Ухвала
Іменем України
06 лютого 2008 року
Справа № 2-16/11869-2007А
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Щепанської О.А.,
Черткової І.В.,
секретар судового засідання Наконечний О.В.
за участю представників сторін:
позивача: Геворкян Рачик Восканович, довіреність № б/н від 04.02.08;
Жлобицька Вікторія Михайлівна, довіреність № б/н від 04.02.08;
відповідача: Єльцов Вадим Валерійович, довіреність №44/100 від 25.05.07;
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 20.11.2007 у справі № 2-16/11869-2007А
за позовом приватного підприємства "КАС І Л" (вул. Некрасова, 18а, Сімферополь, 95000)
до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М. Залки, 1/9, Сімферополь, 95053)
про скасування податкових повідомлень-рішень
Приватне підприємство "КАС І Л" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя В.А. Омельченко) від 20.11.2007 у справі № 2-16/11869-2007А позов задоволено. Господарський суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що оподаткування операції з придбання маркетингових послуг за договором б/н від 03.02.2006 року здійснено позивачем законно та правомірно до складу валових витрат віднесена сума 12916,67 грн. - оплата наданих маркетингових послуг, а до складу податкового кредиту - сума податку на додану вартість в розмірі 2583,33 грн., сплачена по даній операції, адже ці надані позивачу послуги призначені для їх використання у господарській діяльності
Не погодившись з постановою господарського суду першої інстанції, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що надані за договором маркетингові послуги не мають відношення до господарської діяльності позивача, оскільки після їх проведення склад постачальників та покупців не змінився, після проведення маркетингових досліджень не зафіксовані факти реалізації та придбання даного товару у господарській діяльності позивача.
У судовому засіданні 05.02.2008 року представник податкової інспекції підтримав вимоги апеляційної скарги, представники позивача проти вимог апеляційної скарги заперечували та просили залишити без змін постанову суду першої інстанції.
У судовому засіданні оголошувалась перерва до 06.02.2008 року.
Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.
У період з 12.03.2007 року до 23.03.2007 року Державною податковою інспекцією в місті Сімферополі проведено виїзну планову перевірку приватного підприємства "КАС І Л" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 07.11.2005 по 31.12.2006. По результатах перевірки був складений акт№2081/23-2/33849257 від 30.03.2007 року.
Під час перевірки встановлено порушення позивачем пункту 5.1, п.п. 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що виразилося у завищенні валових витрат у 1 кварталі 2006 року на 12916,67 грн., внаслідок чого занижена сума податку на прибуток на суму 3229,00 грн.
Крім того, перевіркою було встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що виразилося у заниженні податкового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2006 року на суму 2583,00 грн.
На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією в місті Сімферополі 05.04.2007 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0004572301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 4521,00 грн., в т.ч. 3229,00 грн. - основного платежу і 1292,00 грн. - штрафних санкцій, а також №0004562301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3875,00грн., в тому числі 2583,00 грн. - основного платежу і 1292,00 грн. - штрафних санкцій.
Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, приватне підприємство "КАС І Л" оскаржило їх в порядку адміністративного оскарження, за результатами якого рішенням Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим в задоволенні скарг було відмовлено та 13.06.2007 прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0004572301/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 4521,00 грн.;
- №0004562301/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3875,00 грн.;
- №0009232301/1 про визначення фінансової санкції з податку на прибуток в розмірі 322,50 грн.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
З акту перевірки вбачається, що донарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість здійснено відповідачем по одній господарській операції - оплаті позивачем у 1 кварталі 2006 року наданих приватним підприємством "Версилія" маркетингових послуг в сумі 15500,00грн.
Як свідчать матеріали справи, 03.02.2006 між приватним підприємством "КАС І Л" (Замовник) та приватним підприємством "Версилія" (Виконавець) було укладено договір про надання маркетингових послуг, відповідно до умов пункту 1.1. якого, Замовник в порядку та на умовах, визначених договором, доручає Виконавцеві, і Виконавець зобов'язується надати Замовнику за плату послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять Замовника і які визначені у цьому договорі.
Відповідно до пункту 2, договору об'єктом маркетингових досліджень за цим договором є дослідження споживчого ринку паливно-мастильні матеріали. Методами та способами проведення маркетингових досліджень виконавцем за цим договором є: отримання інформації безпосередньо від осіб, що займаються закупками та продажем паливно-мастильних матеріалів наліз ринку паливно-мастильних матеріалів за допомогою системи Інтернет (пункт 2.2)
Згідно пункту 4.1 договору маркетингові дослідження здійснюються Виконавцем за наступними напрямками: попит на продукцію, перспективи його розвитку, відомості про потенційних споживачів.
Пунктом 5.1 договору визначено обов'язки Виконавця надати результати досліджень з детальним а повним описом усіх питань відповідно до узгоджених напрямків досліджень терміном до 15 квітня 2006 року, а також протягом одного дня з дати підписання Сторонами Акту прийому-передачі наданих послуг відповідно до умов договору здійснювати поточне консультування з питань пункту 1 цього Договору безкоштовно.
В свою чергу, відповідно до пункту 6.1 договору Замовник зобов'язаний надати Виконавцю за його вимогою всю наявну у нього інформацію, яка необхідна для результативного проведення досліджень терміном до 10 лютого 2006 року, прийняти результати досліджень у Виконавця негайно та виплатити Виконавцеві плату за надання послуг.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що Замовник за цим договором виплачує Виконавцю плату за надання послуг в розмірі 15500,00 грн.
Як свідчать матеріали справи, 30.03.2006 між сторонами за договором підписано акт прийому-передачі виконаних робіт у березні 2006 року по проведенню маркетингових досліджень (огляд ринку нафтопродуктів) і підбору оптимальних постачальників і покупців для укладення договорів постачання і продажу, відповідно до якого за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві 15500,00 грн. При цьому зазначено, що у Замовника претензій до якості виконаних робіт немає, роботи за договором виконано якісно і в повному обсязі.
Судова колегія вважає, що цей акт є документальним підтвердженням виконання приватним підприємством "Версилія" відповідних робіт, а тому витребування відповідачем від позивача під час перевірки інших документів, що підтверджують факт виконання маркетингових досліджень, вважає таким, що не ґрунтується на вимогах податкового законодавства.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Пункт 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Доказів того, що чинне законодавство, зокрема Цивільний чи Господарський кодекси України, містять вимогу про обов'язкове відображення в договорах маркетингу інформації про очікувану фінансову вигоду після проведення маркетингових досліджень, відповідачем судовій колегії не надано.
Більше того, як встановлено апеляційною інстанцією, договір від 03.02.2006 не оскаржений, в судовому порядку недійсним не визнаний, а тому його не можна вважати його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
З огляду на недоведеність зворотного, судова колегія погоджується з доводами позивача про те, що маркетингові дослідження проведені з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності позивача. При цьому судова колегія також виходить з того, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не визначає, що подальшим використанням є використання послуг у звітному чи найближчому після надання послуг періоді, а тому твердження відповідача про те, що факт проведення маркетингових досліджень не призвів до держання доходів від здійснення господарської діяльності, оскільки після їх проведення основні покупці та постачальники позивача не змінились, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.
Як передбачено підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Таким чином, за змістом цієї норми, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.
Проте, як свідчить акт перевірки, відповідачем були досліджені відповідні документи, що підтверджували здійснення спірної господарської операції, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо первинних облікових документів (стаття 9 Закону), а тому їх слід вважати належними доказами валових витрат.
Пункт 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" також вказує, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Таким чином, судова колегія вважає, що висновки відповідача про невикористання результатів маркетингових послуг у господарській діяльності не відповідають дійсності і носять характер припущення, що не допускається відповідно до пункту 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 925/11205.
В той же час, частина 2 статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України.
При таких обставинах справи, судова колегія вважає, що позивач правомірно відніс понесені за цією операцією витрати до складу валових витрат, у зв'язку з чим висновки Державної податкової інспекції про їх завищення у 1 кварталі 2006 року, є безпідставними, а донарахування податку на прибуток спірними податковими повідомленнями-рішеннями в розмірі 3229,00грн. основного платежу і 1292,00грн. + 322,50грн. штрафних санкцій є необґрунтованими.
Крім того, судова колегія не погоджується з доводами відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що виразилося у заниженні податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 2583,00 грн. по викладеній вище спірній господарській операції.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, в тому числі, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За правилами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Приписи підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначають, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням не включається до складу податкового кредиту.
Таким чином, всі суми, що сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів або послуг, вартість яких відноситься до складу валових витрат, відносяться до податкового кредиту.
Правомірність віднесення сплачених за спірними операціями сум до валових витрат встановлена судом.
У зв'язку з цим судова колегія приходить до висновку про неправомірність донарахування відповідачем позивачу за 1 квартал 2006 року податку на додану вартість в розмірі 3875,00 грн., в тому числі 2583,00 грн. - основного платежу і 1292,00 грн. - штрафних санкцій.
В свою чергу, частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів того, що донарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосування штрафних санкцій, спірними податковими повідомленнями-рішеннями здійснено обґрунтовано, відповідачем судовій колегії не надано.
Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим.
Керуючись статтею 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.11.2007 у справі № 2-16/11869-2007А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення.
Ухвалу може бути оскаржено протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді О.А. Щепанська
І.В. Черткова