Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" лютого 2011 р. Справа № 53/339-10 (н.р. 05/90-08)
вх. № 10966/1-53 (н.р. 2279/5-05)
Суддя господарського суду Прохоров С.А.
при секретарі судового засідання Рудяк Т.О.
за участю представників сторін:
позивача - Куманецький О.М. за дов.
1.відповідач - Коваленко Ю.О.,за дов.
2.відповідач - не з*явився.
розглянувши справу за позовом ЗАТ "Рівенський ливарний завод" м. Рівне
до 1) ТОВ "Компанія управління активами "Форвард", м. Харків
2) ЗАТ "Інвестиційна компанія "Восток-Інвест"
про визнання договору недійсним
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.06.2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано договір купівлі-продажу цінних паперів від 01.04.2005 р. № Е0903/Т15, укладений між покупцем - Закритим акціонерним товариством "Рівненський ливарний завод", емітентом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард" та андерайтером - Закритим акціонерним товариством "Інвестиційна компанія "Восток - інвест" недійсним.
Зобов'язано покупця - Закрите акціонерне товариство "Рівненський ливарний завод" передати емітенту - Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард" як управляючого активами Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Лідер" пакет документів для перереєстрації права власності на іменні інвестиційні сертифікати (код ЕГРИСИ - 233019) в кількості 4364 шт. на загальну вартість - 7 550 854,64 грн. та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард" як управляючого активами Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Лідер" на користь Закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" кошти перераховані за договором купівлі-продажу цінних паперів від 01.04.2005 р. № Е0903/Т15 у сумі 7550854,64 грн., державне мито в сумі 25585,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.08.2010 рішення господарського суду Харківської області залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.10.10р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.08.10р. та рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2010р. було скасовано, а справу було передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.12.2010 року було призначено справу до розгляду.
Позивач, ЗАТ "Рівненський ливарний завод", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить визнати договір купівлі-продажу цінних паперів від 01.04.05 р. № Е0903/Т15, укладений між покупцем - Закритим акціонерним товариством "Рівненський ливарний завод", емітентом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард" та андерайтером - Закритим акціонерним товариством "Інвестиційна компанія "Восток - інвест", недійсним.
Представник позивача в призначеному судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник 1-го відповідача в призначеному судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечує у повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову, надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необгрунтованими, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник 2-го відповідача в призначене судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про час та місце слухання справи був повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до роз'яснень, викладених Вищим господарським судом у інформаційному листі №01-8/482 від 13.08.2008р. до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Крім того, в зазначеному інформаційному листі викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній”і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов, в зв'язку з чим справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами справи.
Суд, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Вимоги, викладені в позовній заяві обґрунтовуються позивачем, зокрема тим, що всупереч ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення позивача при укладанні спірного договору не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, позаяк протокол засідання Наглядової ради ЗАТ “Рівненський ливарний завод” від 19.03.2005 року № 2/95, згідно приписів якого генерального директора позивача (ОСОБА_4) було зобов'язано підписати договір купівлі-продажу цінних паперів з ТОВ “КУА “Форвард”, фактично підписано головою Наглядової ради ЗАТ “РЛЗ” ОСОБА_1, який у свою чергу, на день підписання спірної угоди володів на праві власності часткою у статутному фонді ТОВ “КУА “Форвард”, що складає 53,5%(про що свідчить наявний в матеріалах справи проспект емісії, затверджений загальними зборами відповідача-1 в редакції протоколу № 38 від 12.08.2005 року), що як на переконання позивача свідчить про наявність особистої (прямої) зацікавленості голови Наглядової ради ЗАТ “РЛЗ” (ОСОБА_1), який в свою чергу являється власником відповідача-1, в укладанні спірної угоди, оскільки фактично ТОВ “КУА “Форвард” в особі його власника ОСОБА_1 отримав внаслідок укладення угоди 7,5 млн. грн.
При цьому позивач вказує, що ОСОБА_1, як власник ТОВ “Фірма “Восток”, який є головою Наглядової ради ЗАТ “РЛЗ”, фактично протоколом Наглядової ради від 19.03.2005 року зобов'язав генерального директора ЗАТ “РЛЗ” укласти угоду купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів ТОВ “КУА “Форвард”, директором якого є його син -ОСОБА_2, при цьому вводячи позивача в оману щодо отримання останнім дивідендів внаслідок придбання інвестиційних сертифікатів ТОВ “КУА “Форвард” в розмірі 34,5% річних внаслідок інвестиційної діяльності.
Окремо позивач вказує про члена Наглядової ради позивача ОСОБА_3, яка в порушення вимог пп. 8.1.18 п. 8.1 Розділу 8 Положення про компанію з управління активами ІСІ та юридичних осіб, що здійснюють професійну діяльність з управління активами пенсійних фондів, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 13 від 11.01.2002 року та Закону України “Про інститути спільного інвестування”, запевнила про необхідність викупу інвестиційних сертифікатів саме ТОВ “КУА “Форвард”, з отриманням в майбутньому дивідендів внаслідок інвестиційної діяльності в сумі 34,5% річних. Звідси вбачається, що ОСОБА_3, як голова правління ЗАТ “ІК “Восток-інвест” мала особисту зацікавленість в укладанні спірної трьохсторонньої угоди, оскільки мала намір отримання матеріальної вигоди, внаслідок здійснення такого правочину через товариство, головою правління якого вона являється.
Також, позивача посилається на те, що Наглядова рада ЗАТ «РЛЗ» була обрана з порушеннями чинного законодавства, а також про те, що рішення Наглядової ради від 19.03.2005р. не відповідає вимогам чинного законодавства, - не можуть розглядатися як відсутність волевиявлення позивача при укладанні договору.
Крім того, п. 2.3. Рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» вказує, що господарські суди мають враховувати, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління господарського товариства, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають законові, якщо судом не буде встановлено інше.
Оскільки матеріали справи не містять доказів визнання недійсним рішення Наглядової ради від 19.03.2005р., - підстави для того щоб не враховувати цього рішення при розгляді справи, відсутні.
Більш того, укладання спірного договору не потребувало ніяких попередніх рішень чи погоджень Наглядової ради ЗАТ «РЛЗ» з цього приводу, тобто цього рішення взагалі могло не бути.
Відповідно до приписів ст. 47 Закону України "Про господарські товариства" виконавчий орган організовує виконання рішень загальних зборів акціонерів та наглядової ради, про що також зазначено у п. 8.4.4 статуту ЗАТ "РЛЗ".
Згідно ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Спірний договір підписаний виконавчим органом ЗАТ «РЛЗ» (генеральним директором), а не будь-яким іншим органом. Тобто генеральний директор діяв в межах повноважень наданих йому Статутом.
Також як вбачається з матеріалів справи, спірний договір не має жодного посилання на рішення Наглядової ради, що свідчить про те, що генеральний директор ЗАТ «РЛЗ» при укладанні договору діяв не на підставі цього рішення, а лише на підставі статуту, тобто за власною ініціативою (за власним рішенням), в зв*язку з чим з огляду на викладене можна стверджувати, про наявність волевиявлення ЗАТ «РЛЗ» на укладання спірної угоди, про що вказує по-перше - само рішення Наглядової ради (органу управління ЗАТ «РЛЗ»), а по-друге - рішення генерального директора ЗАТ «РЛЗ», яке було прийнято ним самостійно, також про наявність волевиявлення ЗАТ "РЛЗ" також свідчить подальше виконання з боку ЗАТ "РЛЗ" цього договору.
За таких обставин, посилання позивача на те, що його волевиявлення при укладанні договору не було вільним та не відповідало його внутрішній волі не грунтується на нормах діючого законодавства, а тому не може бути прийнято судом до уваги.
Посилання позивача щодо відсутності затвердження щорічними загальними зборами акціонерів укладеного договору, слід зазначити наступне, що відповідно до статті 41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
Цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо арбітражним судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Як вбачається з статуту ЗАТ "РЛЗ" право генерального директора на укладання договорів нічим не обмежено.
За таких обставин, посилання позивача на відсутність затвердження спірного договору загальними зборами акціонерів як на підставу для визнання цього договору недійсним є необгрунтованим.
Позивач також вказує на те, що оскільки голова Наглядової ради ЗАТ «РЛЗ» ОСОБА_1 є водночас співвласником ТОВ «КУА «Форвард» (з часткою 53,5 %), що може також свідчить про недійсність спірного договору.
Але, ця обставина свідчить лише про те, що ЗАТ «РЛЗ» та ТОВ «КУА «Форвард» є пов'язаними особами. Те ж саме стосується і ОСОБА_3 - члена Наглядової ради ЗАТ «РЛЗ» та водночас - голови правління ЗАТ «ІК «Восток-Інвест».
Натомість діюче законодавство не забороняє укладання угод між пов'язаними особами.
Крім того, посилання позивача на те, що ОСОБА_1 ніби то зобов'язав ЗАТ «РЛЗ» в особі генерального директора ОСОБА_4 укласти договір із ТОВ «КУА «Форвард» є необгрунтованим, оскільки особисто ОСОБА_1 мав лише один голос з п'яти у Наглядовій раді ЗАТ «РЛЗ», тому навіть теоретично сам не міг прийняти ніякого рішення.
Таким чином, дані обставини не доведені матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Щодо посилань позивача на те, що директор ТОВ «КУА «Форвард» нібито при первинному розміщенні інвестиційних сертифікатів використовував для реклами відомості, що відсутні в зареєстрованому проспекті емісії інвестиційних сертифікатів, а також запевняв учасників фонду у беззаперечному отриманні доходу від придбаних цінних паперів фонду (чи його певного розміру), а також у відсутності збитків від інвестування в цінні папери, робив заяви, які були розцінені як гарантії зазначеного, - слід зазначити, що такий висновок робиться позивачем лише на підставі протоколу засідання Наглядової ради ЗАТ «РЛЗ» від 19.03.2005р. Також слід зазначити, що з цього протоколу вбачається, що на засіданні Наглядової ради директор ТОВ «КУА «Форвард» присутнім не був. Додаток № 2 до протоколу (інформація ОСОБА_5) позивачем до матеріалів справи не додано. За відсутності цього додатку зробити висновок про використання ОСОБА_5 для реклами відомостей, що відсутні в зареєстрованому проспекті емісії інвестиційних сертифікатів, а також запевненні учасників фонду у беззаперечному отриманні доходу від придбаних цінних паперів фонду, відсутності збитків від інвестування в цінні папери - є неможливим, адже за відсутності цих відомостей є недоведеним факт їх використання та факт запевнення.
Слід зазначити, що станом на момент укладання спірної угоди у позивача вже перебували у власності інвестиційні сертифікати ЗНВПІФ «ЛІДЕР» у кількості 4 750 штук, про що позивачем були надані відповідні додаткові документи.
ЗАТ «РЛЗ» неодноразово звертався з листами до ТОВ «КУА «Форвард» з метою дізнатися інформацію про доходність наявних у позивача інвестиційних сертифікатів (прикладом цього є лист ЗАТ «РЛЗ» № 2912, копія якого долучена до матеріалів справи). У відповідь на ці листи ТОВ «КУА «Форвард» надавало ЗАТ «РЛЗ» усю необхідну інформацію. Але ця інформація надавалась позивачу не у зв'язку із первинним розміщенням інвестиційних сертифікатів, а у зв'язку із надходженням від позивача відповідних запитів.
Крім того, згідно ст. 48 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», звіти ІСІ, цінні папери яких були приватно розміщені, надсилаються безпосередньо інвесторам.
Такий звіт серед іншого містить інформацію про доходність інвестиційних сертифікатів. Крім того, ця інформація є загальнодоступною, оскільки відповідно до тієї ж норми законодавства, вона публікується в офіційних друкованих виданнях ДКЦПФР України.
Таким чином, інформація про доходність інвестиційних сертифікатів, мала бути у позивача у відповідності до вимог чинного законодавства. Використовувати цю інформацію позивач мав на власний розсуд, в тому числі і при прийнятті рішення про додаткове придбання інвестиційних сертифікатів.
В свою чергу факт використання ОСОБА_5 такої інформації для реклами -матеріалами справи не підтверджений.
Що стосується посилань на вчинення подібних дій ОСОБА_3, як головою правління ЗАТ «ІК «Восток-Інвест», то зазначаємо, що з протоколу засідання Наглядової ради ЗАТ «РЛЗ» вбачається, що на цьому засіданні вона була присутня в якості члена Наглядової ради, а не в якості голови правління ЗАТ «ІК «Восток-Інвест». Тобто як член Наглядової ради вона мала право висловлювати власну думку з приводу розглядаємого питання.
Крім того, слід зазначити, що позивачем не підтверджений факт того, що станом на дату проведення засідання Наглядової ради ЗАТ «РЛЗ» ОСОБА_3 була головою правління ЗАТ «ІК «Восток-Інвест».
Щодо посилань позивача на те, що пункт 2.2. спірного договору не відповідає вимогам ч. 3 ст. 44 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», - слід зазначити наступне.
Переглядаючи справу № 05/90-08 в касаційному порядку, ВГСУ в постанові від 21.10.2010р. зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином яким учасникам ринку цінних паперів адресована ця норма Закону.
За правилами ч. 3 ст. 44 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та п. 5.7 Положення про порядок розміщення, обігу та викупу цінних паперів інституту спільного інвестування: строк між сплатою інвестором грошових коштів відповідно до заявки на придбання цінних паперів ІСІ та датою його реєстрації у реєстрі власників іменних цінних паперів ІСІ не повинен перевищувати семи календарних днів.
За таких обставин, суд вважає, що цією нормою врегульоване питання щодо реєстрації інвестора в реєстрі власників іменних цінних паперів ІСІ, яка здійснюється реєстроутримувачем системи реєстру власників іменних цінних паперів ІСІ. Тобто ця норма Закону ставить в залежність момент сплати коштів інвестором із моментом вчинення необхідних дій в системі реєстру.
Тобто цією нормою врегульовані взаємовідносини між інвестором та реєстратором, а не між інвестором та продавцем цінних паперів ІСІ.
За таких обставин, пункт 2.2. спірного договору між ЗАТ «РЛЗ» та ТОВ «КУА «Форвард» не може суперечити вимогам ч. 3 ст. 44 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», оскільки строки, які встановлені в цьому пункті договору регулюють взаємовідносини між сторонами договору, а строки, встановлені в приведеній нормі Закону, - регулюють взаємовідносини між ЗАТ «РЛЗ» та реєстратором, який не є стороною цього договору.
Відповідно до п. 2.2 спірного договору ЗАТ «РЛЗ» перераховує ТОВ «КУА «Форвард» вартість придбаних цінних паперів в протязі 60 календарних днів з моменту підписання договору. Це положення договору ніяким чином не порушує вимог ст. 44 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», оскільки ця умова договору не змінює встановленого семиденного терміну, для реєстрації інвестора у реєстрі власників іменних цінних паперів ІСІ.
Те, що ЗАТ «РЛЗ» в протязі семи днів з дати укладання договору (п. 2.1 договору) отримало пакет документів, необхідний для здійснення реєстрації в реєстрі права власності на придбані цінні папери, - не означає, що ЗАТ «РЛЗ» цього ж дня було зобов'язано звертатись до реєстратора із цим пакетом.
Відповідно до п. 2.2. спірного договору ЗАТ «РЛЗ» мало спочатку в протязі 60 днів оплатити цінні папери і вже після цього, згідно положень ст. 44 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», в протязі 7 днів - передати пакет документів для внесення змін до системи реєстру.
Таким чином, посилання ЗАТ «РЛЗ» на невідповідність спірного договору ст. 44 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» - не обгрунтована, а тому не може бути прийнято судом до уваги.
Крім того, переглядаючи справу № 05/90-08 в касаційному порядку, ВГСУ в постанові від 21.10.2010р. також зазначив, що суди попередніх інстанцій безпідставно не прийняли до уваги та не надали правової оцінки Акту перевірки ДКЦПФР України від 24.07.2009р. діяльності ТОВ «КУА «Форвард» на ринку цінних паперів.
Згідно цього акту, виданого спеціально уповноваженим державним органом, фактів порушення законодавства про цінні папери з боку ТОВ «КУА «Форвард» виявлено не було, в зв*язку з чим, цей акт є доказом того, що ТОВ «КУА «Форвард» не порушувало вимог чинного законодавства при укладанні оскаржуваного договору.
Щодо того, що спірний договір вчинений позивачем під впливом помилки та обману, слід зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що до моменту укладання спірного договору купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів ЗНВПІФ «ЛІДЕР» із ТОВ «КУА «Форвард», позивач вже був власником інвестиційних сертифікатів ЗНВПІФ «ЛІДЕР», оскільки придбавав їх у третіх осіб. Тобто ще до укладання спірного договору позивач скуповував інвестиційні сертифікати. Ця обставина вказує на те, що укладаючи спірний договір із ТОВ «КУА «Форвард», позивач прагнув збільшити кількість інвестиційних сертифікатів у своїй власності.
Також слід зазначити, що при укладанні спірного договору позивачу був наданий проспект емісії інвестиційних сертифікатів ЗНВПІФ «ЛІДЕР», який містить в собі вичерпну інформацію про цінні папери (предмет купівлі-продажу), зокрема їх властивості та обсяги прав, які надаються власникові цінного паперу.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
В своїх доповненнях до позовної заяви позивач не вказує на обставини щодо яких він помилився, та на обставини щодо яких ТОВ «КУА «Форвард» ввело його в оману, в зв*язку з чим суд вважає, що це не підтверджує посилання позивача на ст.ст. 229, 230 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно ст.ст.44-49 ГПК України судові витрати залишаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1,12,22,33,43,44-49,75,82-85 ГПК України, суд,-
В позові відмовити повністю.
Суддя Прохоров С.А.
рішення підписано судом 21.02.2011 року