14.02.08
Справа № 9/3-08.
За позовом: Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім.. М.В. Фрунзе», м. Суми
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «ДніпроАЗОТ», м. Дніпродзержинськ.
про визнання договору № 4/355 від 03.08.2006 року недійсним в частині другого речення п.6.2
За зустрічним позовом: Відкритого акціонерного товариства «ДніпроАЗОТ», м. Дніпродзержинськ.
До відповідача : Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім.. М.В. Фрунзе», м. Суми
Про визнання договору № 4/355 від 03.08.2006 троку дійсним.
СУДДЯ Лущик М.С.
За участю представників сторін:
Позивача за первісним позовом :Жуков В. М. Довіреність № 18-49/3 від 02.01.2008 року. .
Відповідача за первісним позовом : Пучков П.Б. Довіреність № 16/016-юр від 28.12.2007 року.
СУТЬ СПОРУ: позивач по первісному позову відповідно до позовної заяв, просить суд визнати друге речення п.6.2 договору № 4/355 від 03.08.2006 року укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім.. М.В. Фрунзе» та Відкритим акціонерним товариством «ДніпроАЗОТ» недійсним.
Відповідач відповідно до відзиву на позовну заяву не згоден з позовними вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими та такими, що не засновані на нормах чинного законодавства України.
Позивач по зустрічному позову просить суд визнати дійсним та таким, що відповідає чинному законодавству України, Договір № 4/355 від 03.08.2006 року, окрім перших двох речень його пункту 3.4.
Відповідач відзив на позов не подав.
Розглянувши матеріали справи, та дослідивши наявні докази по справі, суд встановив наступне:
Позивачем по первісному позову вимагається визнання договору № 4/355 від 03.08.2006 року (надалі - “Договір № 4/355») недійсним в частині другого речення пункту 6.2. на підставі ч. 1 ст. 203 і ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (надалі - “ЦК України») з мотивів невідповідності другого речення пункту 6.2. частині 3 статті 549 ЦК України. Невідповідність другого речення пункту 6.2. Договору № 4/355 частині 3 статті 549 ЦК України Позивач обґрунтовує тим, що цим реченням передбачена відповідальність Позивача у вигляді пені за прострочку строків поставки товару і це є порушенням його прав, оскільки згідно ч. 3 статті 549 ЦК України пеня встановлюється виключно за прострочку грошового зобов'язання. Проте, дане твердження позивача по первісному позову спростовується наступним:
За умовами Договору № 4/355 ВАТ «Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе» (Позивач) зобов'язалось передати у власність ВАТ «ДніпроАЗОТ» (Відповідач) центрифугу ФГН-2001К-01 вартістю 1 150 794,00 грн. (надалі - “товар»), а ВАТ «ДніпроАЗОТ» зобов'язалось прийняти та оплатити її.
Оспорюваним другим реченням пункту 6.2. Договору № 4/355 в погодженій сторонами редакції передбачено, що у випадку порушення строків поставки товару постачальник (Позивач) сплачує покупцю (Відповідачу) пеню в розмірі 0,25 % від вартості непоставленого у строк товару за кожен день прострочення поставки. Таким чином, серед умов Договору № 4/355 обома сторонами був погоджений вид забезпечення виконання зобов'язань Позивача у вигляді пені за порушення строку поставки товару.
Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зокрема, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, в т.ч., сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 2, 3 статті 6 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частиною 2 статті 546 ЦК України встановлено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Враховуючи приписи частини 2 статті 546 ЦК України, перелік видів забезпечення виконання зобов'язань, який передбачений частиною 1 цієї ж статті, не є вичерпним. Відповідно, сторони мають право у договорі погоджувати між собою та встановлювати будь-які інші види забезпечення виконання зобов'язань, які навіть не передбачені цивільним законодавством. Норми цивільного законодавства жодним чином не обмежують сторін під час укладення ними договору у виборі виду забезпечення виконання зобов'язань. Будь-який погоджений сторонами та встановлений серед умов договору вид забезпечення виконання зобов'язань, якщо він відповідає загальним засадам цивільного законодавства, має юридичну силу та за ним наступають відповідні правові наслідки.
Під час укладення Договору № 4/355 як Позивач, так і Відповідач були вільними в укладенні цього договору, у визначенні та врегулюванні його умов, а також мали право, за необхідності, відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Пеня за порушення строку поставки товару була встановлена Позивачем і Відповідачем серед умов Договору № 4/355 за взаємною згодою, на підставі ст. 6 та ч. 2 ст. 546 ЦК України, та відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Таким чином, доводи Позивача про те, що пеня застосовується тільки для забезпечення виконання грошового зобов'язання є безпідставними, оскільки стаття 546 ЦК України жодним чином не обмежує сторін під час вибору та погодження видів забезпечення виконання зобов'язань, в тому числі не обмежує сторін у встановленні пені для забезпечення виконання інших ніж грошові зобов'язань.
ВАТ “ДніпроАЗОТ» і ВАТ “Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе» є суб'єктами господарювання. Відносини сторін з укладення та виконання Договору № 4/355 є господарськими.
Господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, регулюються Господарським кодексом України (надалі - “ГК України»), який визначає основні засади господарювання в Україні (ст. 1 ГК України). Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України (ч. 2 статті 4 ГК України).
Згідно частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Згідно частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 статті 193 ГК України).
Відповідно до частини 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Згідно частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види заходи впливу на правопорушника - господарські санкції, а саме: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ст. 217 ГК України).
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Господарському кодексі України прив'язування пені виключно до грошового зобов'язання відсутнє. Згідно частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як випливає з другого речення пункту 6.2. Договору № 4/355, Позивач і Відповідач при укладенні Договору № 4/355 встановили відповідальність за порушення Позивачем своїх зобов'язань щодо своєчасної поставки товару Відповідачу у вигляді пені, яка розраховується у відсотковому відношенні до суми зобов'язання.
Господарським кодексом України, актами цивільного законодавства, не встановлено обмежень щодо застосування пені тільки для забезпечення виконання грошових зобов'язань, навпаки, частиною 2 статті 231 ГК України встановлена можливість застосовування пені для забезпечення виконання інших ніж грошові зобов'язань. Враховуючи приписи наведених вище норм Господарського кодексу України сторони Договору № 4/355 правомірно встановили такий вид забезпечення виконання зобов'язань Позивача як пеня за порушення строків поставки товару.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача по первісному позову неправомірними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач по зустрічному позову просить суд визнати дійсним та таким, що відповідає чинному законодавству України, Договір № 4/355 від 03.08.2006 року, окрім перших двох речень його пункту 3.4.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, Законом не передбачено визнання дійсним договору, який є дійсний
Недійсність Договору № 4/355 прямо не встановлена законом та актами цивільного законодавства. Щодо визнання Договору № 4/355 недійсним судом, то рішенням господарського суду Сумської області від 15.11.2007 р. по справі № 5/357-07 недійсними були визнані тільки перші два речення пункту 3.4. Договору № 4/355. У задоволенні вимог визнати недійсними пункт 2.2. та трете і четверте речення пункту 3.4 Договору № 4/355 господарським судом Сумської області ВАТ «Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе» було відмовлено. Рішення господарського суду Сумської області від 15.11.2007 р. не було оскаржено жодною зі сторін спору і набуло чинності 26.11.2007 року.
Тобто, відповідно до ст. 204 ЦК України Договір № 4/355 від 03.08.2006 р., окрім перших двох речень його пункту 3.4, відповідає вимогам чинного законодавства і є дійсним.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49,68,82-85 ГПК України, суд -
1. В задоволенні первісного позову - відмовити.
2. В задоволенні зустрічного позову - відмовити.
СУДДЯ М.С. Лущик
Повний текс рішення підписано 18.02.2008 року.