25.09.06 р. Справа № 18/310
за позовом: Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпожтехніка» м. Зугрес, Донецької області
ро стягнення штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році в сумі 9160,86 грн.
Суддя господарського суду Донецької області Овсяннікова О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду за участю
представників сторін:
від позивача: Вдовін М.М.-дов.
від відповідача: Філінський О.О.-дов.
Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпожтехніка» м. Зургес, Донецької області про стягнення штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році в сумі 8896,88 грн. та пені в сумі 263,98грн., а всього 9160,86 грн.
У підтвердження заявлених вимог позивач посилається на: розрахунок суми позову, звіт форми № 10-ПІ.
Відповідач проти позову заперечує з посиланням на те, що на протязі 2005 року подавав звіти до центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім того, надав наказ № 65/К від 10.08.2005 року про прийняття на роботу гр. Прокудина Сергія Вікторовича (інвалідність 3 група).
Позивач у засідання суду надав заяву, в якій просив розглянути справу по суті в цьому засіданні. Відповідач з заявою погодився.
Відповідно до п.3 ст. 121 Кодексу Адміністративного Судочинства України якщо під час попереднього судового засідання, на яке прибули всі особи, які беруть участь у справі, вирішені необхідні для її розгляду питання, то за письмовою згодою цих осіб судовий розгляд може бути розпочатий у той же день.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Згідно даних статистичної звітності форми № 10-ПІ за 2005 рік загальна кількість працюючих на підприємстві відповідача (середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу) становила 32 особи , середньорічна заробітна плата штатного працівника - 8896,88 грн.
З урахуванням даних звіту та вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» від 21.03.1991 року № 875-XII (зі змінами та доповненнями) чисельність інвалідів-штатних працівників, які повинні були працювати у 2005 році на робочих місцях, створених відповідно до 4-відсоткового нормативу, становить - 1 особу.
У дійсності у спірний період на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників з числа інвалідів становила 1 особа.
Таким чином, кількість працюючих інвалідів на підприємстві відповідача менше на 1 особу відносно нормативу, передбаченого ч.1 ст. 19 Закону .
Статтею 20 Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч.1 ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Сплату штрафних санкцій підприємства (об»єднання), установи і організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов»язкових платежів)
На підставі ст. 20 Закону та даних звітності Ф № 10-ПІ позивачем нарахована сума штрафних санкцій за нестворені робочі місця, яка складає 8896,88грн.
Станом на 18.07.2006 року штрафні санкції не сплачені, тому на підставі п.2 ст. 20 Закону була нарахована пеня виходячи з 120 % річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, яка склала 263,98 грн.
Таким чином загальна сума з урахуванням пені становить 9160,86грн.
Водночас в ст. 18 Закону міститься вичерпний перелік установ і організацій, до компетенції яких віднесено обов»язок щодо працевлаштування інвалідів. Це є центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Згідно ст. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 року, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров»я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. При цьому умови праці для інвалідів створюються з урахуванням їх індивідуальних програм реабілітації.
Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений роботи те, що не передбачено законодавством.
Доводи позивача стосовно того, що відповідач в порушення вимог Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів не створив необхідну кількість робочих місць для інвалідів і тим самим порушив вимоги ст. 19 Закону, не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та не представив належних доказів, що підтверджують дії та наміри підприємства у створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, судом вважаються безпідставними з огляду на наступне.
Згідно п.2 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізоване робоче місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальними технічними оснащеннями та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.
В силу ст. 5 Закону порядок та умови визначених потреб у зв»язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з урахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда.
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про охорону праці» у випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов»язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов»язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідувальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології (конкретної форми захворювання).
Таким чином, законодавство України пов»язує виконання підприємствами, організаціями зобов»язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання, з якими рекомендаціями медико-соціальної експертизи та індивідуальною програмою реабілітації може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою працевлаштування.
Відповідно до ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов»язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідачем доведено і матеріалами справи підтверджено, що ним були вжиті всі залежні від нього заходи для недопущення правопорушення.
Беручи до уваги вищевикладене суд вважає, що позивачем не доведена вина відповідача у нестворенні робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому відсутні підстави для стягнення з нього штрафних санкцій.
Керуючись статтями 86, 138, 160, п.1 ст. 162, 163, 167 Кодексу Адміністративного Судочинства України, на підставі ст. 218 Господарського кодексу України. суд, -
У задоволенні позовних вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпожтехніка» м. Зугрес Донецької області штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році-відмовити.
Постанова оголошена 25.09.2006 року і набуває законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Овсяннікова О.В.