73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
10.02.2011 Справа № 3/8-11
Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом : фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Нова Каховка Херсонської області
до підприємства "Віта СЛС "Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України", с. Більшовик Голопристанського району Херсонської області
про стягнення 21636 грн. 31 коп.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув
від відповідача: не прибув.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулась до суду з позовом про стягнення з підприємства "Віта СЛС "Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" (відповідач) заборгованості у сумі 21636 грн. 31 коп., з яких: 18625,96 грн. - основний борг, 961,09 грн. - пеня, 186,76 грн. - 3% річних, 1862,5 грн. - штраф.
Представник позивача в судове засідання не з»явився, направив клопотання про підтримання позовних вимог в повному обсязі та розгляд справи за його відсутністю.
Відповідач не скористався своїм правом на судовий захист: в судове засідання не прибув, витребуваних документів не надав, причини неявки не повідомив. Направлена на його юридичну адресу (75655, Херсонська область, Голопристанський район, село Більшовик, вул..Приморська, будинок 50) ухвала про порушення справи повернулася з відміткою поштового відділення: «за закінченням терміну зберігання». Враховуючи викладене, відповідач вважається належним чином повідомленим про дату і місце розгляду справи, тому суд, у відповідності до ст..75 ГПК України, проводить її розгляд за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, суд
Між Приватним підприємцем ОСОБА_1 (позивач, постачальник) та Підприємством "Віта СЛС "Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" (відповідач, покупець) укладено договір №174 від 01.06.2010 р. (далі -Договір), за умовами якого позивач зобов»язується передати у власність покупця, а покупець зобов»язується прийняти та оплатити товар згідно накладних, які є невід»ємною частиною цього Договору.
Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.
Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.
Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.
В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач за накладними:
- №НШП-0077706 від 29.05.2010 року на суму 6214,80 грн.;
- №НШП-0077830 від 01.06.2010 року на суму 169,32 грн.;
- №НШП-0078117 від 02.06.2010 року на суму 234,68 грн.;
- №НШП-0079788 від 12.06.2010 року на суму 684,40 грн.;
- №НШП-0079386 від 09.06.2010 року на суму 618,96 грн.;
- №НШП-0079397 від 08.06.2010 року на суму 2492,03 грн.;
- №НШП-0080014 від 14.06.2010 року на суму 5706,24 грн.;
- №НШП-0080613 від 18.06.2010 року на суму 1994,15 грн.;
- №НШП-0080180 від 15.06.2010 року на суму 874,00 грн.;
- №НШП-0081214 від 25.06.2010 року на суму 3395,10 грн.;
- №НШП-0082388 від 03.07.2010 року на суму 2514,84 грн.
передав відповідачу товар на загальну суму 24898,52 грн.
Враховуючи викладене, суд констатує, що позивач виконав свої зобов»язання за договором щодо передачі товару у власність відповідача.
До матеріалів справи позивачем надано накладні на загальну суму 533,76 грн. в якості підтвердження повернення товару відповідачем:
- №НШП-2719 від 26.06.2010 року на суму 11,16 грн.;
- №НШП-2572 від 19.06.2010 року на суму 46,60 грн.;
- №НШП-2142 від 01.06.2010 року на суму 476,00 грн.;
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 4.2. Договору відповідач повинен був розрахуватися з постачальником протягом 14 календарних днів з дати отримання товару.
Матеріали справи свідчать, що 30.08.2010 року відповідач розрахувався за продукцію, отриману за накладною №НШП-0077706 від 29.05.2010 року на суму 6214,80 грн., в сумі 5738,80 грн. (банківська виписка - а.с.30).
Таким чином, в результаті неналежного виконання договірних зобов'язань з боку відповідача утворилась заборгованість в сумі 18625,96 грн.
Доказів оплати заборгованості відповідач суду не наддав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 18625,96 грн. основного боргу за Договором заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню.
Відповідно до п.7.2. Договору в разі порушення строків оплати, передбачених п.4.2. Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого в строк товару за кожний день прострочки, у випадку затримання оплати вартості товару строком, більше ніж 30 днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф в розмірі 10 % від вартості неоплаченого в строк товару.
Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.
Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 961,09 грн. пені за період з 01.08.2010 р. по 30.11.2010 р.
Суд погоджується з розрахунком позивача та задовольняє позовні вимоги в частині стягнення пені в повному обсязі.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 1862,50 грн. штрафу.
Враховуючи, що позивач реалізував у повному обсязі встановлену діючим законодавством відповідальність за порушення грошового зобов»язання з боку відповідача шляхом стягнення річних та пені, та той факт, що відповідач є членом союзу організацій інвалідів України, - суд дійшов висновку відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 1862,50 грн.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача три відсотки річних з простроченої суми.
Суд перевірив розрахунки в частині стягнення 3 % річних в сумі 186,76 грн. за період з 01.08.2010 р. по 30.11.2010 р. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов»язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача та позивача пропорційно розміру задоволенних позовних вимог.
На підставі ст.ст.525, 526, 530, 549, ч.2 ст.625 ЦК України, ст.230 ГК України та керуючись, ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Підприємства «Віта СЛС»Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»(75655, Херсонська область, Голопристанський район, село Більшовик, вул..Приморська, будинок 50, р/р 26003990001 банк невідомий, МФО 331489, код ЄДРПОУ 30556994) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в ХФ АКБ «Форум», МФО 342252, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 18625,96 грн. боргу, 961,09 грн. пені, 186,76 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 197,74 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 215,68 грн.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.В.Людоговська