Справа № 2-а-1292/11
25 лютого 2011 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в особі судді Доля В.А.,
при секретарі Добридник І.С.,
з участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання діяння незаконним та зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу за період з 21 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року в розмірі 30% відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та в подальшому здійснювати вказану виплату, стягнення заборгованості по допомозі за період з 21 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року,
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що має статус „дитини війни” і відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, щомісячно має право на отримання соціальної грошової допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Але всупереч вимогам Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, відповідач перерахунок пенсії не зробив. Просить суд: визнати дії відповідача в частині недонарахування на невиплати їй державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” починаючи з 21 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року незаконними та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з підвищенням її на розмір щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” починаючи з 21 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року та зобов'язати відповідача здійснювати відповідні нарахування в подальшому і стягнути заборгованість за період з 21 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задоволити повністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав суду письмові заперечення де просить відмовити у задоволенні позовних вимог, та вказав, що Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного фонду України. Виплати дітям війни - це не пенсія, а соціальна надбавка. І виплачується вона не з бюджету Пенсійного фонду, а за рахунок коштів Державного бюджету. Пенсійний фонд просто здійснює виплату цієї надбавки, але в межах асигнувань з бюджету. Отже, фонд не може нести відповідальності власними коштами за соціальні зобов'язання Держбюджету Разом з тим, ст. 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розмірі соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. З урахуванням викладеного, враховуючи, що розмір надбавки до пенсії позивачу визначено саме Кабінетом Міністрів України, а Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік та Постанови КМУ, які визначають порядок та розмірі цих підвищень, є чинними та конституційними не визнавались. В Законі України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»змін щодо виплати щомісячної соціальної державної допомоги як дитині війни не було. Відтак, у 2009 -2010 роках зазначеній категорії осіб підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи соціальної допомоги, виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Крім того, вказаним Законом не передбачена виплата щомісячної соціальної державної допомоги як дитині війни у розмірі 30 відсотків цій категорії громадян і за минулі роки.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус „дитини війни”.
Враховуючи зазначений статус позивача, вона, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплачувати їй з 21 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком суд вважає обґрунтованими, виходячи з того, що відповідач повинен був провести нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, оскільки на 2010 рік дія положень ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” не зупинялась і сам відповідач не надав належного обґрунтування підстав, виходячи з яких ним проводилось часткове нарахування та виплата вказаного підвищення в цей період.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Отже, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус „Дітей війни” не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 6 Закон України „Про соціальний захист дітей війни” позивач має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ст. 28 ч.3 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів у пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус „Дитини війни”.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на Управління Пенсійного фонду України, за місцем проживання позивача.
Між тим, виходячи з предмету позову та для повного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та провести відповідні виплати позивачу цього підвищення за період з 21 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на її користь недоплачену надбавку за періоди з 21.07.2010 року по 31.12.2010 р. в сталій сумі.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У відповідності до зазначеної норми Закону, забезпечуючи захист порушених прав позивача, враховуючи, що згідно вище вказаного законодавства, перерахунок допомоги належить до обов'язків компетентних орган Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, про необхідність зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне самостійно здійснити перерахунок недоплаченої щомісячної держаної соціальної допомоги до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Позов у частині зобов'язання відповідача в подальшому нараховувати щомісячну соціальну державну допомогу, відповідально до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, при нарахуванні пенсії не підлягає до задоволення, оскільки позивачем на надано суду жодного доказу у підтвердження невизнання, оспорювання чи порушення його права відповідачем у майбутньому, а доказування наявності підстав для задоволення позову в цій частині не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суд з відповідача судового збору не стягує, так як в силу п.34 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації від сплати державного мита звільняються. Судові витрати по справі слід присудити позивачу з державного бюджету у відповідності до вимог частини 3 статті 94 КАС України, відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання діяння незаконним та зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу за період з 21 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року в розмірі 30% відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та в подальшому здійснювати вказану виплату, стягнення заборгованості по допомозі за період з 21 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року - задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне щодо нарахування та виплати не в повному розмірі з 21 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року ОСОБА_1 щомісячної соціальної державної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у вигляді підвищення на 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену щомісячну держану соціальну допомогу до пенсії як дитині війни із розрахунку 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за періоди з 21 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року з відрахуванням уже виплаченої допомоги за вказаний період.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Присудити з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 3 (три) грн. 40 коп.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено 25 лютого 2011 року.
Суддя: Доля В.А.