Справа № 2-а-831
2009 року
11 червня 2009 року. Солом'янський районний суд м. Києва У складі:
головуючого судді - Лазаренко В.В.
при секретарі - Брусліновській Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання неправомірними дій суб"єкта владних повноважень щодо відмови в перерахунку та виплаті разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, -
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить визнати неправомірними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови у перерахунку та виплаті разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за період з 2005 року по 2009 рік відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язати відповідача перерахувати недоплачену суму разової грошової допомоги до 5 травня в зазначений період виходячи з фактичного розміру мінімальної пенсії за віком, в сумі 9100, 30 гривень.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником бойових дій, тому відповідно до ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідач у 2005, 2006, 2007 та 2008 роках, виплачував зазначену допомогу не у відповідності до вимог Закону № 3551-ХІІ, а згідно Закону України Про державний бюджет на відповідний рік, а в 2009 році відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від
18.03.2009 року № 211 а не як передбачено Законом № 3551-ХІІ, що порушує права позивача на отримання соціальних виплат в повному розмірі, оскільки ця сума є набагато меншою від тієї, на отримання якої він має право. Вважає, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому дії відповідача щодо нарахування та виплаті в неповному розмірі зазначених вище виплат є неправомірними.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги і просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував і просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими, оскільки відповідач при виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня керувався виключно нормами законодавства які діяли на час виникнення спірних правовідносин.
Суд заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є ветераном війни - учасник бойових дій (а.с. 4).
Статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року за № 211 Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань встановлений розмір разової грошової допомоги учасникам бойових дій на 2009 рік в розмірі 340 гривень, що обмежує права позивача на отримання разової щорічної допомоги у 2009 році передбачену законом.
Судом встановлено, що Відповідач у відповідності із зазначеною Постановою провів нарахування та виплату позивачу у 2009 році разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 340 гривень.
Враховуючи, що відповідач при проведенні нарахування та виплаті зазначеної допомоги керувався підзаконним актом Постановою Кабінету Міністрів України за № 211, яка не має силу Закону і в цьому випадку пріоритетним є застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій відповідача щодо нарахування та виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня в сумі 340 гривень.
За таких обставин, з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними актами, суд дійшов до висновку про необхідність зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги у відповідності із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Проте, суд вважає, що в інший частині позовних вимог ОСОБА_1 повинно бути відмовлено з огляду на наступне.
Розміри щорічних виплат до Дня Перемоги встановлено, виходячи з видатків, передбачених на ці цілі Законом про держбюджет на відповідний рік, як це і передбачено Конституцією України, Бюджетним Кодексом, а також ст. 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в якій визначено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-14 «Про Держбюджет України на 2005 рік установлено виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 250 гривень, Законом України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про держбюджет на 2006 рік» установлено виплату цієї допомоги в розмірі 250 гривень.
Зазначений закон України, в період з 05 травня по 30 вересня відповідного року, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону України від 22.10.1993 року № 3551-XII), не визнаний неконституційним. Тобто в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Згідно зі ст. 15 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1991 року № 4-зп у справі про набування чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом с. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обв*язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеною статтею 34, 30 Законів України Про держбюджет України на 2005 та на 2006 роки фактично змінено положення Закону України про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення ст. 30 та ст. 34 відповідно Законів України Про державний бюджет України на 2005 та 2006 роки.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач правомірно проводив нарахування та виплати позивачу щорічної грошової допомоги у 2006 та 2001 роках відповідно до Закону України про держбюджет на відповідний рік, а не керуючись Законом України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ст. 11 п.13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» від 19 грудня 2006 року дія статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була зупинена, а статтею 29 зазначеного Закону встановлено виплату у 2001 році щорічної одноразової допомоги до 5 травня в розмірі 280 гривень.
Таким чином на час виникнення спірних правовідносин в 2007 році у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення виплат разової грошової допомоги до 5 травня у відповідності до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ, оскільки в цей період дія норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі, була зупинена.
Посилання позивача на п.1 Рішення Конституційного Суду України Зб-рп/2007 від 09.07.2007 року у справі № 1-29/2007, яким визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», у тому числі і положення п.13 ст. 71, яким зупинено на 2007 рік дію ч.5 ст. 12, 13, 14, 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги суд вважає безпідставним, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто на момент виплати щорічної допомоги до 5 травня 2007 року відповідач діяв відповідно до діючого на той час законодавства.
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 року уповноважено Кабінет Міністрів України визначити розмір щорічної разової допомоги до 5 травня в межах бюджетних призначень встановлених законом про Державний бюджет України.
Статтею 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. У відповідності до ст. 52 даного Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти -постанови і розпорядження.
З метою реалізації статей 12-16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 12.03.08 р. за № 183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в якій встановлено розмір виплати разової грошової допомоги, передбаченої даним Законом у 2008 році.
Зазначені вище положення пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 p., якими було внесено зміни до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» втратили чинність, як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-РП/2008.
За нормою ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ч. 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Дія нормативно-правових актів в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.
Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної дії в часі, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність.
Таким чином на час виникнення спірних правовідносин в 2008 році у відповідача також були відсутні правові підстави для здійснення виплат разової грошової допомоги до 5 травня у відповідності до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, оскільки в 2008 році дія норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі, була змінена.
На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про татус ветеранів війни, гарантії, їх соціального захисту», Законом країни від 23 грудня 2004 року № 2285-14 «Про Держбюджет України а 2005 рік», Законом України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про ержбюджет на 2006 рік», Закону України «Про Державний бюджет країни на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року, Законом України «Про ержавний бюджет України на 2008 рік», ст. ст. 10, 11, 14, 128, 59, 160, 162, 163 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови у нарахуванні та виплаті разової грошової допомоги до 5 травня у 2009 році у відповідності до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов"язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня у 2009 році у відповідності до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за виключенням виплат проведених у 2009 році.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови.