05 червня 2026 року м. Ужгород№ 260/1307/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Керівника Ужгородської окружної прокуратури (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Небесної Сотні, буд.6, код ЄДРПОУ 02909967) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Швабська, буд. 14, код ЄДРПОУ 38015668) до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 04053699) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії , -
Керівник Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, в якій просить: 1) Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо незабезпечення ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища, розташованого в місті Ужгород по вул. Гранітна в межах географічних координат 48.621809 22.332087-48.620869 22.329511; 2) Зобов'язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради вжити заходів з ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища, розташованого в місті Ужгород по вул. Гранітна в межах географічних координат 48.621809 22.332087- 48.620869 22.329511.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області проведено обстеження на території Ужгородської територіальної громади Закарпатської області та м. Ужгород щодо забезпечення належного контролю з управління відходами органами місцевого самоврядування. За результатами проведення зазначеного заходу екологічного контролю складено Акт обстеження території від 08.04.2025 року. Обстеженням встановлено, що на території м. Ужгород по вул. Гранітна та по вул. Прикордонна виявлено несанкціоноване стихійне сміттєзвалище, наявність якого призвело до засмічення та забруднення земельних ресурсів на території Ужгородської територіальної громади, шляхом складування твердих побутових відходів на відкритому ґрунті, заходів щодо його ліквідації Ужгородською міської радою не вжито. Відсутність з боку Ужгородської міської ради контролю за додержанням природоохоронного законодавства, а також неналежна реалізація інших повноважень у сфері управління з відходами призвели до засмічення та забруднення земель, у зв'язку з чим довкіллю заподіяну шкоду. Позивач зазначає, що саме виконавчий комітет Ужгородської міської ради наділений повноваженнями та обов'язками щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах міста Ужгород, передачі відходів, власник яких не встановлений, суб'єктам господарювання у сфері управління відходами для їх оброблення.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв'язку з тим, що факт перебування несанкціонованого сміттєзвалища на території м. Ужгород не підтверджує, що відповідач є власником відходів, які розміщено на ньому, а тому, за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження вчинення прокурором або Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області дій, спрямованих на встановлення власника відходів, розміщених на земельній ділянці в межах географічних координат 48.621809 22.332087- 48.620869 22.329511, висновок про необхідність застосування до відповідача положення пункту 1 частини п'ятої статті 12 та пункту 8 частини першої статті 25 Закону №2320-IX є передчасним.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що обов'язок встановити власника (утворювача) відходів в силу приписів Закону України «Про управління відходами» та Порядку виявлення та обліку безхазяйних відходів покладено саме на відповідача, а не на прокуратуру, яка звернулася до суду за захистом інтересів держави з метою ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища. Відтак, вимога про надання Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області та прокурором доказів дотримання ними порядку виявлення та обліку відходів власник, яких не встановлений є неправомірною, оскільки згідно із положеннями Закону та Порядку до повноважень як позивача так і прокурора, у спірних правовідносинах віднесено лише право (а не обов'язок) повідомити орган місцевого самоврядування про виявлення відходів. Здійснення всіх наступних дій вже віднесено до повноважень відповідного органу.
Державна екологічна інспекція у Закарпатській області надала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що отримання відповіді від Ужгородського ГУНП в Закарпатській області про притягнення двох осіб до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП лише підтверджує факт порушення та не звільняє відповідача від обов'язку, покладеного законом щодо очищення території громади від накопичених відходів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та згідно з наказом Державної екологічної інспекції у Закарпатській області від 07 квітня 2025 року проведено обстеження Ужгородської територіальної громади Закарпатської області та м. Ужгород, спрямоване на забезпечення належного контролю в частині управління з відходами органами місцевого самоврядування та забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ.
За результатами обстеження складено акт обстеження території від 08 квітня 2025 року.
Відповідно до вказаного акту, в ході проведення обстеження території Ужгородської міської ради встановлено, що в м. Ужгород, в районі вулиці Гранітна в межах географічних координат 48.621809 22.332087 - 48.620869 22.329511, виявлено несанкціоноване стихійне сміттєзвалище пластикових пляшок, скла та інших твердих побутових відходів. В результаті проведення прямих лінійних замірів стихійного сміттєзвалища, встановлено, що орієнтовна площа становить 6005 кв. м., орієнтовний об'єм твердих побутових відходів становить близько- 1200 куб.м.
З метою усунення виявлених порушень Виконавчому комітету Ужгородської міської ради Держекоінспекцію у Закарпатській області направлено лист-претензію № 06/04/25 від 16.04.2025 з вимогами ліквідувати вищезазначене несанкціоноване стихійне сміттєзвалище та відшкодувати заподіяну шкоду.
У відповіді на претензію Виконавчий комітет Ужгородської міської ради листом від 21.05.2025 року № 736 повідомив, що наразі відсутня можливість та місце для захоронення відходів з несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населеного пункту, вивезення побутових відходів забезпечується тільки з майданчиків загального та обмеженого користування.
Також, проведеним 05.12.2025 в ході досудового розслідування кримінального провадження оглядом місця події з залученням спеціаліста Держекоінспекції та геодезиста встановлено, що несанкціоноване стихійне сміттєзвалище по вул. Гранітна та по вул. Прикордонна в межах географічних координат 48.621809 22.332087-48.620869 22.329511 досі не ліквідовано.
Згідно технічного звіту з виконання інженерно- геодезичних вишукувань на земельній ділянці по вул. Гранітна в м. Ужгород за географічними координатами 48.621809 22.332087-48.620869 22.329511 площа засміченої території складає, 0, 4781 га, об'єм сміття - 1912 м3.
Згідно протоколу вимірювання показників складу та властивостей ґрунтів № 19-12-25-1 від 19.12.2025 встановлено, що в ґрунті на місці несанкціонованого сміттєзвалища по вул. Прикордонна виявлено речовини: амоній та хлорид.
Згідно розрахунку Державної екологічної інспекції у Закарпатській області від 03.02.2026 розмір шкоди, заподіяний засмічення земельної ділянки складає 497 702, 10 грн.
Ужгородською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Виконавчий комітет Ужгородської міської ради направлено лист № 07.53-108-318ВИХ-26 від 12.01.2026 про надання інформації щодо вжитих заходів по ліквідації стихійного сміттєзвалища по вул. Гранітна та по вул. Прикордонна в межах географічних координат 48.621809 22.332087-48.620869 22.329511, однак відповіді не отримано.
Вважаючи, що відповідачем не вживаються заходи щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ, а також належним чином не виконуються повноваження у сфері поводження з відходами у вигляді бездіяльності щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ, Ужгородська окружна прокуратури звернулася до суду з даним позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачене статтею 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ "Про прокуратуру" та статтею 53 КАС України.
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 23 цього Закону представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Як визначено частинами четвертою, п'ятою статті 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
При вирішенні справи суд бере до уваги, що інтереси держави є оціночним поняттям, а тому прокурор в кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Оцінюючи наявність в прокурора повноважень на самостійне звернення до суду з даним позовом, суд враховував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, відповідно до яких сам факт незвернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Окрім того, правовий висновок про те, що прокурор уповноважений звертатися до суду для захисту інтересів держави в суді в особі органу, до компетенції якого належить захист інтересів держави у відповідній сфері, у разі невиконання або неналежного виконання цим органом своїх повноважень, міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №926/1111/15 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, та Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №926/14/19, від 01.06.2021 у справі №910/11956/20 та від 09.06.2021 у справі № 920/839/20.
Пунктами «а», «и» ч. 1 ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що кожний громадянин має право на безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище, а також на оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.
Рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації», яке введено в дію Указом Президента України від 23.03.2021 №111/2021, питання накопичення значних обсягів відходів в державі визначено таким, що несе високий рівень ризиків для природних екосистем та здоров'я населення.
Правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля визначає Закон України «Про охорону земель» від 19.06.2003 року №962-IV.
Стаття 35 Закону України «Про охорону земель» зобов'язує власників і землекористувачів, в тому числі орендарів, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності, зокрема: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від забруднення, уживати заходів щодо запобігання негативному і еколого-небезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 45 Закону України «Про охорону земель», господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені граничнодопустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється. У разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі охорони земель вживають заходів до обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, притягнення винних до відповідальності згідно із законом і проведення в установленому порядку робіт з дезактивації, відновлення забруднених земель, консервації угідь і визначення режимів їх подальшого використання.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України «Про охорону земель», забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.
Законом України «Про управління відходами» від 20.06.2022 №2320-IX визначено правові, організаційні, економічні засади діяльності щодо запобігання утворенню, зменшення обсягів утворення відходів, зниження негативних наслідків від діяльності з управління відходами, сприяння підготовці відходів до повторного використання, рециклінгу і відновленню з метою запобігання їх негативному впливу на здоров'я людей та навколишнє природне середовище.
В розумінні п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про управління відходами» власник відходів - фізична особа, юридична особа, яка утворює відходи або яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про управління відходами», суб'єктами права власності на відходи є фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про управління відходами», територіальні громади є власниками відходів, переданих їх утворювачами або попередніми власниками до систем управління побутовими відходами. Перехід права власності на відходи до інших суб'єктів здійснюється на підставі договору між органом місцевого самоврядування та суб'єктом господарювання у сфері управління відходами або між суб'єктами господарювання у сфері управління відходами. Організації розширеної відповідальності виробника є власниками відходів, прийнятих, зібраних або отриманих в інший спосіб у результаті діяльності такої організації. Перехід права власності на відходи до приватного партнера (концесіонера) здійснюється на умовах договору публічно-приватного партнерства, концесійного договору. Якщо інше не передбачено договором публічно-приватного партнерства, концесійним договором, приватний партнер, концесіонер є власником відходів, переданих територіальною громадою для перевезення до об'єкта оброблення побутових відходів, який спроектований, побудований, реконструйований та обслуговується таким приватним партнером, концесіонером.
У разі зміни власника чи користувача земельної ділянки, на якій розміщені відходи, питання про право власності на відходи вирішується договором. За відсутності таких положень у договорі власником відходів є власник земельної ділянки або землекористувач (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про управління відходами»).
Норми ст. 12 Закону України «Про управління відходами» регламентують порядок виявлення та облік відходів, власник яких не встановлений.
Так, ч. 1 ст. 12 Закону «Про управління відходами» передбачено, що власник або користувач земельної ділянки, на якій виявлено відходи, власник яких не встановлений, невідкладно, але не пізніше 24 годин з моменту виявлення таких відходів, інформує про це орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону «Про управління відходами» орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади із залученням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, територіального органу Національної поліції України встановлює утворювача або власника виявлених відходів на основі:
1) інформації, наданої власником або користувачем земельної ділянки, на якій виявлено відходи;
2) інформації, наданої громадянами, підприємствами, установами та організаціями, медіа;
3) аудіо- та відеозаписів, наданих громадянами, підприємствами, установами, організаціями;
4) інших джерел, визначених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Закону «Про управління відходами» якщо власник відходів встановлений, він зобов'язаний відшкодувати всі витрати на його пошук, а також витрати на збирання, перевезення та оброблення відходів суб'єктом господарювання у сфері управління відходами, компенсувати інші збитки та шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом відходів на здоров'я людини та навколишнє природне середовище.
Витрати, збитки та шкода, заподіяна забрудненням або іншим негативним впливом відходів на навколишнє природне середовище, відшкодовуються в судовому порядку за позовом органу місцевого самоврядування або місцевого органу виконавчої влади.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону «Про управління відходами» якщо власник відходів не встановлений, передача відходів до суб'єкта господарювання у сфері управління відходами та усунення негативних наслідків, спричинених відходами, здійснюється за рахунок державного або місцевого бюджету.
Збирання, перевезення та/або оброблення відходів, власник яких не встановлений організовують:
1) виявлених за межами населених пунктів - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;
2) виявлених у межах населених пунктів - органи місцевого самоврядування. Збирання, перевезення та/або оброблення таких відходів здійснюють суб'єкти господарювання у сфері управління відходами.
Пунктами 2, 3, 7, 8 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про управління відходами» передбачено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить, організація управління побутовими відходами, відходами будівництва та знесення; визначення у встановленому порядку суб'єктів господарювання, які здійснюють збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів; забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів; передача відходів, власник яких не встановлений, суб'єктам господарювання у сфері управління відходами для їх оброблення.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про управління відходами», фінансування заходів у сфері управління відходами здійснюється за рахунок коштів утворювачів та власників відходів. Для фінансування заходів у сфері управління відходами можуть залучатися кошти державного та місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільні внески підприємств, установ, організацій, громадян України та їх об'єднань, а також інші джерела, не заборонені законом.
Як вже встановлено судом, несанкціоноване сміттєзвалище розташоване в межах міста Ужгород.
Отже, місцезнаходження несанкціонованого сміттєзвалища повністю узгоджується з компетенцією Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, оскільки спірне сміттєзвалище розташоване в межах населеного пункту - міста Ужгород, а тому саме орган місцевого самоврядування наділений повноваженнями та обов'язками щодо організації його ліквідації.
Аналізуючи наведене правове регулювання, слід дійти висновку, що у спірних правовідносинах саме Виконавчий комітет Ужгородської міської ради є належним суб'єктом владних повноважень, на якого законом прямо покладено обов'язок організувати ліквідацію несанкціонованого сміттєзвалища, виявленого в межах населеного пункту, відповідно до частини п'ятої статті 12 та пункту 8 частини першої статті 25 Закону України «Про управління відходами» № 2320-IX.
Відповідно до п. 14 ч. 1 статті 19 Закону № 2320-IX до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері управління відходами належить затвердження порядку виявлення та обліку відходів, власник яких не встановлений.
Проте, станом на час виникнення спірних правовідносин Кабінет Міністрів України не реалізував свої повноваження у сфері управління відходами та не затвердив порядок виявлення та обліку відходів, власник яких не встановлений.
Разом з тим, є чинним Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 року № 1217 (далі Порядок-1217), який в частині регулювання спірних правовідносин не суперечить Закону «Про управління відходами» № 2320-IX.
Відповідно до пунктів 5-8 Порядку-1217, заяви (повідомлення) про факти виявлення відходів розглядаються на черговому (позачерговому) засіданні постійно діючої комісії з питань поводження з безхазяйними відходами (далі - комісія).
Комісія визначає кількість, склад, властивості, вартість відходів, ступінь їх небезпеки для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та вживає заходів до визначення власника відходів.
У разі необхідності для визначення власника відходів та їх оцінки можуть залучатися правоохоронні органи, відповідні спеціалісти та експерти.
За результатами своєї роботи комісія складає акт, який передається до місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування для вирішення питання про подальше поводження з відходами.
На підставі акта комісії місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування приймають рішення щодо подальшого поводження з відходами та в разі необхідності порушують справу про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про відходи, та відшкодування заподіяної шкоди.
Отже, не встановлення Кабінетом Міністрів України нового порядку виявлення та обліку відходів, власник яких не встановлений, не звільняє відповідача від виконання прямих приписів закону, оскільки чинний Порядок № 1217 може застосовуватися субсидіарно - у частині, що не суперечить новому Закону № 2320-IX.
Таким чином, аналізуючи наведене правове регулювання, суд вважає, що ліквідація несанкціонованого сміттєзвалища в розумінні наведених норм, це забезпечення проведення комплексу дій, таких як створення комісії з дослідження земельної ділянки, у разі встановлення власника відходів звернення до суду з позовом про відшкодування витрат, збитків, та шкоди заподіяної забрудненням, у разі не встановлення власника відходів організація ліквідації сміттєзвалища за кошти державного бюджету.
Разом з тим, матеріалами справи не підтверджується вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на реалізацію передбаченої законом процедури поводження з відходами, власник яких не встановлений.
Так, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що після отримання претензії Державної екологічної інспекції у Закарпатській області звернувся до Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області з листом від 23.06.2025 року № 2941/02.4-16 щодо вжиття заходів із встановлення осіб, причетних до складування відходів.
Однак саме по собі направлення такого листа не свідчить про належне виконання відповідачем вимог статті 12 Закону України «Про управління відходами» та Порядку № 1217. Отримана відповідачем відповідь Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області від 21.07.2025 №96137-2025 не підтверджує встановлення власника відходів у розумінні вимог Закону України «Про управління відходами». Зазначений лист не містить відомостей про особу або осіб, які є утворювачами чи власниками відходів, не містить відомостей про обсяг та характер відходів, які такими особами були розміщені. Більше того, з листа вбачається лише факт притягнення двох осіб до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП. Однак зазначена стаття встановлює відповідальність за порушення правил благоустрою населених пунктів і сама по собі не підтверджує встановлення власника відходів чи особи, винної у засміченні земель та створенні несанкціонованого сміттєзвалища. Водночас відповідальність за порушення правил поводження з відходами та забруднення земель передбачена, зокрема, статтями 52 та 82 КУпАП.
Відтак, притягнення особи до відповідальності за порушення правил благоустрою населених пунктів не є тотожним встановленню власника відходів у розумінні статті 12 Закону України «Про управління відходами» та саме по собі не свідчить про виконання відповідачем обов'язку щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища.
Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що прокурором або Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області не було вчинено дій, спрямованих на встановлення власника відходів.
Так, частиною другою статті 12 Закону України «Про управління відходами» прямо передбачено, що саме орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади із залученням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного екологічного контролю, та територіального органу Національної поліції України встановлює утворювача або власника виявлених відходів.
Отже, законодавець прямо визначив суб'єкта, на якого покладається обов'язок щодо встановлення власника відходів, а саме орган місцевого самоврядування. При цьому територіальні органи Державної екологічної інспекції та Національної поліції України залучаються до здійснення таких заходів, однак не є самостійними суб'єктами, на яких покладено відповідний обов'язок.
Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 440/6819/24, то суд зазначає, що дійсно, Верховний Суд зазначив, що для визначення суб'єкта, на якого покладено обов'язок щодо ліквідації відходів, необхідно дотриматися процедури встановлення власника відходів, передбаченої статтею 12 Закону України «Про управління відходами».
Разом з тим, як вже неодноразово зазначалося судом, відповідно до частини другої статті 12 Закону № 2320-IX обов'язок щодо встановлення утворювача або власника виявлених відходів покладено саме на орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади із залученням територіальних органів Державної екологічної інспекції та Національної поліції України.
Отже, наведена правова позиція Верховного Суду не підтверджує доводи відповідача, а навпаки свідчить про необхідність вчинення ним дій, спрямованих на встановлення власника відходів у порядку, визначеному законом.
Більше того, у справі № 440/6819/24 Верховний Суд виходив із відсутності доказів вчинення дій щодо встановлення власника відходів уповноваженим суб'єктом у розумінні статті 12 Закону України «Про управління відходами», що й стало підставою для висновку про передчасність застосування відповідних положень Закону.
Водночас доводи відповідача у даній справі про відсутність дій прокурора або Державної екологічної інспекції у Закарпатській області є безпідставними, оскільки обов'язок щодо організації встановлення власника відходів покладено законом саме на орган місцевого самоврядування.
Таким чином, наведені відповідачем обставини не свідчать про належне виконання ним повноважень у сфері управління відходами, не підтверджують ліквідацію несанкціонованого сміттєзвалища та не спростовують факту допущеної протиправної бездіяльності.
Доводи відповідача про те, що покладення на нього обов'язку щодо ліквідації спірного несанкціонованого сміттєзвалища може призвести до надзвичайної ситуації у зв'язку з вичерпанням потужностей полігону твердих побутових відходів у с. Барвінок, суд вважає необґрунтованими.
Суд зазначає, що предметом даного спору є перевірка правомірності бездіяльності відповідача щодо невжиття заходів з ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища розташованого в місті Ужгород по вул. Гранітна в межах географічних координат 48.621809 22.332087-48.620869 22.329511 та наявність підстав для покладення на нього відповідного обов'язку.
При цьому Закон України «Про управління відходами» не ставить виконання органом місцевого самоврядування обов'язку щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у залежність від наявності чи відсутності вільних потужностей окремого полігону для захоронення відходів.
Посилання відповідача на технічний стан полігону твердих побутових відходів у с. Барвінок не спростовує факту існування несанкціонованого сміттєзвалища, розташованого в місті Ужгород по вул. Гранітна в межах географічних координат 48.621809 22.332087-48.620869 22.329511 та не звільняє його від виконання повноважень, прямо передбачених статтями Законом України «Про управління відходами».
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що доводи відзиву є необґрунтованими та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
З огляду на викладене суд доходить висновку про те, що не вживши дій щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища розташованого в місті Ужгород по вул. Гранітна в межах географічних координат 48.621809 22.332087-48.620869 22.329511, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого відповідний обов'язок покладений законом, учинив протиправну бездіяльність, наслідком якої, із урахуванням п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, є необхідність зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
У відповідності до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
З огляду на вищенаведене положення ч. 2 ст. 139 КАС України, судовий збір у даній справі з відповідача стягненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву Керівника Ужгородської окружної прокуратури (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Небесної Сотні, буд.6, код ЄДРПОУ 0290996724) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Швабська, буд. 14, код ЄДРПОУ 38015668) до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 04053699) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо незабезпечення ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища, розташованого в місті Ужгород по вул. Гранітна в межах географічних координат 48.621809 22.332087-48.620869 22.329511.
3. Зобов'язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради вжити заходів з ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища, розташованого в місті Ужгород по вул. Гранітна в межах географічних координат 48.621809 22.332087- 48.620869 22.329511.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька