"09" лютого 2011 р.Справа № 20/148-10-5158
За позовом: Державного підприємства „Білгород-Дністровський морський торговельний порт”
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про визнання недійсним правочину
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_3 -паспорт серії НОМЕР_1.
У судовому засіданні 26.01.2011р. було оголошено перерву відповідно до ст.77 ГПК України.
Суть спору: Позивач - Державне підприємство "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про надання послуг від 06.04.2010 р. № 105-ХД.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вказаний договір є недійсним внаслідок його вчинення під впливом обману, оскільки відповідач, надавши для участі у тендері сертифікат аудитора, при укладенні договору приховав той факт, що він не внесений до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, у зв'язку з чим не може надавати аудиторські послуги.
Крім того, позивач посилається на те, що в порушення вимог „Положення про закупівлю товарів, робіт послуг за державні кошти”, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2008р. № 921, закупівля послуг шляхом запиту цінових пропозицій здійснена портом за відсутністю закупівлі послуг в річному плану закупівлі, а оформлена тендерна документація не відповідає вимогам „Положення про закупівлю товарів, робіт послуг за державні кошти”, що встановлено актом Об'єднаного Білгород-Дністровського контрольно-ревізійного відділення КРУ в Одеській області від 29.09.2010р. № 920-15/126.
У судове засідання 9.02.2010р. представник позивача не з'явився, незважаючи на належне повідомлення про час та місце судового засідання безпосередньо під підпис у судовому засіданні 26.01.2011р., надіславши до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю у судовому засіданні в Одеському окружному адміністративному суді.
Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного:
Згідно до чинного господарського процесуального законодавства інститут представництва юридичної особи не є безпосередньо пов'язаним з особистістю будь-якого окремого представника. Таким чином, позивачі, які є юридичними особами, не позбавлені права направити до суду іншого представника для забезпечення захисту своїх інтересів, надавши при цьому відповідну довіреність.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с.36), право представляти інтереси позивача у судових органах має також ОСОБА_4 на підставі довіреності від 17.05.2010р. Наведене свідчить про наявність у позивача можливості направляти до суду як мінімум двох різних представників для забезпечення захисту своїх інтересів, а отже, незважаючи на судове засідання у Одеському окружному адміністративному суді, позивач мав можливість направити у судове засідання, про час та місце якого він був повідомлений заздалегідь, іншого представника.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тим більше, що строк розгляду справи вже було продовжено саме за клопотанням представника позивача на 15 днів відповідно до ст.69 ГПК України.
У судовому засіданні 9.02.2011р. відповідач проти позову заперечував, вказуючи, що заявленим позовним вимогам вже була надана правова оцінка при вирішенні справи №22/145-10-3555. Прийнятим у вказаній справі рішенням від 6.10.2010р., яке було залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями, у позові відмовлено з підстав його необґрунтованості. З урахуванням викладеного, відповідач просив провадження у справі припинити з підстав, передбачених п.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Враховуючи, що підстави заявлення позову у справі №22/145-10-3555 (вчинення правочину особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також невідповідність договору нормам чинного законодавства) та у даній справі (вчинення правочину внаслідок введення в оману) є різними, суд вважає за необхідне розглянути справу по суті.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні докази у сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Зазначене право позивача цілком кореспондується з обов'язком суду порушити провадження за оформленими належним чином позовами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Аналізуючи доводи позивача про недійсність спірного договору як такого, що укладено внаслідок введення в оману, суд зазначає наступне.
Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним; обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. При цьому, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
У відповідності до ст. 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів лежить на стороні, яка посилається на відповідні обставини як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Як свідчать матеріали справи, між ДП „Білгород-Дністровський морський торговельний порт” (замовник) та ФОП ОСОБА_3 (виконавець) укладено договір про надання послуг від 06.04.2010 р. № 105-ХД, згідно з яким позивач дав завдання, а відповідач прийняв на себе обов'язки у відповідності із завданням позивача надавати останньому за плату послуги з проведення фінансової перевірки спільної діяльності (ДК 016-97 74.12.1), на підставі первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, з наступних питань:
- перевірка повноти наявності первинних документів фінансово-господарської діяльності відповідно до договору про сумісну діяльність №774/2003 від 26.03.2003 року;
- достовірність відображення витрат та доходів в бухгалтерських регістрах обліку фінансово-господарської діяльності відповідно до договору про сумісну діяльність №774/2003 від 26.03.2003 року;
- достовірність відображення в податкових та фінансових звітах результатів фінансово-господарської діяльності відповідно до договору про сумісну діяльність №774/2003 від 26.03.2003 року.
В якості доказів, що підтверджують відповідну кваліфікацію (вказаний факт був також встановлений судом при розгляді справи №22/145-10-3555), відповідачем було надано сертифікат серії КП № 0053, згідно з яким ОСОБА_3 присвоєна кваліфікація консультанта з податків і зборів з правом здійснення консультаційних послуг фізичним і юридичним особам, незалежно від форм власності з питань застосування законодавства з податків і зборів (а.с.51), свідоцтво від 24.04.2009р. № 216, з якого вбачається, що ОСОБА_3 присвоєно кваліфікацію судового експерта з правом проведення економічних експертиз зі строком дії до 24.04.2010р. (а.с.51); сертифікат Аудитора серії А №000645 зі строком дії до 25.01.2015р., за яким ОСОБА_3 присвоєна кваліфікація аудитора із правом здійснення аудиту підприємств та господарських товариств, за винятком банків (а.с.52).
За таких обставин, суд вважає, що оскільки вказаний договір не є договором на проведення аудиту, а відповідачем були надані документи, що підтверджують належну кваліфікацію для надання послуг з проведення фінансової перевірки сумісної діяльності, суд доходить висновку про недоведеність позивачем, в порушення ст.33 ГПК України, обставин, що входять до предмету доведення при визнанні договору недійсним, як такого, що вчинено внаслідок введення в оману (ст.230 ЦК України).
Посилання позивача на те, що в порушення вимог „Положення про закупівлю товарів, робіт послуг за державні кошти”, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2008р. № 921, закупівля послуг шляхом запиту цінових пропозицій здійснена портом за відсутністю закупівлі послуг в річному плану закупівлі, а оформлена тендерна документація не відповідає вимогам „Положення про закупівлю товарів, робіт послуг за державні кошти”, що встановлено актом Об'єднаного Білгород-Дністровського контрольно-ревізійного відділення КРУ в Одеській області від 29.09.2010р. № 920-15/126, не приймаються судом до уваги з урахуванням меж судового розгляду, оскільки, по-перше, не свідчать про введення позивача в оману, а по-друге, вже були оцінені судом при розгляді справи №22/145-10-3555.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено факт невідповідності оспорюваного правочину вимогам ст.203 ЦК України, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про надання послуг від 06.04.2010р. № 105-ХД, укладеного між ДП „Білгород-Дністровський морський торговельний порт” та ФОП ОСОБА_3, слід відмовити із покладенням судових витрат на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У позові відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Суддя Щавинська Ю.М.
Повне рішення складено 14.02.2011р.