Справа № 2-а-179
2009 року
02 червня 2009 року: Солом'янський районний суд м. Києва У складі: головуючого судді - Лазаренко В. В.
при секретарі - Брусліновській Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Солом"янської районної державної адміністрації в м. Києві Управління Пенсійного Фонду України в Солом"янському районі м. Києва, про визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання провести перерахунок пенсії,
Позивач звернулася до суду з позовом в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 06.05.09, просить визнати неправомірними дії відповідачів щодо нарахування та виплати в заниженому розмірі раніше призначених їй.державної пенсії, додаткової пенсії та щорічної допомоги на оздоровлення як особі, яка є постраждалою від Чорнобильської катастрофи 1-ої категорії, і якій встановлена 2 група інвалідності, за період з 02.07.2006 по 2009 p.p., зобов'язати відповідачів провести перерахунок та виплату за вказаний період зазначених пенсій та допомоги у відповідності з вимогами ст. ст. 48, 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов'язати відповідачів в подальшому проводити виплату пенсій та допомоги у відповідності з вказаними вище нормами закону.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовує тим, що вона є особою, постраждалою внаслідок аварії на Чорнобильській атомній
електростанції, категорія І, інвалідом 2-ої групи, а тому відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ має право на щорічну виплату на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, однак відповідач проводить виплати на оздоровлення в заниженому розмірі, що порушує її права.
Крім того, на підставі Закону № 796-ХІІ їй призначено державну пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну її здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України, що також порушує її права.
Позивач стверджує, що статтями 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що вона має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір її пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій. Тому вона звернулася до відповідача щодо проведення відповідного визначення та перерахунку зазначених пенсій, однак отримала відмову.
Просила визнати протиправною вказану відмову та зобов'язати відповідача нарахувати їй пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі
15 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком та стягнути з відповідача 94952 гривень, які не були їй нараховані та виплачені з 02.07.2006 року по 2009 р..
В судовому засіданні позивач та її представник повністю підтримали позовні вимоги і просили їх задовольнити.
Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Солом"янської районної у м. Києві державної адміністрації -не визнала позовні вимоги ОСОБА_1 і просила відмовити в задоволенні позову.
Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат направив до суду свої письмові заперечення в яких зазначив, що вимоги позивача до Центру є безпідставними, оскільки Центр ніяким чином не порушував права та законні інтереси позивача, тому просять в задоволенні позовних вимог відмовити. Справу розглядати без участі представника Центру.
Головне управління соціального захисту населення також направив до суду свої письмові заперечення в яких зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає і просить відмовити в задоволенні позову.
Відповідач Управління пенсійного фонду України в Солом"янському районі м. Києва не направив до суду свого представника. Про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
Суд відповідно до ч.4 ст. 128 КАС України вважає за можливе розглянути справу у його відсутність на підставі наявних у ній доказів, оскільки у разі неприбуття відповідача суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши подані до суду документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких грунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 4 6 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, її визнано інвалідом II групи. Положеннями статті 14 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" її віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного Фонду України в Солом"янському районі м. Києва і одержує пенсію по інвалідності на підставі статті 54 Закону № 796-ХІІ та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статті 50 цього Закону.
Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до статті 54 цього Закону, в якій наведено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів II групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим восьми мінімальних пенсій за віком (частина 4).
Згідно зі статтею 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам II групи - у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Як передбачено статтею 53 того самого Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Таким чином, вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-14) встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а саме законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов до висновку про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком у відповідності до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов до висновку про те, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Суд не приймає до уваги частину п'яту статті 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі статей 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене суд не приймає до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до частини третьої статті 61 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову відповідача Управління пенсійного Фонду України в Солом"янському районі м. Києва у перерахунку пенсій позивачу за період з 02.07.2006 до початку 2009 р. і приходить до висновку про необхідність зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсій позивачеві відповідно до вимог ст. ст. 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та провести виплату недонарахованої суми пенсій.
Згідно зі статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" інвалідам другої групи, що стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачена щорічна виплата на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Як встановлено судом, за 2006-2008 роки ОСОБА_1
відповідно до заяв призначалися до виплати суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інваліду 2-ої групи.
Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційними Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року не приймалось.
Проте, відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Враховуючи, що відповідач при проведенні нарахування та виплаті позивачу щорічної допомоги на оздоровлення керувався підзаконним актом Постановою Кабінету Міністрів України за № 562, яка не має силу Закону і в цьому випадку пріоритетним є застосування Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій відповідача щодо нарахування та виплати зазначеної вище допомоги на оздоровлення в меншому ніж передбачено Законом розмірі.
За таких обставин, з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними актами, суд дійшов до висновку про необхідність зобов'язати відповідача Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації провести нарахування та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення у відповідності із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача про те, що відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХІІ порядок застосування цього Закону визначається Кабінетом Міністрів України, рішення якого, відповідно до ст. 117 Конституції України, є обов'язковим до виконання, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.
Законом України -"Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений Законом.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України вже у 2006 році доповнила Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" статтею 11, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон № 231-V від 5 жовтня 2006 року).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 15 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача про те, що в задоволенні позову за період з 2006 по 2001 роки повинно бути відмовлено в зв'язку з порушенням позивачем строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, а відповідно до вимог визначених ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Суд вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача у частині зобов'язання відповідача і на майбутнє виплачувати підвищення до пенсії, виходячи із розміру 15 % мінімальної пенсії за віком, згідно ст. 54 Закону, державної пенсії не менше 8 мінімальних пенсій за віком та виплачувати щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки ці вимоги не грунтуються на нормах діючого законодавства, т.я. судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання і воно не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.
На підставі викладеного, керуючись Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. ст. 10, 11, 14, 128, 159, 160, 62, 163 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2006, 2001, 2008 роки у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Зобовязати Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2006, 2001, 2008 роки у відповідності із ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за виключенням вже проведених виплат.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в Солом'янському районі м. Києва щодо відмови в перерахунку та виплаті ОСОБА_1 раніше призначених їй державної пенсії та додаткової пенсії за період з 02.07.2006 року до 31.12.2008 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Солом"янському районі м. Києва провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 02.07.2006 р. до 31.12.2008 року за виключенням вже проведених виплат.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 -відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови.