21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
23 лютого 2011 р. Справа 7/121-10
за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Житомироблпаливо"
до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 44675 грн. заборгованості за тверде паливо
Головуючий суддя Банасько О.О.
Судді Мельник П.А., Лабунська Т.І.
Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.
Представники :
позивача : не з'явився.
відповідача : не з'явився.
Відкрите акціонерне товариство "Житомироблпаливо" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з останньої 44675,00 грн., з яких 39366,00 грн. основного боргу, 3360,67 грн. пені, 1456,53 грн. інфляційних втрат, 491,80 грн. 3 % річних в зв'язку з непроведенням відповідачем розрахунків за отриманий від позивача товар (тверде паливо).
Ухвалою від 29.06.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/121-10.
З різних підстав розгляд справи неодноразово відкладався.
13.08.2010 року провадження у справі було зупинено в зв'язку з направленням матеріалів справи до слідчих органів для проведення останніми перевірки на предмет наявності чи відсутності в діях сторін складу злочину передбаченого ст.ст.190, 191, 192 КК України .
Враховуючи усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, провадження у справі було поновлено з призначенням судового засідання на 18.10.2010 року.
18.10.2010 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою з'ясування обставин пов'язаних з поданням останнім 14.10.2010 року скарги прокурору Ружинського району Житомирської області на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 01.10.2010 року.
Позивач також не з'явився в судове засідання подавши при цьому телеграму в якій клопотав про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Одночасно в процесі розгляду справи встановлено, що остання відноситься до категорії справ значної складності враховуючи суперечність, неоднозначність та значний обсяг доказової бази поданої сторонами у зв'язку з чим суддя звернувся до керівництва суду з заявою про створення колегії у складі трьох суддів для розгляду справи № 7/121-10.
Ухвалою голови господарського суду Вінницької області від 18.10.2010 року для розгляду справи № 7/121-10 створено колегію у складі головуючого судді Банасько О.О., суддів Кожухар М.С., Лабунської Т.І., що є підставою для розгляду справи заново.
Ухвалою суду від 18.10.2010 року справа № 7/121-10 прийнята колегією суддів до провадження з призначенням до розгляду на 03.11.2010 року.
01.11.2010 року до суду надійшла постанова прокурора Ружинського району про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 01.10.2010 року та направлення матеріалів перевірки на додаткову перевірку до Ружинського РВ УМВС України в Житомирській області.
В судове засідання 03.11.2010 року представник відповідача не з'явився, документів витребуваних ухвалою від 18.10.2010 року не надав, причин неявки та неподання документів не повідомив.
Ухвалою від 03.11.2010 року колегія суддів з огляду на направлення відмовного матеріалу прокуратурою Ружинського району на додаткову перевірку дійшла висновку про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою з'ясування результатів вказаної вище перевірки.
Ухвалою від 25.11.2010 року розгляд справи відкладено на іншу дату у зв'язку з неявкою представника відповідача та з метою надання представниками сторін нових документів необхідних для вирішення даного спору.
Постановою Верховної Ради України від 02.12.2010 року суддю Кожухар М.С. обрано суддею Вінницького апеляційного адміністративного суду, в зв'язку з чим 08.12.2010 року утворено нову колегію по даній справі у складі трьох суддів, а саме головуючого - Банасько О.О., суддів Лабунської Т.І., Мельник П.А..
Ухвалою суду від 08.12.2010 року справа № 7/121-10 прийнята колегією суддів до провадження.
Ухвалою від 08.12.2010 року розгляд справи відкладено до 26.01.2011 року.
25.01.2011 року від прокуратури Погребищенського району електронною поштою надійшов лист в якому повідомлено, що матеріали відносно факту перевірки погашення боргу за тверде паливо ФОП ОСОБА_1 для прийняття рішення направлено до Ружинського РВ УМВС в Житомирській області.
В зв'язку з наведеним ухвалою від 26.01.2011 року розгляд справи відкладено до 04.02.2011 року.
04.02.2011 року в судовому засіданні сторонами подано клопотання про продовження терміну розгляду справи за межами строку, передбаченого ч.1 ст. 69 ГПК України.
Ухвалою від 04.02.2011 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів - до 23.02.2011 року, розгляд справи відкладено до 16.02.2011 року.
В судове засідання призначене на 16.02.2011 року відповідач не з'явився, причин неявки та неподання документів не повідомив при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином -під розпис в судовому засіданні 04.02.2011 року.
Окрім того, ухвала від 04.02.2011 року надсилалась останньому рекомендованим листом і на момент проведення судового засідання до суду не повернулась.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.
З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи 16.02.2011 року в судовому засіданні оголошувалась перерва до 23.02.2011 року про яку представник позивача був повідомлений під розпис.
З метою забезпечення дотримання принципів рівності та змагальності судового процесу представника відповідача про судове засідання 23.02.2011 року було повідомлено телефонограмою.
23.02.2011 року до суду надійшла постанова о/у ДСБЕЗ Ружинського РВ УМВС капітана міліції В.В. Ніжніка про відмову в порушенні кримінальної справи від 23.02.2011 року відносно факту перевірки погашення боргу за тверде паливо ФОП ОСОБА_1 за відсутності події злочину.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
28.10.2009 року між Відкритим акціонерним товариством "Житомироблпаливо" (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки вугілля кам'яного № 511 та 27.11.2009 року договір поставки кам'яного вугілля № 510.
Згідно п.1.1 вищезазначених Договорів Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця Товар в асортименті, кількості та за цінами, що встановлюються в специфікації, яка додається до Договору та є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його обумовлену вартість.
Відповідно до п.2.1 Договорів Товар передається на підставі замовлення Покупця партіями, при цьому замовлення на товар має бути заявлене Покупцем не раніше ніж за 15 днів до дня передання Товару.
Сторонами оформлюється специфікація, в якій зазначається марка вугілля, вартість за одну тону, кількість тон, загальна вартість, порядок та строки поставки, інші умови, що можуть бути істотними (п.2.2 Договору).
В п.2.3 Договорів сторони погодили, що право власності на Товар виникає у Покупця з моменту його передання Покупцю та вважається переданим (поставленим) з моменту підписання Сторонами товарної (видаткової) накладної.
В п.2.3 Договорів вказано, що загальна кількість Товару, що передається, вказується у специфікаціях на кожну марку Товару.
Згідно п.3.3 Договорів Покупець приймає Товар за кількістю та якістю відповідно до вимог Інструкції про порядок прийому продукції виробничого призначення № П-6 та № П-7.
В п.4.1 Договорів вказано, що вартість Товару встановлюється у специфікаціях.
Відповідно до п. 4.3 Договору № 511 від 28.10.2009 року загальна вартість цього Договору складає 10160,00 грн..
Відповідно до п. 4.3 Договору № 510 від 27.11.2009 року загальна вартість цього Договору складає 11707,00 грн..
Розрахунки за вказаними Договорами здійснюються безготівковим шляхом на р/р Постачальника на підставі виставлених рахунків-фактур та товарно-транспортних накладних. Покупець здійснює розрахунки за поставлений товар на умовах відстрочки платежу до 30 календарних днів з дня отримання товару (п.п.5.1, 5.2 Договору).
До Договору № 511 від 28.10.2009 року та Договору № 510 від 27.11.2009 року сторонами було підписано відповідні специфікації.
За твердженням позивача ним було передано Товар відповідачу на загальну суму 39366,00 грн..
На підтвердження вказаного факту останнім надано товарно-транспортні накладні:
- № б/н від 28.10.2009 року на суму 10160,00 грн.;
- № 036455 від 27.11.2009 року на суму 11707,00 грн.;
- № 036455 від 07.12.2009 року на суму 17499,00 грн.;
- довіреність серія ААБ № 015601 від 27.11.2009 року.
30.03.2010 року та 20.05.2010 року позивачем надіслано претензію відповідачеві з вимогою погашення заборгованості.
За твердженням позивача відповіді на претензію від 30.03.2010 року та на претензію від 20.05.2010 року відповідачем надано не було, заборгованість за поставлений товар не погашено.
В зв'язку з тим, що відповідач не проводив розрахунок за отриманий товар позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 39366,00 грн. до господарського суду.
Із матеріалів справи слідує, що фактично позивач звернувся з позовом 18.06.2010 року, що вбачається із відбитку штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті в якому надійшла до суду позовна заява.
Також судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 відповідно до платіжного доручення № 8 від 17.06.2010 року перерахувала в рахунок погашення боргу 4000,00 гривень.
Таким чином сума заборгованості на момент звернення з позовом до суду (який ототожнюється з датою здачі позову до канцелярії суду чи на відділення поштового зв'язку) становила 35366,00 гривень (39366,00-4000,00).
Згідно довідок позивача № 1198 від 19.10.2010 року, № б/н від 26.01.2011 року, № б/н від 04.02.2011 року, № 71 від 15.02.2011 року борг відповідача становить 35366,00 грн..
Непроведення відповідачем розрахунків спонукало позивача звернутися з відповідним позовом до суду.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
З моменту укладення сторонами договорів від 28.10.2009 року та від 27.11.2009 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".
Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стосовно поставки товару за товарно-транспортною накладною без укладення при цьому договору суд зауважує на наступне.
Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.
На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 35366,00 грн. правомірною та обґрунтованою.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Так, в позовній заяві позивач просив, окрім боргу, стягнути з відповідача 3360,67 грн. пені, 1456,53 грн. інфляційних втрат, 491,80 грн. 3 % річних.
В подальшому, в письмовому поясненні від 11.08.2010 року № 338 позивач наполягав на стягненні 35366,00 грн. боргу, 1866,78 грн. пені (з 08.01.2010 року по 08.06.2010 року), 809,07 грн. інфляційних втрат (за січень 2010 року та лютий 2010 року) та 273,18 грн. 3% річних (з 08.01.2010 року по 08.06.2010 року).
З огляду на зміст вказаного пояснення у порівнянні із прохальною частиною позовної заяви, суд розцінює останнє, власне за своєю правовою природою, як заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку приймає до розгляду, як таку, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з пунктом 7.5 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату Товару Покупець сплачує Постачальнику від несвоєчасно сплаченої суми пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.
Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат судом отримано більші значення ніж вказав позивач у розрахунку (809,08 грн. інфляційних втрат та 273,19 грн. 3 % річних) в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявлених розмірах.
При перевірці розрахунку пені судом виявлено ряд помилок які полягають в наступному.
Так, із розрахунку вбачається, що позивач здійснював розрахунок пені на суму товару переданого за товарно-транспортними накладними від 28.10.2009 року (10160,00 грн.) та 27.11.2009 року (11707,00 грн.) за період з 08.01.2010 року по 08.01.2010 року.
Однак здійснюючи розрахунок таким чином позивачем не було враховано приписи ч.6 ст.232 ГК України відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Виходячи із приписів п.5.2 Договорів (щодо відстрочення платежів) відповідач мав сплатити товар отриманий за товарно-транспортною накладною від 28.10.2009 року до 28.11.2009 року включно, а за товар отриманий згідно товарно-транспортної накладної від 27.11.2009 року до 28.12.2009 року включно.
Таким чином нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання по сумі боргу за товарно-транспортною накладною від 28.10.2009 року правомірне до 28.05.2010 року, а по сумі боргу за товарно-транспортною накладною від 27.11.2010 року до 28.06.2010 року.
Провівши перерахунок пені із врахуванням виявлених помилок, але в межах періодів визначених позивачем судом отримано наступні значення:
- 10160,00*141 (08.01.2010-28.08.2010)*10,25*2/100/365=804,59 грн.;
- 11707,00*152 (08.01.2010-08.06.2010)*10,25*2/100/365=999,42 грн..
В результаті проведених арифметичних дій судом отримано 1804,01 грн. пені, в зв'язку з чим в стягненні 62,77 грн. пені слід відмовити, як заявленій безпідставно.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних втрат та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
Заперечення відповідача наведені у його відзиві і які по суті зводяться до невизнання факту отримання товару за товарно-транспортною накладною від 07.12.2009 року на суму 17499,00 грн. є непереконливими, а тому оцінюються судом критично.
При цьому суд виходив з наступного:
1. Вказана товарно-транспортна накладна містить оригінал відбитку печатки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та підпис в графі "Вантаж одержав".
Згідно ст.30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
2. Згідно приписів ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
3. Факт поставки товару, окрім товарно-транспортних накладних, підтверджується даними податкового обліку позивача (податкові накладні, декларація з ПДВ тощо).
4. Пояснення відібрані в ході дослідчої перевірки від працівників позивача (начальник паливного складу Супруненко та робітник Франчук) підтверджують факт відвантаження товару.
Відхиляючи заперечення відповідача суд також враховував те, що не визнаючи фактично останню поставку від 07.12.2009 року останній не навів достатніх та переконливих аргументів в спростування факту одержання товару від позивача.
Слід вказати, що з метою повного, всебічного, об'єктивного вивчення обставин справи суд зупиняв провадження у даній справі з надісланням матеріалів до слідчих органів за результатами чого останніми було прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи в зв'язку з відсутністю події злочину на чому наголошувалось раніше.
Разом з тим, суд зауважує що у випадку доведення у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку факту вчинення злочину, що стосується поставки товару 07.12.2009 року і визначення винної у скоєнні такого злочину особи у відповідача є право, за визначених процесуальним законом обставин, клопотати про перегляд рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.
Також суд при прийнятті рішення, з огляду на відомості які подавав позивач стосовно припинення підприємницької діяльності відповідача зауважує на наступне.
Відповідно до п.3.3 листа Вищого арбітражного суду України від 23.10.2000 року № 01-8/556 "Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян" з моменту скасування державної реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема за його особистою заявою, спори за участю такого громадянина, у тому числі пов'язані із здійсненням ним раніше підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушено до настання згаданих обставин.
Враховуючи наведене в сукупності суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням мотивів щодо часткової відмови в стягненні пені.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.
При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
Також судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.
Таким чином розподіл судових витрат здійснюється виходячи з того, що нова ціна позову складає
23.02.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 22200 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства "Житомироблпаливо", вул.Ватутіна, буд.63А,м.Житомир, 10001 (ідентифікаційний код - 01881706) - 35366 грн. 00 коп. - боргу, 1804 грн. 01 коп. - пені, 273 грн. 19 коп. - 3% річних, 809 грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 382 грн. 52 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 61 коп. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Відмовити в стягненні 62 грн. 77 коп. пені.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Головуючий суддя Банасько О.О.
Судді Мельник П.А.
Лабунська Т.І.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 28 лютого 2011 р.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - ВАТ "Житомироблпаливо", вул.Ватутіна, 63-А, м.Житомир, 10001.
3 - відповідачу - ФОП ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 22200.