про повернення позовної заяви
15.02.11 Справа №5021/351/2011.
Господарський суд Сумської області у складі судді Резніченко О.Ю., розглянувши матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний гіпермаркет», м. Київ
до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Суми
про визнання права власності
Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобільний гіпермаркет» звернувся до суду з позовною заявою б/н б/д, в якій просить суд визнати законним та таким, що відповідає державним будівельним нормам та правилам, самовільно збудовані нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за позивачем право власності на самовільно збудовані нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до ч.1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Так, у відповідності до п.п. “а” п.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” зі змінами та доповненнями, із заяв майнового характеру, державне мито сплачується в розмірі 1 відсотку від ціни позову, але не менше 6 (шести) неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн. 00 коп.) і не більше 1 500 (тисячі пятисот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25 500 грн. 00 коп.), а згідно п.п. «в» п. 2 ст.3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України вбачається, що із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів державне мито сплачується в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (85 грн. 00 коп.).
Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.04.2008 р. N01-8/241 “Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 N01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”, у позовах про визнання права власності державне мито визначається з урахуванням 1% вартості спірного майна але не менше 6 (шести) неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн. 00 коп.) і не більше 1 500 (тисячі п'ятисот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25 500 грн. 00 коп.).
Проте, позивачем не подано належних доказів сплати державного мита у встановленому законом розмірі, оскільки до матеріалів справи ним прикладено тільки квитанцію №ПН6210 від 07.02.2011р. про сплату держмита в сумі 85 грн. 00 коп.
Тобто, позивач сплатив держмито за одну вимогу немайнового характеру, а в підтвердження слати держмита за другу вимогу немайнового характеру ним додано квитанцію №ПН6213 від 07.02.2011р. про сплату держмита тільки в розмірі 40 грн. 00 коп., а не 85 грн. 00 коп.
Крім цього, позивачем не подано доказів сплати державного мита з урахуванням вартості спірного майна.
Відповідно до п. 4 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати державного мита у встановленому законом розмірі.
За таких обставин позовну заяву і додані до неї документи слід повернути заявникові.
Позивачу доводиться, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущенного порушення.
Керуючись п. 4 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні матеріали повернути позивачу.
Додаток: позовна заява на 3-х арк., з додатками на 32 аркушах, у тому числі квитанція №ПН6210 від 07.02.2011р. на 1 арк., квитанція №ПН6214 від 07.02.2011р. на 1 арк., квитанція №ПН6213 від 07.02.2011р. на 1 арк., фіскальний чек №5873 від 08.02.2011р. на 1 арк.
Суддя О.Ю. Резніченко
Суддя Резніченко Олена Юріївна