03 червня 2026 рокусправа № 380/18160/25
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А. Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога Фуд" до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога Фуд" код ЄДРПОУ 44860440, адреса: 01054, м.Київ, вул. Дмитрівська, 44А/6/11 до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, адреса: 79016, м.Львів, вул. Т. Костюшка, 1, у якій просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Львівської митниці Держмитслужби України про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/000171/1 від 14.05.2025.
З метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту товарів, позивачем було подано до митного оформлення митну декларацію, за наслідками розгляду яких відповідач прийняв оскаржувані рішення. На думку позивача, відповідач безпідставно здійснив коригування митної вартості задекларованого ним товару, внаслідок чого митна вартість товару зросла. Звертає увагу на те, що основним методом визначення митної вартості товарів є визначення такої за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм Митного кодексу України. Зазначає, що заявлена позивачем митна вартість підтверджується інвойсом, платіжними дорученнями про сплату повної вартості товару, прайс-листом, калькуляціями ціноутворення, тощо. Зауваження митного органу щодо розбіжностей та неповноти інформації є безпідставними та не свідчать про неповноту чи недостовірність відомостей щодо митної вартості імпортованих товарів, що вказані у поданих документах.
Позивач вважає, що інформація щодо митної вартості іншого товару, відмінного від задекларованого позивачем, не могла слугувати підставою для коригування відповідачем митної вартості товару. З огляду на викладене, позивач вважає рішення відповідача про коригування митної вартості протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
25.09.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товару, відповідно до частини п'ятої статті 54 МК України митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Під час здійснення митного контролю відповідач опрацював інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. За результатами проведеного опрацювання встановлено, порушення при поданні митної декларації, а саме: - згідно з п.6.3 контракту PF/VKP001 від 08.07.2022 року Постачальник надає Покупцю документи: специфікація. Відповідний документ до митного оформлення не подавався.- відповідно до п. 4.2 контракту умови оплати зазначаються в рахунку. в рахунку VK25/0231 від 24.02.2025 року умовами оплати зазначено 100% передоплата. Надане до митного оформлення платіжне доручення 00789020250414 датоване 14.04.2025 року, що не відповідає погодженим умовам оплати та засвідчує існування інших платіжних документів, які до митного оформлення не подавалися.- Залізнична накладна 31517376 складена 29.04.2025 року та засвідчує завантаження контейнера на станції Глівіце. Проте контейнер виїхав з порту Ґданська 25.04.2025. Транспортні документи на відрізку Ґданськ-Глівіце до митного оформлення не подано, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 53 МКУ; Відповідно до пункту 5.1 договору на перевезення UA00251386 від 12.08.2022 Замовник зобов'язаний здійснити попередню оплату. У рахунках на перевезення 5653479191, 5653479192, 5653479193 від 16.04.2025 зазначено "оплата негайно". Банківські документи про оплату до митного оформлення не подавались, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 53 МКУ та наказу Мінфіну від 24.05.2012 №599; Надані рахунки 5653479191, 5653479192, 5653479193 від 16.04.2025 містять відомості про витрати покупця на доставку контейнера до залізничної станції Мостиська-2. Проте, така знаходиться на території Польщі, а в Україну товар був ввезений автомобілем з дрн BO5168EA/BO7479XT, про що свідчать відмітка митниці на CMR від 08.05.2025 б/н та відомості, внесені до ПІК "Журнал пункту пропуску". Таким чином, покупець поніс також витрати на завантаження контейнера на транспортний засіб та його перевезення до пункту пропуску на митну територію України. Відповідно до вимог ч. 10 ст. 58 МКУ такі витрати є складовою митної вартості та мали бути додані при розрахунку. Однак, документи, що засвідчували б суму таких витрат, до митного оформлення не подавалися, а самі витрати не були додані при розрахунку митної вартості. Таким чином, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Отже, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
25.09.2025 представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, яке обґрунтоване тим, що зазначене необхідне для остаточного визначення предмета спору та характеру спірних відносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу, з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; визначення порядку розгляду справи, вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 09.09.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Ухвалою від 06.10.2025 суд відмовив повністю у клопотанні представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
13 травня 2025 року з метою митного оформлення ввезеного на територію України товару, а саме - ананаси ІІІ гатунку, консервовані без додавання спирту, з вмістом цукру 16%, в упаковках масою нетто не більше 1 кг: кільця ананасу у легкому сиропі, у жерстяних банках 24*580мл, об'єм банки 580мл (540г) - 1350ящ. Термін придатності: 18.02.2029. Не містить ГМО. Країна виробництва ТН (Таїланд). Торгівельна марка: TROPIC LIFE. Виробник V&KPineapple Canning Co., Ltd, уповноваженим представником ТОВ "ПЕРЕМОГА ФУД" було подано електронну митну декларацію № 25UA209120008010U0 від 13.05.2025 з вартістю товару згідно рахунку 5,50 дол. США/коробку.
Після консультацій між декларантом та митним органом, відповідач прийняв оскаржене рішення № UA209000/2025/000171/1 від 14.05.2025, яким скоригував митну вартість товару за резервним методом на рівні 1,249 дсл. США /кг.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо коригування митної вартості, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
і. Вихідні положення
Частина друга статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР визначає обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
“На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.
“У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Перевіряючи оскаржене рішення на предмет відповідності критеріям правомірності, суд зазначає наступне.
Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналізуючи оскаржене рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункту 36, від 01.07.2003 вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Надаючи оцінку правомірності рішенню відповідача про коригування митної вартості товарів, суд виходить з наступного.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів регулюються, серед іншого Митним кодексом України у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - МК України).
Так, відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частини другої вказаної статті Кодексу, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Частина третя статті 57 МК України передбачає, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм згаданого Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 згаданого Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).
Відповідно до статті 63 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 згаданого Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями згаданої статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях
Відсутність аналізу підстав, за яких митний орган дійшов висновку про коригування митної вартості, унеможливлює прийняття обґрунтованого рішення, адже вказані обставини є ключовими під час дослідження правомірності прийнятого митним органом рішення.
Відтак, надаючи правову оцінку застосуванню контролюючим органу резервного методу коригування митної вартості, суд повинен дослідити те, чи було дотримано умов, за яких митний орган повинен застосовувати методи визначення митної вартості під час коригування вартості, оскільки саме дотримання таких умов в поєднанні з належним обґрунтуванням необхідності їх застосування і є підтвердженням правомірності рішенням. Поряд з цим, порушення будь-якої умови, під час прийняття рішення, є підставою для визнання такого рішення протиправним та скасування.
За таких обставин суд повинен дослідити дотримання умов, за яких виник предмет спору. Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.10.2021 у справі № 140/947/20.
Відтак у вимірі спірних правовідносин суд вважає за доцільне проаналізувати наявність у митного органу підстав для витребування додаткових доказів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару.
iі. Аналіз обґрунтованості виставлення відповідачем вимоги про витребування додаткових документів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості
Стаття 49 МК України визначає, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII згаданого Кодексу та згаданою главою.
Частиною другою статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Частина перша статті 53 МК України визначає, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та додаткових документів на вимогу митного органу наведено у статті 53 Митного кодексу України.
Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Положеннями частини четвертої вказаної статті визначено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.
Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.03.2021 у справі № 809/857/17.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Окрім цього, суд зауважує, що, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 810/3397/16 та від 18.08.2021 у справі №821/1050/17).
Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм згаданого Кодексу.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 згаданого Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 згаданого Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 згаданого Кодексу.
Частиною другою статті 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити 1)обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17, згідно з яким декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
За таких обставин суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що тягар доказування заявленої митної вартості покладається на декларанта.
Резюмуючи надання оцінки наявності у відповідача підстав для витребування додаткових доказів, суд звертає увагу на те, що митний орган, здійснюючи контроль правильності визначення митної вартості, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу, умови чи терміни оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови чи терміни оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю.
Суд встановив, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2025/000171/1 від 14.05.2025 відповідач зазначив, що згідно з п.6.3 контракту PF/VKP001 від 08.07.2022 року Постачальник надає Покупцю такі документи: специфікація. Відповідний документ до митного оформлення не подавався.
Суд висновує про те, що відповідно до вимог Митного кодексу України документи, що підтверджують виробника товару та ТМ, не є документами, що підтверджують митну вартість.
Також слід зазначити, що відповідно до умов контракту ціна товару не поставлена в залежність від якості товару.
Тож ненадання продавцем специфікації, може свідчити про невиконання продавцем умов контракту, проте не може свідчити про заниження митної вартості.
Слід зазначити, що виконання чи не виконання умов договору виходить з договірних правовідносин між позивачем як покупцем та продавцем.
В свою чергу, Львівська митниця не є тим органом на якого законодавством покладено обов'язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 №815/137/17. До того ж, обставини щодо ненадання сертифікату якості та документів, що підтверджують виробника товару та ТМ, можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) продавцем умов договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 у справі № 810/2784/18.
Окрім цього, у оскарженому рішенні відповідач зазначив, що відповідно до п. 4.2 контракту умови оплати зазначаються в рахунку. в рахунку VK25/0231 від 24.02.2025 умовами оплати зазначено 100% передоплата. Надане до митного оформлення платіжне доручення 00789020250414 датоване 14.04.2025, що не відповідає погодженим умовам оплати та засвідчує існування інших платіжних документів, які до митного оформлення не подавалися.
Суд висновує про те, що нездійснення передоплати може свідчити про невиконання покупцем умов контракту, в частині розрахунків між сторонами, проте не може свідчити про заниження митної вартості.
Суд також звертає увагу на те, що виконання контракту є цивільно-правовою категорією, яка самостійно визначається сторонами договірних відносин, виходячи із конкретного змісту цивільно-правового зобов'язання. Відповідач в оскарженому рішенні не обґрунтував, яка саме норма закону уповноважує посадову особу митниці визначати момент повного виконання зобов'язання. Крім цього, суд не встановив правового зв'язку між обставиною щодо своєчасності виконання контракту та її впливу на визначення митної вартості товару. Тобто, відповідач не є тим органом, на якого законодавством покладено обов'язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 №815/137/17.
Суд встановив, що в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що залізнична накладна 31517376 складена 29.04.2025 та засвідчує завантаження контейнера на станції Глівіце. Проте контейнер виїхав з порту Ґданська 25.04.2025. Транспортні документи на відрізку Ґданськ-Глівіце до митного оформлення не подано, що є порушенням вимог ч. 2 ст.53 МКУ. Відповідно до пункту 5.1 договору на перевезення UA00251386 від 12.08.2022 Замовник зобов'язаний здійснити попередню оплату. У рахунках на перевезення 5653479191, 5653479192, 5653479193 від 16.04.2025 зазначено "оплата негайно". Банківські документи про оплату до митного оформлення не подавались, що є порушенням вимог частини другої статті 53 МК України та наказу Мінфіну від 24.05.2012 №599; Надані рахунки 5653479191, 5653479192, 5653479193 від 16.04.2025 містять відомості про витрати покупця на доставку контейнера до залізничної станції Мостиська-2. Проте, така знаходиться на території Польщі, а в Україну товар був ввезений автомобілем з дрн BO5168EA/BO7479XT, про що свідчать відмітка митниці на CMR від 08.05.2025 б/н та відомості, внесені до ПІК "Журнал пункту пропуску". Таким чином, покупець поніс також витрати на завантаження контейнера на транспортний засіб та його перевезення до пункту пропуску на митну територію України. Відповідно до вимог частини десятої статті 58 МК України такі витрати є складовою митної вартості та мали бути додані при розрахунку. Однак, документи, що засвідчували б суму таких витрат, до митного оформлення не подавалися, а самі витрати не були додані при розрахунку митної вартості.
Суд з цього приводу зазначає, що відповідно до умов Договору № UA00251386 на перевезення зовнішньоторговельних вантажів від 12.08.2022 перевізник здійснює міжнародне морське і інтермодальне перевезення (п.1. Договору).
Розділ 3 Договору передбачає основні обов'язки перевізника, що включають також: морське транспортування контейнерів; вивантаження завантаження контейнерів з вантажівок: перевантаження контейнерів із судна на судно в порту (портах) перевантаження; розвантаження контейнерів з останнього судна в порту призначення; наземне транспортування контейнерів підрядниками Перевізника до кінцевого пункту призначення.
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.06.2023 року у справі №380/1221/2020, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Досліджуючи питання доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно умов Митного кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема у постанові від 31.05.2019 року у справі №804/16553/14, вказав, що якщо закон не визначає доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів.
Як встановив суд, декларант надав договір № UA00251386 на перевезення зовнішньоторговельних вантажів від 12.08.2022, довідку № 526 від 21.04.2025 про транспортні витрати, рахунки на оплату 5653479191, 5653479192, 5653-79193 від 16.04.2025; CMR № б/н від 08.05.2025.
Отже, декларант надав необхідні товаросупровідні документи, які підтверджують транспортні витрати, відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення».
Окрім цього, щодо оплати послуг, суд повторно вказує на те, що нездійснення передоплати може свідчити про невиконання умов контракту, в частині розрахунків між сторонами, проте не може свідчити про заниження митної вартості.
Суд також звертає увагу на те, що виконання контракту є цивільно-правовою категорією, яка самостійно визначається сторонами договірних відносин, виходячи із конкретного змісту цивільно-правового зобов'язання. Відповідач в оскарженому рішенні не обґрунтував, яка саме норма закону уповноважує посадову особу митниці визначати момент повного виконання зобов'язання. Крім цього, суд не встановив правового зв'язку між обставиною щодо своєчасності виконання контракту та її впливу на визначення митної вартості товару. Тобто, відповідач не є тим органом, на якого законодавством покладено обов'язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 №815/137/17.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо неподання позивачем додаткових документів до митного оформлення з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 53 МК України митний орган має право у виняткових випадках на витребування додаткових документів.
В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №809/872/17.
Неподання декларантом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами.
Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Суд враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №826/8799/16, від 19.12.2019 у справі №810/5295/15, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16.
Суд вважає, що твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач не надав витребувані відповідачем додаткових документів, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов'язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці відповідно до частини третьої статті 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.
Відтак, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.
Повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статею 53 МК України. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації. Суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду справа № 809/857/17 від 02.03.2021; справа № 804/150/16 від 05.07.2022.
При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення (у цьому випадку рішення про відмову у митному оформленні товару за ціною позивача); відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
У свою чергу декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено органом доходів і зборів. Суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 справа №803/916/17 та від 08.10.2019 справа №803/776/17.
Відповідач безпідставно поставив під сумнів митну вартість товару зазначену позивачем та, як наслідок, весь поданий перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару.
iii. Щодо застосування резервного методу
Частина друга статті 55 МК України визначає, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1)обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Зазначені висновки випливають, зокрема, з приписів пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, за яким у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, відображеною у постанові від 18.08.2021 у справі № 160/4944/19 та у постанові від 04.11.2021 у справі №120/2634/19-а.
Суд встановив, що у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/000171/1 від 14.05.2025 джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала митна вартість за МД 25UA403070003761U2 від 29.04.2025 (здійснено митне оформлення консервованих ананасів вироблені тим самим виробником, іншої торгової марки, у відмінному фасуванні) - 1,249 дол. США за кг, що свідчить про здійснення коригування митної вартості товарів за методом 2ґ.
Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 у справі № 816/1199/15, висловив позицію, згідно з якою у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
У всіх випадках, де посадові особи митниці брали за основу попередньо оформлені митні декларації, партії товарів не були співрозмірні з тими, що імпортувались нами, умови поставок були різними, однак жодного коригування проведено не було.
З урахуванням викладеного, суд висновує про протиправність рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/000171/1 від 14.05.2025, у зв'язку з чим таке необхідно скасувати.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
V. Судові витрати
Відповідно до положень статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
У позовній заяві позивач заявив про розподіл судових витрат, яке мотивоване тим, що позивачем разом із документами, які виготовлені на іноземній мові, надає належним чином їх переклад на державну мову. А це спричинило додаткові витрати на послуги перекладача в розмірі 3220,0 грн. (рахунок № 95 від 15.08.2025, платіжна інструкція № 579 від 26.08.2025). Враховуючи імперативні приписи частини другої статті 325, частини п'ятої статті 338 Митного кодексу України, а також з врахуванням позиції ВСУ, що викладена у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 910/11153/17 позивач вважає, що відповідач зобов'язаний компенсувати витрати на правничу (правову) допомогу, пов'язану із судовим оскарженням таких дій в розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. (п. 1 ч.3 ст. 132 КАС України).
Відповідач заперечень на вказану заяву не подав.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з такого.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз згаданих положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Проте представник позивача не надав суду документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу. У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне відмовити у заяві представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо судових витрат, пов'язаних із залученням перекладача, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 132 КАС України до судових витрат належать витрати, пов'язані із залученням, зокрема, перекладачів.
Позивач на підтвердження витрат, понесених у зв'язку із залученням перекладача надав рахунок № 95 від 15.08.2025 та платіжну інструкцію № 579 від 26.08.2025.
Згаданий рахунок складений позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 і у ньому зазначено, що позивачу надані послуги письмового перекладу документів до інвойсу у кількості 11 стор./док.
Суд зазначає, що з такого рахунку неможливо визначити, які конкретно документи перекладались та відповідно визначити їх відношення до доказів у межах предмету спору.
З таких підстав, суд висновує, що немає підстав вважати, що витрати, понесені із залученням перекладача, пов'язані із цією справою. Тому суд відмовляє позивачу у відшкодуванні витрат з оплати послуг перекладу у розмірі 3220,00 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога Фуд" до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/000171/1 від 14.05.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, адреса: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога Фуд" код ЄДРПОУ 44860440, адреса: 01054, м.Київ, вул.Дмитрівська, 44А/6/11 судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович