79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
29.01.08 Справа № 5/73-13/21А
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Бонк Т. Б.
суддів Бойко С. М.
Марко Р. І.
за участю представників сторін:
від позивача (скаржника) -Хома Т. І. -головний державний податковий інспектор
від відповідача -Коссак С. М. -начальник юридичного відділу (довіреність № 5/13-579-2 від 07.02.2007 р.)
від третьої особи 1 -Ожибко П. І. -завідувач юридичним сектором (довіреність № 13-21/1223 від 13.03.2007 р.)
від третьої особи 2 -не з'явився
від третьої особи 3 -Ожибко П. І. -завідувач юридичним сектором (довіреність № 4.3-22/1549-4613 від 13.04.2007 р.)
розглянув апеляційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова, м. Львів № 10658/10-008 від 23.05.2007 р.
на рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2007 р.
у справі № 5/73-13/21 А
за позовом ДПІ у Галицькому районі м. Льова, м. Львів
до відповідача Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів
за участю третіх осіб Головне управління Державного казначейства у Львівській області
Міністерство фінансів України, м. Київ
Державне казначейство України, м. Київ
про стягнення основного боргу, пені та відсотків по простроченій заборгованості перед бюджетом за фінансовою допомогою
Рішенням господарського суду Львівської області від 26.03.2007 р. у справі № 5/73-13/21 А повністю відмовлено в позові ДПІ у Галицькому районі м. Льова до Львівської обласної державної адміністрації за участю третіх осіб Головного управління Державного казначейства України у Львівській області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення 114 917, 14 грн. основного боргу, 457 097, 22 грн. відсотків, 562 341, 10 грн. пені за основною сумою боргу та 1 667 609, 33 грн. пені за відсотками по простроченій заборгованості перед бюджетом за фінансовою допомогою, тобто всього 2 801 964, 79 грн. (враховуючи заяву № 5991/10-007 від 22.03.2007 р. ДПІ у Галицькому районі м. Львова про збільшення позовних вимог).
Рішення місцевого господарського суду ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 11, 599 ЦК України, ст.ст. 4, 37, 216 ЦК Української РСР, ст.ст. 1, 17, 7, 74 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 8, 31 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 36 Закону України «Про підприємства в Україні», Указами Президента України «Про обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації»від 24.07.1995 р. № 640 і «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України», положеннями укладеного між Міністерством фінансів України та виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів договору про надання фінансової допомоги на зворотній основі від 30.09.1994 р. № 14-304/13, а також, зокрема, тим, що Львівська обласна державна адміністрація не може нести відповідальності по зобов'язаннях органу місцевого самоврядування (виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів), оскільки це суперечить Бюджетному кодексу України. При цьому, господарський суд першої інстанції зазначив, що беручи до уваги ліквідацію виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів як юридичної особи, то претензії, які виникли внаслідок неналежного виконання умов вищезазначеного договору, є погашеними.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати дане рішення та прийняти нове, яким повністю задоволити позовні вимоги, вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що згідно п. 1.2 договору, Львівська обласна державна адміністрація зобов'язувалася забезпечити повне повернення коштів та процентів до 20.12.2004 р.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи, викладені в ній, просить рішення господарського суду Львівської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи свої вимоги тим, що на даний час Львівська обласна державна адміністрація діє на підставі Конституції України та Закону України «Про місцеві державні адміністрації», в яких відсутня норма про те, що орган виконавчої влади є правонаступником виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів по боргових зобов'язаннях, зокрема 1994 року. Відповідач підтримує висновки, викладені в рішенні господарського суду Львівської області, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи.
Розглянувши наявні матеріали справи, доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав:
Як вбачається із матеріалів справи, 30.09.1994 р. між Міністерством фінансів України та виконавчим комітетом Львівської обласної Ради народних депутатів, який на той час був виконавчим і розпорядчим органом відповідної ради, укладено договір № 14-304/13 про надання фінансової допомоги на зворотній основі у розмірі 19 800 млн. карбованців.
Щодо стягнення простроченої заборгованості Головним управлінням державного казначейства у Львівській області направлено на адресу ДПІ у Галицькому районі м. Львова подання супровідним листом від 27.12.2006 р. № 3-2-10/637.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, виконавчий комітет Ради народних депутатів є виконавчим і розпорядчим органом відповідної Ради, їй підпорядкованим та підзвітним. Виконавчий комітет є юридичною особою. Виконавчий комітет утворюється Радою на строк її повноважень і формується одноосібно головою Ради у складі заступника (заступників) голови, керуючого справами (секретаря) і членів виконавчого комітету.
Згідно ст. 8 вищезазначеного Закону, відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами (об'єднаннями), організаціями і установами, кооперативними та іншими організаціями, які не належать до комунальної власності, ґрунтуються на податковій і договірній основі.
Згідно Конституції України, організація, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначається Законом України «Про місцеві державні адміністрації».
Цей Закон передбачає, що місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. А за ст. 47 даного Закону, фінансове забезпечення місцевих державних адміністрацій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Фонд оплати праці працівників та видатки на утримання обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій встановлюється Кабінетом Міністрів України (абз. 2 ст. 1).
Таким чином, законодавством розмежовані як джерела фінансування органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій, так і системи, до яких входять дані органи.
Крім цього, п. 3 ст. 7 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети. Аналогічні положення відображені і в п. 2 ст. 74 цього кодексу. А отже, з цього випливає, що Львівська обласна державна адміністрація не може нести відповідальності по зобов'язаннях органу місцевого самоврядування (виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів), оскільки це суперечить Бюджетному кодексу України.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України, з набранням чинності цим Кодексом інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Отже, Укази Президента України від 24.07.1995 р. № 640/95 та від 14.04.1992 р. № 252 можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечать Бюджетному кодексу України.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про місцеві державні адміністрації», на підставі якого на даний момент діє Львівська обласна державна адміністрація, не передбачено правонаступництва місцевих державних адміністрацій по боргових зобов'язаннях виконавчих комітетів. Отже, апеляційна інстанція, підтримуючи позицію господарського суду першої інстанції, дійшла висновку, що Львівська обласна державна адміністрація не може нести відповідальності за бюджетні зобов'язання виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів, оскільки це суперечить нормам Бюджетного кодексу України.
Указом Президента України від 24.07.1995 р. № 640 «Про обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації»доручено головам державних адміністрацій забезпечити здійснення в установленому порядку заходів, пов'язаних з ліквідацією виконавчих органів відповідних Рад.
Слід зазначити, що ліквідація -це припинення діяльності без переходу прав та обов'язків новоутвореній структурі.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про підприємства в Україні», який був чинним в момент виникнення спірних правовідносин, претензії кредиторів до ліквідованого підприємства задовольняються з майна цього підприємства. При цьому, в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство. Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. При цьому, орган, який приймає рішення про ліквідацію, робить відповідну публікацію. Такою публікацією є вищезгаданий Указ Президента України від 24.07.1995 р., і відповідно, Міністерство фінансів вправі і зобов'язане було заявити відповідну вимогу. Враховуючи те, що виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів ліквідовано як юридичну особу, то апеляційний господарський суд, як і місцевий, вважає, що претензії, які виникли внаслідок неналежного виконання умов вищезазначеного договору, є погашеними.
Позивач (скаржник) ні під час апеляційного провадження, ні під час розгляду справи в господарському суді Львівської області, не надав суду доказів щодо того, що обласній державній адміністрації передавався обов'язок погашати фінансову допомогу, а також про те, що цей борг виконавчого комітету відображався на балансі обласної державної адміністрації, передавався за передаточним (роздільним) балансом, як це передбачено ст. 37 ЦК Української РСР при реорганізації, а отже, в цій частині орган виконавчої влади не може бути правонаступником виконавчого комітету.
Колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції також не може прийняти до уваги посилання позивача (скаржника) на п. 2 ст. 1 ЦК України, де зазначено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом, з огляду на те, що відповідно до ст. 1 БК України, Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів, в той час, як договір № 14-304/13 від 30.09.1994 р., на підставі якого виникли спірні правовідносини, має всі ознаки цивільно-правового (господарського) договору.
Зокрема, із змісту даного договору вбачається, що між сторонами укладений господарський договір про надання позики одним із учасників якого виступає Міністерство фінансів України від свого імені, а не від імені держави, про що свідчить відсутність будь-якого нормативно-правового акту органу влади чи управління, на підставі якого укладається даний договір.
Таким чином, можна зробити висновок, що в даній справі мали місце не податкові та бюджетні відносини, а відносини, пов'язані з виникненням цивільних прав та обов'язків шляхом укладення договору між виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів та Міністерством фінансів України, що передбачено ст. 11 ЦК України, а саме підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Такі ж норми містяться і в ст. 4 ЦК Української РСР.
Крім цього, п. 14 ст. 3 КАС України визначає, що адміністративний договір -це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди. У Інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005 р. № 3.2-2005 «Щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і господарськими судами»зазначено, що, якщо ж суб'єкти (в тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм ЦК України, під час укладання такого договору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором, можуть відмовитись від його укладання, то такий договір може бути цивільним (господарським), але не адміністративним, оскільки в змісті цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковими для адміністративного договору, а кожний суб'єкт такого договору виступає як рівний один до одного.
Спір по даній справі виник з приводу виконання договору про надання Міністерством фінансів України фінансової допомоги на зворотній основі виконавчому комітету Львівської обласної ради народних депутатів, який, в свою чергу, укладений на вільній основі, оскільки Міністерство фінансів, як центральний орган виконавчої влади, і виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів, як орган місцевого самоврядування, не перебували в адміністративному підпорядкуванні один одного, а також у преамбулі цього договору відсутня інформація про акт законодавства, на підставі якого надавалася допомога, у договорі визначені предмет договору, взаємні права та обов'язки сторін, відповідальність за невиконання умов договору. Крім цього, п. 1.7 договору встановлено, що договір може бути скасований або змінений виключно за згодою сторін. Отже, беручи до уваги наведене вище, цей договір є цивільно-правовим (господарським) договором, до якого застосовуються і відповідні положення Цивільного кодексу України, а тому вимога позивача -ДПІ у Галицькому районі м. Львова правомірно розглядалася за правилами ГПК України.
Відповідно до п. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників. Преамбулою Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено, що питання погашення та обслуговування кредитів, наданих за рахунок бюджетних коштів або позик, залучених державою чи під державні гарантії, інших зобов'язань, що випливають з угод, укладених державними органами та/або від імені держави, регулюються нормами цивільного законодавства та іншими законами з питань державного боргу та його обслуговування.
Діючим на час укладення спірної угоди цивільним законодавством, а саме ст. 374 ЦК Української РСР, не передбачалося встановлення процентів за договором позики, більше того, у ст. 170 ЦК Української РСР містилася пряма заборона нарахування процентів по грошових та інших зобов'язаннях, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі.
З наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, що даний договір позики укладений кредитною установою чи на підставі закону.
Взаємовідносини сторін по даній угоді регулюються ст. 374 ЦК Української РСР, згідно якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Отже, проценти за надану позику даною статтею не передбачені.
Таким чином, враховуючи те, що норми цивільного законодавства застосовуються до даних правовідносин, а право на звернення до суду в позивача виникло після 20.12.1994 р., оскільки згідно п. 1.2 вищезгаданого договору, кошти та проценти підлягали поверненню саме до 20.12.1994 р., суд вважає, що загальний строк позовної давності тривалістю в 3 роки, який застосовується при стягненні основної суми боргу є пропущеним. Звідси випливає те, що позивач належним чином не скористався своїми правами та обов'язками.
Фінансова допомога Міністерством фінансів надавалась підприємствам теплоенергетики (п. 1.1 договору). В ч. 3 п. 1.3 договору рекомендовано підприємствам і організаціям повернуту фінансову допомогу замістити збільшенням власних обігових коштів за рахунок прибутку спеціальних фондів і інших джерел, які залишаються в їхньому розпорядженні відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п. 1.5 договору надано право Міністерству фінансів на безспірне списання відповідної суми позички в разі її неповернення, що зроблено не було, а п. 1.4 договору на виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів покладено контроль за цільовим використанням коштів і забезпечення повного повернення цієї фінансової допомоги підприємствами, що кореспондується з п.п. 1.3, 1.4 та 1.5 договору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, враховуючи наведене, а також положення чинного законодавства України, апеляційна інстанція дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства України, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 89, 91, 99, 101-105 ГПК України, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Львівської області від 26.03.2007 р. у справі № 5/73-13/21 А залишити без змін, апеляційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Льова -без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя Бонк Т. Б.
Суддя Бойко С. М.
Суддя Марко Р. І.