83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
15.09.06 р. Справа № 17/240
Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.
Розглянувши матеріали справи
За участю секретаря судового засідання Палчак О.М.
за позовом Державного підприємства "Бердянський морський порт" м. Бердянськ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсервіс"м. Донецьк
про стягнення 126552 грн.
за участю:
представників сторін:
від позивача Марченко В.Є - юрисконсульт
від відповідача Іваненко Ю.О. - юрисконсульт
З урахуванням складності справи та витребування важливих доказів, про існування яких суд дізнався вже під час процесу, строк вирішення спору було продовжено на один місяць за приписами частини третьої ст. 69 ГПК України.
Заявлені вимоги про стягнення заборгованості в сумі 126 552 грн. згідно договору № 15 від 31.01.05р. на перевалку та транспортне-експедиторське обслуговування на експорт глини навалом та каоліну в біг-бегах.
Відповідач позов не визнав мотивуючи свої заперечення наступними обставинами:
- відповідно п.п.3.1.1.п.3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість, далі по тексту Закон, об'єктом оподаткування є операції з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України;
- згідно п.6.2 статті 6 Закону при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування;
- на підставі п.6.1 Закону об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків;
- при розрахунку митної вартості товару транспортні витрати, що є предметом спору увійшли до митної вартості товару і тому повинні обкладатися податком на додану вартість по ставці "0";
- таким чином законодавець чітко визначає, що об'єкти оподаткування до яких застосовується нульова ставка не може застосовуватися ставка податку в розмірі 20 відсотків.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів встановлених у процесі розгляду справи, приймаючи до уваги доводи позивача, суд встановив:
В обгрунтування позову позивачем покладено те, що Законом передбачено оподаткування за нульовою ставкою при здійсненні платником податку операцій з експорту товарів та супутніх такому експорту послуг. При цьому позивач вважає, що саме послуги надавались портом, а посилання відповідача на пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону є необґрунтованим, оскільки ця норма регулює порядок оподаткування ПДВ операцій з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню (переміщенню) пасажирів і вантажу за межами державного кордону України, однак позивачем ці послуги не надавались.
На підтвердження фактичних обставин справи позивач посилається на приписи п.п.3.1.1, 3.1.3 п.3 статті 3 Закону, які набрали чинності після 31.03.05р., де визначено об'єкт оподаткування з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митної території України, вивезення товарів (сукупних послуг) у митному режимі експорту тощо.
Підпункт "г" пункту 6.5 цього Закону дає поняття місцю, де фактично надаються послуги у сфері діяльності, допоміжній транспортні, такій як навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види робіт (включаючи страхування).
Таким чином на думку позивача, стаття 3 Закону визначає об'єкт оподаткування виходячи з фактичного місця надання послуги.
Крім цього, згідно ст. 6 Закону України “Про транспорт» підприємства транспорту здійснюють не тільки перевезення, а також надають інші транспортні послуги, до яких слід віднести роботи, виконані портом для відповідача.
Представник відповідача мотивує свої заперечення тим, що послуги, що надані позивачем щодо експортного вантажу, відповідно до приписів п.1.14 ст.1, п.6.2 ст.6 Закону відносяться до категорії супутніх експорту, до яких застосовується ставка ПДВ "0" відсотків до бази оподаткування, тому включення до рахунків на оплату сум ПДВ є безпідставним.
До прийняття рішення по справі, позивач використовуючи своє право, передбачене ст.22 ГПК України, збільшив розмір позовних вимоги відносно боргу на 414455 грн.32 коп., у зв'язку з чим ціна позову складає 540590 грн.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки у доводах та доказах сторін у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов договору № 15 від 31.01.2005р. (із змінами та доповненнями), укладеного між сторонами за справою, ДП "Бердянський морський торговельний порт" надав послуги в квітні 2005р. по навантаженню експортної глини на теплоходи, а останній зобов'язався оплатити ці послуги.
За надання цих послуг ДП "Бердянський морський торговельний порт" виставлені рахунки № 1471 від 02.04.05р.,№ 1495 від 16.04.05р., № 1508 від 22.04.05р., № 1507 від 23.04.05р., на загальну суму 756 812 грн.80 коп., в тому числі ПДВ за ставкою 20 відсотків - 126552 грн.
Відповідачем ці рахунки сплачено частково, тобто без врахування ПДВ, оскільки останній вважає, що відповідно до п.6.2 ст.6 Закону України "Про податок на додану вартість" до супутніх експорту послуг застосовується нульова ставка ПДВ, у зв'язку з чим залишилась неоплаченою сума 126 552грн. податку на додану вартість, включена постачальником послуг до рахунку на оплату, яка і є предметом спору у даній справі.
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій тощо визначаються Законом України "Про податок на додану вартість" № 168/97 від 03.04.1997, який на час надання послуг і виставлення рахунків діяв в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" № 2505-ІУ від 25.03.2005.
У зв'язку з чим суд виходить з того, що при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку на додану вартість становить “0» відсотків до бази оподаткування.
Такого висновку суд дійшов з встановлення характеру наданих позивачем послуг та системного аналізу норм п. 6.2 ст. 6, п.1.14 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст.274 Митного кодексу України, відповідно до яких при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку на додану вартість становить "0" відсотків до бази оподаткування (п.6.2 ст.6 Закону). Супутніми є послуги, вартість яких включається у митну вартість товарів, що експортуються чи імпортуються (п.1.14 ст.1 Закону), у митну вартість товарів, які вивозяться (експортуються), включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені, зокрема, на навантаження, розвантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту переміщення (пересічення) митної границі України (ст.274 Митного кодексу України).
Судом встановлено і позивачем не заперечується, що портом виставлено рахунок для оплати послуг, наданих відносно вантажу, який експортувався. Так, відповідно до умов договору № 15 від 31.01.2005р., позивач прийняв на себе зобов'язання по перевалки та транспортно-екпедиторському обслуговуванню на експорт глини навалом та каоліну в біг-бегах.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Отже, вищеперелічені послуги, надані позивачем в межах договору № 15 від 31.01.2005р., є супутніми експорту, їх вартість включається у митну вартість товарів, вони нерозривно пов'язані і є частиною експорту. Доказів, що підтверджують надання послуг будь-якого іншого характеру, позивачем в порушення приписів ст.33 ГПК України не представлено.
Відповідачем доведено, що послуги позивача, які надавались відповідачеві у квітні 2005 року, містять всі ознаки супутніх експорту послуг, які відповідно до п.6.2 ст.6 Закону України "Про податок на додану вартість" оподатковуються за нульовою ставкою, тому посилання позивача в касаційній скарзі на те, що ним здійснювались лише інші транспортні послуги, а не послуги з перевезення вантажу за межами державного кордону України, які оподатковуються по нульовій ставці згідно пп.6.2.4 п.6.2 ст.6 цього Закону, не приймаються до уваги судом і не впливають на результат вирішення спору, оскільки, встановлено факт надання позивачем саме супутніх експорту, а не будь-яких інших послуг, що також звільняються від оподаткування ПДВ.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем у виставлені ним рахунки для оплати таких послуг було неправомірно включено ПДВ за ставкою 20 відсотків.
Додатково слід зазначити наступне, що відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
У розумінні ч. 2 ст. 1 ЦК України Цивільний кодекс не застосовується до податкових правовідносин. При цьому податкові правовідносини треба розуміти не тільки як буквально податкові, а ширше, тобто як правовідносини з приводу податків і зборів (обов'язкових платежів) як вони характеризуються в Законі України “Про систему оподаткування».
Неправильно стягнуті або нараховані суми податків та зборів стягуються у рамках цивільних правовідносин (на підставі ст. 1166 ЦК України) у межах строків позовної давності. У випадку неправильного стягнення сум податків та зборів платник податку (збору) одержує також право на стягнення збитків, заподіяних неправильним стягненням, заподіяних неправильним стягненням у.т. ч. бухгалтерської помилки на час проведення між сторонами господарських операцій.
Крім того, слід звернути увагу сторін на те, що система оподаткування товарів на суму вартості, добавленої на кожному етапі їх виробництва, обміну або перепродажу визначає таке поняття як податок на додану вартість, далі ПДВ.
Такий податок стягується в країні на час реалізації усіх товарів, послуг та виконання робіт за винятком, зазначених у спеціальних постановах.
ПДВ включається виробником або продавцем до ціни товару, сплачується покупцем і розраховується як різниця між ПДВ, сплаченого покупцем, ПДВ, сплаченого у зв'язку зі витратами, які включено до собівартості продукції. У платіжних дорученнях ПДВ виділяється окремим рядком.
Податкові відносини повністю охоплюються поняттям бюджетних відносин, які податковими не вичерпуються. Бюджетні відносини розуміються як відносини з приводу формування та використання державного та місцевих бюджетів в Україні. Доходи бюджетів формуються не тільки за рахунок податків та зборів (обов'язкових платежів), встановлених Законом "Про систему оподаткування", але й за рахунок інших джерел, передбачених Законом України "Про бюджетну систему України". Серед таких джерел є й такі, які у своїй основі є цивільно-правовими.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як свідчать докази у справі, позивачем фактично заявлено до стягнення податок у розумінні ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.91р. № 1251-ХІІ, хоча з змісту позову мова йде про цивільно-правові правовідносини у вигляді стягнення заборгованості.
Відповідно до ст. 20 вказаного Закону "Про систему оподаткування" контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.
За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу з урахуванням вимог ст. 44, частини третьої ст.49 ГПК України за подання позовної заяви по справі №17/240 покладаються на позивача. Витрати по державному миту за подання апеляційної скарги покладаються на позивача. Витрати за подання скарги до касаційної інстанції також покладаються на позивача.
У зв'язку з тим, що у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення згідно частини третьої ст. 85 ГПК України, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись п.2 ст.19 Конституції України, п.1.14 ст.1, п.п 6.2.4 п.6.2 ст.6 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.14, 20 Закону України "Про систему оподаткування", ст.1 Цивільного кодексу України 2003р., ст.274 Митного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 36, 43, 44, частиною третьою ст.ст.49, 69, 82, 84, частиною третьою ст.85 ГПК України, суд,
1. У задоволенні позову відмовити повністю
2. Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу за подання позовної заяви покладаються на позивача.
3. Витрати по державному миту за подання апеляційної інстанції покладаються на позивача.
4. Витрати по державному миту за подання скарги до касаційної інстанції покладаються на позивача.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя Підченко Ю.О.
Дата підписання рішення оформленого відповідно до статті 84 ГПК України: 20.09.06р.