справа № 2а-7769/10/0670
категорія 2.11.4
04 листопада 2010 р. м.Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий - суддя Черноліхов С.В. ,
при секретарі - Костарчуку О.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Обербетон Україна" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування податкового повідомлення - рішення,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Обербетон Україна" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування податкового повідомлення-рішення №0004901702/0 від 09.09.2010 р. про визначення податковим органом суми податкового зобов'язання платника податків в сумі 6201,90 грн., а саме: за основним платежем по податку з доходів фізичних осіб - 2067,30 грн., штрафних (фінансових) санкцій - 4134,60 грн. Вважає, що сума податкового зобов'язання по податку з доходів від фізичних осіб та відповідні штрафні (фінансові) санкції на підставі п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» донараховано відповідачем безпідставно, оскільки податковим органом при проведенні перевірки та визначенні порушення вимог пп. 1.20.1 ст. 1 вищезазначеного Закону не було враховано, що громадянин Німеччини ОСОБА_2 працював на підприємстві за трудовим контрактом в період січень-березень 2010 року і в цей час постійно проживав на території України та отримував заробітну плату із якої підприємство, на думку позивача, правомірно утримувало податок з доходів фізичних осіб в розмірі 15 відсотків. Таким чином, вважає податкове рішення протиправним та таким, яке підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представники позивача позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.
Представник відповідача - ДПІ у м. Житомирі до суду не прибув, хоча про час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Суд вважає, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для її розгляду.
Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ДПІ у м. Житомирі проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Обербетон Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 24.07.2008р. по 31.03.2010р. та складено акт перевірки №6647/23-1/36072242/0110 від 30.08.2010 р.
За результатами перевірки правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету встановлені порушення пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1, п. 3.1 ст. 3, п. 7.3 ст. 7, ст. 17, пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
В акті перевірки встановлено, що на момент перевірки на підприємстві відсутнє повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу. Тому, застосування до іноземних осіб ставки оподаткування доходів, встановленої до громадян, що мають статус резидента призвело до заниження податкових зобов'язань позивача по податку з доходів фізичних осіб на суму 2067,30 грн. Відповідач у зв'язку з цим вважає, що оподаткування доходів зазначених осіб повинно було здійснюватися за ставкою, встановленою п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування доходів громадян» (30 %).
На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Житомирі прийняте податкове повідомлення-рішення №0004901702/0 від 09.09.2010 р. про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6201,90 грн., в т.ч. 2067,30 грн. - основного платежу, 4134,60 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.
Пунктом 7.3 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачений подвійний розмір ставки податку, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого зокрема від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів-фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Законом.
Аналіз зазначеної норми доводить що за загальним правилом (суб'єктивним статусом) та з певних видів доходів нерезидент сплачує 30 відсотків.
Відповідно до пункту 1.3 вказаного Закону дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку, або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Види доходів визначені цим же пунктом, серед них підпунктом «д» у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом.
Як видно із акта перевірки та встановлено в судовому засіданні, в період січень-березень 2010 року ТОВ "Обербетон Україна" здійснювалася виплата заробітної плати нерезиденту - громадянину Німеччини ОСОБА_2 на підставі трудового контракту від 21.01.2010 року.
Тобто, у межах спірних відносин має місце виплата доходу позивачем громадянину Німеччини за трудовим контрактом.
Пунктом 9.11 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено оподаткування доходів, одержаних нерезидентами, підпунктом 9.11.3 якого передбачено, що якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.
Встановлено, що нерезидент ОСОБА_2 отримував доход, наведений пунктом 9.11 ст. 9 вказаного Закону. Визначена трудовим контрактом ставка податку 15% (пп. "а" п. 3.1 Контракту) узгоджується з аналізом вищенаведених норм Закону.
Враховуючи зазначене, суд приймає доводи позивача щодо неправомірності застосування подвійної ставки оподаткування до нерезидентів, з огляду на отриманий вид доходу.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що абзац восьмий підпункту 1.20.1 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачає, що достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
На даний час це питання є спірним, оскільки ні Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб", ні інші законодавчі акти України не визначають термін "основне місце проживання" та не встановлюють порядок самостійного визначення фізичною особою основного місця проживання на території України.
Згідно із пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Таким чином, в даному випадку має місце конфлікт інтересів, і відповідно до пп. 4.4.1 вказаного Закону, рішення повинно бути прийняте на користь платника податків.
Суд не приймає доводи відповідача про недотримання фізичною особою - іноземцем ОСОБА_2 вимог Наказу ДПА України від 05.10.2004 р. № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу», з таких підстав.
Зазначений вище Наказ з метою впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, які є працедавцями для іноземців, та осіб без громадянства, дотримання ними вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», керуючись статтею 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», затверджує виключно примірні форми Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу.
Згідно Листа Міністерства юстиції України від 31.12.2009 № 2336-09-24 за результатами правового аналізу наказу ДПАУ від 05.10.2004 № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу» встановлено, що форми зазначених Заяв та Повідомлення є примірними (зразковими) формами, тобто не є обов'язковими до виконання та використовуються виключно за бажанням фізичної особи, у зв'язку з чим та відповідно до пп. «є» п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 p. N 731, на державну реєстрацію не подаються.
Проте, враховуючи викладену в листах ДПАУ від 22.09.2009 p. N 9345/6/17-0716, від 20.10.2009 р. N 22860/7/17-0717, від 04.11.2009 p. N 24216/7/17-0717 правозастосовну практику, цей наказ фактично спрямований Державною податковою адміністрацією до органів державної податкової служби як обов'язковий до виконання.
Відповідно до вказаного вище Листа Міністерства юстиції України пропонується скасувати зазначений наказ, розробити в межах повноважень відповідний нормативно-правовий акт із зазначеного питання, узгодити його із заінтересованими органами та подати на державну реєстрацію до Міністерства юстиції у встановленому законодавством порядку.
За таких обставин суд вважає, що в діях позивача не вбачається наявності ознак порушення вимог податкового законодавства, а тому і підстав для донарахування йому податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення, тому позов підлягає задоволенню.
Керуючись Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб", ст.ст. 86, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі від 09.09.2010 року №0004901702/0.
Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Обербетон Україна" з Державного бюджету України 3 грн. 40 коп. понесених судових витрат.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
Уразі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: С.В. Черноліхов
Повний текст постанови виготовлено: 09 листопада 2010 р.