V
Справа № 22- 5161 Суддя 1-ї ін.- Стародубцев О.К.
Категорія- Доповідач - ШабановаВ.О.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області у складі Головуючої - Шабанової В.О. Суддів -Краснощокової Н.С., Стратіло В.І. При секретарі- Кошмак Т.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
На рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 21 березня 2006 року
За позовом ОСОБА_1 доОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації, стягнення 1\2 вартості квартири
Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 21 березня 2006 року вказаний вище позов ОСОБА_2 задоволено.
За позивачем визнане право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 в м. Донецьку, як на майно, придбане під час шлюбу.
Договір купівлі продажу даної квартири, який відбувся між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3., без згоди позивача, визнаний недійсним.
З відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 стягнут 1\2 частина вартості спірної квартири в сумі 108860 грн. 50 коп, судові витрати по оплаті держмита та вартості будівельно-технічної експертизи.
На дане рішення суду ОСОБА_1 . принесена апеляційна скарга, в якій вона ставить питання про його скасування та відмову в позові ОСОБА_2
Апелянт вважала, що висновки суду, щодо придбання спірного майна в період шлюбу є помилковими. За квартиру сплачувала особисто вона. Вона являлась членом ЖБК.
Шлюбні відносини між нею та ОСОБА_1 фактично припинились у 1989 році.
Позивач пропустив строк позовної давності на звернення в суд за захистом своїх прав.
Заслухавши доповідача, сторони, їх представників перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає відхиленню, рішення суду підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.
Під час розгляду справи, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1969 по 1992 роки. 14.08.1992 р. шлюб розірвано в органах РАГС.
В період шлюбу - у 1979 р. на їх сім»ю була виділена трикімнатна квартира, загальною площею 72 кв.м , розташована за вказаною вище адресою в
Житлово-будівельному кооперативі « Мир-104». Членом кооперативи являлась відповідачка ОСОБА_1.
ОСОБА_1. працювала кладівником на кондитерській фабриці і її заробіток в зазначений період складав 1193-1276 рублів на рік, ОСОБА_2 працював гірничоробітником очисного забою на шахті «Жовтневий рудник», його заробітна плата в період з 1979 по 1991 роки складала відповідно від 4421 до 15 575 рублів на рік
У грудні 1991 р. вартість кооперативної квартири була сплачена повністю в сумі 9881 грн.39 коп.
Протягом всього періоду з дня отримання квартири до 2005 р. ОСОБА_2 був прописаним в ній.
Після розірвання шлюбу 27.04. 1993 р. відповідачка ОСОБА_1. зареєструвала право власності на спірну квартиру в БТІ на своє ім.»я
17.01.2004 р. дана квартира була продана ОСОБА_2 . відповідачу ОСОБА_3. Угода посвідчена нотаріально у встановленому законом порядку.
Під час продажу квартири ОСОБА_1. подала нотаріусу письмову заяву за власним підписом, в якій зазначила, що квартира є її особистою власністю, і не була придбана в період шлюбу.
Зазначені вище обставини, крім пояснень сторін, нотаріуса, підтверджуються письмовими документами, свідоцтвом про розірвання шлюбу, довідками про розмір заробітку сторін, довідкою кооперативу «Мир-104», витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, письмовою заявою ОСОБА_1 в нотаріальну контору)
(а.с 21,.22,23,31,94,116, 119,122).
Відповідно до ст.ст. 22, 23 КпШС України, який діяв на час придбання ОСОБА_2 квартири , розірвання їх шлюбу та ст.хт. 60,65, 68, 69,70,71 СК України, діючого на теперішній час, майно придбане подружжям в період шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Розпорядження майном, що є об»єктом спільної сумісної власності після розірвання шлюбу, має здійснюватися співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що укладався другим із подружжя без її(його) згоди. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
За згодою одного з подружжя, йому може бути присуджена грошова компенсація частки у праві спільної сумісної власності на майно.
Встановивши обставини справи та виходячи із вказаних вище положень матеріального законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 в період шлюбу і є спільною власністю подружжя.
Позивач має право на 1\2 частку даної квартири, або на її грошову компенсацію (за його згодою).
Відповідачка ОСОБА_1. не вправі була розпоряджатися спільно нажитим майном без згоди ОСОБА_2
Розпорядження майном без згоди дає підстави для визнання угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. недійсною із вказаних підстав.
Оскільки позивач не заперечував проти виділення квартири в натурі відповідачці і отримання ним Уг частини вартості належної йому частки, суд стягнув дану компенсацію на користь ОСОБА_2
Суд обґрунтовано, відповідно до положень ст.. 72 СК України , не прийняв до уваги доводи відповідачки про пропуск позивачем строку позовної даності на звернення в суд за захистом своїх прав, оскільки про розпорядження його майном він дізнався лише після його продажу у 2004 р. ОСОБА_1. не заперечувала проти того, що не повідомляла його про вчинену продаж квартири.
ОСОБА_2 не наведено переконливих доказів, щодо придбання спірної квартири за особисті кошти. Тому вказані доводи не заслуговують на увагу.
Відповідачка ОСОБА_1. посилалась також на те, що шлюбні відносини між нею та ОСОБА_1 фактично припинені у 1989 р. , що підтверджується судовими рішеннями. У зв»язку з цим він не міг приймати участь у сплаті вартості квартири з 1989 по 1991 р., (вартість остаточно сплачена у грудні 1991 р.)
На а.с. 12-17 дійсно містяться рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 15.07.1992 р, і грудня 2002 р. якими відповідно було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням в спірній квартирі.(обидві справи розглянуті без участі ОСОБА_1).
Зі змісту вказаних рішень вбачається, що при розгляді даних справ, ОСОБА_2. давала пояснення про те, що фактично припинила з ОСОБА_1 шлюбні відносини у 1989 р.
Проте, як зі змісту вказаних рішень, так і з пояснень ОСОБА_1 в суді першої інстанції при розгляді даного спору видно, що вона не заперечувала проти того факту, що ОСОБА_1 до 1992 року фактично проживав в квартирі. ( а.с.125).
Сам по собі факт припинення шлюбних відносин у 1989 р., якщо б такий і мав місце, не свідчить про неприйняття участі у сплаті вартості квартири.
ОСОБА_2 наполягає на тому, що він приймав участь у внесенні відповідних платежів до остаточної сплати паю у грудні 1991 р.
Опитана судом голова ЖБК «Мир-104» ОСОБА_5 пояснила, що їй не відомо з яких коштів вносились пойові внески по спірній квартирі. (а.с. 125 зв.)
Таким чином відповідачкою ОСОБА_2 не надано переконливих доказів на підтвердження доводів, щодо сплати особисто нею пайових внесків в період з 1989 по 1991 р.
Рішення суду відповідає вказаним вище нормам матеріального законодавства, ст..ст. 60,61,213-215 ЦПК України і підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, немає.
Керуючись ст..ст.307,308,313-315 ЦПК України, апеляційний суд,-УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 21 березня 2006 року залишити без змін.
Дана ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.