасування.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Управління у справах захисту прав споживачів у місті Києві щодо проведення 6 липня 2010 року планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСТІН».
3. Визнати протиправною та скасувати Постанову № 002749/пром про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів»від 4 січня 2011 року, винесену Управлінням у справах захисту прав споживачів у місті Києві.
4. Стягнути 3,40 грн. судових витрат з рахунків Державного Бюджету України на користь ТОВ «ОСТІН».
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н. Є. Блажівська