ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" лютого 2011 р. Справа № 2а-251/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Матуляка Я.П.
при секретарі Андрейчук Л.М.
за участю:
представника позивача - Чехи М.В.
представника відповідача - Баралецької М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат Італ"
до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002452303/0 від 19.11.2010 року,-
20.01.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Карат Італ» звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за №0002452303/0 від 19.11.2010 року. Позовні вимоги мотивує тим, що зроблені ДПІ в м. Івано-Франківську висновки при проведенні перевірки за результатами якої було винесено спірне рішення суперечать вимогам пп.7.7.1, 7.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». На думку позивача, несплата контрагентами податку на додану вартість до бюджету не може впливати на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов з мотивів, викладених в позовній заяві. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні подала письмове заперечення на позов. Проти позову заперечила з мотивів викладених в письмовому запереченні. Просила в задоволенні позову відмовити.
Крім того, в судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, встановленого ч.5 ст. 99 КАС України. Однак, судом в задоволенні даного клопотання було відмовлено з тих підстав, що частиною 5 ст. 99 КАС України встановлено строк оскарження в один місяць, рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів. Оскаржуваним рішенням позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ та не донараховано будь-яких зобов'язань чи застосовано штрафні санкції, які в подальшому можуть бути стягнені. Тому на думку суду в даному випадку слід застосовувати загальний строк звернення з адміністративним позовом до суду встановлений ч.2 ст. 99 КАС України.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне:
16 листопада 2010 року, Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведено невиїзну документальну перевірку ТзОВ «Карат Італ» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень, квітень, травень 2008 року.
За результатами перевірки податковим органом складено Акт №19199/23-3/32076641 від 16.11.2010 року, на підставі якого винесено спірне податкове повідомлення-рішення за №0002452303/0 від 19.11.2010 року, за порушення пп. 7.7.1, 1.8, 7.7 ст.1, 7 Закону України «Про податок на додану вартість». На думку податкового органу, зазначене порушення полягає у завищенні суми бюджетного відшкодування за період з березня по травень 2008 року на суму 283 284 грн.
Як встановлено в ході перевірки та зафіксовано в Акті №19199/23-3/32076641 від 16.11.2010 року, ТзОВ «Карат Італ» зайво задекларовано до відшкодування податок на додану вартість по деклараціях: за березень 2008 року - 204 111 грн., за квітень 2008 року - 39 689 грн., за травень 2008 року - 39 484 грн.
В актах перевірок з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень, квітень 2008 року від 30.07.2008 року №8018/23-4-32076641; травень 2008 року від 17.09.2008 року за №12262/23-4/32076641, зазначено, що перевірками підтверджено заявлені ТзОВ «Карат Італ» суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість, та зазначено, що при отриманні матеріалів, що не підтверджують дані товариства, керівником податкового органу можуть бути вжиті заходи щодо проведення позапланової виїзної перевірки.
З метою вирішення питання щодо обґрунтованості відшкодування ПДВ з бюджету, ДПІ в м. Івано-Франківську направлено запити по контрагентах позивача з питань включення сум ПДВ до податкових зобов'язань, а саме:
По ВАТ «Шкірсировинний завод», направлено запити по місцю реєстрації з питань включення сум ПДВ до податкових зобов'язань. Згідно отриманих відповідей дане підприємство є посередником поставленої продукції до ВАТ «Шкіряник» - безпосереднім контрагентом ТзОВ «Карат Італ». Постачальником реалізованої продукції є ВАТ «Шкірсировинний завод».
Згідно отриманої відповіді Комінтернівської оДПІ Одеської області, ВАТ «Шкірсировинний завод» є посередником, постачальником продукції є ПП «Сіріус Трейдінг».
Згідно отриманої відповіді ДПІ у м. Херсоні, повідомлено, що провести перевірку ПП «Сіріус Трейдінг» не має можливості, так як суб'єкт господарювання має «4» стан платника, порушено провадження у справі про банкрутство, Остання подана звітність - декларація з податку на додану вартість за січень 2010 року від 22.02.2010 року.
Суд зазначає, що висновок податкового органу щодо отримання позивачем податкової вигоди внаслідок заявлення до відшкодування суми ПДВ, яка фактично до бюджету не сплачена, не є обгрунтованим, оскільки є непідтвердженим жодними засобами доказування та спростовується наступним.
Із наданих відповідачем в обґрунтування заперечень на адміністративний позов документальних доказів, не вбачається факту несплати до бюджету податку на додану вартість постачальниками продукції.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що в контексті ст.527 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (в спірному випадку - сплата податку на додану вартість) покладається на боржника (постачальника).
Аналіз матеріалів справи та пояснень представників сторін дає підстави для висновку суду про обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.
Законом України «Про податок на додану вартість» встановлено механізм визначення суми та порядку бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
Так, відповідно до пп.7.7.1 та пп.7.7.2ст.7 вищевказаного Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
При цьому бюджетним відшкодуванням згідно із пп.1.8 ст.1 цього ж закону є сума, що підлягає поверненню платникам податків з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, передбачених цим законом.
П.п.7.7.4. п.7.7ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Аналіз вищенаведених норм закону дає підстави для висновку суду про те, що підставою для отримання бюджетного відшкодування є дані податкової декларації за звітний період.
Крім того, відповідно до пп 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Перевіркою встановлено, що факт придбання позивачем шкіри хромової «Краст» ІV с, спілок Вет-блу, шкіряних нф із шкір ВРХ Вет-блу І-ІІІ підтверджується податковими накладними. Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних та актів перевірок.
Системний аналіз вищенаведеного, дає суду підстави для висновку про те, що ТзОВ «Карат Італ» правомірно віднесено до податкового кредиту ПДВ, який включено до ціни придбаної позивачем та експортованої продукції.
При цьому суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що ТзОВ «Карат Італ» порушено приписи Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки податковим органом не встановлено включення до податкових зобов'язань та сплату підприємством - постачальником продукції у звітному періоді відповідних сум податку до бюджету у зв'язку із неможливістю проведення зустрічних перевірок постачальника, так як чинне законодавство не передбачає залежності відшкодування платнику податку з бюджету сум податку на додану вартість від факту сплати цього податку контрагентом зазначеного платника.
Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено відповідальність платника податку в єдиному випадку - коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.
Крім того, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередніх податкових періодах постачальникам товару (робіт, послуг).
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.
Відповідачем не наведено жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій, а наведені податковою інспекцією доводи не є такими, що спростовують обставину щодо фактичного здійснення позивачем господарських операцій.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України по справі №К-21389/07 від 01.12.2010 року та постанові колегії Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 01.06.2010 року.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд вважає, що податковим органом не доведено суду достатніх підстав, які б свідчили, що позивачем недотримано наведених норм Закону України «Про податок на додану вартість» при нарахуванні суми бюджетного відшкодування, тобто не доведено правомірності оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Факт сплати позивачем до бюджету судового збору в розмірі 3,40 грн., підтверджується квитанцією №21 від 19.01.2011 року.
В контексті викладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0002452303/0 від 19.11.2010 року.
Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат Італ" понесені позивачем судові витрати в розмірі 3,40грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: (підпис) Матуляк Я.П.
Постанова складена в повному обсязі 28.02.2011 року.