Кіровоградської області
"11" лютого 2008 р.
Справа № 14/287
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Колодій С.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 14/287
за адміністративним позовом: Державного Кіровоградського сокоекстрактового заводу, м. Кіровоград, вул. Енергетиків, 2,
до відповідача: державної податкової інспекції у м. Кіровограді (далі по тексту - ДПІ), м. Кіровоград, вул. Глінки, 2,
про визнання нечинними актів,
Секретар судового засідання - Адаменко А.В.
позивача - Самарін А.С., довіреність №15 від 31.12.2007 р.
відповідача - Панасенко І.Б., довіреність №122 від 04.04.2007 р.
Час прийняття постанови - 14 год. 50 хв.
Подано позов про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Кіровограді від 19.03.2007 року №0001531510/0, від 31.05.2007 року №0001531510/1, від 10.08.2007 року №0001531510/2, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 776 415 грн. 00 коп. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 38821 грн. 00 коп.
Подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд визнати також нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Кіровограді від 25.10.2007 року №0001531510/3.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що при проведенні невиїзної (камеральної) перевірки податкової звітності платника податку з податку на прибуток, а також при складанні акту перевірки державна податкова служба припустила помилок процесуального та матеріального характеру.
Позивач вважає, що акт камеральної перевірки оформлено з порушенням встановленого порядку і в ньому не висвітлено суті виявлених методологічних чи арифметичних помилок. Такий акт перевірки використовує відомості взяті з інших джерел, а не виключно ті відомості які містяться в податковій декларації. Позивач стверджує, що використання похідних доказів (акт виїзної перевірки від 02.10.2006 року) не може вважатися допустимим, оскільки підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень може бути виключно акт камеральної перевірки, а не будь-який інший. В зв'язку з чим позивач наполягає, що такий акт камеральної перевірки не має доказової сили для підтвердження фактів порушення податкового законодавства, оскільки він складений з порушенням закону.
Позивач зазначає, що якщо проведену перевірку вважати документальною невиїзною, то вона проведена всупереч законодавче встановленому способу проведення перевірок, а тому її висновки, викладені в акті перевірки від 22.02.2007 року, не можуть бути підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень.
Позивач не погоджується з висновком податкової служби щодо порушення ним підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 12.1.1. пункту 12.1 статті 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 15 Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи та неправомірного проведення коригування валових витрат від врегулювання безнадійної заборгованості, в результаті чого завищення скоригованих валових витрат за півріччя 2006 року на 862310 грн. 00 коп., в тому числі в 1 кварталі - 142310 грн. 00 коп., 2 кварталі - 720000 грн. 00 коп.
В запереченнях на позов відповідач не погоджується з позовними вимогами та просить суд відмовити в їх задоволенні.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд
22.02.2007 року головним державним податковим інспектором відділу адміністрування податку на прибуток ДПІ у м. Кіровограді Чередник Т.Л. проведена невиїзна документальна (камеральна) перевірка податкової звітності позивача з податку на прибуток.
За результатами перевірки складено акт від 22.02.2007 року №146/15-10/00378844. Зі змісту акту вбачається, що перевірка проведена на підставі даних, зазначених у декларації з податку на прибуток за 2006 рік та ксерокопії ухвали господарського суду Кіровоградської області по справі №6/66/10.
Перевіркою встановлено неправильне відображення коригування валових витрат від врегулювання безнадійної заборгованості, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток за 2006 рік на 776415 грн. 00 коп., чим порушено підпункт 12.1.4 пункту 12.1 статті 12 та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» та статті 3 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України №143 від 29.03.2003 року з змінами та доповненнями, затвердженого в Мінюсті 08.04.2003 року №271/7592.
Акт перевірки став підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 19.03.2007 р. №0001531510/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 776 415 грн. 00 коп. основного платежу та 38821 грн. 00 коп. штрафної (фінансової) санкції.
Не погодившись з вказаним рішенням позивач оскаржив його в процедурі апеляційного узгодження, скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.
Господарський суд задовольняє позовні вимоги в силу наступного.
В запереченнях на позов, як і в судовому засіданні, представник відповідача не дав чіткого визначення яка саме перевірка позивача проводилася податковою службою - камеральна або невиїзна документальна перевірка податкової звітності з податку на прибуток. По представленим відповідачем доказам по справі суду не представляється можливим встановити вид проведеної перевірки, а тому суд погоджується з позицією позивача, викладеної в позовній заяві, що акт невиїзної документальної (камеральної) перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 22.02.2007 року, якій став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, складений з порушенням процесуальних норм податкового законодавства, а саме підпункту “в» підпункту 4.2.2. пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», статті 11 Закону України “Про Державну податкову службу в Україні», пункт 1.11 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005 року.
При проведенні невиїзної (камеральної) перевірки ДПІ у м. Кіровограді керувалася актом виїзної планової перевірки позивача від 02.10.2006 року №83/23-1/00378844 “Про результати виїзної планової перевірки Державного Кіровоградського сокоекстрактового заводу, код за ЄДРПОУ 00378844, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 30.06.2006 року».
За результатами перевірки від 02.10.2006 року встановлено, що в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 15 Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи підприємством в перевіряємому періоді завищено скориговані валові витрати за півріччя 2006 року в сумі 862310 грн. 00 коп., в тому числі 1 квартал - 142310 грн. 00 коп., 2 квартал - 720000 грн. 00 коп., внаслідок неправомірного проведення коригування валових витрат від врегулювання безнадійної заборгованості.
В обґрунтування даного висновку податкова служба зазначає, що фактичним векселедержателем простих векселів №723233011272, №723233011293 номінальною вартістю 14074000 грн. 00 коп. та 13000000 грн. 00 коп. відповідно є Спільна діяльність “Любава - СЕЗ», а не ЗАТ “Любава». Податковий облік результатів спільної діяльності за Договором СД ЗАТ “Любава» - Кіровоградський СЄЗ», який взятий на облік в Кіровоградській МДПІ 16.10.1998 року за №6СД, не впливає на податковий облік Заводу, а тому збільшення валових витрат, внаслідок включення безнадійної заборгованості в сумі 862310 грн. 00 коп. є неправомірним.
При цьому а акті виїзної перевірки від 02.10.2006 року зазначено, що податковий та бухгалтерський облік, який би підтверджував наявність дебіторської заборгованості СД ЗАТ “Любава» - Кіровоградський СЕЗ» перед ДК СЕЗ відсутній.
Дана позиція державного податкового органу не є беззаперечної з огляду на наступне.
За змістом статті 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі простий вексель містить - назву “простий вексель», яка включена в текст документа; безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; зазначення дати і місця складання простого векселя; підпис особи, яка видає документ (векселедавець).
На простих векселях №723233011272, №723233011293 номінальною вартістю 14074000 грн. та 13000000 грн. в графі “Назва, підпис і точна адреса векселедавця» зазначено, що векселедавцем є Закрите акціонерне товариство “Торговий дім “Артеміда».
Стаття 77 Уніфікованого закону вказує, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів. При цьому, за правилами статті 78 Закону векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем. В свою чергу, у відповідності до статті 28 Уніфікованого закону у разі неплатежу держатель, навіть якщо він є трасантом, має право учинити проти акцептанта прямий позов, який ґрунтується на переказному векселі, щодо всього того, до чого може бути пред'явлена вимога відповідно до статей 48, 49 Закону.
Отже, юридична особа (тобто виключно такий суб'єкт правовідносин, який наділений відповідною правомочністю), може бути законним держателем простих векселів за №723233011272 від 14.01.2000 року на суму 14074000 грн. 00 коп. та №723233011293 від 14.01.2000 року на суму 13000000 грн. 00 коп. та має право пред'являти їх до оплати, або заявляти прямий позов саме до ЗАТ “Торговий дім “Артеміда», яке є зобов'язаною особою (боржником) за вказаними векселями.
Дана позиція підтверджується і нормами Правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 10.10.1992 року за №528, в пункті 1 яких зазначено, що до затвердження Порядку випуску та обігу векселів використання вексельних бланків здійснюється відповідно до Положення про переказний та простий вексель, затвердженого постановою ЦВН і РНК СРСР від 07.08.1937 року №104/1341, з урахуванням таких особливостей використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України.
Згідно статті 23 ЦК УРСР юридичними особами визначаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді. З огляду на приписи статей 430-434 ЦК УРСР договір про сумісну діяльність не є юридичною особою і не може бути законним держателем векселів або зобов'язаною за векселем особою (боржником) взагалі, оскільки до неї неможливо заявити прямий позов, що суперечить правовій природі вексельних відносин.
Статтею 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Таким чином обов'язок кредиторів надсилати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, разом з документами, що їх підтверджують, а також процесуальна процедура затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів є свідченням того, що суд зобов'язаний перевірити обґрунтованість заявлених вимог кредиторів, причому як вимог включених розпорядником майна до реєстру так і вимог, по яких є заперечення боржника.
Таким чином, незважаючи на те, що боржник - ЗАТ “Торговий дім “Артеміда», визнав кредиторські вимоги Заводу у справі №6/66/10, господарським судом досліджено їх обґрунтованість і законність та ухвалою від 24.01.2006 року ліквідовано юридичну особу - банкрута ЗАТ “Торговий дім “Артеміда» з виявленими непогашеними вимогами Державного Кіровоградського сокоекстрактового заводу на суму 27074000 грн. 00 коп., що має преюдиційне значення при вирішенні даного спору та є додатковим доказом того, що саме ЗАТ “Торговий дім “Артеміда», а не Спільна діяльність “Любава - СЕЗ» є зобов'язаною особою за векселями і саме позивач є законним держателем простих векселів №723233011272 від 14.01.2000 року на суму 14074000 грн. 00 коп. та №723233011293 від 14.01.2000 року на суму 13000000 грн. 00 коп.
За змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У справі №6\66\10 господарського суду Кіровоградської області встановлено факти по відношенню до позивача, які не потрібно знову доводити. Ці факти свідчать про те, що Спільна діяльність “Любава - СЕЗ» не була і не могла бути учасником господарський відносин, пов'язаних з використанням (передачею) простих векселів на загальну суму 27074000 грн. 00 коп.
Слід також зазначити, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 23.01.2008 року за №14-593 ЗАТ “Любава» ліквідовано за рішенням суду 22.03.2004 року.
Згідно пункту 7 Договору про спільну діяльність від 28.04.1997 року умовою припинення договору в односторонньому порядку є припинення юридичної особи, тобто одного із учасників Договору. Припинення юридичної особи ЗАТ “Любава» за рішенням суду від 22.03.2004 року, яке є учасником Договору про спільну діяльність, є підставою припинення Договору про спільну діяльність від 28.04.1997 року.
Однією з підстав нарахування податкового зобов'язання за спірними податковими повідомленнями-рішеннями став висновок податкової служби про те, що суми збитків від результатів спільної діяльності відносяться до складу валових витрат учасника в податковий період отримання такої компенсації, але не раніше періоду повної ліквідації спільної діяльності.
Враховуючи те, що спільні діяльність була ліквідована у зв'язку з припиненням 22.03.2004 року одного із учасників, у позивача з першого кварталу 2004 року виникло право на віднесення до складу валових витрат збитків від її діяльності.
З огляду на зазначене, висновок ДПІ у м. Кіровограді про те, що суми збитків відносяться до складу валових витрат учасника в податковий період отримання такої компенсації, але не раніше періоду повної ліквідації спільної діяльності є юридично неспроможним, оскільки спільна діяльність не має жодного відношення до спільних операцій з векселями. Крім того Договір про спільну діяльність з 22.03.2004 року припинився в зв'язку з ліквідацією одного з його учасників та у позивача виникло право на віднесення до складу валових витрат збитків від її діяльності.
В зв'язку з зазначеним є недоречним посилання в акті перевірки від 22.02.2007 року на положення пункту 15 Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи.
Відповідно до пункту 1.25 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» безнадійною заборгованістю вважається заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна юридичної особи, оголошеної банкрутом у порядку, встановленому законом, або при її ліквідації.
За правилами підпункту 5.2.8 пункту 5.2 статті 5 Закону до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку.
Згідно підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду затримка в оплаті (наданні інших видів компенсацій) перевищує 90 календарних днів та платник податку - продавець отримує від покупця згоду про визначення раніше надісланої йому претензії в порядку досудового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом строків, визначених законодавством.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає правомірними дії позивача щодо віднесення до складу валових витрат безнадійної заборгованості боржника ЗАТ “Торговий дім “Артеміда» та безпідставним висновок відповідача про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток.
За таких обставин, господарський суд задовольняє позовні вимоги та визнає нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Кіровограді від 19.03.2007 року №0001531510/0, від 31.05.2007 року №0001531510\1, від 10.08.2007 року №0001531510/2, від 25.10.2007 року №0001531510/3 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 776415 грн. 00 коп. основного платежу та 38821 грн. 00 коп. штрафної (фінансової) санкції, а всього 815236 грн. 00 коп.
Керуючись частинами 1 - 3 статті 160, частинами 1 - 2 статті 162, статтею 163, частинами 1- 4 статті 254, статтею 258, пунктом 6 розділу 7 "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Кіровограді від 19.03.2007 року №0001531510/0, від 31.05.2007 року №0001531510\1, від 10.08.2007 року №0001531510/2, від 25.10.2007 року №0001531510/3 про визначення Державному Кіровоградському сокоекстрактовому заводу (25006, м. Кіровоград, вул. Енергетиків, 2, ідентифікаційний код 00378844) податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 776415 грн. 00 коп. основного платежу та 38821 грн. 00 коп. штрафної (фінансової) санкції, а всього 815236 грн. 00 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Державному Кіровоградському сокоекстрактовому заводу (25006, м. Кіровоград, вул. Енергетиків, 2, ідентифікаційний код 00378844) судові витрати по справі в розмірі 3,40 грн. державного мита.
За заявою стягувача після набрання постановою законної сили господарський суд видає виконавчий лист.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження , але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Кіровоградської області.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, і копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя
С. Б. Колодій
Дата виготовлення постанови в
повному обсязі - 14.02.2008 року; 10:00 год.