категорія №3.4
Іменем України
09 лютого 2011 року Справа № 2а-9804/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ципко О.В.,
суддів: Каюди А.М., Секірської А.Г.,
при секретарі: Бородіній І.Ю.,
в присутності сторін:
від позивача: не з'явився,
представника відповідача Державної судової адміністрації України: Музики С.В.,
представника відповідача Міністерства фінансів України: не з'явився,
представника відповідача територіального Управління державної судової адміністрації в Луганській області: Музики С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, територіального Управління державної судової адміністрації в Луганській області про визнання незаконною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, зробити перерахунок та виплату заробітної плати,-
13 грудня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулася з позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, територіального Управління державної судової адміністрації в Луганській області, у якому просила суд зобовязати територіальне Управління державної судової адміністрації в Луганській області провести з 31.01.07р. перерахунок та сплату розміру її заробітної плати у відповідності з ст.44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року та зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості з заробітної плати, починаючи з 31.01.07р. по день звернення до адміністративного суду та на виплату самої заробітної плати, починаючи з дня звернення до суду у встановленому ст.44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.05р. № 865 розмірі.
22 грудня 2010 року позивачка надала до суду уточнений позов, в якому просила визнати незаконною бездіяльність територіального Управління державної судової адміністрації в Луганській області щодо не проведення перерахунку її заробітної плати з урахуванням усіх складових у період з 31.01.07 р. по 31.12.10р. відповідно до ст.44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року; визнати незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування її заробітної плати з урахуванням усіх складових у період з 31.01.07р. по 31.12.10р. відповідно до ст.44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року; визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування її заробітної плати з урахуванням усіх складових у період з 31.01.07р. по 31.12.10р. відповідно до ст.44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року; зобов'язати територіальне Управління державної судової адміністрації в Луганській області провести перерахунок та сплату розміру заробітної плати з урахуванням усіх складових у період з 31.01.07р. по 31.12.10р. відповідно до ст.44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року; зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати витрати на виплату заборгованості з заробітної плати з урахуванням усіх складових у період з 31.01.07р. по 31.12.10р. відповідно до ст.44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.05р. № 865 розмірі; зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити територіальному Управлінню державної судової адміністрації в Луганській області з єдиного рахунку Державного бюджету України №35213015004024, відкритого у Державному казначейству України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 31.01.07р. по 31.12.10р. заробітної плати з урахуванням усіх її складових.
У судове засідання позивачка не з'явилася, про дату, місце та час слухання справи була повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі, в якій підтримала уточненні позовні вимоги у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача Державної судової адміністрації України та територіального Управління Державної судової адміністрації в Луганській області з позовними вимогами не погодився, підтримав доводи, викладені у раніше наданих письмових запереченнях, в яких вказано, що асигнування на виплати, що вимагаються позивачем, не були передбачені в Державному бюджеті України на 2007-2010 роки, а тому і в кошторисах видатків відповідних бюджетних установ, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області як розпорядник бюджетних коштів позбавлений можливості витрачати бюджетні кошти на інші цілі та в інших межах, ніж передбачені кошторисами. Фонд заробітної плати використано у повному обсязі відповідно до кошторисних призначень, кредиторська заборгованість відсутня, що підтверджується звітом про виконання загального фонду кошторису установи та звіту про заборгованість бюджетних установ. У зв'язку з відсутністю заборгованості по заробітній платі перед позивачем, його вимоги задоволенню не підлягають.
У судове засідання представник відповідача Міністерства фінансів України не з'явився, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, надав заперечення проти позову в якому заперечував проти задоволення позову та просив проводити розгляд справи без їх участі.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заявлених вимог з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 працює на посаді судді Жовтневого районного суду м. Луганська з 31.01.07р., що підтверджується довідкою від 09.12.10р.(а.с.4)
Відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» від 24.01.07р. № 40/2007 ОСОБА_3 була призначена строком на п'ять років на посаду судді Жовтневого районного суду м. Луганська.
Закон України “Про статус суддів”№ 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
За змістом Закону України “Про статус суддів”, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст.3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995р.), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З урахуванням статусу позивачки - судді місцевого загального суду, як професійного судді, якій гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов'язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3 ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Позивачка є професійною суддею місцевого загального суду і наділена державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України “Про статус суддів”, на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці суддів” затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до п. 5 Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 року набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів викладено у додатку 6 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 “Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці”Луганську область за оплатою праці віднесено до групи “поза групою”.
Таким чином, відповідно до додатку 6 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 року посадовий оклад суддів місцевих загальних судів становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: “Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться”.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 “Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів”в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865”та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.
Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п. 14 ст. 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч.1 ст. 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов'язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України “Про статус суддів”). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України “Про судоустрій України” від 07.02.2002р. № 3018-ІІІ, частина 3 ст. 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов'язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом, в якому працює суддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб'єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов'язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов'язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів -посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб'єктів владних повноважень є "гарантією стабільності суспільних відносин" між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, та є обов'язковою для виконання.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів”в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005р. № 865” та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 856 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
З моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідач зобов'язаний був застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивачки починаючи з 19 серпня 2009 року, та становити у серпні 2009 року 3384 грн. (з 1 по 18 серпня 332 грн. х 7,5/20 робочих днів місяця х 12 робочих днів до 18 серпня + 630 грн. х 7,5/20 х 8 робочих днів з 19 до 31 серпня = 4286,40 грн.), у вересні 2009 року 4725 грн. (630 грн. х 7,5 мінімальних заробітних плат), у жовтні 2009 року -4875 грн., з 1 листопада 2009 року -5580 грн. і т.д.
Тобто, невиплата позивачці заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що нарахування та виплата позивачці заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям.
Відповідно до п. 5 ст. 116 Закону України “Про судоустрій в Україні”, Рада суддів України, розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.
Рішенням Ради суддів України від 27.06.2008 року № 105 зобов'язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865”та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента № 182 від 03.03.2003, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі ст.130 Конституції України та статті 118 Закону України “Про судоустрій України”забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України “Про судоустрій України” встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 року - Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв'язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1243 “Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів”в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865”та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.
В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п. 11 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України).
Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області, як суб'єкт владних повноважень, не вжив заходи щодо корегування посадового окладу позивачки та кошторису суду з урахуванням визнання нечинним п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865” та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.
Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб'єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
На виконання вимог п.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач не надав суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій.
За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, територіального Управління державної судової адміністрації в Луганській області є обґрунтованими та підлягаючими частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального Управління державної судової адміністрації в Луганській області про визнання незаконною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, зробити перерахунок та виплату заробітної плати задовольнити частково.
Визнати незаконною бездіяльність територіального Управління державної судової адміністрації в Луганській області щодо не проведення ОСОБА_3 перерахунку заробітної плати з урахуванням усіх складових у період з 19.08.09р. по 31.12.10р. відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року.
Визнати незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування ОСОБА_3 заробітної плати з урахуванням усіх складових у період з 19.08.09р. по 31.12.10р. відповідно до ст.44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року.
Визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування ОСОБА_3 заробітної плати з урахуванням усіх складових у період з 19.08.09р. по 31.12.10р. відповідно до ст.44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року.
Зобов'язати територіальне Управління державної судової адміністрації в Луганській області провести перерахунок та сплату розміру заробітної плати з урахуванням усіх її складових у період з 19.08.09р. по 31.12.10р. відповідно до ст.44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року.
Зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати витрати на виплату заборгованості з заробітної плати з урахуванням усіх складових у період з 19.08.09р. по 31.12.10р. відповідно до ст.44 Закону України «Про статус судів» від 15.12.1992 року та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.05р. № 865 розмірі.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити територіальному Управлінню державної судової адміністрації в Луганській області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначейству України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 19.08.09р. по 31.12.10р. заробітної плати з урахуванням усіх її складових.
В решті позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
Постанову викладено в повному обсязі та підписано 14.02.2011 року.
Головуючий суддяО.В. Ципко
суддя
суддяА.М. Каюда А.Г. Секірська