21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
21 вересня 2006 р. Справа 6/230-06
за позовом:Банк "Україна" в особі Вінницької дирекції банку "Україна" м. Вінниця
до:Сільськогосподарського акціонерного товариства "Скоморошівське" відкритого типу по вирощуванню насіння цукрових буряків (25704, с. Скоморошки, Оратівського району, Вінницької області).
позов на суму 16672,32 грнї
Головуючий суддя Говор Н.Д.
При секретарі судового засідання Мовчан Г.
Представники
позивача : Н.Чайковська ( дор. від 17.07.06 )
віповідача : В.Грох - директор
Подано позов про звернення стягнення на майно суми 16672 грн. 32 коп. заборгованості по відсоткам за кредитним договором № 980019 від 31.03.1998 за визнаною претензією.
19.09.2006 р. позивач подав заяву про зміну предмету позову та просить стягнути 16672 грн. 32 коп. заборгованості по відсоткам за кредитним договором № 980019 від 31.03.1998.
Позов мотивовано тим, що боржник не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором № 980019 від 31.03.1998 у частині сплати відсотків, нарахованих за період з 01.02.99. по 31.08.00.
Позивачем заявлене клопотання про поновлення строку позовної давності , мотивоване зокрема тим, 1) що чинне законодавство у випадку визнання боржником претензії (ст. 8 ГПК України та ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження») надавало можливість стягнути визнаний борг в примусовому порядку на підставі його відповіді про визнання претензії; 2) що у відповідності до вказаних норм закону відповідь САТ «Скоморошківське» від 08.10.2001 № 316 01.11.2001 пред'являлась до виконання в банк, а 21.03.2002 була пред'явлена до примусового виконання в державну виконавчу службу і по 10.06.2005 на її підставі здійснювалось виконавче провадження; 3) що постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.06.2005 була отримана Вінницькою дирекцією банку «Україна» лише 15.03.2006.
Відповідач відзиву на позов не надав, його представник у судовому засіданні проти позову та клопотання про поновлення терміну позовної давності заперечує .
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін суд встановив, що 31 березня 1998 р. сторони уклали кредитний договір № 980019 , предметом якого є надання позивачем відповідачу кредиту у сумі 17000 грн. на термін до 28.10.1998 р. зі сплатою 55% відсотків річних .
Додатковою угодою № 980083 від 01.07.98 плата за користування Кредитом з 01.07.98 встановлена у розмірі 70% річних, а додатковою угодою № 9800104 від 07.07.98 - у розмірі 90 % річних з 07.07.98.
Додатковою угодою № 980118 від 28.10.98 строк дії кредитного договору продовжено до 31.03.99.
Додатковою угодою № 990009 від 31.03.1999 строк дії кредитного договору продовжено до 05.04.99.
Свої зобов'язання по кредитному договору в установлений строк САТ «Скоморошківське» не виконало.
Заборгованість по кредиту була повністю погашена 10.08.2000.
27.09.2001 банком "Україна" заявлена претензія про сплату відсотків в сумі 16672,32 грн. без зазначення періоду нарахування цих відсотків.
Листом від 08.10.2001№ 316 САТ "Скоморошківське" надало відповідь про визнання претензії в повній сумі.
Відповідно до ст. 8 ГПК України в редакції Закону № 251/97 від 13.05.97 позивачем 01.11.2001 пред'явлена до виконання установі банку платіжна вимога № 1 на суму 16672,32 грн. на списання коштів на підставі визнаної претензії.
08.11.2001 платіжна вимога повернена без виконання в зв'язку з відсутністю коштів на рахунку.
Законом України від 10.01.2002 № 2922-ІП (набрав чинності з 20.02.2002) було внесено зміни в ст.8 ГПК України. Згідно з цими змінами, якщо у відповіді на претензію не повідомлялось про перерахування визнаної суми, то через 20 днів після її отримання така відповідь є підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою в порядку. встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
21.03.2002 банк "Україна" направив відповідь на претензію разом з платіжною вимогою на примусове виконання у відділ державної виконавчої служби Оратівського районного управління юстиції .
07.08.2003 постановою державного виконавця виконавчий документ повернуто стягувачу в зв'язку з відсутністю коштів на рахунку боржника.
19.02.2003 банком повторно направлено в відділ державної виконавчої служби Оратівского районного управління юстиції на примусове виконання відповідь № 316 від 08.10.2001 про визнання претензії на суму 16672,32 грн.
25.02.2004 постановою державного виконавця відмовлено у відкритті виконавчого провадження в зв'язку з тим, що відповідь на претензію не є виконавчим документом. Ця постанова була оскаржена банком до Оратівського районного суду. Рішенням суду від 19.05.2004 скарга задоволена, відділ державної виконавчої служби Оратівського районного управління юстиції зобов'язано відкрити виконавче провадження по примусовому виконанню визнаної претензії на суму 16672,32 грн.
04.03.2004 виконавче провадження було відкрито.
10.06.2005 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, про що було повідомлено позивача на його запит листом від 17.02.2006 № 504 .
Пунктом 10,1 глави 10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, встановлено, що обмеження права клієнта щодо розпорядження коштами на його рахунку відповідно до ст. 1074 ЦК України не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, установлених законом.
Таким чином, в зв'язку з набранням чинності з 1 січня 2004 р. новим Цивільним Кодексом України, примусове виконання визнаної претензії відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження» шляхом звернення стягнення на кошти боржника, а в разі їх відсутності - на майно боржника, стало неможливим.
Судом встановлено, що право на пред'явлення позову в частині стягнення несплачених відсотків, нарахованих за період з 01.02.99. по 31.08.2000 виникло відповідно до умов договору з 10.03.99 по 10.09.2000 р. відповідно щодо кожного місяця, у якому відбувалось нарахування відсотків.
Щодо зміни порядку стягнення цих відсотків в зв'язку із зміною законодавства - набранням чинності з 1 січня 2004 р. новим Цивільним Кодексом України позивачу стало відомо з 1.01.2004 р.
Крім цього, слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій України" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною третьою статті 3 названого Закону передбачено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. Згідно з частиною першою статті 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Відповідно до частини третьої зазначеної статті ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 зі справи N 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що частина друга статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
За таких обставин не можна вважати причини пропуску строку позовної давності поважними, а тому у його поновленні слід відмовити.
Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 16672 грн. 32 коп., що утворилась з 10.03.99 по 10.09.2000 р., задоволенню не підлягають в зв'язку з пропуском строку позовної давності, на підставі ст.ст. 71,75 ЦК УРСР та п. 6 розділу « Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Керуючись ст.ст. 33,49, 82,84,85 ГПК України ,-
В позові відмовити
Суддя Говор Н.Д.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84ГПК України 26.09.06