пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
02 червня 2026 року Справа № 903/72/25
Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л.Ю., розглянувши справу
за позовом керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, Міністерства оборони України
до відповідачів:
1) Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-1» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України»
2) Військової частини НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним договору та додаткових угод та стягнення 2402664 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача-1: н/з;
від позивача-2: Ткачук В.В.;
від відповідача-1: Носков О. М., адвокат, ордер серія АС № 1126992 від 03.02.2025;
від відповідача-2: н/з;
від 3-ї особи: н/з;
від прокуратури: Котовська І. А., прокурор відділу представництва.
Права та обов'язки учаснику судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
установив:
Суть спору: 15.01.2025 керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до суду в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, Міністерства оборони України з позовом до Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-1» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України» та Військової частини НОМЕР_1 в якому просить:
- визнати недійсним договір підряду на виконання робіт № 94 від 25.11.2021, укладений між військовою частиною НОМЕР_1 та Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України»;
- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 25.11.2021 до договору підряду на виконання робіт № 94 від 25.11.2021, укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 та Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України»;
- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 24.12.2021 до договору підряду на виконання робіт № 94 від 25.11.2021, укладену між військовою частиною НОМЕР_1 та Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України»;
- стягнути з Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України» на користь військової частини НОМЕР_1 2402664,00 грн, та з військової частини НОМЕР_1 одержані нею за рішенням суду 2402664,00 грн стягнути в дохід держави.
При обґрунтуванні позовних вимог прокурор вказує, що договір №94 від 25.11.2021 з додатковою угодою № 1 від 25.11.2021 та додатковою угодою №2 від 24.12.2021 укладені за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 203 ЦК України, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу відповідача-1, а кошти в сумі 2402664,00 грн, які одержані на його виконання на підставі ч.3 ст. 228 ЦК України підлягають стягненню з відповідача-1 на користь відповідача-2, та з відповідача-2 одержані нею за рішенням суду стягненню в дохід держави.
У позовній заяві прокурор просив суд залучити третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.
Ухвалою суду від 20.01.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.02.2025, запропоновано відповідачам надати відзив на позов, позивачам та прокурору - відповідь на відзив; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України та запропоновано третій особі надати письмові пояснення щодо заявленого позову та наявні докази.
30.01.2025 позивач-1 через систему «Електронний суд» подав пояснення в яких вказує, що Західним офісом Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області заходи державного фінансового контролю у підконтрольній установі Військовій частині НОМЕР_1 по процедурі закупівлі UA-2021-10-05-003111-а не проводилися, порушення не виявлялися та вимога про усунення виявлених порушень законодавства підконтрольній установі не направлялася, відповідно в Управління відсутні правові підстави для звернення з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 та відсутні будь-які пояснення, що стосуються суті спору у справі № 903/72/25. Також зазначає, що Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-1» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» не є підконтрольною установою для Управління, а тому останнє не має права проводити заходи державного фінансового контролю у не підконтрольних установах та звертатися до нього з позовом. Крім того, зазначаємо, що орган державного фінансового контролю не має права звертатися до суду із позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг та додаткових угод про внесення змін до відповідних договорів. Дані пояснення долучено до матеріалів справи.
03.02.2025 відповідач-2 через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому вказує, що відповідач-2, під час проведення процедури закупівлі та укладення договору діяв правомірно, з урахуванням вимог чинного законодавства України у сфері публічних закупівель, процедура публічної закупівлі проводилась встановленим законодавством України порядком із використанням електронної платформи «Prozorro» шляхом відкритих торгів. Звертає увагу суду, що про виявлені Західним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України порушення відповідачем-1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, що стосуються спотворення результатів торгів вимог, відповідачу-2 на момент проведення процедури закупівлі та укладення договору відомо не було. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.
03.02.2025 відповідач-1 через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому вказує, прокуратурою, на підтвердження підстав вважати, що укладений між відповідачами договір підряду є таким, який суперечить інтересам держави і суспільства, надано єдиний доказ - рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.10.2023 № 63/108-р/к. Зазначеним рішенням визнано, що підприємство «Молреммаш» та Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України», узгодивши свою поведінку під час підготовки та участі у торгах із закупівлі за предметом ДК 021:2015 (CPV) 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація «Реконструкція спеціального сховища для техніки 2/189» за адресою: вул. Ковельська 188А, м. Володимир-Волинський, ідентифікатор закупівлі UA-2021-10- 05-003111-а, проведеної військовою частиною НОМЕР_1 , вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.4 ч.2 ст.6, п.1 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, що стосуються спотворення результатів торгів. За вчинення порушення, зазначеного у рішенні №63/108-р/к, накладено на ЦСТРІ «Енергія-І» ВОО ВОІ «СОІУ» штраф у сумі 68000,00 грн, тобто відповідач-1 уже поніс відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Крім того, звертає увагу суду, що умови договору підряду відповідачем-1 виконані вчасно, в повному обсязі, кінцева мета договору підряду досягнута, що відповідає інтересам держави і суспільства. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.
06.02.2025 прокурор через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив відповідача-2 в якій просить позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому вказує, що про існування рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.10.2023 № 63/108-р/к відповідача-2 повідомлено листом прокуратури регіону від 04.11.2024 № 15-962 вих-24. Також зазначає, що залучення у якості співвідповідача військової частини НОМЕР_1 обумовлено предметом спору у даній справі про визнання недійсним оспорюваного договору, а тягар відповідальності за вчинені умисні антиконкурентні узгоджені дії фактично несе відповідач-1, а не військова частина НОМЕР_1 , оскільки саме відповідач-1 позбавляється того, що він набув в результаті виконання договору, який суперечить інтересам держави. Дана відповідь на відзив долучена до матеріалів справи.
07.02.2025 прокурор через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив відповідача-1 в якій просить позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому вказує, що наведені у відзиві доводи відповідача-1 є необґрунтованими, спростовуються доводами, наведеними у позовній заяві та долученими до неї доказами, а тому підлягають відхиленню. Звертає увагу суду, що інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає в проведенні ефективних та прозорих публічних закупівель з дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та неупередженості, недопущення дискримінації учасників та корупційних дій, а наявність умислу у сторони угоди означає, що вона, виходячи з обставин справи, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати протиправність укладеного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків. Дана відповідь на відзив долучена до матеріалів справи.
17.02.2025 відповідач-1 через систему «Електронний суд» подав заперечення на відповідь на відзив в яких просить у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому зазначає, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення у спорі необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою. Також необхідно зауважити, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.3 ст. 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Необхідно врахувати, що умови оспорюваного договору були виконані у повному обсязі, що не заперечується учасниками справи. При цьому, докази щодо невідповідності виду, об'єму або якості виконаних робіт Підрядником, або наявності завданих Замовнику збитків чи наявності інших порушень при виконанні умов Договору підряду в матеріалах справи відсутні. Роботи на об'єкті «Реконструкція спеціального сховища для техніки 2/189 м. Володимир-Волинський (ДК 021:2015:45453000-7 - Капітальний ремонт і Реконструкція) Відповідачем1 виконані вчасно, з дотриманням усіх умов Договору підряду, відтак, кінцева мета договору досягнута, що відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення. Дані заперечення з додатками долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 19.02.2025 зупинено провадження у справі № 903/72/25 за позовом керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, Міністерства оборони України до Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-1» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України», Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним договору та додаткових угод та стягнення 2405664,00 грн до ухвалення Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду рішення у справі № 922/3456/23.
Ухвалою суду від 09.04.2026 провадження у справі поновлено з 05.05.2026. Підготовче засідання призначено на 05.05.2026.
17.04.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-1 (адвоката Носкова О.М.) надійшла заява про приєднання до системи Електронного суду. Дана заява долучена до матеріалів справи.
04.05.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача-2 (Тіщенко А.В.) надійшла заява у якій слухання справи проводити без участі Міністерства оборони України, оскільки його представник перебуває у шпиталі. Крім того, зазначає, що позовні вимоги підтримує. Дана заява долучена до матеріалів справи.
05.05.2026 представники позивача-1, відповідача-2 та третьої особи не прибули у судове засідання, хоча належно були повідомлені про час та місце розгляду справи.
05.05.2026 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 02.06.2026.
01.06.2026 через систему “Електронний суд» надійшла заява від представника Міністерства оборони України про проведення усіх судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в системі відеоконференцзв'язку ВКЗ.
Ухвалою суду від 02.06.2026 заяву представника Міністерства оборони України про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку ВКЗ задоволено. Постановлено подальші судові засідання за участю представника Міністерства оборони України - Ткачука Віталія Володимировича по справі № 903/72/25 проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку ВКЗ.
18.05.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення.
Згідно з п.6 ч.2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК України).
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п'ята статті 161 ГПК України).
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ч. 1 ст. 113 ГПК України).
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.1, 2 ст. 118 ГПК України).
Представник відповідача-1 не просив дозволу подати письмові пояснення, а суд дозволу учаснику справи подати додаткові пояснення не надавав та не визнавав їх подання необхідними, тому ці пояснення суд постановив на місці залишити без розгляду.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини 1 або 2 цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
02.06.2026 представники позивача-1, відповідача-2 та третьої особи не прибули у судове засідання, хоча належно були повідомлені про час та місце розгляду справи.
02.06.2026 прокурор та представник позивача-2 у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити останні у повному обсязі.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у позові.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст. 3 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи, що не прибули у судове засідання про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників позивача-1, відповідача-2 та третьої особи.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
протоколом засідання тендерного комітету військової частини НОМЕР_1 №16 від 05.10.2021 вирішено затвердити тендерну документацію на відкриті торги закупівлі «Реконструкція спеціального сховища для техніки 2/189 АДРЕСА_1 » та в електронній системі закупівель опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі: «ДК 021:2015: 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2021-10-05 003111-a) за https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-10-05-003111-a.
Очікувана вартість предмета закупівлі становила 2593593 грн.
Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб'єктами господарювання:
- підприємством «Молреммаш» з первинною та остаточною ціновими пропозиціями 2572991,40 грн;
- ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ з первинною та остаточною ціновими пропозиціями 2402664,00 грн;
Переможцем відкритих торгів визнано ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ з ціновою пропозицією у розмірі 2402 664,00 грн.
В подальшому, між військовою частиною НОМЕР_1 та ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ укладено договір підряду на виконання робіт № 94 від 25.11.2021 (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1. Договору предметом Договору є виконання робіт на об'єкті «Реконструкція спеціального сховища для техніки 2/189 м. Володимир-Волинський (ДК 021:2015:45453000-7 - Капітальний ремонт і реконструкція), обов'язок щодо виконання яких покладається на підрядника. Власником результату виконаних робіт на об'єкті є замовник.
Договір укладено на основі Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі- ГК України) та інших чинних нормативно правових актів України (п. 1.2. Договору).
Підставою для укладення Договору є протокольне рішення тендерного комітету військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 (п. 1.3. Договору).
Договірна ціна цього Договору (Додаток 1) складає 2 402 664,00 грн без ПДВ. Договірна ціна на 2021 рік (Додаток 2 ) складає 2 016 809,00 грн без ПДВ. Договірна ціна на 2022 рік (Додаток 2 ) складає 385 855,00 грн без ПДВ (п. 3.1. Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022 або до повного виконання сторонами договірних зобов'язань (п. 20.2 Договору).
Також до Договору внесено зміни шляхом укладення додаткових угод № 1 та № 2.
Додатковою угодою № 1 від 25.11.2021 до Договору внесено зміни в розділ 5 Договору «Забезпечення виконання зобов'язань за Договором».
Додатковою угодою № 2 від 24.12.2021 до Договору внесено зміни до п. 22 Договору «Місцезнаходження та банківські реквізити Сторін».
На виконання умов Договору військовою частиною НОМЕР_1 за виконані роботи перераховано ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ 2402664,00 грн, що підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, актами приймання виконаних будівельних робіт, рахунками фактурами та платіжними дорученнями, а саме:
- довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2021 року, акт приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 24.12.2021, рахунок фактура № 72 від 24.12.2021 та платіжне доручення № 5752 від 24.12.2021 на суму 1900823,00 грн;
- довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2021 року, акт приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 28.12.2021 та платіжне доручення № 5754 від 28.12.2021 на суму 115986,00 грн;
- довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2022 року, акт приймання виконаних будівельних робіт № 1-2/189 від 05.07.2022 та платіжне доручення № 8 від 05.07.2022 на суму 385855,00 грн.
31.10.2023 адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення № 63/108-р/к у справі № 67/7-01-11-2022 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів», відповідно до якого визнано, що підприємство «Молреммаш» (ідентифікаційний код юридичної особи 13357844, адреса: вул. Глушець, 51, м. Луцьк, Волинська область, 43010) та Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» (ідентифікаційний код юридичної особи 30659431, адреса: вул. Писаревського, 3а, м. Луцьк, Волинська область, 43008), узгодивши свою поведінку під час підготовки та участі у торгах із закупівлі за предметом ДК 021:2015 (CPV) 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація «Реконструкція спеціального сховища для техніки 2/189» за адресою: вул. Ковельська 188А, м. Володимир-Волинський, ідентифікатор закупівлі UA-2021-10-05-003111-а, проведеної військовою частиною НОМЕР_1 , вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, що стосуються спотворення результатів торгів.
За вказане порушення накладено штраф на підприємство «Молреммаш» та ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ у розмірі 68 000 грн з кожного.
Реквізити зазначеного рішення оприлюднено на офіційному вебсайті Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за посиланням https://westernmtv.amcu.gov.ua/npas/pro-porushennya-zakonodavstva-pro zahist-ekonomichnoyi-konkurenciyi-ta-nakladennya-shtrafiv-41.
На запит прокуратури регіону від 05.09.2024 № 15-719вих-24 Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України листом від 19.09.2024 № 63-02/3340е надало витяг з рішення від 31.10.2023 № 63/108-р/к у справі № 67/7-01 11-2022 (за винятком конфіденційної та інформації з обмеженим доступом).
Рішення обґрунтоване тим, що на всіх стадіях підготовки тендерних пропозицій для участі у закупівлі UA-2021-10-05-003111-а підприємство «Молреммаш» та ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ були обізнані щодо участі кожного з них та узгоджували свої дії, що підтверджується, зокрема, таким:
- використання однієї ІР-адреси для завантаження файлів та участі в торгах, входу до автоматизованої системи самообслуговування Інтернет банкінг, надсилання електронних документів засобами комунікаційного зв'язку до Головного управління ДПС у Волинській області, а також входу в електронні поштові скриньки;
- використання одного програмного забезпечення та схожих логінів для входу в автоматизовану систему самообслуговування Інтернет-банкінг з урахуванням факту, що на підприємстві «Молреммаш» працівники з даним іменем відсутні- спільні особливості електронних файлів, завантажених у складі тендерних пропозицій для участі у торгах (дефекти сканування та друку);
- наявність телефонних розмов між керівниками ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ та підприємства «Молреммаш» до/під час та після участі у торгах;
- наявність господарських відносин між ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ та підприємством «Молреммаш» (перерахування ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ до/ під час та після торгів коштів на рахунки підприємства «Молреммаш»);
- особливості працевлаштування працівників підприємством «Молреммаш» та ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ (родинні зв'язки між засновником підприємства «Молреммаш» та головним бухгалтером ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ, працевлаштування головного спеціаліста з проектно-кошторисної документації, виконавця робіт ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ директором підприємства «Молреммаш»);
- відсутність у підприємства «Молреммаш» можливості перемогти у торгах (не надання банківської гарантії та декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці).
Прокурор зазначає, що Підприємство «Молреммаш» та ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ під час підготовки документації для участі у тендері UA-2021-10-05-003111-а діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов'язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель за Законом України «Про публічні закупівлі». Унаслідок узгодженості поведінки учасників закупівлі право на укладення договору за результатами аукціону одержано не на конкурентних засадах, чим було спотворено результати цих торгів. Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, підприємство «Молреммаш» та ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже, спотворили результат проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції».
При цьому, доводить, що у результаті такої узгодженої поведінки підприємством «Молреммаш» та ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ під час участі в торгах не було дотримано принципів здійснення закупівель, передбачених ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії й ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель.
Західним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України листом від 02.11.2023 № 63-02/2512 на адресу ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ та листом від 02.11.2023 № 63-02/2513 на адресу підприємства «Молреммаш».
Рішенням господарського суду Львівської області від 03.07.2024, залишеним без змін постановами Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 та Верховного Суду від 26.11.2024 у справі № 914/19875/23 відмовлено у задоволені позовних вимог ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним та скасування в частині рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.10.2023 № 63/108-р/к.
Як зазначає прокурор, під час розгляду справи № 914/19875/23 судами встановлено, що зазначені у рішенні факти у своїй сукупності не можуть бути випадковим збігом обставин чи наслідком дій об'єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) своєї поведінки під час підготовки до участі та участі у торгах; сама узгоджена поведінка учасників торгів підприємства «Молреммаш» та ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ не відповідає суті конкурсу. Правове значення в даному випадку має фактична відсутність конкурсу внаслідок узгодження конкурсантами відповідної поведінки, яка призводить до заміни конкуренції на координацію поведінки з метою створення видимості конкуренції в межах торгів; підтверджується, що ЦСТРІ «ЕНЕРГІЯ-І» ВОО ВОІ СОІУ діяв не самостійно, що є обов'язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівлі, а тому такі дії за своїми ознаками уже є спотворенням результатів торгів та усуненням конкуренції.
Крім того, суди дійшли висновку, що оскаржуване рішення адміністративної колегії міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.10.2023 № 63/108-р/к у справі № 63/7-01-11-2022 є законним і скасуванню не підлягає.
За наведених обставин, звертаючись до суду із позовом прокурор доводить, що договір №94 від 25.11.2021 з додатковою угодою № 1 від 25.11.2021 та додатковою угодою №2 від 24.12.2021 укладені за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 203 ЦК України, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу відповідача-1, а кошти в сумі 2402664,00 грн, які одержані на його виконання на підставі ч.3 ст. 228 ЦК України підлягають стягненню з відповідача-1 на користь відповідача-2, та з відповідача-2 одержані нею за рішенням суду стягненню в дохід держави.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Водночас, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною другою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Верховний Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).
Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення такого спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Оскільки не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 та у постанові Верховного Суду від 05.02.2026 у справі №910/6780/23.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Як констатує Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При цьому ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України, якою регламентовано цілі реалізації цивільних прав, не допускає їх використання з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також недобросовісну конкуренцію.
Суд враховує, що Постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року по справі №922/3456/23 уточнено висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження притягнення уповноважених осіб Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-1» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України» до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, за наслідками вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі UA-2021-10-05-003111-а від 05.10.2021.
Крім того, вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України суд має враховувати що санкції, передбачені ч. 3 ст.228 Цивільного кодексу України, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для застосування приписів ч. 3 ст.228 Цивільного кодексу України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (надання та отримання послуг за вказаним правочином) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
Між тим, суд звертає увагу, що при зверненні до суду з вказаним позовом прокурор, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, посилався лише на порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення публічної закупівлі, а не на протиправність договору підряду на виконання робіт №94 від 25.11.2021, спрямованого на порушення інтересів держави та суспільства.
Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст.228 Цивільного кодексу України.
Суд звертає увагу, що при зверненні до суду з даним позовом прокурор не довів суду належними доказами, що саме внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу/послугу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року по справі №922/3456/23 зазначено, що об'єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна, а саме в даному випадку добросовісної сторони правочину - Військової частини НОМЕР_1 .
Об'єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
За таких підстав, суд приходить до висновку, що застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача-1, так і щодо добросовісної сторони правочину.
Отже, суд з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України, враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсними договору підряду та додаткових угод до останньої, стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що обставини допущення учасниками спірних правочинів та зокрема відповідачем-1 при його проведенні, порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору та додаткових угод з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.
На думку суду, прокурор у даній справі не довів, що оспорювані правочини за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Як на доказ покликався виключно на рішення АМК. Суд зазначає, що лише сам встановлений рішенням АМК факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у публічній закупівлі (шляхом укладення спірних правочинів) не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.
За наведених обставин, позовні вимоги прокуратури про визнання недійсними договору підряду на виконання робіт № 94 від 25.11.2021, а також додаткової угоди № 1 від 25.11.2021 та додаткової угоди № 2 від 24.12.2021 до вказаного договору, укладених між військовою частиною НОМЕР_1 та Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України» не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги прокуратури про застосування наслідків недійсності правочину, а саме стягнення з Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України» на користь військової частини НОМЕР_1 2402664,00 грн, та з військової частини НОМЕР_1 одержані нею за рішенням суду 2402664,00 грн стягнути в дохід держави, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч. 2 ст. 216 ЦК України).
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК України).
У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.
При цьому, ЦК України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 зазначила, що загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 Цивільного кодексу України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2 статті 216 Цивільного кодексу України). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 цієї ж статті).
За змістом статті 216 Цивільного кодексу України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.
Відступаючи від власних висновків, викладених у пунктах 72, 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20, Велика Палата Верховного Суду у справі №918/1043/21 зауважила про буквальне тлумачення змісту статті 216 Цивільного кодексу України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Водночас частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України визначає особливі правові наслідки недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування яких ставиться в залежність від наявності умислу у сторін, зокрема:
1) при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного;
2) при наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (саме на цей випадок посилався прокурор у позові, заявляючи вимогу про стягнення бюджетних коштів шляхом запропонованої ним конструкції).
Між тим, враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні вимоги прокурора про визнання недійсними договору підряду на виконання робіт № 94 від 25.11.2021, а також додаткової угоди № 1 від 25.11.2021 та додаткової угоди № 2 від 24.12.2021 до вказаного договору, укладених між військовою частиною НОМЕР_1 та Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України», відтак не підлягають застосуванню правові наслідки недійсності правочину.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є безпідставними та необґрунтованими, тому до задоволення не підлягають.
В силу положень ст. 129 ГПК України витрати прокуратури зі сплати судового збору залишаються за ними.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 77, 86, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
у позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 04.06.2026
Суддя А. С. Вороняк